Експерт – завжди у процесуальній формі, під час виконання судової експертизи, а також в непроцесуальній, коли розробляє експертні методики.

32. Структура процесу криміналістичного діагностування.

Етапи діагностичного дослідження.

Їх кількість залежить від складності вирішуваного завдання.

І. Формулювання завдання діагностичного дослідження.

ІІ. Вирішення простого діагностичного завдання.

Для цього вивчають ознаки об'єкта, за якими визначають його властивості, стан (наприклад, встановлюють хімічний склад мікрочастинок вибухової речовини з місця події).

Якщо ставиться тільки це завдання – дослідження завершується. Якщо ж просте завдання є тільки початком вирішення складного, - переводять до наступного етапу.

ІІІ. Побудова типової моделі.

На підставі результатів вирішення простого завдання будують (реконструюють)типову модель процесу, способу дій, події, явища (наприклад, на підставі структурного складу вибухової речовини та аналізу походжень – моделюють умови вибуху).

ІV. Встановлення наслідків із побудованої моделі та порівняння цих встановлених (гіпотетичних) наслідків з відображеннями на елементах уречевленої обстановки, виявлення специфічних особливостей.

V.Формулювання або побудова висновку.

- за позитивного результату порівняння – встановлюється механізм даної події, процесу, дії (наприклад, встановлення механізму вибуху), а за негативного результату – повернення до першого або другого етапу.

33. „Криміналістичне прогнозування та його наукове і прикладне значення.

Прогнозування — практику розробки прогнозів, намагаючись досягти випереджаючого розвитку першої у порівнянні з прогностикою.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох аспектах:

а) як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об’єктів, їх стану в майбутньому;

б) як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів і засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного введення нормативного регулювання і відповідальності.

 

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним наслідки;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий, науково-прикладний та практичний характер.

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій (наприклад, дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання злочинів, механізмів слідоутворення, навичок злочинної діяльності при збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б) результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад, висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад, результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук постають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та напрями трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв’ювання наукових і практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об’єкта і ситуації прогнозу).

 

б) кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного виду;

в) інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що виникли на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в прогностичних судженнях, та обсягом розв’язуваних завдань в судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне, тактичне та індивiдуальне.

Стратегічне прогнозування пов’язане з прогнозуванням перспектив розслідування і судового розгляду у справі в цілому,.

Тактичне прогнозування — це прогнозування результативності планованих тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду, а також наслідків використання одержаних результатів у доказуванні, ступеня тактичного ризику і засобів його мiнiмізації тощо.

 

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі щодо:

а) можливої поведінки професіональних і непрофесіональних учасників під час досудового слідства та судового розгляду;

б) можливого прояву в невстановленого і незатриманого злочинця та його спільників елементів доказової поведінки;

34. Методологія криміналістики як науки і як виду практичної діяльності.

методологія криміналістики – це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які відображають у сукупності весь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

У загальну теорію входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістичну ідентифікацію і діагностику, про механізм слідоутворення, спосіб вчинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приводить до виникнення нових теорій.

Окрім цього цей розділ утворюють також:

• мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

• системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

• вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

35. Чуттєво-раціональні та формально-логічні методи криміналістики.

Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1)чуттєво-раціональні;2)логічні3);математичні методи;4)кібернетичні методи.

1. Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі і чуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

а) спостереження;б) описування;в) порівняння;г) експеримент (дослід);д) моделювання.

Спостереження – сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Спостереження може бути двох видів – безпосереднім (прямим), опосередкованим (не прямим).

Описування – має місце тоді, коли встановлені шляхом спостереження чи іншими методами вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації – вербально-графічним.

Описування може бути безпосередні або опосередкованим.

Порівняння – співставлення властивостей або ознак двох або декількох об'єктів.

Експеримент (дослід) – відтворення явища або події для вивчення зв'язків його з іншими явищами, діяннями чи процесами.

Моделювання полягає у заміні об'єкта – оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

2. Логічні методи або методи формальної логіки.

До них належать:а) аналіз і синтез;б) індукції та дедукції;в) гіпотеза і аналогія;г) абстрагування (конкретизація) і узагальнення та ін.

36. Поняття, види та джерела криміналістичних знань.

Джерела криміналістичної інформації — це матеріальні об'єкти живої та неживої природи: люди, тварини, комахи, мікроорганізми, об'єкти рослинного походження, фізичні тіла неорганічного похо­дження — тверді, сипучі, рідкі та газоподібні. В процесі механізму злочину вони вступають у взаємодію і стають джерелами інформації. Механізм та форми відображення інформації залежать, перш за все, від рівня організації об'єкта та форми руху матерії (механічної, | фізичної, хімічної, біологічної та психічної), що лежать в основі ут­ворення слідів. Психічна форма руху та відображення притаманна тільки людині. Ось чому закономірності утворення інформації про злочини в пам'яті людини складають самостійне вчення, основи якого входять в систему криміналістичних знань.

Залежно від механізму утворення слідів, інформацію про об'єкт, що утворює та сприймає сліди, запам'ятовують шляхом: 24

— розміщення у просторі об'єкта;

— об'єму, який займає предмет у просторі;

— кількісної характеристики об'єкта (вага, питома вага, густина);

— якісної структури об'єкта.

ІІ. Криміналістична техніка:

37. Поняття і завдання криміналістичної техніки як частини криміналістики.

У криміналістиці поняття "криміналістична техніка" виникло для позначення сукупності технічних пристроїв, пристосувань і матеріалів, які застосовують для виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації..

Поняття "криміналістична техніка" нині використовують у двох значеннях: як розділ криміналістики; як технічні засоби, а також їх сукупність і прийоми використання у розслідуванні злочинів.

