Розділ 9

Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

Заробітна плата та прирівняні до неї платежі — пенсія, сти­пендія, авторська винагорода й інші — є основним джерелом фі­нансового забезпечення проживання переважної більшості насе­лення України, тому ст. 67 цього Закону передбачає можливість звернення стягнення за виконавчим документом на такі доходи боржника тільки у встановлених нею випадках: 1) при відсутнос­ті у боржника коштів у кредитних установах; 2) при відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належ­них для стягнення сум; 3) при стягненні періодичних платежів; 4) при стягненні суми, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

За загальним правилом, передбаченим ст. 50 цього Закону, стягнення за виконавчими документами в першу чергу зверта­ється на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунках в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

При відсутності у боржника коштів та інших цінностей, до­статніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладене стягнення («Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами» / Додаток до Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»).

У випадку відсутності у боржника майна чи його недостат­ності для повного покриття належних до стягнення сум держав­ний виконавець накладає стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, зокрема на:

а) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом під­ приємницької діяльності;

б) доходи за працю в колективному сільськогосподарському підприємстві (фермерському господарстві);

-111-

в) авторську винагороду за твори літератури, науки або мис­ тецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисло­ вий зразок і раціоналізаторську пропозицію;

г) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника (ст. 69 цього Закону). Але не повинне звертатися стягнення на суми цільового характеру — на протезування, витрати на догляд, посилення харчування та інше.

При недостатності у боржника майна для повного покриття належних до стягнення сум, визначених виконавчими докумен­тами, звернення стягнення на заробітну плату і прирівняні до неї платежі допускається після реалізації описаного майна борж­ника.

Але, незалежно від наявності у боржника коштів і цінностей чи іншого майна, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипен­дію чи інші доходи боржника накладається у всіх випадках, коли за виконавчими документами стягуються періодичні платежі та сума, яка не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

Разом з тим, Законом «Про виконавче провадження» вста­новлена заборона накладення стягнення за виконавчими доку­ментами на певні виплати. Відповідно до ст. 73 стягнення не мо­же бути звернене на такі кошти і витрати:

1) вихідну допомогу, що виплачується у разі звільнення пра­ цівника;

2. компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

2. компенсацію працівникові витрат у зв'язку із переведен­ ням, направленням на роботу чи відрядженням до іншої місце­ вості;

2. дольове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

2. матеріальну допомогу особам, які втратили право на допо­ могу при безробітті;

2. допомогу при вагітності та пологах;

2. одноразову допомогу при народженні дитини;

2. допомогу із догляду за дитиною;

2. допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, із догляду за дитиною-інвалідом, при тимчасо­ вій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; ін­ ші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

-112-

11. допомогу на поховання;

11. щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва та особистого під­ собного господарства громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення;

11. дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв та бу­ динків відпочинку за рахунок фонду споживання;

11. суми неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

11. грошову компенсацію за видане обмундирування і нату­ ральне постачання;

11. вихідну допомогу у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та органів внутрішніх справ, а також грошо­ ве забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших ви­ падках, передбачених законодавством.

Крім цього, на деякі виплати встановлена можливість звер­нення стягнення тільки на виконання певних рішень. Так, на до­помогу із державного соціального страхування, яка виплачується у разі тимчасової непрацездатності та інших випадках, і допомо­гу по безробіттю стягнення може бути звернене тільки за рішен­ням про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподія­ної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втра­тою годувальника (ст. 72 цього Закону).

Зазначені обмеження пояснюються призначенням допомоги із соціального страхування. Вона виплачується у разі непраце­здатності та в інших випадках і повинна забезпечувати утриман­ня і лікування боржника, тому з такої допомоги допускається тільки стягнення, пов'язане з утриманням стягувача.

Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника допускається у межах, точно визначе­них законодавством, і вираховується із суми, що залишається після утримання податків (ст. 70 цього Закону).

Із суми заробітної плати, яка виплачується боржнику, пенсії, стипендії й інших доходів боржника може бути утримано за ви­конавчими документами до повного погашення заборгованості;

1. у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою го­ дувальника та збитків, заподіяних злочином — п'ятдесят відсот­ ків заробітної плати, пенсії, стипендії, іншого доходу боржника;

1. за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачене законом, — двадцять відсотків.

При цьому загальний розмір відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків за­робітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Але це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної

8 - 1-1485 - 113 -

плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із за­робітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів боржників не мо­же перевищувати семидесяти відсотків (ст. 70 Закону, ст. 128 КЗпП).

