А Використати так звані прийоми емоційного впливу:

а) спонукати розкаятись і визнати вину шляхом розтлумачення допитуваному як шкідливих наслідків замовчування та брехні, так і позитивних наслідків визнанням вини та активної співпраці зі слідством, у тому числі й щодо злочинів, вчинених допитуваним у минулому, роз’яснити зміст і значення дійового каяття;

б) впливати на позитивні сторони особи допитуваного; використати його інтереси, хобі; відзиви про його високий професійний рівень та авторитет серед оточуючих;

в) т/п – використання антипатії, яку відчуває обвинувачений до співучасників, коли така є і проаналізувати його залежності від них, котра принижує його гідність. Підсилити сумніви у їх “надійності” і нездатність до кінця притримуватися наперед обумовленої між ними лінії поведінки на слідстві;

г) використати фактор раптовості шляхом постановки неочікуваних запитань в ситуації, коли обвинувачений таких запитань не очікує, оскільки вже внутрішньо демобілізувався на інший перебіг подій чи заспокоєний безпечним з його точки зору, змістом та напрямом допиту (інколи цей прийом ще називають “лобовим допитом”).

Б Використати, так звані прийоми логічного впливу:

а) пред’явлення доказів, що спростовують показання допитуваного (про особи пред’явлення доказів вже йшла мова);

б) пред’явлення доказів, які вимагають від обвинуваченого деталізації своїх та чужих показань, а це призведе до оголення протиріч між позицією допитуваного та іншими співучасниками;

в) логічний аналіз протиріч, які є в показаннях допитуваного;

г) логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного та інших співучасників;

д) постановка контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;

е) максимальна деталізація показань;

є) запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах.

Тактичні комбінації прийомі:

1. прийоми, що мають за мету приховати від допитуваного обізнаність слідчого про ті чи інші обставини справи;

2. метод непрямого (побічного) допиту, прийоми, що мають за мету створення ситуації, за якої допитуваний обмовляється:

3. створення напруги – забезпечується шляхом пред’явлення маси доказів, нагадуванням про мораль в оцінці вчиненого злочину. “допуск легенди” – допитуваному надається можливість безперешкодно викладати надумані свідчення щодо розслідуваної події, щоб згодом, використовуючи їх нелогічність, суперечності матеріалам справи продемонструвати завідому неправду, а отже спонукати до дачі правди;

4. форсування темпа допиту і незамітний перевід допиту з однієї сфери блоку питань до іншої з розрахунку на обмовлення за інерцією про обставини, які відомі лише злочинцю або особі, що була присутня на місці вчинення злочину;

5. використання “слабких місць” особистості обвинуваченого.

150. Особливості тактики допиту неповнолітнього обвинуваченого.

Під час допиту неповнолітніх, особливо підозрюваних та обвинувачених, слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо й наполегливо.

Така манера сприяє встановленню необхідної сприятливої для успішного допиту обстановки, навертає н/л на відверту розмову.

Нервозність слідчого, його зриви, скоріш ніж під час допиту дорослого, призведуть до протистояння з боку допитуваного, він відмовиться давати показання, замкнешся в собі або від переляку або від хвилювання або це призведе до плутанини, а можливо й до самообмови.

Неповнолітньому допитуваному потрібно допомогти у формуванні правдивих показань, а також полегшити перехід від дачі ним неправдивих до правдивих показань. Це досягається встановленням причин неправди та роз’ясненням можливості та необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної участі.

Тактика допиту неповнолітніх обумовлюється в першу чергу їх віковими психологічними особливостями; незначними життєвим досвідом.

Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Для дітей дошкільної вікової групи (від 3 до 7 років) характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація.

Під час відтворення події, що спостерігалася особою цієї вікової категорії, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (від 7 до 11-12 років) характерна наявність підвищеного навіювання та схильності до фантазії.

Підлітковий вік (від 11 до 14-15 років) – це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку- “почуття дорослості”. Підліткам притаманна імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці риси можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитись у присутності педагога. Присутність педагога на допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий.

