4. За особливостями кулі (снаряду):

А) За призначенням: звичайні; спеціальні,комбіновані.

Б. За формою наконечника:тупоконечні ,гостроконечн,із заокругленою головною частиною,із полусферичною головною частиноюплоскі.

Г. За конструкцією:а) оболончасті,б) напівоболончасті,в) безоболончасті.

Д. За розмірами. Окрім як калібр, кулі мають довжину (різну).

Ж. За способом закріплення кулі у гільзі:

а) пояскового обжиму б) кернування в) суцільного обжиму г) сегментний обжим.

5. За особливостями порохового заряду :а) димний заряд;б) бездимний заряд.

Отже унітарні патрони складаються з таких частин: гільза;снаряд;заряд порох);капсуль.

62. Механізм утворення слідів на гільзі та кулі під час пострілу. Їх криміналістичне значення.

Механізм утворення слідів під час заряджанням зброї: під час заряджання неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють у патронник, потім замикають ствол.

На денці гільзи утворюються сліди ковзання від щитка колодки, інколи сліди від бойка у вигляді трас, але це не закономірні сліди, а тому вони лише подеколи використовуються для ідентифікації у якості індивідуальних ознак.

Під час заряджання автоматичної зброї затвор, рухаючись уперед, натикається на патрон, який знаходиться в магазині, і досилає його в патронник, при цьому на кромці денця гільзи може утворитися слід досилання, Тут гільза ковзає по губках магазину і на її корпусі інколи виникають лінійні сліди ковзання у вигляді паралельних борозенок..

Далі затвор продовжує рухатись уперед, досилає патрон у патронник, і коли патрон повністю увійде в патронник, зачіпка викидача заскочить в кільцеву проточку і залишить слід ковзання .

Утворення слідів зброї (пострілу) на гільзі під час пострілу.

Натиском на спусковий гачок, ударник з бойком зривається з бойового зводу і, рухаючись уперед, натискається на капсуль, утворюючи на ньому об'ємний слід тиснення , статичний, Від удару бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. У патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію і виштовхується із ствола, а гільза з такою ж силою притискується до затвору і на її денці утворюються сліди тиску, які називаються слідами попереднього зрізу затвора .

Утворення слідів під час екстрагування (викидання) гільзи.

Процедура пострілу триває мить, за цей час затвор набуває моменту руху і, переборюючи стан спокою, починає рухатись назад.

Зачіпка викидача, який утримує гільзу в чашечці (вінчику) затвора, витягує гільзу і разом з нею відходить назад.

У цей час на стінках гільзи, під час її руху по патроннику можуть утворюватись сліди патронника від нерівностей, які є на його стінках (але це не закономірні сліди).

Сліди патронника мають форму паралельних трас, розміщених на циліндричній частині гільзи, ближче до її денця.

Як тільки гільза покине патронник, вона натикається на відбивач, одержує обертовий момент і викидається.

Під час цього від удару гільзи об відбивач на її нижній кромці утворюється закономірний статичний слід тиску, який називається слідом відбивача.

►Сліди на снарядах (кулях, шроті).

На снарядах (куля, шріт) залишаються сліди каналу ствола зброї.

Для нарізної зброї ці сліди поділяються на первинні та вторинні.

Під тиском газів снаряд, що рухається по стволу, ковзає по його стінках і на циліндричній частину кулі утворюються сліди полів нарізів і сліди граней нарізів, а саме:

куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно і при вході в нарізи на ній залишаються первинні сліди нарізів (полів і граней), які є динамічними (тертя) і розміщені вони паралельно осі кулі у вигляді борозенок та валиків;

Сліди від нарізів, що знаходяться вже під кутом до повздовжньої осі - називаються вторинними (повторними) слідами каналу ствола нарізів зброї.

63. Сліди застосування вогнепальної зброї.

Застосування вогнепальної зброї утворює багато слідів на місці події. Сліди зброї різноманітні і залежать від низки чинників: моделі зброї, використовуваних боєприпасів, умов учинення злочину, дій, що проводяться суб'єктом для приховування стя злочину.

По-перше, сліди з6рої-це сліди-предмети: залишена зброя, боєприпаси, приладдя (шомпол, протирання, кобура, пакувальний матеріал, в якому зберігалася зброя, тканина, папір, дерево, патрони з осічкою, гільзи, дріб, пижі, прокладки, незгорілі пороіія ки, сліди кіптяви).

По-друге, сліди зброї— це сліди взаємодії зброі, боєприпасів з предметами матеріального середовища (обстановки), пробоїни, вм'ятини, зруйновані предмети (склянік,ерамічні), нарешті, це сліди на тілі людини, пробоїни, розриви, окопчування тканини.

Найбільша кількість слідів зброї залишається на гільзах, снарядах (куля, дріб), перешкодах, на предметах і тілі потерпілого і того, хто стріляв (на руках, обличчі, одягу) Тому при огляді місця події саме на ці джерела інформації треба звертати особливу увагу проводити їх огляд і дослідження за участю фахівця. Вид слідів, особливості їх розташування допоможуть вирішити багато питань, що виникають перед слідчим.

64. Питання, які вирішуються судово-балістичною експертизою.

Судово-балістична експертиза – різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із застосуванням цієї зброї.

Під час дослідження зброї та боєприпасів судово-балістична експертиза вирішує:

класифікаційні;діагностичні;ідентифікаційні завдання.

Класифікаційні дослідження сприяють встановленню виду зброї, її системи або моделі за стріляними гільзами та кулями, які виявлені на місці події.

Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи відноситься представлений експерту предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовленні, зміст знищених маркувальних позначень, які були на ній.

Ідентифікаційні дослідження мають завдання: визначення конкретного екземпляру зброї, із якої були вистрілені снаряди і гільзи; встановлення наявності або відсутності зв'язку між боєприпасами і матеріалами, виявленими на місці події, і боєприпасами й матеріалами, виявленими у конкретної особи.

Ось наближені переліки:

І. Наближений перелік питань дослідження зброї: чи відноситься даний предмет до категорії вогнепальної зброї?до якого виду і зразка (моделі) відноситься дана вогнепальна зброя?чи справна дана зброя, і чи придатна для пострілів; якщо не справна, то у чому полягає несправність?який калібр представленої на експертизу вогнепальної зброї?частиною вогнепальної зброї якого виду і зразка (моделі) є дана деталь (магазин, затвісь барабана револьвера, щічка рукоятки пістолета тощо)?

заводським чи кустарним способом виготовлено дану зброю ? і т. д.