Встановлений розмір утримань (20, 50, 70 відсотків) із заро­бітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів забезпечує як інте­реси стягувачів, так і боржників. Для стягувачів — досягнення наслідків виконання рішень, для боржників — збереження за ни­ми певної частини заробітної плати і інших доходів, необхідних для задоволення їх життєво важливих потреб.

Але відрахування із заробітної плати боржника, який за ви­роком суду відбуває покарання без позбавлення волі, прова­дяться з усієї суми заробітної плати без урахувань стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбав­лення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відді­леннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати з їх утримання в цих закладах.

Відрахування із заробітної плати й іншого доходу боржника проводить адміністрація підприємств, установ, організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем розпоряджень із доданим виконавчим документом, про що повідомляється стягу-вачеві. В розпорядженні зазначається порядок стягнення суми боргу і розмір відрахувань із заробітної плати і іншого доходу боржника.

Якщо боржник отримує декілька видів доходів (заробітну плату, авторський гонорар та інші), то в кожну організацію на­правляються дублікати виконавчих документів з пропозицією державного виконавця бухгалтерії цих організацій про звернення стягнення на заробітну плату, інший доход боржника. Самостій­но змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відраху­вань адміністрація організації не має права.

У випадку зміни боржником місця роботи або місця прожи­вання чи навчання організація (підприємство, установа), яка от­римала виконавчий документ, повертає його не пізніше, як у три­денний строк, державному виконавцеві з відміткою про нове міс­це роботи, проживання чи навчання, якщо воно відоме, а також повідомляє про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. За неповідомлення про це без по­важних причин винних осіб може бути притягнено до відпові­дальності, встановленої ст. 88 цього Закону.

-114-

Якщо виконавчий документ повертається у зв'язку із звіль­ненням боржника з роботи, то у відповідних графах виконавчого документа робиться запис про утримання суми боргу та про утримання періодичних платежів, який завіряється підписами добровільних осіб та скріпляється печаткою.

Виконавчий документ повертається із супровідним листом організації, яка проводила стягнення, в якому зазначається нове місце роботи боржника, його місце проживання чи навчання, як­що вони відомі. Копія такого листа для інформації надсилається стягувачеві. Передавати виконавчий документ сторонам і третім особам на руки забороняється.

Певні особливості має встановлений порядок виконання рі­шення про стягнення аліментів.

Стягнення аліментів належить до періодичних платежів, то­му відповідно до ст. 67 цього Закону воно провадиться із заро­бітної плати чи інших доходів боржника. Якщо протягом трьох місяців підряд неможливо стягнути аліменти із зарплати та ін­ших доходів боржника, то стягнення звертається на майно борж­ника.

До виконання рішення про стягнення аліментів державний виконавець приступає негайно, одержавши виконавчий лист, вживаючи заходів до встановлення місяця роботи і місця прожи­вання боржника. Якщо такі місця не були встановлені, держав­ний виконавець зобов'язаний завернутися до суду з поданням про розшук боржника через органи внутрішніх справ.

Після встановлення місця роботи боржника туди надсилаєть­ся виконавчий лист з розпорядженням до адміністративної орга­нізації, за яким провадиться стягнення із заробітної плати. У роз­порядженні зазначається розмір утримання і заборгованості в гривнях, якщо вона має місце, порядок утримання у випадку пред'явлення декількох виконавчих листів про стягнення алімен­тів і адреса стягувача (стягувачів), за якою потрібно надсилати утримані суми.

Наявність заборгованості про стягнення аліментів і її розмір визначаються державним виконавцем, виходячи з фактичного за­робітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилось, або одержуваного ним на момент ви­значення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотко­вому відношенні.

У випадку, коли боржник у цей період не працював, заборго­ваність визначається, виходячи із середньої заробітної плати для цієї місцевості. Про розмір підрахованої заборгованості держав­ний виконавець повідомляє сторони — стягувача і боржника.

х* -115-

Якщо між сторонами виник спір про розмір заборгованості з аліментів, то на заяву заінтересованої сторони такий спір вирі­шується у порядку цивільного судочинства.

Адміністрація підприємства, установи, організації на підставі виконавчого листа зобов'язана щомісячно утримувати аліменти із зарплати, пенсії, стипендії, інших доходів і перераховувати їх стягувачеві не пізніше, ніж у триденний термін з дня виплати за­робітної плати та інших доходів особі, зазначеній боржником у виконавчому листі.