Під час підготовки до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім на допиті неповнолітнього та на більш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним.

До виклику на допит н/л необхідно ретельно вивчити наявні дані що характеризують того (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування, поведінку вдома та школі тощо побутові умови) та ін.

Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у н/л. вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Викоанння такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту н/л слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки тощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів.

Враховуючи швидку втомлюваність дитини, її нездатність тривалий час бути зосередженою на одному й тому ж об’єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Коли ж допит об’єктивно повинен бути тривалим, доцільно робити перерви, під час котрих малолітнім потрібно давати можливість відволіктись, відпочити за грою, заспокоїтись.

Основним засобом викриття неправди в показаннях н/л, в першу чергу малолітніх, виступають такі прийоми емоційного впливу:

• роз’яснення важливості говорити правду;

• демонстрація проінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби;

• роз’яснення сутності і значення пред’явлених і оголошених матеріалів;

• роз’яснення неправильно занятої позиції, помилкового розуміння “геройства”, “товариськості” та інші.

151. Тактика очної ставки.

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома допитаними раніше свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також у суді. Головні характеристики очної ставки такі:

1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставкимає певну специфіку, яка пов’язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику.

152. Застосування звукозапису і відеозапису під час допитів.

Додатковими методами фіксації допиту є звуко- та відеозапис, застосування яких повинно здійснюватися у відповідності до вимог ст. ст. 85-1, 85-2 КПК України.

Щодо застосування відеозапису, доречно зауважити, що як засвідчує слідча практика, названий факультативний спосіб фіксації ходу та результатів допиту використовується слідчими недостатньо.

Основна причина - необізнаність і недооцінка тактичного значення його застосування й небажання обтяжувати себе додатковими турботами щодо підготовки та роботи з цими засобами, оскільки це дещо ускладнює процедуру і робить довшим сам допит.

У чому переваги матеріалу, отриманого з використанням відеозапису?

Закон встановлює можливість використання матеріалів звукозапису допиту в процесі доказування як додатки до протоколу цієї слідчої дії.

У всій сукупності ці деталі відеозапису відображають ту ступінь психологічної свободи і розкутості особи на допиті, котра переконує у щирості її показань чи навпаки.

Неможливо не згадати ще про один важливий аспект змісту відео документів, а також, у більшому, і фото- та кіно документів – повністю у всіх деталях відображати процедуру допиту. Іншими словами з цих матеріалів можна побачити, як слідчий проводив допит чи одну ставку, чи не порушував прав учасників слідчої дії, якою була тактика, етика тощо.

Ці матеріали, за умови належного проведення слідчої дії, стовідсотково позбавлять недобросовісного учасника допиту чи очної ставки можливості скомпроментувати результати слідчої дії, роблячи неправдиві заяви про немов би допущені слідчим порушення закону. Адже ці особи розуміють, що саме аналізом відео-, кіно- та фотодокументів їх брехливі твердження будуть спростовані.

Наявність, насамперед, відео документів допиту у ході якого були отримані правдиві показання, безумовно ускладнюють наступну можливу зміну показань чи відмову від них особи, яка раніше дала правдиві показання.

Ще раз можна назвати випадки, за яких рекомендовано застосувати під час допиту чи очної ставки відеозапис:

• під час допиту особи будь – якого процесуального статусу, якщо вона перебуває в тяжкому або небезпечному для життя стані. Тобто коли з цих причин повторний допит буде у майбутньому не можливим;

• потерпілих у справах про згвалтування (оскільки згодом часто вони схильні до кардинальної зміни своїх початково обвинувачувальних показань на виправдувальні);

• потерпілих від злочинів, що вчиняються на грунті конфліктів між членами сім’ї або родичами (оскільки згодом є ймовірною їхня змова та принципова зміна показань).