Криміналістична техніка як розділ криміналістики — це сукупність наукових положень і рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів під час розкриття злочинів.

У другому значенні криміналістична техніка — це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільнонауко-вих), які застосовують для виявлення, фіксації, дослідження, оцінювання та використання доказів під час розслідування злочинів. Отже, криміналістична техніка — це розділ криміналістики, що становить систему теоретичних положень (концепцій, теорій) і створених на їх основі технічних засобів і методів, застосовуваних для збирання, обробки, дослідження, використання і подання криміналістичної інформації для розслідування й попередження злочинів.

Завдання криміналістичної техніки:

• розробка технічних засобів і методів, що забезпечують залучення до процесу доказування нових джерел криміналістичної інформації;• виявлення та вилучення матеріальних слідів злочину:• з'ясування механізму утворення слідів і причин взаємодії;

• виявлення властивостей, станів, групової належності й тотожності об'єктів — джерел інформації;• обробка й використання криміналістичної інформації для розслідування та попередження злочинів;

• розробка прийомів і технічних засобів оцінювання та подання криміналістичної інформації у правоохоронній діяльності.

38. Науково – технічні засоби, які використовуються для лабораторного дослідження речових доказів.

Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що ускладнюють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кілька груп:

1) взяті без змін з різних технічних і природничо-технічних наук;

2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей;

3) спеціально розроблені для цілей криміналістики.

Науково-технічні методи й засоби криміналістичної техніки зас-

тосовують переважно в експертній практиці,

До технічних засобів наукового дослідження належать оптичні,

мікроскопічні, джерела ультрафіолетового, інфрачервоного і рентге-

нівського випромінювання, засоби спектрального аналізу та фізико-

хімічних досліджень.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засоба-

ми поділяють на такі:

· польової криміналістики, які застосовують слідчий і оперативні

працівники для виявлення, фіксації та попереднього досліджен-

ня матеріальних джерел інформації;

· науково-дослідні, які застосовують експерти у судових експерти-

зах та попередніх дослідженнях за завданнями слідчого органу

чи органу дізнання.

До перших належать судово-фотографічні методи (панорамний,

масштабний, сигналетичний, репродукційний, стереоскопічний, ве-

ликомасштабний, мікроскопічний, вимірювальний), методи копію-

вання та моделювання слідів та ін. Науково-дослідними називають

фізичні, хімічні, біологічні, математичні, кібернетичні та інші мето-

ди. Вони, як правило, потребують лабораторних експертних дослід-

жень (наприклад, спектрального аналізу, хроматографії, електронної

мікроскопії, рентгенографії та ін.).

Методи експертних досліджень речових доказів розрізняють за

видом або засобом енергії, яку використовують: фотографічні, мікро-

скопічні, кольороподільні, вимірювальні, люмінесцентні, спектраль-

ні, рентгенографічні, атомно-адсорбційні, електронно-графічні, ска-

нувальні й тунельні. Останні застосовують для дослідження об’єктів

на молекулярному та атомному рівнях.

39. Судова фотографія, поняття і види.

Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об’єкт, його стан, ознаки;

2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об’єктів;

3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об’єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об’єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об’єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об’єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

40. Судова фотографія: види і завдання.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об’єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об’єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об’єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

Завдання судової фотографії:

• забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксації та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;

• здійснювати об'єктивну фіксацію слідчих дій і їх результатів;

• удосконалювати наявні та розробляти нові технічні засоби збирання, фіксації та дослідження доказів;

• забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого, органу дізнання.

41. Правила фотографування речових доказів в натуральну величину.

Суть вимірювального методу полягає у фотографуванні об’єкта

(слідів, документів, знарядь злому) разом з розташованим поруч мас-

штабом (масштабною лінійкою), що дає змогу за одержаним знімком

визначити справжні розміри об’єкта порівнянням його з одиницею

масштабу. Цей метод називають також масштабним, а процес — мас-

штабною зйомкою. Для здійснення масштабної зйомки необхідно

так розмістити фотоапарат, щоб його оптична вісь була перпендику-

лярна до площини розташування об’єкта.

Широкомасштабний метод застосовують переважно для деталь-

ної зйомки, фіксації документів, зброї та знаряддя, ушкоджень на тілі

трупа, слідів знарядь злому. Для виконання оглядової зйомки вимі-

рювальним методом користуються лінійними чи квадратними масш-

табами, фішками, а також спеціальними приладами

Стереоскопічний вимірювальний фотографічний метод є класич-

ним. Суть його полягає в одержанні стереопари знімків і їх матема-

тичній обробці для визначення справжніх розмірів.

Суть репродукційного методу зйомки полягає у застосуванні фото-

графічних засобів та прийомів для репродукції плоских об’єктів, пе-

реважно документів.

42. Фотографування місця події.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги: 1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця події є взаємопов’язаними; 2) фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації; 3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації; 4) сукупність фотознімків повинна давати повне й чітке уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі; 5) до внесення якихось змін в обстановку необхідно сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об’єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Цей розподіл певною мірою є умовним.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об’єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.

Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об’єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об’єкти, з якими були пов’язані дії злочинця.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. Її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження.

43. Судово-оперативна фотографія: поняття, види.

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів.

Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомки. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.

Фотографування слідів на місці їх виявлення використовується для фіксації місця їх знаходження, загального вигляду, стану, індивідуальних особливостей. Місце виявлення сліду фіксують зйомкою на фоні оточуючих об’єктів, потім окремо фіксується слід, а також його деталі та особливості. При фотозйомці слідів на місці події рекомендується така послідовність дій: спочатку фотографують предмет, на якому виявлені сліди, потім взаємне розташування слідів, і останнє — кожний слід окремо за методом великомасштабної зйомки.