Утримання аліментів провадиться із суми заробітку платни­ка аліментів після утримання з нього обов'язкових платежів. Стягнуті суми перераховуються стягувачеві за рахунок боржни­ка. Якщо адреса особи, на користь якої стягнуто аліменти, неві­дома, утримані суми перераховуються на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби і зберігаються там в межах загального строку позовної давності.

Утримані суми не можуть бути меншими від розміру, прису­дженого судом і зазначеного у виконавчому листі, та 1/2 частини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дити­ну, але не можуть бути більшими 70% (семидесяти відсотків) розміру заробітної плати, пенсії, стипендії, іншого доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26.02.1993 р. «Про види заробітку (доходу), що підлягають облі­ку при відрахуванні аліментів» встановлено положення, за яким осіб, що зобов'язані сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для по­стійного проживання за кордон у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до до­сягнення дитиною повноліття. Розрахунок суми, що підлягає сплаті, провадиться, виходячи із заробітку боржника за останній місяць роботи на час виїзду, або ж з п'ятикратного неоподатко­вуваного мінімуму доходів. З осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кор­доном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом: не менше 25 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян на кожну дитину (ст. 82 КпШС).

Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час провадиться в межах трирічного строку, що передував пред'яв­ленню виконавчого документа до виконання. Якщо за виконав­чими документами, пред'явленими до виконання, утримання алі­ментів не провадиться в зв'язку з розшуком боржника-платника аліментів, стягнення аліментів повинне провадитися за весь пері­од, незалежно від встановленого трирічного строку та досягнення повноліття особою, на утримання якої присуджені аліменти.

-116-

Коли за рішенням суду з відповідача належить стягнути алі­менти на утримання трьох і більше дітей, а також заборгованість аліментів за минулий час, державний виконавець дає вказівку про стягнення 50% із заробітку боржника для забезпечення по­точних платежів. Заборгованість за минулий час у таких випад­ках може бути погашена шляхом звернення стягнення на майно боржника. Покладання стягнення на майно боржника провадить­ся і тоді, коли сумарний розмір усіх відрахувань перевищує 70% заробітку чи іншого доходу боржника.

У процесі здійснення виконавчого провадження із стягнення аліментів може бути змінено розмір доходів і місце проживання платника аліментів, який зобов'язаний негайно повідомити про це державного виконавця. Адміністрація підприємства, установи, організації, яка провадить утримання аліментів на дітей за вико­навчим листом, повинна повідомити в триденний строк держав­ного виконавця і особу, яка отримує аліменти, про звільнення з роботи боржника-платника аліментів, а також про його нове міс­це роботи або проживання, якщо їй про це відомо, і одночасно повернути державному виконавцю виконавчий лист.

У випадку неповідомлення без поважної причини зазначених відомостей на винних у цьому посадових осіб і громадян, у тому числі на платника аліментів, може бути накладено штраф у від­повідності зі ст. 88 цього Закону.

Особливістю правового регулювання стягнення аліментів є нормативне правило (ст. 92 КпШС) про те, що таке стягнення можливе у добровільному порядку при відсутності про це рішен­ня суду. Для цього особи, які є платниками аліментів, можуть звернутися до адміністрації за місцем роботи чи одержання пен­сії, стипендії, іншого заробітку з письмовою заявою про утриман­ня з їх заробітку аліментів та передачу їх стягувачеві. Адмініст­рація підприємства, установи, організації зобов'язана проводити за такою заявою відрахування із заробітку чи іншого доходу в та­кому ж порядку, як за виконавчим листом, виданим на примусо­ве виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Утримання аліментів на підставі заяви особи, яка виявила бажання добровільно платити аліменти, можливе і тоді, якщо за­гальна сума, яка підлягає стягненню на підставі заяви і виконав­чого документа, перевищує 50 відсотків належних боржнику за­робітної плати чи інших доходів, а також тоді, коли з такої особи (боржника) аліменти стягуються за рішенням суду чи постано­вою судді на дітей від другої матері.

-117-

Розділ 10 Виконання рішень у немайнових справах

До судових рішень у немайнових справах належать: а) рішен­ня, що зобов'язують боржника особисто вчинити певні дії на ко­ристь стягувана або утриматись від їх вчинення, зокрема, про поновлення на роботі, про відібрання дитини, про виселення з приміщення, вселення в приміщення, про примусовий обмін; б) рішення про заборону діяльності об'єднання громадян.