• свідків, які є єдиними очевидцями злочину (оскільки на них згодом можуть вплинути заінтересовані особи, що призведе до суттєвої зміни ними показань);

• потерпілих і важливих свідків, якщо вони найближчим часом повинні виїхати, наприклад, у тривале відрядження (цією дією наперед усувається потреба їх повторних допитів чи очних ставок);

• підозрюваних (обвинувачених), що готові дати правдиві показання, у справах про тяжкі злочини, про що можна дізнатись із попередньої розмови, отримання пояснень тощо (це особливо важливо на початкових фазах допиту, а тому треба мати на поготові відео записуючу апаратуру);

• підозрюваного (обвинуваченого), коли у слідчого з’явились переконливі докази його вини або які спростовують неправдиве алібі – з тим, щоб додатково зафіксувати процес викриття й факт визнання особою своєї вини;

• допиту малолітнього чиї мовні та конклюдивні особливості важко передати в протоколі слідчої дії;

• коли проводиться допит за окремим дорученням;

• для фіксації допиту осіб, які були піддані дослідженню судово – психіатричної експертизи;

• у випадках, коли залучається перекладач;

• під час очної ставки, коли є підстави для очікування поведінських ексцесів, зокрема агресії з боку допитуваних (відеозапис буде стимулюючим фактором, зрештою зафіксує агресію чи чогось подібного, хоча ніщо не перешкоджає слідчому запросити до кабінету конвоїра чи працівника міліції);

153. Підготовка до пред”явлення для впізнання.

До підготовчих заходів (системи процесуальних, тактичних та організаційно-допоміжпих дій) відносять:

• попередній допит особи (осіб), яка буде впізнавати;

• аналіз наявної слідчої ситуації та внесення тактичного рі­шення щодо потреби в проведенні пред'явлення для впізнання та визначення його завдань;

• підбір і підготування об'єктів для пред'явлення для впізнання;

• підбір учасників слідчої дії - понятих, осіб, разом з якими буде пред'являтися впізнаваний об'єкт (надалі називатимемо їх статистами), а також групи забезпечення: працівників міліції (у разі потреби), спеціалістів тощо;

• вибір місця, часу, визначення й забезпечення інших умов проведення пред'явлення для впізнання;

• вибір і підготування необхідного комплексу технічних за­собів (зв'язку, транспорту, фіксації ходу та результатів слідчої

дії та ін.);

• у разі потреби провести консультації з відповідними спеці­алістами без запрошення або із запрошенням їх до участі у слід­чій дії, обумовивши умови прибуття на місце її проведення;

• у разі потреби передбачити забезпечення охорони підозри > ваного (обвинуваченого), який перебуває під вартою, або щодо якого передбачаються її застосування негайно після завершем

іія слідчої дії та інші заходи

154. Тактика пред”явлення для впізнання предметів.

Загальний порядок п\в предметів визначено ст..175 КПК.

У ході допиту впізнаю чого, окрім іншого з"ясуванню підлягає: найменування та призначення предмету, спосіб виготовлення та інші загальні й окремі ознаки, що можуть виникнути у ході виготовлення предмета чи його експлуатації \дефекти обробки, сліди ремонту, зношеності тощо.Як вже зазначалось, предмети пред"являються в групі однорідних \однорідність - це: загальне призначення, одне найменування, форма, колір, однакова ступінь зношеності\. Щоб зручно розрізняти предмети, що п\в, до кожного з них прикріплюється бірка з номером, про що робиться відмітка у протоколі \зазначається, який саме номер наданий кожному з предметів.

Показ одного предмета, в тому числі унікального не може слугувати як пред"явлення для впізнання ні за формою, ні за суттю. Саме тому унікальні речі \предмети\ не пред"являються...

Впізнаваний предмет, а також підібрані однорідні предмети без впізнаю чого, але в присутності понятих розставляються в місці проведення с\д у довільній формі..

Документи, так само п\в серед схожих. Окрім цього потрібно мати на увазі:

1. документ впізнається за загальним видом, графікою та загальним зоровим видом текстовки,

2. загальні та окремі ознаки письма (почерку і письмової мови) не можуть слугувати підставою для п\в документа (звичайно, мова йде про письмові документи), оскільки їх аналіз провадиться винятково почеркознавчою та авторознавчою експертизою.