ІІ. Перелік питань щодо дослідження бойових припасів, куль, шротів, картечі, пижів, прокладок, гільз:до якого зразку відноситься даний патрон ?заводським чи кустарним способом виготовлений даний патрон?чи вистрілена куля (гільза) із даного екземпляру зброї?чи є на кулі сліди рикошету?.

ІІІ. Перелік запитань щодо дослідження слідів пострілу:Чи є дане пошкодження вогнепальним?чим утворене дане пошкодження?сліди якої кількості попадань із вогнепальної зброї є на даному?із якої зброї виконано постріл у даний об'єкт?

з якої відстані виконано постріл? чи є сліди близького пострілу?з якого місця стріляли?

у якій послідовності стріляли?яке кульове пошкодження виконано першим? і т. д.

65. Основні способи підробки документів.

Відомі три види кримінальної підробки документів:

1. Повна підробка,

2. Часткова підробка,

3. Виготовлення документа довільної форми.

Повна підробка документів полягає у цілісному виготовленні в злочинних цілях всіх складових частин документу і реквізитів,по – іншому це виготовлення фальшивого документа, який повністю імітує справжній.

Часткова підробка – це внесення у справжній документ певних окремих змін шляхом:

1. підчистки;2.витравлювання;3)змивання;4)дописки, вставки, додруковування;4)заміни частин документу;підробки підписів, відтисків печаток і штампів.

Підчистка – це механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту реквізитних позначень тощо шляхом відділення часток матеріального носія відображеної в документі інформації.

Витравлення – вплив на графічні реквізити документа хімічними реактивами, внаслідок чого між барвником і окислювачем відбувається хім. реакція, і як результат відбувається або обезбарвлення, або розчинення і змивання барвника.

Змивання – видалення тексту розчинниками, а також речовинами комбінованої дії, для прикладу СМЗ /синтетичними миючими засобами/.

Додруковування – часткові зміни в документах шляхом долучення нових слів, знаків або частин машинописного тексту, з метою зміни змісту або реквізитів документу.

Виправлення тексту – часткові зміни в документах шляхом безпосереднього внесення змін або зміною одних знаків іншими, тобто тут не має місця попередня підготовка у вигляді підчисток, витравлювань чи змивання старого тексту чи знаків.

Заміна частин документу /фотографій, листів у багато сторінкових документах/ характерна для підробки документів, що посвідчують особу тощо

66. Підчистка як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення.

Підчистка – це механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту реквізитних позначень тощо шляхом відділення часток матеріального носія відображеної в документі інформації.

Засоби підчистки: загострені тверді предмети /бритва, лезо ножа, голка, мікроскальпель/, гумка, порошок пемзи тощо.

Ознаки підчистки:

• порушення структури поверхневого шару паперу /кострубатість, ворсистість волокон, втрата глянсуватості і проклейки/,

• на місці підчистки шар носія стає тоншим,

• порушується фонова, захисна сітка, графлення штрихів та букв тощо,

• розплив і більш поглиблене проникнення чорнил нового тексту в товщину паперу /носія/,

• залишки штрихів первинного тексту,

• барвник в нових графічних елементах самітно люмінесціює,

• наявність трас від предмету, яким полірували місце підчистки.

Способи виявлення підчистки:

• порушення структури поверхні носія – легко виявляється мікроскопом, лупою під нахиленим струменем світла,

• порушення мікроструктури речовини штрихів, деформацію ліній фонової чи захисної сітки – з допомогою лупи, збільшуючих приладів,

• утоншення, прохудіння паперу – на просвіт, тобто оглянути документ в проникаючому світлі, /у місці підчистки буде пляма світла/,

• для виявлення і відновлення підчищених записів: контрасну зйомку, фотографування в ультрафіолетових променях або інфрачервоних тощо, використати метод дифузор-копіювання, люмінесценції, фотографувати документ з використанням світофільтрів тощо.

67. Витравлювання як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення.

Витравлення – вплив на графічні реквізити документа хімічними реактивами, внаслідок чого між барвником і окислювачем відбувається хім. реакція, і як результат відбувається або обезбарвлення, або розчинення і змивання барвника.

Як витравлюючи речовини використовують кислоти, луги, окислювачі, які вступають у реакцію з речовиною, що формує знак.

Витравлювання, як і підчистку, здійснюють по площі, наносячи травильний розчин на весь текст, або тільки впливаючи на штрихи тексту, наприклад пером /кваліфіковане витравлення/.

Ознаки витравлювання:

• порушення проклейки паперу, що викликає її пористість, гігроскопічність, поява матової поверхні,

• має місце зміна кольору паперу в місцях витравлювання, а саме пожовтіння,

• папір стає ламким, через що на ньому утворюються тріщини,

• спостерігається обезбарвлення записів, виконаних на сусідніх з місцем витравлювання ділянках,

• наявні залишки слабко видимих штрихів первинних записів,

• оглядаючи документ в ультрафіолетових променях спостерігається відмінність в люмінесценції підданого витравлювання місця тексту з іншою поверхнею,

Засоби виявлення:

• огляд за бокового освітлення, спостереження через лупу або мікроскоп

• контрастність різних ділянок – світлофільтрами

• у вигляді люмінесціюючих плям сліди витравлювання спостерігаються в променях ультрафіолетової лампи /ОЛД – 41, УК – 1, „Таран”, УФО – 4А, „Фотон”/

• зйомкою на кольоровому матеріалі, або контрастною чи інфрачервоно-люмінісцентною зйомкою,

68. Ознаки підробки підпису і способи її виявлення.

Досягається це різними способами:

І. Графічна підробка – шляхом повторення по пам’яті почерку і підпису особи, від імені якої виконується підпис, тобто змальовування з пам’яті

ІІ. Технічна підробка, тобто з допомогою певних технічних прийомів, які передбачають попереднб підготовку, використання спец. пристосувань, засобів тощо.

Розрізняють такі види технічної підробки підписів:

а/ попереднє змальовування підпису з оригіналу, з наступною обвідкою заготовки,б/ копіювання підпису через копіювальний папір,в/ перемальовування на просвіт /через скло/,г/ передавлюваннямд/ з допомогою матеріалів, що мають копіювальні властивості /вологе копіювання/,ж/ фотомеханічне копіювання,з/ електрографічнек/ інші

- підробка підпису з використанням копіювального паперу: справжній документ з підписом накладають на підроблюваний, а між ними поміщають копіювальний папір.

- підробка підпису з перемальовуванням на просвіт: підроблюваний документ накладається на справжній, а потім підпис перемальовується олівцем або зразу чорнилами, пастою тощо.