Фотозйомка при відтворенні обстановки і обставин події (під час слідчого експерименту або перевірки показань на місці) застосовується для фіксації найбільш істотних моментів процесу і результатів зазначених дій у взаємозв’язку з конкретною матеріальною обстановкою руху.

Фотозйомка при проведенні обшуку передбачає використання орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної зйомок. Фотозйомка при обшуку доцільна для фіксації місця розташування об’єкта обшуку, місць розташування предметів пошуку, схованок, їх особливостей, будови. У разі необхідності застосовується масштабна зйомка.

Фотозйомка при пред’явленні для впізнання провадиться з метою фіксації запропонованих для впізнання об’єктів. Таке фотографування дає наочне уявлення про правильність добору об’єктів і дає змогу зафіксувати ряд ознак, за якими об’єкт був упізнаний.

44. Панорамна фотографія.

Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідовному фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об’єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафіксованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову і ярусну панорами.

При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об’єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.

Кругова панорамна зйомка доцільна у тих випадках, коли необхідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об’єкти. Фотографування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру повертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Фотоапарат рекомендується встановлювати на штатив, використовувати спеціальну головку з градуйованою шкалою. При зйомці необхідно забезпечувати часткове перекриття попереднього кадру. Частина попереднього кадру, що перекривається наступним, повинна становити 10—15 % його площі. Повна кругова панорама є зображенням місцевості по колу (360°).

На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фотокамери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об’єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним внаслідок збільшення відстані до частини об’єкта, що знімається.

Для того щоб панорамний знімок мав високу якість, усі фрагменти повинні мати однакову щільність. Тому рекомендується фотографувати всі частини об’єкта в однакових умовах.

45. Сигналетична (впізнавальна) зйомка.

Впізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови праворуч (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний зріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний зріст із поворотом усього корпуса праворуч. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вона була затримана. Ретуш упізнавальних знімків не допускається.

Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і «туалету», та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявили, а оголений труп прикривають шматком тканини.

Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя. Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа фотографується з розплющеними очима.

46. Судово-дослідницька фотографія.

Судово-дослідницька фотографія як розділ (галузь) криміналістичної тех­ніки досліджує методи та засоби природничих і технічних наук і на цій основі розробляє нові засоби й методики або пристосовує вже розроблені для до­слідження матеріальних джерел доказової інформації.

Судово-дослідницька фотографія як практична галузь - це сукупність за­собів криміналістичної техніки та спеціальних засобів і методів зйомки речо­вих доказів з метою одержання доказової інформації, яку важко одержати шляхом звичайної фотозйомки.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються: ефект контрасту за яскравістю (у одноколірних об’єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівномірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об’єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об’єкта).

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об’єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.

Виявлення невидимих об’єктів може бути здійснено шляхом фотографування з використанням мікроскопа. Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об’єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.

В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. Об’єктив оснащується інфрачервоним фільтром, а об’єкт освітлюється електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об’єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об’єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-кварцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

Фотографування в рентгенівських променях — метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об’єкт. Застосовується для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку захованих предметів, читання деяких текстів.

47. Фотоматеріали та їх класифікація.

Негативи сигналетичних знімків при зйомці великоформатними камерами доцільно виготовляти не на склі, а на плівці («Панхром» або «Ізохром»), щоб їх можна було зберігати в справах. Наявність негатива дозволить отримати при розмноженні високоякісні знімки, не удаючись до репродукції. Обробляють негативи вирівнюючим дрібнозернистим проявником Д-76 або А-12, суворо дотримуючи температурного режиму і часу проявки. Відбит­ки виготовляються на нормальному глянцевому папері За цих умов зображення правильно передає градацію тонів знятого об'єкту, зберігаючи всі напівтони. На таких фотознімках чітко проглядаються всі найважливіші упізнавальні ознаки сфотографованих осіб. Використання більш контрастного фотопаперу призводить до появи різких меж між світлом та тінню, зникненню півтонів, виникненню надмірно затінених ділянок. Внаслідок цього окремі прикмети видаються викривленими або ж не проглядаються зовсім.

Щоб уникнути знищення або зміни ідентифікаційних ознак сигналетичні знімки не ретушують.

Правила сигналетичної зйомки поширюються і на фотографічну фіксацію зовнішності загиблих, у випадках виявлення невпізнаних трупів

48. Механізм утворення слідів – відображень.

Слідоутворення – це процес взаємодії двох фізичних тіл або систем, які обмінюючись енергією, набувають інших ознак і властивостей, тобто відбивають (відображають) одне одного.

Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об’єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об’єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об’єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів залежить від ряду чинників: твердості об’єктів, напрямку взаємодії, розташування об’єктів, сили і характеру взаємодії.

49. Папілярні узори, їх властивості, типи та види.

Найпростішим і найменш розповсюдженим серед людей (всього у 5% людей землі) є ДУГОВИЙ папілярний узор, у якого папілярні лінії (один потік всього) плавно підіймаючись на одному боці і досягнувши певної висоти плавно опускаються на протилежному боці.

Цей тип узору дельт не має.

Види цього типу: прості, шатрові, пірамідальні, з невизначеним центром, обманнопетлеві.

У ПЕТЛЕВОМУ узорі, який є дещо складніший за дуговий за будовою, (а серед людей найбільш розповсюдженим до 65%); папілярні лінії, що утворюють центральну частину малюнка, проходять від одного краю пальця до центру нігтьової фаланги, потім згинаються і повертаються до того ж краю, утворюючи таким чином петлю.