При виконанні таких рішень застосовуються правила ст. 76 цього Закону, якими встановлені загальні умови їх виконання і серед яких особливо важливе значення набуває стадія добровіль­ного виконання.

Державний виконавець повинен спочатку вичерпати всі на­дані йому законом можливості для здійснення виконання в цій стадії. З цією метою він у постанові про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке зобов'язує боржни­ка вчинити певні дії, або утриматись від їх вчинення, встановлює відповідно до ст. 24 цього Закону строк для добровільного вико­нання такого рішення і попереджає боржника про те, що після закінчення цього строку буде проведено примусове виконання і з боржника будуть стягнуті виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій.

У випадку невиконання без поважних причин у встановле­ний строк вимог про добровільне вчинення (утримання) певних дій, державний виконавець застосовує до боржника заходи відпо­відальності — штраф та виконавчий збір (статті 46, 87 Закону) і визначає певний строк для виконання.

Виконавчий збір стягується у розмірі двох неоподатковува­них мінімумів доходів громадян з боржника — громадянина і в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

Штраф накладається в розмірі від двох до десяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо посадових осіб.

-118-

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладення штрафу затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби і може бути оскар­жена в десятиденний строк до суду.

У разі невиконання рішення суду після застосування зазна­чених санкцій і якщо його виконання може бути здійснене без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій. Якщо в рішенні зазначені наслідки його невиконання, перед­бачені ст. 207 ЦПК України, то застосовуються такі наслідки. Відповідно до зазначеної норми суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рі­шенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за ра­хунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

У разі повторного невиконання рішення, що зобов'язує борж­ника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржни­ком, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі. При подальшому не­виконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність борж­ника відповідно до Закону (ст. 87 цього Закону). А виконавчий документ (якщо виконати рішення суду без участі боржника не­можливо) за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий до­кумент (ч. З ст. 76 цього Закону).

Порядок виконання рішень у немайнових справах з окремих категорій має певні особливості, встановлені законодавством.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП, п. 4 ст. 217 ЦПК, ч. 1 ст. 77 цього Закону). Державний виконавець на підставі заяви працівника (стягувача) з доданим до неї виконавчим листом відкриває виконавче прова­дження і направляє адміністрації підприємства, організації, уста­нови пропозицію про негайне виконання рішення.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 лис­топада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним ор­ганом про це наказу (п. 34). Але відповідно до ч. З ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи

-119-

розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У вирішення цього питання була внесена новела (ч. 1 ст. 77 Закону «Про виконавче провадження»), за якою виконання рі­шення вважається завершеним із моменту фактичного допущен­ня зазначеного працівника до виконання певних обов'язків на підставі відповідного акта (тобто наказу, розпорядження) органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Це правило усуває можливість для адміністрації підприєм­ства, установи або організації після видання нею наказу про по­новлення на роботі працівника не допустити його до виконання попередніх обов'язків.

У випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні та інші заходи відпові­дальності, передбачені статтями 46, 87 цього Закону. Державний виконавець також може звернутися до суду з поданням про ви­рішення питання про кримінальну відповідальність за ст. 176^і КК України стосовно посадової особи, що перешкоджає прове­денню виконання рішення.

Крім того, відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затри­мки власником або уповноваженим ним органом виконання рі­шення про поновлення на роботі звільненого або переведеного працівника, суд, за заявою такого працівника виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При виконанні рішення суду про поновлення на роботі на попередній посаді працівника, який за станом здоров'я не при­датний для її виконання, державний виконавець, керуючись ст. 33 Закону, може звернутися до суду, який видав виконавчий лист, про відстрочку виконання, якщо за медичним висновком стан здоров'я його в подальшому поліпшиться і такий працівник спроможний буде виконувати роботу, на яку поновляється.

У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який по­становив рішення, за заявою державного виконавця або за зая­вою позивача в формі заміни порядку виконання рішення відпо­відно до ст. 33 цього Закону може визнати працівника звільне­ним за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації (ч. 2 п. 32 Постанови пленуму Верховного Суду № 9 від 6 листопада 1992 р.).

До рішень немайнового характеру, що вимагають примусово­го виконання і зобов'язують боржника вчинити певні дії, нале-

-120-

жать рішення про відібрання дитини (ст. 78 Закону). Такі рішен­ня приймаються у справах про передачу дитини від однієї особи до іншої, на піклування органу опіки і піклування, про позбав­лення батьківських прав, про скасування усиновлення або ви­знання його недійсним.