- підробка підпису передавлюванням: справжній підпис передавлюється на підроблений документ шляхом обведення по ній з сильним натиском певним гострим предметом без пошкодження структури предмету.

• вологе копіювання: ґрунтується на безпосередньому перенесенні барвника справжнього підпису на підробний документ.

- фотомеханічний спосіб полягає у виготовленні цинкографського кліше,

- електрографічний спосіб - це за суттю принцип простіших видів ксерокопіювання

Основні загальні ознаки технічної підробки підписів:

- повільність рухів, що полягає у характерних неприродних викривленнях, згинах і тупих закінченнях штрихів;; підмальовуваннях; наявності штрихів чорного копіювального паперу;

- розпливи штрихів, нечіткість країв, блідність наявність забруднень та залишків сторонньої речовини.

- для підробок, отриманих фотографічним способом характерно: повне відтворення мікроструктури штрихів металічного кліше.

- для електрографічної підробки: краї штрихів нерівні, навколо них спостерігається фон у вигляді крапок того ж кольору, що й штрихи підпису, відсутність рельєфності штрихів.

Засоби виявлення ознак підробки: мікроскопи, ЕОП, ІЧ-промені, світлофільтри, спостереження у боковому світлі.Вологе копіювання – УФВ.

69. Ознаки підробки печаток і штампів. Способи їх виявлення.

Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підроблені відбитки.

Це такі ознаки:а/ геометричні форми ліній рамок правильні,б/ лінії рамок мають однакову товщину;в/ літери відбитку відповідають стандарту друкарського шрифту; г/ контури літер рівні, а їх відбиток не має розпливу барвника,д/ вертикальне розташування літер є суворо перпендикулярним по лінії рядка,е/ радіальний нахил однаковий, тобто осі літер відбитку перетинаються в одній точці – центрі круга,ж/ інтервали між літерами і рядками однакові,

Основні способи підробки печаток і штампів:

а/ рисування (малювання) відбитку печатки /штампа/ на документі,

б/ копіювання справжнього відбитку на підробний документ, /вологе копіювання, або через кп. папір/,

в/ отримання відбитку з допомогою підробленого кліше.

Є декілька способів виготовлення підробних кліше:

- вирізуванням, (із цупких матеріалів),- гравіруванням, набором, витравлюванням;- фотомеханічним способом,- з допомогою типографських шрифтів.

г/ отримання відбитка з допомогою сторонніх предметів, схожих зовні з печатками /штампами/, але маючими інше призначення /значки, монети тощо/,

д/ шляхом монтажу букв і цифр;

ж/ із справжніх печаток

з/ ксероксами

Рисування відбитку печатки на документах застосовується не часто, головним чином у разі преклейки фотознімку на паспоті, правах водія, військовому квитку тощо.

Ознаки:

• 1)дорисовуючи печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку від голки ніжки циркуля,2)літери, як правило, не мають відповідного радіального нахилу,3)наявність нерівномірного розподілу барвника у штрихах відбитку,4)різна конфігурація одних і тих самих знаківмають місце спотворення малюнку окремих букв та їх елементів, подвоєння деяких штрихів.

Копіювання:

а/ через копіювальний папір з наступним обведенням штрихів барвником. Ознаки: спостерігаються залишки барвника копіювального паперу.

б/ вологе копіювання – з використанням проміжкового кліше в якості якого використовують зволожений фотопапір, липку ленту тощо.

Отримання відбитку з допомогою підробленого кліше:

а/ Ознаки підробки відбитків, нанесених з вирізаних кліше : літери не мають стандартної форми, штрихи нерівні, відсічки відсутні, овали кутасті, а з’єднувальні штрихи перерізані.

б/ за використання набірних кліше: літери відповідають друкарському шрифту, але їх вертикальне розташування, інтервали, лінія рядка можуть бути зміненим;

оглядаючи відбиток печаток, треба звертати увагу на розподіл барвника в штрихах літер: - якщо відбиток нанесений з синтетичного кліше, то барвник мастика розподіляється по полю штриха рівномірно, края штрихів рівні і нерозпливчаті; - якщо відбиток від металевого кліше тоді барвник витискається з-під площин літери, і по краю штриха виникають розпливи з чіткими краями барвника

Додатково: характерно також відсутність пробільного матеріалу, нерівні рядкові лінії, граматичні /подеколи/ помилки, порушені правила типографського набору.

Одним із способів підробки відбитків печаток є виготовлення печаток або штампів шляхом монтажу букв і цифр, вирізаних із справжніх печаток чи штампів, що вже не експлуатують /виявляють шляхом порівняння зі справжнім відбитком за особливостями шрифту, розташуваннями окремих знаків і рядків між собою./

70. Криміналістичне дослідження машинописного тексту.

Особливості огляду та переднього виявлення ознак машинописного тексту та їх дослідження.

Оглядом машинописного тексту документа перш за все треба установити, на чому він віддрукований:

• на звичайній канцелярській машинці,

• на сучасному друкуючому пристрої: принтері, принтері,

У першому випадку відбиток утворюється, якщо внаслідок удару /натиснення/ друкованої форми, на якій знаходився барвник.

У другому випадку відбиток знака також утворюється внаслідок удару /тиснення/, але барвника на друкованій формі немає.

Він знаходиться над поверхнею паперу і штрихи відбитків літер, нанесений через барвну стрічку або копіювальний папір, відображають їх структуру.

Якщо виявитьися, що текст нанесений через барвну стрічку /копіювальний папір/, то в ході подальшого дослідження можна визначити модель друкарської машинки; чи є вона пристроєм з монолітним або складеним літероносієм.

Оскільки друкуючі форми – літери нерухомо закріплені на літероносії, то під час друку вони зберігають однакові інтервали між літерами, які в старих машинках змінюються внаслідок викривлення важелів.

Відхилення літер від вертикального положення також не може бути, якщо машинка не зіпсована.

У тесті немає і такої окремої ознаки, як виступання окремих літер над верхнім рядком або опусканні під нижнім.

У текстах зберігається окрема ознака – деформування знака.

Навіть поверхневим оглядом машинописного і друкарського текстів у документі його не можна сплутати з текстом, нанесеним матричним друком.

Матричний спосіб формування знаків використаний у принтерах, плотерах і ксероксах, які мають конструктивні особливості, що дає змогу диференціювати їх за друкованим текстом у документах.

Спосіб формування знаків однаковий, але способи відображення інформації на папері різні.