Види петель: типові (прості), замкнуті, зігнуті, паралельні, половинчаті, обманнозавиткові, подвійні.

У залежності від того, куди обернена ножка петлі – до мізинця чи до великого пальця – їх поділяють, відповідно, на ульнарні (мізинцеві) та радіальні (великопальцеві).

ЗАВИТКОВИЙ (круговий) узор є найбільш складним за будовою (формою). До 30 % людей мають такий тип узора.

Піднявшись уверх, папілярна лінія (потік) може утворити коло, овал, спіраль, може повернутися на той самий бік чи закінчитися на протилежному боці.

Для цього типу характерні не менше 2-х дельт (зліва і справа від центральної частини), хоча може бути бути, зрідка правда, і 3-4 дельти; 3 потоки папілярних ліній.

ВИДИ: прості, петлі-клубки, петлі-спіралі; петлі-овали (равлики), спіралеподібні, вигнуті петлі.

і окремі (індивідуальні) ознаки – деталі будови папілярних узорів:

- початок (основа) лінії – той її край, який розташований лівіше і нижче, а кінцем (вершиною) – край, що знаходиться правіше і вище;

- вилка (вила) – роздвоєння ліній, коли за ходом годинникової стрілки папілярна лінія розгалужується на дві, або навпаки, злиття, якщо дві лінії з'єднуються в одну;

- гачок (відгілкування) – коротке відгалуження роздвоєної лінії утворює з основною лінією (стовбуром) гострий кут.;

- мостик – з'єднання двох ліній короткою поперечною (з”єднучою) лінією;

- дельта;

• фрагмент (відривок), відрізок – коротка ізольована лінія;

• точка –папілярна точка;

• острівок (очко) – роздвоєння папілярних ліній і наступне її з'єднання;

• особливості будови пор (пороскопічний напрям дослідження);

• особливості країв папілярних ліній (еджеоскопічний....).

Але тільки папілярні узори найбільш придатні для ідентифікації, оскільки тільки їм притаманні:

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – яка означає, що кожний папілярний узор, маючи багато добре виражених ознак, разом з тим притаманний лише певній людині.

Ця властивість обумовлена особливостями анатомічної будови шкіри.

Неможливість співпадіння папілярних узорів не тільки у двох людей, але й навіть у однієї людини на різних руках або пальцях (у сукупності загальних та окремих ознак) вже доведена не тільки багаторічною практикою, але й математичними розрахунками.

СТІЙКІСТЬ– характеризується тим, що малюнок папілярних ліній формується ще в період внутрішньоутробного (до 6-ти місяців вагітності) життя зародку людини та майже не змінюється до повного розкладу тканини після її смерті.

Папілярний узор зовні змінюється лише у масштабі і до певних меж і часу.

Тобто ці зміни абсолютно не впливають на взаєморозташування ознак.

ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ – здатність папілярних узорів набувати попереднього вигляду після пошкодження верхнього шару шкіри, тобто після неглибоких ушкодженнях (термічних або хімічних впливах), папілярні лінії відновлюються протягом певного часу після заживлення рани.

МОЖЛИВІСТЬ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ – папілярні узори класифікують за

десятипальцевою системою;

пятипальцевою;

однопальцевою.

50. Класифікація слідів у трасології.

Єдиної загальноприйнятої класифікації слідів злочину не­має, навіть трасологічпої.

Можна запропонувати таку розширену слідознавчо-трасологічну класифікацію слідів злочину у криміналістиці.

> Слід злочину можна поділяти за характером або структур­но-просторовою формою на:

- сліди у широкому розумінні (значенні);

- сліди у вузькому розумінні (значенні), трасологічні.

> Сліди злочи­ну в широкому розумінні можна поділити на три великі класи:

1)Сліди людини2)Сліди засобів учинення злочину3)Сліди матеріальною середовища

> Сліди злочину від людини за посієм відображення інфор­мації поділяються па дві групи:

• нематеріальні (ідеальні) сліди, тобто об'єктивні образи про злочин;

• матеріальні сліди злочину.

Нематеріальні (ідеальні) сліди злочину можуть поділятися за предметом інформації (про які об'єкти відомо людині):

- інформація про людей; образи про речі;образи про події;

- інформація про способи дії людини тощо. Нематеріальні сліди за рецепторами сприйняття ідеальної

інформації, згодом відображеної у пам'яті, можна поділяти на сприйняті:

- зором;- слухом;- нюхом;- на смак;- на дотик.

За характером формування слідів пам'яті нематеріальні слі­ди можна класифікувати як:

-- інформацію віл осіб, які безпосередньо сприймали подію злочину (очевидці, виконавці, жертви);

- інформацію від осіб, які опосередковано сприймають по­дію злочину (свідки - неочевидні, поняті, фахівці);

- інформацію сторонніх осіб, які не мають стосунку до події розслідуваного злочину, але мають іншу інформацію (знання -професійні, експериментальні: спеціалісти, експерти, ревізори, консультанти тощо).

У Сліди у вузькому значенні - трасологічні - можна поділяти іа характером змін в об'єктах слідоутворення на:

1)Сліди-предмети Своєю чергою, сліди-предмети утворюють три великі групи.

• Частини, фрагменти цілого,що утво­рюються внаслідок пошкоджень або руйнувань різних об'єк­ті;

• Запиральні та фіксуючі пристрої.

• Вироби-носії слідів різних об'єктів.

2)Сліди-речовини3)Сліди-відбитки

> За об'єктом слілоутворення трасологічні сліди поділяють­ся на:

- гомологічні - сліди людини;- механічні - сліди зламу, транспортну, механізмів;

- балістичні - сліди зброї;- сліди тварин.