Виконавчі дії про відібрання дитини провадяться державним виконавцем з обов'язковою участю особи, якій дитина передаєть­ся на виховання та із залученням представників органів опіки і піклування, органів та установ, медичних працівників.

Участь органів опіки і піклування у виконанні рішень про ві­дібрання дитини обумовлюється здійснюваними ними функці­ями із захисту особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб (статті 66, 129 КШС України), тому їх роль у виконавчому провадженні не менш важлива, ніж держав­ного виконавця, якому вони сприяють в реалізації рішення про відібрання дитини.

У таких випадках, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються санкції відповідальності — штрафу, стягнення виконавчого збору (статті 46, 87 Закону).

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням для вирішення питання про тимчасове влашту­вання дитини до дитячого лікувального закладу. Відповідно до ст. 354 ЦПК суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та обов'язковою участю представників органів опіки і піклування. Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштуван­ня дитини до дитячого або лікувального закладу. На ухвалу суду про тимчасове влаштування дитини може бути подано скаргу, внесено подання.

При відсутності відомостей про місце проживання (знахо­дження боржника або обох) державний виконавець звертається до суду з поданням про розшук боржника або дитини (ст. 42 За­кону). Таке подання надсилається до суду за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем знаходження боржника або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Суд розгля­дає подання державного виконавця у десятиденний строк і має право витребувати від нього всі необхідні документи для вирі­шення питання про оголошення розшуку. За наслідками розгля­ду подання суд виносить ухвалу. На ухвалу суду з питання ого­лошення розшуку дитини може бути подано скаргу, внесено окреме подання (ст. 355 ЦПК).

У порядку реалізації рішень немайнового характеру, що зо­бов'язують боржника вчинити певні дії, виконуються рішення, постановлені у справах з житлових правовідносин: про виселен-

-121-

ня боржника, про вселення стягувача, про примусовий обмін (статті 79, 80, 81 Закону).

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), які виселяються, її (їх) майна, домашніх тварин та у забороні цим особам користуватися звільненим приміщенням.

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконане добровільно в установлений державним виконавцем п'ятнадцятиденний строк (ст. 24 Закону), якщо інше не передбачене рішенням суду (зокрема, надання відстрочки виконання).

Якщо боржник добровільно не звільнив приміщення, а нав­мисно ухиляється або перешкоджає виконанню рішення, прова­дить інші дії, спрямовані на зволікання рішення, державний ви­конавець розпочинає виконавчі дії на примусове його виконання. Для цього він зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виконання рішення. Відсутність боржни­ка, повідомленого про день і час примусового виконання рішен­ня, не є перешкодою для примусового виконання рішення про виселення.

Виселення відбувається у присутності не менше двох поня­тих та за сприяння працівників органів внутрішніх справ. Дер­жавний виконавець зобов'язаний одночасно описати майно боржника і передати йому під розписку примірник такого акта опису.

Описане майно в необхідних випадках державний викона­вець забезпечує зберіганням (не більше як три роки у встановле­ному порядку за рахунок покладення понесених витрат на борж­ника). Якщо описане майно не було витребуване після завершен­ня трирічного строку, воно реалізується у такому ж порядку, як і безхазяйне майно.

Про виселення складається акт, який підписується держав­ним виконавцем, понятим і особою, котра виселяється, якщо во­на присутня при цьому, іншими особами, що брали участь у ви­конавчому провадженні.

При відсутності осіб, які підлягають виселенню у примусово­му порядку, відкривається приміщення, з якого повинні бути ви­селені такі особи, і державний виконавець зобов'язаний провести опис і оцінку майна, яке передається на відповідальне зберігання особі, що призначається охоронцем майна. Приміщення за актом передається особі, якій воно присуджене і на користь якої відбу­лось виселення.

Технічне забезпечення виконання рішення про виселення з приміщення, зокрема відкриття дверей, встановлення замків,

-122-

принесення і перевезення майна покладається на стягувана з по­дальшим відшкодуванням видатків за рахунок боржника.

Коли особі, яка виселяється, повинне бути надане інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідному жит­ловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рі­шення щодо надання такого приміщення. Якщо в зазначений строк інше жиле приміщенні не було надане, державний викона­вець складає про це акт і звертається до суду з поданням про ви­значення порядку подальшого виконання рішення.

До вирішення судом цього питання виконавчі дії не прова­дяться.