Тому знак /літера/ формується у вигляді забарвлених відбитків голок і забарвлених точок, нанесених „вистрілюванням” барвника із сопла мікро капіляра.

Під час мікроскопічного дослідження матричних знаків-відбитків можна визначити вид головки принтера, а отже його модель.

Відомо, що головка принтера являє собою вертикальну матрицю голок.

У вертикальному штриху знака можна підрахувати кількість точок і таким способом попередньо визначити вид головок принтера.

Матричний друк здійснюється в автоматичному режимі за спеціальною програмою, тобто можна обрати будь-який шрифт, його розміри, форму, інтервали між знаками і рядками, запрограмувати поля, абзаци та ін.

Отже загальні традиційні ознаки машинописного тексту в даному тексті не можна брати за основу диференціації, оскільки вони зберігаються до зміни програми друку, що може зробити оператор.

Ще складніше відрізнити тексти, нанесені лазерними принтерами та ксероксами цього виду від інших видів.

Характерною ознакою, що в даному випадку відображається в текстах, є спосіб відображення інформації на папері: струминний або електрофотографічний.

Штрихи літер лазерного друку мають характерний блиск при вертикальному освітленні.

71. Загальні і окремі ознаки почерку.

Почерк – це графічна сторона письма, сутність якої полягає у зображенні думки автора графічними знаками мовного алфавіту (цифровими знаками)ю. Із застосуванням координованої системи специфічних рухів шляхом автоматизованого відображення писемних навиків.

Загальні ознаки – це ті, що характеризують почерк у цілому і вони проявляються в більшості письмових знаків, відносяться до всієї системи руху вцілому, їх неважко зауважити шляхом огляду рукопису.

І. ВИРОБЛЕНІСТЬ почерку – характеризує сформованість письмово-рухових навиків, визначається ступенем володіння технікою письма виконавцем документа, його здатністю користуватися загальноприйнятою системою скоропису.

А) темпом письма, б) автоматизмом, в) координацією рухів.

Розрізняють: швидкий темп письма, середній, низький повільний темп почерку.

Ступінь координації рухів може бути: високим, середнім, низьким.

Координація у сукупності з темпом письма дає змогу поділяти почерк за виробленістю на:

1/ високовироблений,2/ середньовироблений,3/ мало вироблений /низький/.

ІІ. Ступінь складності рухів /складність почерку або загальний тип/ будова /почерку/ - характеризує побудову почерку, специфіку сформованості письмово-рухових навиків, пристосованість їх до темпу письма.

За складністю почерки поділяються:

1/ прості,2/ спрощені,3/ ускладнені,4/ стилізовані.

ІІІ. Загальна форма рухів в почеркові характеризує структуру рухів відносно їх траєкторії /за Орловою В.Ф./. Ці рухи виконуються особою, яка пише, в площині паперу.

До ознак форми руху відносять: переважуючу форму рухів під час виконання окремих літер, знаків.

За формою рухів почерк буває:

1/ прямолінійна /кутова/ форма почерку, 2/ криволінійна /округлена/, 3/ змішана форма.

IV. Загальний напрям рухів – у яку сторону відносно годинникової стрілки виконуються рухи.

Не характерно тільки для округлої та частково для змішаної форми рухів почерку:

1 – лівоокружні /рухи проти ходу годинникової стрілки/, 2 – право окружні /рухи за годинниковою стрілкою/,3 – змішаний загальний напрям /ліво-право чи право-ліво/.

V. Нахил почерку – визначається вертикальністю розміщення елементів письмового знаку, тобто кутом до лінії рядка:

1 – правопохилий 2 – прямий:;3 – лівопохилий;4 – право- чи ліво- косопохилені, 5 – змішаних похил

VI. Розмір почерку – характеризує висоту рядкових елементів букв.

1 – дрібний почерк,2 – середній почерк,3 – великий.

VII. Розгін почерку – визначається співвідношенням висоти літери до її ширини.

За розгоном почерк буває:1 – великий розгін,2 – середній розгін:3 – малий розгін.

VIII. Ступінь зв’язності почерку – характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера /письмового приладдя/ від паперу.

1 – зв’язаний почерк:;2 – уривчастий;3 – середньозв’язний.

IX. Натиск почерку характеризує розміщення точки прикладення найбільшої сили під час виконання знака або за Образцовим характеризується співвідношенням ширини основних /головних/ та з’єднувальних штрихів з силою вдавлення штрихів.

За ступенем вдавленості /тиску/:1 – почерк із сильним натиском,2 – слабкий,3 – середній натиск.

Окремі знаки почерку – це сукупність навиків виконання рукописного документа, що відображаються у властивих конкретному виконавцю письма способах написання літер та зв’язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їх елементів між собою, окрім цього, це також специфічні відхилення у написанні від типових прописів конкретної мови, з яких починається навчання техніці письма в школі.

Ця класифікація найбільш повна, деталізована і придатна для роботи. Разом з тим її ще можна доповнити

1. НЕЗВИЧНА АБО ІНДИВІДУАЛЬНО-ОСОБЛИВА ФОРМА РУХУ – різноманітні за формою відхилення рухів, якими виконуються елементи письмових знаків та з’єднання між ними; Розрізняють: а) спрощену форму; б) ускладнену форму руху;в) петляста форма виконання літер та елементів; г) кутаста форма виконання літер та елементів;д)хвиляста форма виконання літер та елементів; ж) прямолінійна форма виконання літер та елементів;з) дугова форма виконання літер та елементів.

2. НАПРЯМОК РУХУ – характеризує рух письмового приладдя:

- 1)правоокружний напрямок;2)лівоокружний (проти годинникової стрілки);3)лінійні рухи знизу догору, точка початку руху – внизу відвідний рух;4)лінійні рухи зверху донизу;5)зліва направо;6)зправа наліво.

3. ДОВЖИНА (відносна протяжність) руху – це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових елементів і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому.

в письмових знаках спостерігається зменшення або збільшення протяжності окремих рухів.

4. БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ РУХІВ (або ВИД З’ЄДНАНИХ РУХІВ) – визначається вивчення місць з’єднань літер або окремих елементів, що залежить від способу з’єднання елементів та від частоти відриву письмового приладдя від паперу.

Розрізняють:

• 1)злитий вид з’єднання;2)інтервальний;3)незв’язний.

5. ПОСЛІДОВНІСТЬ РУХІВ - має місце тоді, коли у рукописі зустрічаються письмові знаки, що виконані специфічними відмінними від природньої послідовності у відтворенні елементів рухами.