155. Особливості тактики пред”явлення для впізнання трупа.

Тактичні особливості цього різновиду п\в наступні:

1)п\в проводиться або в морзі, або на місці події,-

2) в силу специфіки об"єкта впізнання, закон не вимагає п\в трупа людини з однорідними об'єктами.

Не буде порушенням цієї тактико-етичної вимоги і тоді, 1)коли внаслідок аварії чи іншої масової загибелі людей на місці подіі в процесі впізнавання знаходиться багато трупів людей, оскільки спеціальних дій з боку слідчого для підбору однорідних об"єктів пред"явлення для впізнання не проводилось,-2)коли виявляють труп невідомої особи, перш за все шляхом використання ЗМІ та криміналістичних обліків намагаються встановити, хто з місцевих мешканців останнім часом зник безвісти.

Коли є заявники зникнення людини, їх допитують як про обставини зникнення, так і про зовнішність зниклого. Тільки за умови співпадіння цих ознак з ознаками виявленого трупа -1) останній пред'являється заявникам для впізнання, яке відбуваться здебільшого у морзі. За такої ситуації працівники моргу також є учасниками впізнання,2)якщо на трупі є ушкодженя за вказівкою слідчого судмедексперт виконує "туалет" та реставрацію трупа, максимально можливо надаючи йому зажиттєвого вигляду,-3) спочатку труп пред'являється заявникам, за негативного результату - іншим особам. Хоча можлива ситуація, за якої труп пред"являється мешканцям довколишніх населених пунктів на місці' його виявлення ще до його відправлення в морг. Це робиться з метою економії часу та можливості оперативного встановлення особи трупа.-4),труп пред'являється для впізнання на місці його виявлення, як правило, у тому ж одязі, в якому він був одягненим в момент виявлення, хіба що є інформація про перевдягнення злочинцем трупа, з метою ускладнити встановлення особи загиблого,5) коли слідча дія відбувається в морзі, то труп пред'являється без одягу та предметів і речей, що знаходились в момент його виявлення при ньому. Ці об"єкти пред'являються для впізнання окремо, за правилами п\в предметів тощо, 6)під час впізнавання трупа людини відкритим залишається тільки його обличчя, інші частини накриваються простирадлом. Впізнаючий у разі потреби може оглянути й інші частини трупа, особливо якщо він заявляє, що на них можуть знаходитись індивідуалізуючи ознаки.Своєчасне пред'явлення трупа людини для впізнання слугує основною тактичною передумовою, яка забезпечує оперативне встановлення особи загиблого.Коли труп пред'явити для впізнання не можливо,або коли проведені пред'явлення виявились безрезультатними, тоді до дачі дозволу на поховання трупа, слідчий повинен виконати ще такі дії:-1) труп фотографують за правилами сигнал етичної зйомки 2)труп дактилоскопують,3) вилучають і зберігають одяг, взуття, речі та предмети, знайдені при трупі, протези зубів та кінцівок та деякі інші біологічні об"єкти,4) описують в протоколі огляду зовнішність і прикмети загиблого, його носильних речей.

156. Взаємодія слідчого і експерта під час призначення й проведення судових експертиз.

Необхідність наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з експертом, фахівцем у відповідних галузях знань. Така взаємодія здійснюється в процесі:

а) виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій, перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;

б) підготовки та проведення огляду місця події;

в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань на місці, обшуку тощо);

г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;

ґ) складних експертних досліджень, коли попередні результати потребують уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових матеріалах.

На етапі розслідування злочину слідчий і експерт-криміналіст разом аналізують отримані на початковому етапі розслідування злочину дані про подію злочину та можливих його учасників на підставі отриманої кожним із них інформації. На основі такого обміну інформацією розроблюються та висуваються слідчі версії, узгоджуються заходи для їх перевірки, визначаються конкретні виконавці та розроблюється узгоджений план розслідування справи.

157. Тактика освідування.