При виникненні обставин, які роблять неможливим виконан­ня рішення або перешкоджають виконанню рішення, виконавчі дії із виселення (переселення) не провадяться, державний вико­навець виносить постанову про зупинення виконавчого прова­дження і звертається до суду з поданням про відстрочку вико­нання чи про зміну способу і порядку виконання (статті 79, 33 Закону).

Порядок виконання рішення про примусове вселення стягу-вача врегульований ст. 80 Закону.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним ви­конавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебу­вання) в ньому.

У постанові на відкриття виконавчого провадження за вико­навчим документом про примусове вселення стягувача держав­ний виконавець установлює строк для добровільного його вико­нання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення сторони — стягувач і боржник підписують про це акт, який передається державному виконавцю разом із заявою стягу­вача про повернення йому виконавчого документа.

При невиконанні рішення про вселення стягувача добровіль­но, вселення здійснюється у примусовому порядку державним виконавцем.

Про день і час вчинення дій із примусового вселення держав­ний виконавець повідомляє сторони — боржника і стягувача. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення не перешкоджає примусовому вселенню.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про все­лення стягувача, вселення провадиться у присутності не менше двох понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про здійснення виконання рішення про вселення стягува­ча державним виконавцем складається відповідний акт, який під­писується ним і особами, котрі брали участь у виконанні.

-123-

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувана у приміщенні, зокрема, виселенню ін­шою особою, яка теж проживає в цій квартирі, стягувач має пра­во звернутися до державного виконавця із заявою про відновлен­ня виконавчого провадження.

Факт перешкоди в проживанні має бути підтверджений акта­ми житлових органів, органів внутрішніх справ та іншими доку­ментами, поданими стягувачем і витребуваними державним ви­конавцем, а також його виходом на місце виконання рішення, про що складається відповідний акт.

Про відновлення виконавчого провадження про вселення, при наявності на це підстав, державний виконавець виносить по­станову, після затвердження якої начальником відділу державної виконавчої служби здійснюється повторне вселення. У цьому ви­падку державний виконавець має право застосувати до боржника штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону.

При відсутності підстав для відновлення виконавчого прова­дження, державний виконавець виносить про це відповідну по­станову, яка також затверджується начальником відділу держав­ної виконавчої служби. Зазначені постанови можуть бути оскар­жені до суду у десятиденний строк.

У випадку, коли особа, яка перешкоджає проживанню (пере­буванню) стягувача не є боржником, виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення не проводиться.

Стягувач у цьому разі може звернутися до такої особи з по­зовною вимогою про вселення, яка вирішується в порядку ци­вільного судочинства.

У встановленому порядку виконання рішень про виселення і вселення виконується рішення про примусовий обмін (ст. 81 За­кону).

Державний виконавець у постанові про відкриття виконавчо­го провадження про примусовий обмін встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником.

При добровільному виконанні рішення сторони — стягувач і боржник — підписують акт, який передається державному вико­навцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконав­чого документа.

У випадку, коли рішення про примусовий обмін не викону­ється добровільно, державний виконавець здійснює його приму­сове виконання відповідно до ст. 79 і 80 Закону, якими передба­чений відповідний порядок примусового виконання рішення су­ду про виселення і вселення, описаний вище.

Про здійснення примусового обміну державний виконавець складає акт, який підписується ним, стягувачем і боржником.

-124-

До судових рішень у немайнових справах, які виконуються державним виконавцем, віднесені рішення про заборону діяль­ності об'єднань громадян.

Загальні умови виконання таких рішень встановлені ст. 82 цього Закону.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення про заборону діяльності об'єднань громадян за заявою органу, уповноваженого відповідно до закону здійснювати легалізацію такого об'єднання, з доданого до неї виконавчого документа про примусовий роз­пуск цього об'єднання громадян, а також письмового доказу про офіційне повідомлення у друкованих засобах масової інформації про вступ у законну силу рішення суду щодо заборони діяльно­сті об'єднання громадян.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об'єднань громадян, у по­рядку, встановленому законом «Про виконавче провадження». У випадках, коли резолютивна частина рішення, викладена у вико­навчому документі, є незрозумілою, державний виконавець може звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа (ст. 28 Закону).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'єд­нання громадян державний виконавець складає акт, який підпи­сується ним і представником легалізаційного органу. Копії тако­го акта надсилаються до суду, рішення якого про заборону діяль­ності об'єднання громадян здійснювалося, та легалізуючому органу.

-125-