6. ВІДНОСНЕ РОЗМІЩЕННЯ РУХІВ (ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ РУХІВ) – характерна і стійка ознака, що фіксується вивченням окремих елементів письмових знаків і самих знаків з точки зору їх просторової орієнтації.

Відносне розміщення точок початку і закінчення руху може бути:

• верхнім;середнім;нижнім.

7. СКЛАДНІСТЬ РУХІВ – охоплює всі попередні групи і вказує, наскільки спрощені чи ускладнені рухи у у літерах у порівнянні з типовими прописами.

8. РОЗЛАДИ ПОЧЕРКУ – наслідки хворобливих процесів чи захворювань:

- хворобливе ускладення літер та знаків,2)атоксія;3)хвилястість штрихів,4)мікрографія.

72. Криміналістичне дослідження письма.

Криміналістичне дослідження письма може проводитись у двох формах:

а/ попереднє дослідження /результати якого фіксуються у протоколі огляду документа/

б/ судово-експертне, яке полягає у призначенні і проведенні авторознавчої чи почеркознавчої ек-з.

Третій етап методики дослідження документів – це етап призначення й проведення с/ек-з:

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

- щодо об’єму, походження,часу виконання,тактики отримання.

Походження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

Вільними зразками вважаються документи, виконані /складені, написані, надруковані на множильних апаратах тощо/ досліджуваною особою самостійно.

Експериментальні зразки – це тексти, виконані досліджуваною особою у зв’язку з розслідуванням справи, на пропозицію слідчого, суду, експерта чи іншої особи, що відбирає ці зразки під час виконання опер.-розшукових міроприємств

Судово-авторознавча експертиза може вирішувати дві групи завдань:

а – ідентифікаційні: встановлення тотожності автора конкретного документа; встановлення або виключення із числа авторів.

б – діагностичні: визначення належності тексту конкретного документа до певного мовного стилю; факту навмисного спотворення письмової мови та фактів, що стосуються умов складання тексту документа тощо.

Наближений перелік питань експерту – авторознавцю:

-1)одна чи різні особи є авторами представлених на дослідження документів,2)чи є автором документу конкретна особа,3)рівень грамотності автора документу та ступінь володіння ними навиками письмово-мовного характеру,4)чи навмисно або ненавмисно змінена письмова мова представоленого документа.

Почеркознавчі експертизи.

Методикою с-поч-знавчої експертизи розроблені вимоги, що пред’являються до порівняльних зразків /по аналогії зі зразками для авторознавчої експертизи/:

- достовірність,- співставлюваності,- належної якості,- достатність тощо.

Достовірність походження зразка означає, що слідчий повинен впевнетись, ким виконано текст документа, що скеровується для експертизи в якості вільних зразків.

Співставлюваність-зразки повинні бути виконані з використанням фрагментів досліджуваного тексту.

Належна якість – що зразки не повинні допускати великого розриву в часі від періоду виконання досліджуваного документу. Достатність, тобто бути за обсягом не менше рекомендованих інструкцією.

Для вирішення судово-почеркознавчих завдань /аналогічно до авторознавчих/ потрібні такі види зразків почерку:

- вільні- умовно-вільні,експериментальні.

Під час їх підбору необхідно керуватись наступним(вільні зразки)

- за наявності великої їх кількості відбирати потрібно саме ті, що за часом могли бути виконані в часи злочинних діянь цієї особи; або за змістом були схожі з тими, що потрібно досліджувати;

- за кількістю текст вільні зразки повинні бути об’ємнішими і містити вирази, слова, склади, букви, цифри, розділові знаки – що є у досліджуваному тексті;

- щоб зразки були виконані на тій же мові, що й досл. док-нт;

- щоб зразки були виконані схожим з досліджуваним документом приладом /ручкою, олівцем, пером тощо/ і на схожому папері.

Умовно-вільні-правила такі як і у вільних.

Під час отримання експериментальних зразків необхідно керуватись наступним:

- для письма під диктовку повинні бути підготовлені схожі до досліджуваного документу папір, ручка, чорнила, олівець;

- обвинувачений /підозрюваний/ повинен під диктовку текст досліджуваного документу.

- під час диктовки необхідно спостерігати за тим, щоб обвинувачений писав звичним для себе, а не спотвореним почерком.

- забороняється показувати обвинуваченому теуст досліджуваного документа, вимагаючи від нього написання букв потрібної форми.

- рекомендується попередньо взяти від особи певне письмове пояснення, автобіографію або інший виконаний рукописом документ.

- кожен зразок під диктовку повинен засвідчуватись підписом особи і слідчого, що диктував текст.

73. Класифікація ознак зовнішності людини.

Ознаки зовнішності та властивості зовнішності – це зовнішні та внутрішні (структурні) особливості зовнішності людини в цілому або окремих її елементів.

І. Всі ознаки зовнішності можна поділити на дві групи:

1) особисті (тобто такі, що завжди і невід'ємно належать людині) ознаки людського організму або прояви його життєдіяльності (властивості);

2) (супутні ознаки) то такі, що додатково характеризують (облік зовнішність людини) – це ознаки предметів одягу, носильних речей, письмових приладів, прикрас тощо.

ІІ. У свою чергу особисті ознаки поділяються на:

1) загальнофізичні ознаки зовнішності та її елементів: стать, вік, зріст, вага, будова тіла (статура) тощо;

2) демографічні і антропологічні ознаки: раса, національність, народність, етнічна група;

3) анатомічні ознаки зовнішності будови тіла людини та його елементів;

4) функціональні властивості (ознаки), обумовлені специфікою проявів життєвоважливих функцій організму людини: осанка – стан, хода, артикуляція, жестикуляція, міміка, голос, мова, звички тощо.

ІІІ. Супутні ознаки та елементи (тобто елементи і ознаки одягу, дрібних речей, що носить особа) поділяються на:

1) виробничі, тобто ті, що утворюються в процесі виготовлення цих речей та предметів;

2) відображувані, тобто – що проявляються під час використання, експлуатації носильних речей, предметів.

IV. Зо об'ємом на:

1) загальні – найбільш помітні, великі;

2) окремі або детальні – це деталі загальних ознак.

V. За часом виникнення й прояву на:

1) постійні – ті, що притаманні людині з моменту її народження і протягом всього життя;

2) тимчасові – можуть виникати і зникати,

VІ. За причиною виникнення на:

1) необхідні – ті, що обов'язково притаманні людям певної групи (волосяний покрив на обличчі чоловіків);

2) випадкові – необов'язково притаманні (родимі плями, пухирці, горбинки на шкірі).