> За зв'язком механічного стану об'єктів з виникаючими слі­дами сліди-відбитки поділяють на:

- статичні сліди, що виникають внаслідок впливу на слідо-сприймальний об'єкт;

- динамічні сліди утворюються у випадках, коли слідоутво-рювальний об'єкт рухається паралельно чи під будь-яким ку­том окрім прямого.

> За мірою (величиною) відображеного рельєфу, або по-іншо­му: за характером (ступенем) змін у слідосприймальному об'єкті:

- об'ємні - утворюються внаслідок значної зміни слідоспри­ймального об'єкта в об'ємні (принцип залишкової деформації).

- поверхневі - залишаються тоді, коли обидва об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю наближено рівні.

> За характером змін поверхневого шару площини слідо-сприймального об'єкта:

- сліди нашарування - утворюються під час відокремлення частинок від поверхні слідоутворювального;

- сліди-відшарування - утворюються внаслідок відокрем­лення частинок від поверхні слідосприймального об'єкта .

> За ступенем можливості візуального сприйняття сліду:

- видимі - ті, що легко проглядаються простим оком;

- невидимі, яких не можна побачити не тільки візуально, а й за допомоги оптичних засобів;

- слабовидимі - спостерігаються за певних умов.

> За кольором чи забарвленістю:

- кольорові та безкольорові;- забарвлені та безбарвні.

> За видом та формою відображення ознак у сліді:

- лінійні і вузькоканальні; площинні та заглиблені (надповерхневі);

> За розмірами:

- мікросліди;- макросліди.

> За кількістю:

- одинарні;- множинні.

> Залежно від характеру слідосприймальної поверхні:

- слід на твердій чи м'якій поверхні;

- слід на глянцевій чи шерехатій поверхні;

- слід на фарбованій чи безкольоровій поверхні тощо.

> За видом енергії, що використовується у слідоутворенні:

- сліди механіко-фізичного впливу;

- сліди біологічного впливу;

- сліди хімічного впливу;

- сліди термічного впливу;

- сліди радіаційного впливу.

51. Динамічні і статичні сліди в трасології.

За зв'язком механічного стану об'єктів з виникаючими слідами сліди – відбитки поділяють на:

а – статичні сліди, що виникають внаслідок впливу на слідосприймаючий об'єкт у перпендикулярному напрямі, коли кожна точка поверхні, рельєфу слідоутворюючого об'єкта залишає своє точне зображення на слідосприймаючому об'єкті (сліди тиснення, удару, ходи, бігу, кочення, циліндричного предмету).

Статистичний слід утворюється контактною в момент контакту один відносно одного не переміщаються, через що сліди на “більш точно відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта.

б – динамічні сліди – утворюються у випадках, коли с/у об'єкт рухається паралельно або під будь-яким кутом крім прямого (щодо с/п по поверхні, коли кожна точка поверхні залишає слід у вигляді траси (лінії).

Виступаючі наверх частини рельєфу утворюють заглиблення (борозни), а від впадин на с\у об'єкті на с/с залишаються виступи (валики).

Це сліди ковзання, розрубу, розпилу, сверління, юза, гальмування тощо);

в – комплексні (змішані, статико-динамічні (комбіновані – у літературі їх називають по-різному).

Наприклад, відбиток ніг людини під час швидкого бігу чи ходи;

сліди віджиму, тобто коли лом спочатку вбито у ущілину, а потім ним розсувають дверні полотна тощо.

52. Сліди знарядь зламу, їх класифікація.

Від застосування знарядь та інструментів на зламаних перепонах чи запираючих пристроях частіш за все виявляють:

сліди-відображення;

сліди-речовини (мікроскопічні стружки, ошурки, частинки розрубленої поверхні тощо),

сліди-предмети (відламки, частини перепон, запираючих пристроїв, знарядь та інструментів).

За характером впливу знарядь та інструментів на різні перепони утворюються:

поверхневі сліди;об'ємні сліди.

За характером механічної дії об'єктів слідоутворення:

а) статичні;б) динамічні, які за кількістю і локалізацією:

• одиночні (шило, кінчик ножа, відмички)

• лінійні (лезом, викруткою, склорізом

• площинні (площина леза, ножа).

Поверхневі сліди під час зламу зустрічаються зрідка і утворюються за рахунок нашарування на слідоутворюючу поверхню різних речовин, що знаходяться на знарядді зламу.

Крім слідів нашарування утворюються сліди відшарування, що виникають від контакту знаряддя зламу з поверхнею об'єкта, на якому знаходиться певна речовина.

Типовими слідами – відображеннями знарядь та інструментів є об'ємні сліди, які поділяються на:

- сліди віджиму і удару, що утворюються натиском, ударом знаряддя зламу по поверхні перепони .

- сліди ковзання (тертя або свердління) – утворюються від ріжучої частини інструмента.

За зовнішнім виглядом рельєфу слід розрізу схожий на слід тертя.

У залежності від виду ріжучого інструмента сліди різання поділяються на:

- сліди звичайного різання , що виникають від інструменту з одним лезом;

- сліди зустрічного розрізу, що утворюються інструментами з двома ріжучими частинами;

- сліди розрізу з відокремленням відщепу або стружки так звані сліди стругання або тесання;

- сліди розрізу з відокремленням частинок (ошурок), тобто сліди пиляння або свердління.

Від дії засобів зламу термічної (хімічної) дії утворюються відповідні сліди термічного і хімічного впливу (наприклад, дверці металевого сховища можуть бути зламані з використанням апарату для газокисневого різання або електрозварки).