Цей різновид слідчого огляду провадиться з метою виявлення на тілі живої людини слідів злочину, особливих прикмет та інших ознак, які можуть свідчити про зв’язок цієї особи із розслідуваною подією.

Освідування має дві принципові відмінності від інших видів слідчого огляду.

По-перше для його проведення слідчий виносить спеціальну постанову. Ця постанова обов’язкова для виконання особою, щодо якої вона складена.

По-друге, якщо освідування проводиться щодо особи іншої зі слідчим статі й супроводжується оголенням освідуваного, слідчий не буде присутнім в огляді, такий доручається іншому слідчому однаєї з освідуваним статі або лікар, зі слів якого слідчий потім складає протокол.

Зрозуміло також, що понятими запрошуються також особи тієї ж статі, що й освідуваний.

Слідчий у протоколі вказіє, що він складений зі слів лікаря, який проводив освідування, а поняті засвідчують підписами достовірність протокола.

Отже у такому випадку взагалі відсутня основна ознака слідчого огляду – дослідження об’єкта особисто слідчим.

Освідуванню можуть бути піддані підозрювані, потерпілі, свідки.

Конкретними завданнями освідування є:

• чи є на тілі освідуваного особливі прикмети, які саме і де;

• чи є на тілі півні пошкодження, які й де;

• чи є на тілі або одязі освідуваної особи частинки тих чи інших речовин, які він міг винести з місця події або привести на нього;

• чи є на тілі або одязі ознаки, що свідчать про його професію;

• чи відповідають пошкодження на одязі освідуваного пошкодженням на його тілі тощо.

Освідування як різновид слідчого огляду треба відмежовувати від судово-медичного освідування як різновиду судово-медичної експертизи.

Слідче освідування не вимагає спеціальних знань.

У його ході встановлюються ознаки вчинення злочину /наприклад, травми, отриманої під час боротьби із потерпілим, що захищався й чинив нападнику опір/, які дозволятимуть ідентифікувати особу /шрами, родимі плями, татуювання/, встановити факт перебування особи у певному місці /наявність у волоссі або у вушних раковинах підозрюваного частинок штукатурки або фарби, що потрапили туди, тоді, коли той робив пройом /лаз/ у стіні.

Ці та інші спец питанння вирішуються саме під час судово-медичного освідування – про причини та давність спричинення т/ушкоджень, про їх тяжкість, про вроджені або набуті анатомічні чи фізичні аномалії тощо.

Освідування слідчий проводить у певій послідовності: спочатку оглядаються ділянки тіла, не закриті одягом, потім одяг, а після цього решта ділянок тіла.

158. Види (класифікація) криміналістичних експертиз.

Види:

1.  За РІВНЕМ судової експертизи.

У загальній теорії криміналістики прийнято виділяти чотири рівні судових експертиз:

- клас \тип\,

- рід

- вид

- різновид \підвид\.

Отже судові експертизи можна класифікувати за класом, родом та іншими рівнями.

Так, усі сучасні с\е, які виконуються на території України, ділять на десять класів:

1.Криміналістичні (Почеркознавчу, Авторознавчу, Техніко-криміналістична експертиза документів, Фототехнічну, Балістичну,  Вибухотехнічну, Трасологічну Фонографічну, Фоноскопічну, Лінгвістичну, Портретну, Документів, обладнаних спец. Засобами захисту, С\е відновлення номері \знаків\, Матеріалознавчу \матеріалів, виробів, речовин.

2. Медичні та психофізіологічні (Судово – медичну, С\психіатричну, С\психологічну, Психолого –психіатричну).

3. Інженерно –транспортні(автотехнічна)

4. Економічні,(бухгалтерська)

5. Інженерно –технічні,(будівельно-технічна)

6. Інженерно – технологічні,(товарознавча)

7. Біологічні,(зоологічна)

8. Сільськогосподарські,(ветеринарна)

9. Екологічні,

10. Мистецькознавчі.