VІІ. За характером утворення на:

1) природні – притаманні людині від народження або проявляються з часом;

2) штучні – з'являються внаслідок свідомого або випадкового внесення змін людиною до своєї зовнішності, або така зміна внаслідок впливу побічних випадкових факторів;

3) паталогічні – викликані порушенням нормальної будови елементів зовнішності внаслідок захворювання.

VІІІ. За характером прояву на:

1) особливі прикмети, тобто крайньої ступені вираженості різних елементів, тобто яскраво помітні, наглядні, кидливі у вічі: дуже високий зріст, дуже великий чи довгий ніс тощо: чи рідкісні елементи: пігментна пляма, бородавка на обличчі, або на кисті руки; аномалії, хворобливі зміни: заїкання, викривлення хребта, горб; відсутність окремих елементів зовнішності; татуювання, рідкісні супутні речі, предмети та їх ознаки;

2) приховані, ускладнено наглядні – що виявляються спеціальним спостереженням, розглядування з близької відстані чи протягом певного часу чи багаторазово.

ІХ. Кожна анатомічна ознака зовнішності ще може поділятись або характеризуватись за:

1) формою : круглі, овальні, квадратні, прямі, хвилясті, опуклі та ін.;

2) розміром: великі, малі, середні, дуже малі, дуже великі.3) положенням: пряма, виступаюча, піднята та ін.;4) кольором;5) кількістю;6) ступенем симетрії та вираженості.

74. Словесний портрет.

У криміналістиці під словесним портретом розуміють – науково-обгрунтовану систему опису зовнішніх ознак та властивостей людини із використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Словесний портрет сприяє впорядкованому і уніфікованому (тобто однотипному, однаковому) фіксуванню інформації про зовнішність людини.

Основні правила (чи принципи за І.Ф.Герасимовим) описання зовнішності людини методом словесного портрету:

1. оптимальна повнота опису;2)вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;3)послідовність описання;4)описання частин голови (обличчя) у фас і профіль; ) описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їх величини, форми (контуру), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

ОПТИМАЛЬНА повнота описування – описання повинно відповідати меті, завданням дії, тобто застосуванню для розшуку і ототожненню описаної людини.

В умовах оперативної діяльності можна обмежуватись скороченим описом зовнішності людини, за якою спостерігають.

ЄДИНА СПЕЦІАЛЬНА термінологія, що використовується у складенні словесного портрету, запроваджена з метою точного опису і однозначного розуміння ознак та властивостей зовнішності людини, яку ототожнюють.

Єдина термінологія усуває суб'єктивізм у читанні зафіксованих в описі ознак, забезпечує точність опису і попереджає помилки.

Чітка послідовність описання (від загального до окремого), полягає в тому, що спочатку виділяють загальнофізичні властивості – ознаки, потім демографічні й антропологічні ознаки: стать, вік, ріст, вагу, расу, національність, народність тощо, а вже потім анатомічні за окремими елементами тіла: тулуб, кінцівки, обличчя (голова) та інші частини тіла.

ФОРМА ознаки зовнішності визначається візуально у двох положеннях: у фас і профіль, шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник – це так звана геометричність ознаки).

У профіль визначають контурність (контур) ознаки, порівнюючи контур з формою ліній: пряма, хвиляста, опукла, угнута, кутаста тощо.

РОЗМІР ознаки зовнішності – це кількісна характеристика, виражена не в абсолютній величині ,а у відносній порівняно з поряд існуючою ознакою.

Для визначення розміру ознаки існують три системи градацій: тричленна, п”ятичленна, семичленна.

Тричленна градація використовує всього три терміни: малий, середній, великий.П”ятичленна – п'ять: дуже малий, дуже великий, великий, малий, середній.Семичленна – додано ще дві градації: нижче середнього, вище середнього.ПОЛОЖЕННЯ ознаки – це розташування її в просторі відносно вертикального або горизонтального напряму.КОЛІР ознаки – це спектральна характеристика поверхні описуваного елементу тіла (зовнішності)

75. Поняття судової балістики. ЇЇ наукові основи та співвідношення з криміналістичним зброєзнавством.

Криміналістичне зброєзнавство – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає принципи конструювання й закономірності дії різних пристроїв, функціонально призначених для ураження людини, тварини або інших матеріальних об'єктів, закономірності утворення слідів застосування цих пристроїв, та розробляє засоби і прийоми збирання й оцінки таких об'єктів та слідів під час розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Судова або криміналістична балістика – розділ криміналістичного зброєзнавства, що вивчає технічні питання, які виникають у ході провадження в справах, пов'язаних із застосуванням а також кримінальним носінням, зберіганням, виготовленням, збутом, викраденням тощо вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових речовин і пристроїв, а також розробляє засоби і прийоми дослідження цих об'єктів та слідів їх використання як доказової інформації під час розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Наукову базу судової балістики, окрім положень криміналістики, про що буде йти мова згодом, утворюють розробки загальної балістики, артилерії та інших військових наук (матеріальної частини зброї, конструювання зброї), а також фізики, хімії і особливо, судової медицини.

76. Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку).

Почерк є графічною стороною письма, його динаміч­ною функцією, а письмова мова відображає його інтелектуальну функцію. Тобто письмова мова є відображенням інтелектуальних навиків людини, а почерк — динамічних.

Основа формування навиків взагалі — фізіологічна теорія І.П. Павлова про динамічний стереотип. Навики письмової мови і почерку у цьому розумінні не є винятком, їм притаманні власти­вості та ознаки, відомі з психології та фізіології вищої нервової діяльності, а саме: динамічність, стійкість, автоматичність, варіа­тивність, відображуваність.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала, і пов'язаних з цим об­ставин. Спочатку досліджувалася лише графічна сторона пись­ма, тому такий розділ дослідження письма називали каліграфією, графологією, а зараз — почеркознавством.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу ста­більність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторни­ми діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).

77. Різновиди, завдання та можливості техніко-криміналістичної експертизи документів.

Техніко-криміналістична експертиза документів, у залежності від об’єкту дослідження вирішуваних завдань має декілька різновидів:

1/експертиза реквізитів документів.2/експертиза відбитків печаток і штампів.

3/експертиза поліграфічної продукції.4/експертиза сучасних друкованих форм і одержаних з їх допомогою відбитків.5/експертиза сучасних друкованих форм і одержаних з їх допомогою відбитків.6/ експертиза грошових знаків та цінних паперів.7/ експертиза матеріалів документів та засобів письма.