У залежності від місця виявлення сліди знарядь зламу і інструментів можуть класифікуватися на:

ті, які утворилися на запираючих пристроях;

ті, що утворилися на різноманітних перепонах.

53. Встановлення (відновлення) тексту, залитого чорнилом, фарбою.

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для встано­влення істини, пошкоджені — тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів: 1) який барвник використо­вувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріа­лу виготовлено основу документа.

У криміналістиці розроблено достатньо методів дослідження закритих текстів, а саме:

а) вивчення документів "на просвіт",б) дослідження властивостей відбиття і поглинення барвників штрихів маскуючої плями,в) відновлення тексту під плямою фізико-хімічними методами;г) посилення контрасту шляхом кольороділення і кольоророзрізнення барвника штрихів і маскуючого тексту;д) кольорова трансформацію;

е) збудження люмінесценцій;ж) бетаграфія (фотографування в м'яких бетапроменях).

Вивчення документа "на просвіт", тобто у проникному світлі.

Якщо проникний документ є одностороннім, то пляма барвника в місцях розташування знака, літери буде удвічі щільнішою, ніж між літерами. Тому, якщо з протилежного боку документа спрямувати потужний концентрований пучок світла, то проміжки між літерами будуть світлими, а штрихи літер - темними.

Дослідження властивостей відбиття й поглинання барвників тексту і плями.

Освітлений сонячним світлом предмет сприймається зором людини такого кольору, який він відбиває; фіолетова пляма є фіолетовою тому, що барвник відбиває фіолетову зону спектра, а всі інші поглинає.

Відновлення тексту під плямою маскуючого барвника фізико-хімічними методами.

Відновлення тексту можливе: а) видаленням плями (зіскоблюванням, стиранням, розчиненням, відкопіюванням, використанням ультразвуку); б) вилученням барвника з-під плями дифузокопіювальним способом.

Посилення контрасту кольороділенням та іншими способами.

Кольоровиділення - це спеціальний метод доведення малих контрастів до порогу сприйняття ока людини шляхом поєднання кількох негативів, виготовлених з одного й того ж об'єкта.

Кольоророзрізнення - поняття ширше за кольороділення.

Одним із різновидів цієї методики є метод кольорової трансформації, суть якого полягає у збільшенні контрасту шляхом передачі (подання) кольоровості досліджуваного об'єкта в додаткових кольорах

54. Опис сліду босої ноги людини в протоколі огляду місця події.

Сліди ніг сприяють встановленню деяких важливих обставин, спрощуючих пошук особи, що їх залишила.

За слідами можна припускати:

• про особливості людини (її зріст, ознаки ходи);

• про ознаки взуття;

• про обставини дій (напрям і темп руху) тощо.

За слідами босої ноги визначають: а)розмір ступні (довжину у цілому, б) ширина плесна, п'ятки, мостової (проміжної) частини); в)ширину і довжину кожного пальця; г)загальну форму ступні (форма сліду) залежить від підйому ступні, яка буває високою, середньою, низькою; д) загальну будову папілярних узорів; е)наявність рефлексорних (згинальних) складок (це за суттю є загальні ознаки).

До окремих ознак слідів босої ноги відносять: співвідношення розмірів пальців, їх форму, розташування відносно переднього края плесні, вигін окремих пальців, наявність, форму та розташування різноманітних пошкоджень і деформації (рубців, мозолів тощо), окремі ознаки папілярних узорів.

Протоколювання як процесуальна форма способу фіксації слі­дів взуття є видом створення носія інформації, де має бути вказано:

1) місце виявлення слідів взуття;

2) вид і розміри сліду взуття;

3) дані вимірів елементів ходи;

4) індивідуальні особливості підошви взуття;

5) криміналістичні способи фіксації слідів взуття, у тому числі із застосуванням вимірювального фотографування, кіно-, відеоза-пису, а також упакування вилученого.

55. “Доріжка слідів” та її криміналістичне значення.

сліди ніг можуть бути одиничними, а можуть бути множинними.

Значна кількість слідів ніг, що пов'язані єдиним механізмом утворення та напрямом, називається доріжкою слідів ніг, тобто коли сліди утворюють систему:

1) доріжка слідів повинна мати не менше 20 слідів і пряму лінію ходу (напрямку руху);

2) вимірювання мають здійснюватись на місці події, а потім на панорамному масштабному знімку;

3) вимірюють усі ознаки в кожному сліду, а потім обчислюють середнє арифметичне значення ознаки, що відображується в протоколі огляду місця події --- саме з дотримання цих правил можна отримати відносно постійні результати вимірювань ознак локомоційних рухів людини.

Елементами доріжки слідів ніг є:

• розмах ніг, тобто довжина кроку правої та лівої ніг;

• поперечне розміщення ніг, що відображається в ширині кроку;

• поворот ступні навколо вертикальної осі ноги, що відображає кут розвороту ступінь;

• лінія ходи;

• лінія напряму ходи;

• кут кроку (лівого, правого).

Ці елементи вимірюють і визначають кількістю в сантиметрах і градусах.

За елементами доріжки можна встановити приблизний зріст, стать особи, вік, функціональні особливості, нижні кінцівки, (професію, захворювання, аномалії рухового апарата), визначити як вона йшла (кроком, бігла); з багажем чи без нього тощо.

56. Опис сліду взуття в протоколі огляду місця події.

Сліди взуття — це утворення, що виникли під час ходьби.

Сліди взуття мають загальні й окремі ознаки. До загальних ознак сліду взуття можна віднести:

1) довжину сліду взуття;

2) довжину підошви взуття за віссю сліду;

3) ширину підошви взуття в найширшому місці;

4) ширину підошви взуття в найвужчому місці;

5) довжину підбора (корка) за віссю сліду;

6) ширину підбора (корка) в найширшому місці.