2.  За ХАРАКТЕРОМ ПРЕДМЕТУ АБО ГАЛУЗЗЮ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ С\Е ПОДІЛЯЮТЬСЯ , майже аналогічно поділу с\експертиз на класи з деталізацією на роди:

- криміналістичні с\е та її різновиди,

- медичні та психофізіологічні та їх різновиди,

- інженерно-транспортні і так далі.

  3. Усі криміналістичні ще діляться на різновиди за РІВНЕМ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ на:

- традиційні \дактилоскопічна, почеркознавчі, авторознавча, судово-балістична тощо\,

- нетрадиційні \експертиза матеріалів, речовин та виробів : нафтопродуктів,паливно-мастильних матеріалів, лаків та покриття тощо, експертиза грунту, фоноскопічна, фонографічна \фонетична\, полі

- графологічна, гіпнорепродуктивна, графологічна тощо\.

4. Залежно від ХАРАКТЕРУ ЗАВДАНЬ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ :

- ідентифікаційні \для встановлення індивідуальної тотожності\,

- класифікаційні \для класифікації об”єкта дослідження, встановлення його групової належності, виду, роду\,

- діагностичні \для встановлення стану об”єкта, його властивостей, встановлення можливості здійснення об”єктом певної дії тощо\,

- ситуаційні \ пов”язані з дослідження об”екта, його ознак та властивостей залежно конкретної ситуації та обстановки на місці події\,

- змішані \найбільш розповсюджені\.

5. Залежно від ЧЕРГОВОСТІ \ПОСЛІДОВНОСТІ\ проведення:

-  первинні \за якої об”єкт досліджується вперше\,

-  повторні \призначаються у разі необґрунтованості висновку у первинній експертизі або суперечить іншим матеріалам справи чи породжує сумнів у правильності такого висновку.

6. За ОБ”ЄМОМ проводимих досліджень с\е поділяються на :

- основні \висновки яких охоплюють основний комплекс питань, які вимагали експертного дослідження\,

- додаткові \ними вирішуються питання, які з об”ективних причин не входили в перелік основної експертизи або доповнюють чи уточнюють відповіді основної.

7. Залежно від КІЛЬКІСНОГО СКЛАДУ експертів:

- одноособові \ проводяться одним експертом\,

- комісійні \проводяться групою експертів однієї галузі спеціальних знань.

8. За СКЛАДОМ ВИКОРИСТОВУВАНИХ С\ЗНАНЬ:

- однорідні \такі, під час провадження яких використовуються с\знання з галузі однієї науки \знань\,

- комплексні \використовуються декілька різних але суміжних галузей с\знань.

9. Залежно від МІСЦЯ ПРОВЕДЕННЯ с\е :

- такі, що проводяться в експертних установах,

- такі, що проводяться поза межами експертних установ.

 10. Залежно від ВИДУ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА.

159. Тактика призначення судової експертизи.

Питання призначення експертизи поділяються на процесуальні та організаційні.

Судові експертизи провадяться за призначенням слідчого, судді \суду\ , тобто тих осіб, у провадженні котрих перебуває кримінальна справа. Рішення про призначення с\е ці особи приймають за своїм розсудом або у зв”язку з прямою вказівкою на це у законі \ст..76 КПК:

1)для встановлення причин смерті, для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, 2)для визначення психічного стану підозрюваного \обвинуваченого\ 3)за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності, 4)для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені КК, 5)для встановлення віку підозрюваного \обвинуваченого\, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів та неможливо їх одержати.

 Не призначення с\е у випадках, передбачених законом оцінюється як неповнота дізнання або досудового слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування.

ПРЕДМЕТ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ – специфічні факти обставини справи\, що досліджуються і встановлюються на досудовому та судовому слідстві з допомогою відповідних спеціальних знань наприклад, причина смерті загиблого, характер та тяжкість пошкоджень тіла потерпілого тощо\.

ОБ”ЄКТ с\е – це наявні у справі носії інформації про факти і події, котрі підлягають дослідженню з використанням спеціальних знань. Такими можуть виступати матеріальні предмети будь-якої природи у тому числі люди, будь-які явища, процеси тощо.