1. Експертизою реквізитів документів може бути встановлено:

- спосіб виготовлення бланка документа /типографським тощо/,

- чи одним і тим же способом виготовлені бланки декількох документів,

- відповідність бланка встановленій формі,

- чи вносились зміни до початкового змісту документа заздалегідь заготовлений бланк або частину якогось документа з підписом та іншими реквізитами,

- приладдя і речовину, якими виконані записи,

- зміст початкових записів, що були змінені,

- початковий зміст записів чи інших реквізитів документа, що зникли,

- зміст спалених документів,

- послідовність нанесення записів та інших реквізитів,

- абсолютна чи відносна давність виготовлення документу,

- чи не виконані записи конкретним письмовим приладдям ,

- чи не складали раніше окремі частини записів одне ціле документу,

2. Експертизою відбитків печаток і штампів може бути встановлено:

- яким способом виготовлено відбиток у даному документі,

- одним чи різними способами виготовлені надіслані для дослідження друкарської форми,

- що виконано раніше: текст чи відбиток штампа, підпис чи відбиток печатки,

- фабричним чи саморобним способом виготовлені печатки,

- чи домальвана окрема частина відбитка печатки /штампи/,

- зміст тексту на відбитку печатки /штампа/.

3. Експертизою машинописних текстів може бути встановлено:

- тип, систему, модель друкарської машинки чи іншого букводрукючого апарату /,

- порядковий номер закладки примірника документа, надрукованого через копіювальний папір,

- кількість примірників надрукованих в одній закладці,

- чи присутній в документі додрукований пізніше текст,

- чи одночасно віддруковані декілька примірників документа,

4. Експертизою поліграфічної продукції може бути встановлено:

- вид, рід і спосіб друкування,

- чи не віддруковано документ конкретним способом,

- вид набору,

5. Експертизою сучасних друкованих форм та їх відбитків може:

- яким способом друку виготовлений документ,

- яким способом виготовлена друкована форма,

- чи даною друкованою формою надрукований документ,

- чи на даному друкуючому пристро\ віддрукований документ,

6. Експертизою грошових знаків та цінних паперів може бути встановлено:

- чи надана експерту купюра грошовим знаком конкретної держави,

- чи є купюра справжньою,

- чи вже колись вилучалась такого характеру підробка,

- чи одним способом виготовлені купюри ,

- якщо представлені на експертизу купюри підроблені і раніше такі підробки не вилучались, тоді яке обладнання, матеріали були використані, де вони застосовуються, характер і перелік підприємств, що з ним працюють,

- чи є ознаки внесення змін у реквізити цінного паперу, якщо так, тоді встановити спосіб зміни їх початкового змісту та ін.

7. Експертизою засобів письма та матеріалів документів може бути встановлено:

- вид матеріалів написання,

- чи використані для виготовлення документу конкретні матеріали написання,

- чи не мають матеріали написання, які використані джля виготовлення декількох документів, загальнк джерело походження,

- якою речовиною виведено записи тощо.

78. Підготовка матеріалів для призначення авторознавчої експертизи. Види порівняльних зразків письмової мови та вимоги до них.

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

- щодо об’єму, походження, часу виконання,тактики отримання.

Об’єм. У методичних вказівках для правоохоронних органів йде мова, що зразки за об’ємом повинні бути до п’яти сторінок машинописного тексту і до 10 стор. Рукописного тексту.

Походження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

Вільними зразками вважаються документи, виконані досліджуваною особою самостійно, власноручно, поза зв’язком із розслідуванням, тобто до порушення кримінальної справи, а щодо відносно вільних – можливо і після порушення к/с, але без жодного відношення до розслідування. Експериментальні зразки – це тексти, виконані досліджуваною особою у зв’язку з розслідуванням справи, на пропозицію слідчого, суду, експерта чи іншої особи, що відбирає ці зразки під час виконання опер.-розшукових міроприємств.

Час виконання. Вільні зразки повинні бути якомога наближеними до часу появи досліджуваного документу.

Тактика – це підбір зразків: слідкувати за різноманітністю тематики, бо це сприятиме більш повно прослідкувати лексичні особливості та виявленню деяких елементів стилю викладу думок.

Судово-авторознавча експертиза може вирішувати дві групи завдань:

а – ідентифікаційні: встановлення тотожності автора конкретного документа; встановлення або виключення із числа авторів досліджуваного документа; визначення факту складання документа різними авторами, а також встановлення того, автор і виконавець /рукописного/ документа різні особи.

б – діагностичні: визначення належності тексту конкретного документа до певного мовного стилю; факту навмисного спотворення письмової мови та фактів, що стосуються умов складання тексту документа тощо.

79. Поняття криміналістичного (письмомовного) дослідження документів і його завдання та об”єкти.

Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) – це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, прийоми, методи їх дослідження, використання цієї інформації в правових і криміналистичних цілях.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна виділити три групи таких:

1. Встановлення функції документа у можливій конкретній злочинній діяльності.

2. Встановлення виконавця документу ( суть почеркознавства)

3. Встановлення автора документа ( суть авторознавства)

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:

• встановлення способу виготовлення документа або окремих його фрагментів;

• виявлення наявних у документі змін (ознак підробки);

• відновлення видозмінених або ушкоджених (напів –або майже знищених, наприклад спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хім.препаратами тощо) документів або текстів документів;

• дослідження посвідчувальних ознак на документах (т.б. відтисків, печаток);

• встановлення засобів і знарядь, що застосовувались для виготовлення документів, та ряд інших завдань;

80. Письмова мова як об”єкт криміналістичного дослідження. Співвідношення авторознавства і почеркознавства.

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому і вони притаманні всім людям що вміють письмово висловлювати свої думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу,

2/ рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності /тобто граматичні ознаки/,

3/ лексичні ознаки,

4/ стиль викладу /стилістичні ознаки/,

5/ ознаки просторової орієнтації /топографічні ознаки письмової мови/,

6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

До окремих граматичних ознак письмової мови нале­жать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістич­них чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діа­лектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтоло­гії тощо).

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових заса­дах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослід­ження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.

Криміналістичне дослідження письма (судове почер­кознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирі­шує інші завдання почеркознавчої експертизи.

81. Документ як об”єкт криміналістичного дослідження. Криміналістична класифікація документів.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

1. За способом і засобами фіксації інформації документи можуть поділятись на:

а) письмові документи;б) кінодокументи;в) фотодокументи;г) відеодокументи;

д) ізодокументи

2. Письмові документи за формою письма можуть бути поділені на:

а) машинописьні документи;б) рукописні документи;в) комп`ютерні.