Окремі ознаки сліду взуття є найважливішими для процесу ідентифікації. До окремих ознак сліду взуття віднесено:

1) особливості окремих частин сліду;

2) дефекти поверхні підошви.

За слідом взуття на місці події можна встановити:

1) зріст людини, яка залишила слід (довжину підошви потрібно помножити на 7 — результат приблизний);

2) вік, стать (за розмірами, формою взуття);

3) приблизну вагу людини.

57. Виявлення й фіксація слідів пальців рук людини.

Виявлення слідів починається з візуального огляду (тобто огляду неозброєним оком).

Якщо результат негативний, продовжують візуальний огляд, але вже з використанням оптики та спеціальних умов освітлення.

Якщо ж сліди невидимі, тоді пошук поєднують із застосуванням певних спеціальних методів виявлення і фіксації слідів рук.

Криміналістикою напрацьовані методи виявлення слідів рку людини.

І. У залежності від того, шукають видимі чи невидимі сліди:

а) методи виявлення видимих слідів;б) методи виявлення невидимих слідів.

ІІ. За сутністю, що складає основу методу або використаного технічного засобу:

а) фізичні (механічні) методи;б) хімічні;в) комплексні (фізико-хімічні),г) радіографічні.

Суть механічних (фізичних) методів полягає в обробці потожирових слідів речовинами, які з'єднуються з речовиною сліда механічним шляхом, не вступаючи з нею у хімічну реакцію. Різновидами є: методи адгезії, змочування, конденсації, гальваностегії та люмінісценції.

АДГЕЗІЯ (як вже наголошувалось) – це прилипання, зчеплення поверхонь різних тіл.

Якщо на невидимий слід потрапляють частинки будь-якої речовини, то вони прилипають і слід стає видимим.

Виявлення невидимих слідів за допомогою порошків на основі їх адгезійних властивостей одержало назву порошкових методів.

ЗМОЧУВАННЯ. Змочувальні це також частково адгезійні способи – полягають у тому, що за рахунок цього поверхневого фізичного явища під час стикання рідини з твердим тілом не всі тіла змочуються водою.

КОНДЕНСАЦІЯ – ущільнення, згущення, перехід речовини з газоподібного стану в рідкий або твердий, кристалічний.

Це фізичне явище становить сутність методів виявлення слідів парами йоду, кіпоттю свічки, що горить, металами, розпиленнями у вакуумі.

Сутність даного способу полягає у тому, що частки твердої речовини, які перебувають у газоподібному стані, вибірково конденсуються і таким чином забарвлюють слід або поверхність слідоносія.

Внаслідок цього слід стає видимим – забарвленим або незабарвленим.

На основі явища конденсації розроблені два методи виявлення потожирових невидимих слідів пальців рук:

а) обробки парами йоду (застосовується у слідчій практиці);

б) вакуумне напилювання (застосовується в експертній практиці);

Суть безпосереднього нанесення йоду на об'єкт: у склянку досить помістити кілька кристаликів йоду і накрити їх шматком прозорого скла (органічного скла).

Через 10-15 хв. скло внаслідок конденсації покриється частинами йоду (набуває коричневого кольору).

Потім його належить прикладати до того місця документа (предмета), де ймовірно знаходиться слід, і він стане видимий, оскільки частки йоду забарвлять потожирову речовину в коричневий колір.

Суть виявлення слідів обкурювання парами йоду. Він є найбільш поширеним на практиці і в експертних дослідженнях.

Основу його становить природна властивість йоду сублімуватися, тобто переходити з твердого стану в газоподібний (зважений).

Прокачуючи повітря за допомогою груші, відводять пари до потрібного місця на об'єкті і виявляють слід.

ГАЛЬВАНОСТЕГІЯ – є лабораторним методом виявлення слідів рук.

У гальванічну ванну занурюють досліджуваний об'єкт і подають постійну електричну напругу.

Внаслідок електролізу на поверхні об'єкта, де відсутня потожирова речовина, осідає метал, а слід залишається чистим і, таким чином, видимим.

ХІМІЧНІ МЕТОДИ . За цих методів хімічна речовина вступає в реакцію з потожировою і утворює забарвлене з'єднання в тих місцях, де розташовується слід. Внаслідок цього він стає видимим.

РАДІОГРАФІЧНИЙ – метод – суть в тому, що досліджуваний об'єкт, на якому припускається наявність слідів, опромінюють потоком нейтронів, внаслідок чого деякі елементи, що входять до складу потожирової речовини (натрій, калій, кальцій, фосфор), стають радіоактивними.

Виявлені сліди фіксують загальними способами й засобами: протоколюванням (вербально-графічний вид фіксації), копіюванням, моделюванням, фотографуванням, вилученням слідів безпосередньо з носієм, на якому виявлений слід (наочно-образний) вид фіксації.

Спосіб фіксації і технічні засоби, що застосовуються, залежать від багатьох чинників і у виду сліду, характеру об'єкта-носія, речовини сліду тощо.

На місці події краще використати перш за все неушкоджувальні методи виявлення слідів, такі, як візуальний огляд, а також застосовувати оптичні засоби, люмінесцентні, рентгенографічні, фотографічні методи.

Порошкові методи рекомендують для виявлення слідів на шорстких об'єктах, папері, фруктах, шкірі, тканинах тощо.

Забарвлені та видимі сліди вилучають разом із слідоносіями, з об'ємних слідів виготовляють зліпки.

58. Сліди транспортних засобів та їх криміналістичне значення.