Судова експертиза призначається і проводиться лише щодо порушеної к\с.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує правовий статус експерта, встановлює вимоги щодо нього. С\е можуть бути особи, які мають необхідні знання для того щоб дати висновок з досліджуваних питань.

Судовими експертами не можуть бути:

-  визнані недієздатними і ті що мають судимість \ст..11 Закону\,

-  особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі \ст..75 КПК\

  Судові експертизи проводяться здебільшого в спеціальних експертних установах або відомчих службах. Окрім цього за наявності до того причин, про які згодом, проведення с\е може бути доручено фахівцям і за межами цих установ та служб.

Відповідно до ст..7 Закону судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, що є у складі таких відомств: МЮ, МВС, МОЗ, МО, СБУ.

Як вже зазначалось судово-експертна діяльність може також здійснюватись поза спеціалізованими експертними установами, а саме на підприємницьких засадах спеціалістами інших відомств (на підставі спеціального дозволу – ліцензії), а також громадянами за разовими договорами.

160. Державні судово-експертні установи в Україні.

Судові експертизи проводяться здебільшого в спеціальних експертних установах або відомчих службах. Окрім цього за наявності до того причин, про які згодом, проведення с\е може бути доручено фахівцям і за межами цих установ та служб.

Відповідно до ст..7 Закону судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, що є у складі таких відомств: МЮ, МВС, МОЗ, МО, СБУ.

  У системі МЮ, на сьогоднішній день діють 5-ть НДІСЕ та 4-ри їх філіали:

1.       Київський НДІСЕ.У місті Тернополі є філія.2.Львівський НДІСЕ.3.Харківський НДІСЕ.Має Дніпропетровську філію,Кримський філіал 4.Донецький НДІСЕ.5.       Одеський НДІСЕ,має Миколаївський філіал.

МВС має свою структури зовану мережу експертних установ у державі. У Міністерстві існує Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр \ДНДЕКЦ\. При УМВС в областях діють – обласні науково-дослідні експертно-криміналістичні центри \НДЕКЦ\. При міських та районних відділах внутрішніх справ – діють експертно-криміналістичні відділення, групи експертів або експерти.

  У системі МОЗ зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні експертні установи \обласні бюро судово-медичних експертиз, судові відділення обласних психоневрологічних лікарень з мережею міжрайонних \районних\ відділень і центрів.

  МОЗ має свої самостійні судово-медичні лабораторії та психіатричні відділення військових регіональних госпіталів, які входять у склад медслужби МО.

  Система експертних установ СБУ також побудована з урахуванням адміністративно-територіального поділу Украіни. У центральний апарат СБУ входить науково-експертний криміналістичний відділ з відділеннями криміналістичних експертиз і криміналістичної техніки. В обласних центрах діють криміналістичні групи.

  Прокуратура України своєї відомчої експертної служби не має, Однак майже в кожній прокуратурі передбачено штатну посаду прокурора-криміналіста.

161. Питання, які вирішуються авто технічною експертизою.

Питання, які вирішуються авто технічною експертизою проводиться при розслідуванні і судовому розгляді крим.справ про ДТП.Предметом є: технічний стан транспорту,дорожня обстановка;дії учасників і механізм ДТП,обставини,що сприяють виникненню ДТП.Об'єктами дослідження є:автотранспорт,міський електротранспорт, трактори і самохідні механізми,агрегати,деталі і сліди на них;дорога, поле, двір, інші місця, де рухається транспорт;матеріали справи і речові докази.Найбільше значення мають питання визначення технічного стану транспортного засобу,стану тормозної системи і ефективності її дії,порушення правил дорожнього руху, яка була дорожня ситуація при ДТП-небезпечна чи аварійна, хто її створив.

162. Методи і способи, що використовуються під час огляду місця події.

Є два методи огляду – суб’єктивний та об’єктивний.

Суб’єктивний полягає в тому, що слідчий оглядає лише ті об’єкти, які знаходились на уявному шляху руху злочинця, до яких він можливо торкався, лише ті ділянки території, де найбільш ймовірно виявлення слідів та речових доказів.