3. За видом матеріалу, на якому зафіксовані документологічні об`єкти:

а) документи виготовлені на стандартному матеріалі з використанням стандартних речовин та приладів,

б) документи виконані нестандартним способом на нестандартному матеріалі.

4. За метою виготовлення документа, останні можна поділяти на ті що:

а) виготовлені у злочинних цілях;б) виготовлення у правомірних цілях;

5. За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:

а) виготовлення до вчинення злочину;б) під час вчинення злочину;в) після вчинення злочину, але під час провадження у справі тощо

6. За суб`єктом виготовлення документа:

а) документи, складені злочинцем;б) документ, складений іншими учасниками подій;

в) документи, складені слідчим;г) документи, складені прокурором.

7. За змісто та характером інформації документи поділяються на такі групи:

а) письмові акти;б) історичні достовірні письмена;в) матеріальні об`єкти, в яких міститься певна інформація.

Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятись на :

а) офіційні документи (публічні);

б) неофіційні документи (приватні);

Офіційні – це публічні документи юридичних та фізічних осіб, що знаходяться у матеріалах державних та громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалежними та допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.

Неофіційні документи – це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи)

8. За юридичним значенням документи поділяють на:

а) справжні;б) не справжні;

Справжній документ той, що виконаний у відповідності установленою або прийнятою за обв`язкову формою. Він може бути:1)дійсним;2)недійсним.

За видом підробки несправжні документи можуть бути:

а) документи, що містять ознаки матеріальної підробки;

б) документи, що містять інтелектуальну підробку.

9. Матеріально підроблені документи за об`ємом підробки поділяються на :

а) документи, що містять ознаки часткової підробки;

б) документи – повністю підробленні, у тому числі виготовлені довільно.

10. За відношенням до джерела походження або складання документів:

а) документи оригінали;б) документи копії;

11.За доказовим значенням:

а) документи, що мають доказове значення;б) документи, що не мають доказового значання;

12.а) об`ємні документи;

б) площині документи;

в) стрічкові документи;

Об`ємні документи – матеріальні предмети, котрі являють собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей.

Площинні документи – це матеріальні предмети – документи, що відображають інформацію на площині в двох вимірах.

Стрічкові (лінійні) документи – це такі матеріальні предмети, що являють собою форму стрічки, на якій послідовно фіксується інформація.

ДОКУМЕНТ – це носій матеріально- фіксоваої інформації , яка відображає своїм змістом і власивостями юридично значущі відносини та факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.

82. Підготовка матеріалів для призначення почеркознавчої експертизи. Види порівняльних зразків почерку та вимоги до них.

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

Методикою с-поч-знавчої експертизи розроблені вимоги, що пред’являються до порівняльних зразків /по аналогії зі зразками для авторознавчої експертизи/:

- достовірність,- співставлюваності,- належної якості,- достатність тощо.

Достовірність походження зразка означає, що слідчий повинен впевнетись, ким виконано текст документа, що скеровується для експертизи в якості вільних зразків.

Співставлюваність-зразки повинні бути виконані з використанням фрагментів досліджуваного тексту.

Належна якість – що зразки не повинні допускати великого розриву в часі від періоду виконання досліджуваного документу. Достатність, тобто бути за обсягом не менше рекомендованих інструкцією.

Для вирішення судово-почеркознавчих завдань /аналогічно до авторознавчих/ потрібні такі види зразків почерку:

- вільні- умовно-вільні,експериментальні.

Під час їх підбору необхідно керуватись наступним(вільні зразки)

- за наявності великої їх кількості відбирати потрібно саме ті, що за часом могли бути виконані в часи злочинних діянь цієї особи; або за змістом були схожі з тими, що потрібно досліджувати;

- за кількістю текст вільні зразки повинні бути об’ємнішими і містити вирази, слова, склади, букви, цифри, розділові знаки – що є у досліджуваному тексті;

- щоб зразки були виконані на тій же мові, що й досл. док-нт;

- щоб зразки були виконані схожим з досліджуваним документом приладом /ручкою, олівцем, пером тощо/ і на схожому папері.

Умовно-вільні-правила такі як і у вільних.

Під час отримання експериментальних зразків необхідно керуватись наступним:

- для письма під диктовку повинні бути підготовлені схожі до досліджуваного документу папір, ручка, чорнила, олівець;

- обвинувачений /підозрюваний/ повинен під диктовку текст досліджуваного документу.

- під час диктовки необхідно спостерігати за тим, щоб обвинувачений писав звичним для себе, а не спотвореним почерком.

- забороняється показувати обвинуваченому теуст досліджуваного документа, вимагаючи від нього написання букв потрібної форми.

- рекомендується попередньо взяти від особи певне письмове пояснення, автобіографію або інший виконаний рукописом документ.

- кожен зразок під диктовку повинен засвідчуватись підписом особи і слідчого, що диктував текст.

Вільні – документи, виконані обвинуваченим /підозрюваним/ не у зв’язку зі справою до її порушення.Умовно – вільні зразки – тексти, написані обвинуваченим не у зв’язку з к/с, але після її порушення. Експериментальні звичні зразки такі, що не вимагають особливих умов для їх отримання.А експериментальні спеціальні – ті, для отримання яких потрібні спеціальні умови, максимально наближені до тих, за яких виконувались досліджувані рукописи.

83. Ідентифікаційні (загальні та окремі) ознаки письмової мови.

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу,2 граматичні ознаки,3/ лексичні ознаки,

4/стилістичні ознаки,5/ топографічні ознаки письмової мови,6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

1))Загальний зміст документу - це його суть та сенс.

Ознайомлюючись зі змістом аналізують:

1 – тему;2 – відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;3 – згадування про самого автора.

2))Граматичні ознаки – відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, які його свого часу навчали у школі чи іншим способом. Граматичні ознаки поділяють на:а – орфографічні,

б – синтаксичні,в – пунктуаційні;

Загальний рівень грамотності може бути:1)високим;2)середнім;3)низьким.

3/ Лексичні ознаки – є відображенням у змісті документу мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописі чи машинописному тексті.

До лексичних ознак відносять:

а – словниковий запас,б фразеологію,в – зображувально-виразові знаки.

4.))Стилістичні ознаки письмової мови – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок, зворотів у реченні, їх до зміні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому.

5))Топографічні ознаки (розташування тексту та його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:поля,абзаци;рядки.

6))Ознаки загального рівня розвитку автора – це те, що за оригінальним текстом можна судити про загальний рівень розвитку автора.