Сліди транспортних засобів – це сліди, що відображають зовнішню будову окремих частин транспорту (протекторів, частин кузова тощо); віддалених під час розслідуваної події від транспортного засобу частини; речовини, що використовуються для експлуатації автомобіля тощо) гальмівна речовина рідина, тосол, мастила), які були виявлені на місці цієї події.

Сліди транспортних засобів стають об'єктами криміналістичного дослідження, коли транспорт використовувався як предмет посягання; засіб вчинення злочину або пересування у зв'язку зі вчиненням злочину і т.д.

Класифікація слідів транспортних засобів:

І. За видом транспортного засобу:

а) сліди самохідного транспорту;б) сліди несамохідного транспорту.

ІІ. За видом механізмів, що залишили сліди:

а) сліди ходової частини;б) сліди неходової частини.

ІІІ. За видом ходової частини:а) сліди колісного транспорту – сліди котіння (коліс, шин);б) сліди гусеничного транспорту – сліди тиснення;в) сліди полозкового транспорту – сліди ковзання.

IV. За характером слідосприймаючої поверхні:

а) об'ємні (утворюються на пластичних поверхнях (грунт, сніг);

б) поверхневі (нашарування, відшарування; видимі та невидимі, слабковидимі; забарвлені та безбарвні.

V. Поверхневі за характером відображення:

а) позитивні (відображають тільки виступаючу частину малюнка протектора);

б) негативні (за рахунок нашарування бруду, що залишився у заглибинах протектора).

VІ. За механізмом утворення:

а) динамічні;б) статичні.

VІІ. За характером носія та відображення:

а) сліди-відбитки;б) сліди-предмети;в) сліди-речовини.

VІІІ. За місцем відображення у поєднанні з слідоутворюючим об'єктом:

а) сліди-відбитки, утворені на дорожньому покритті від ходової частини колісного, гусеничного, полозкового транспорту, що утворились під час руху чи стоянки транспорту;

б) сліди-відбитки, утворені на різноманітних об'єктах неходовими частинами, а іншими деталями транспортного засобу (бампером, крилами, радіатором, решіткою тощо);

в) сліди-відбитки різних об'єктів матеріальної обстановки місця події, що утворилися на технічному засобі чи на декількох технічних засобах;

г) сліди-предмети (речовини), що відділилися від технічного засобу (деталі, інструменти – ЗІП, дрібні частини, ПММ тощо).

Є комплекс слідів транспортних засобів, які свідчать про ознаки ходової частини транспорту:1 – вид ходової частини;2 – ширину колії;3 базу транспортного засобу і т.д

59. Фіксація слідів ніг і транспортних засобів.

Фіксація:опис у протоколі,фотографування,копіювання,виготовлення зліпків,складаня схем.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час ииявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об'ємний, поверхне-пий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів еле­ментів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами мас­штабної зйомки. Об'ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають ви­мірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної части­ни; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо, вдаються до копіювання слідів ніг.

Способи фіксації слідів транспортних засобів:

1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, за­мальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: міс­цезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об'ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об'ємних слідів щодо по­верхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; озна­ки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення

60. Поняття судової балістики і основні об”єкти судово – балістичного дослідження.

Судова або криміналістична балістика – розділ (підгалузь) криміналістичного зброєзнавства, що вивчає технічні питання, які виникають у ході провадження в справах, пов'язаних із застосуванням а також кримінальним носінням, зберіганням, виготовленням, збутом, викраденням тощо вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових речовин і пристроїв, а також розробляє засоби і прийоми дослідження цих об'єктів та слідів їх використання як доказової інформації під час розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Об'єкти судової балістики.

Якщо більш розширено підходити до питання об'єктів судової балістики, то серед таких можна назвати:

- вогнепальна зброя та її частини, тайники її зберігання;

- пристрої та предмети, які не є зброєю, але схожі з нею: стартові, будівельно-монтажні, пневматичні та газові пістолети, запальнички, іграшки під зброю тощо;

- боєприпаси, гільзи, кулі, шріт, капсулі, пижі, прокладки;

- матеріали та інструменти для виготовлення та спорядження бойових припасів;

- вибухові речовини (порох та його компоненти), вибухові пристрої (гранати, міни тощо);

- сліди – відбитки на гільзах, кулях, шротах, прокладках і пижах;

- кульові, дробові пробоїни та пошкодження – вм’ятини, тріщини, розриви, роздуття зброї, укорочення стволу та інші його зміни.

У вузькому розумінні до об'єктів судової балістики можна віднести:

1. вогнепальну зброю;

2. боєприпаси до вогнепальної зброї;

3. сліди від застосування вогнепальної зброї:

а) сліди на кулях;

б) гільзах;

в) на перешкодах.

61. Боєприпаси до вогнепальної зброї як об”єкт судово-балістичного дослідження.

Власне до бойових припасів відносяться патрони – тобто боєзаряди, що об'єднують у собі всі елементи, необхідні для пострілу.

Такі патрони ще називають унітарними, в яких всі елементи об'єднані гільзою, в єдине ціле.

їх класифікація:

І. Патрони можна поділяти за видом зброї:

гвинтівочні;рушничні;пістолетні;револьверні;проміжкові – комплексні: для карабінів та автоматів; для двоствольної чи короткоствольної дрібнокаліберної зброї.

2. За калібром можуть бути: каліберними;підкаліберні.

3. За особливостями гільзи: а) за формою гільзи бувають – 1) циліндричними; б) конічні; в) пляшкоподібні.

Б. За особливостями донної частини – 1) кільцево-проточні; 2) шляпкоподібні.

В. За матеріалом: - 1) металічні; 2) папкові (картонні); 3) пластмасові з металічною основою.