Об’єктивний метод полягає в тому, що місце події оглядається повністю, тобто має місце суцільний огляд місця події.

Якщо під час огляду застосовується об’єктивний метод, огляд виконується одним із трьох способів:

а. концентричним /від периферії до центра місця події, тобто слідчий рухається по спіралі, поступово звужуючи кола і наближуючись до центра/;

б. ексцентричним /огляд проводиться від центра до периферії, тобто рух слідчого відбувається у напрямку розгортання спіралі/;

в. спосіб фронтального огляду /коли вся територія, що підлягає огляду, ділиться на умовні смуги /ділянки/, ширина /розміри/ яких забезпечують належний огляд всієї смуги /ділянки/ людиною, що рухається або по осьовій лінії або човником/;

Вибір того чи іншого способу огляду місця події повністю залежить від конкретних обставин події.

Якщо на м.п. є об’єкт, де можна виявити найбільшу кількість слідів /такими об’єктами можуть бути, наприклад, труп, зламаний сейф, з якого злочинці виймали речі тощо/, - він береться за центр м.п., а тому огляд починається із нього й відбуватиметься ексцентричним способом.

Коли такого об’єкта не існує, м.п. зазвичай оглядається концентричним способом – від периферії до геометричного центра.

Фронтальним способом оглядають видовжені у просторі або значні за площею ділянки місцевості.

163. Науково-технічні (пошукові та фіксуючі) засоби, що використовуються в процесі огляду місця події.

Одним із (способів) методів фіксації місця події є фотозйомка і відеозапис. Традиційними видами фотозйомки є орієнтовна, оглядова, вузлова, детальна.

Орієнтовна фотозйомка передбачає зйомку місця події разом з прилеглими будівлями, приміщеннями, об’єктами. Вона виконується, як правило, панорамним методом (лінійна і кругова панорама).

Оглядова фотозйомка ставить за мету сфотографувати об’єкт без прилеглої території.

Вузлова фотозйомка має за мету фіксування окремих вузлів місця події, які є найбільш важливими для розслідування і зосереджують значну кількість слідів (злом дверей і знаряддя злому, труп і пістолет, що лежить поруч).

Крім цих видів застосовується детальна фотозйомка, що має за мету фіксацію окремих слідів або речових доказів у масштабі. У випадках, коли на місці події знайдені сліди або речові докази (дрібні частки, сліди рук) і вони не можуть бути вилучені внаслідок різних причин, виконується крупномасштабна фотозйомка.

Поряд з фотозйомкою може бути проведений відеозапис. Він застосовується у випадках, коли подія ще не завершена (пожежа, екологічна катастрофа, автопригода), або в інших випадках, коли слідчий вважає це за потрібне.

Застосування лупи, світофільтрів, ультрафіолетових освітлювачів, запилюючих порошків до результатів, уявного аналізу у багатьох випадках додає деяку кількість виявлених ознак, правильна оцінка котрих багато в чому визначає можливість розгляду знайденого як речового доказу.

164. Тактичні прийоми обшуку, їх види та значення.

класифікації тактичних прийомів обшуку, що реалізуються саме в ході його пошукового етапу.

1)За функціональною направленістю:

а) тактичні прийоми, що виконують пошукову функцію:

• аналіз обстановки окремих ділянок приміщення,співставлення предмету пошуку із різними об’єктами місця обшуку,орієнтація на професійні навички обшукуваної особи;

б) тактичні прийоми, що виконують комунікативну функцію з обшукуваним:

• роз’яснення неправильно зайнятої обшукуваним позиції,постановка обшукуваному контрольних запитань,застосування навіювання у формі наказу ;

2)За об’єктом направленості:

а) тактичні прийоми, направлені на створення впливу на обшукуваного:

• розмова на сторонню тему,розвідка словами, пояснення мети обшуку та ін.

б) тактичні прийоми, направлені на дослідження матеріальної обстановки:

• аналіз виявлених слідів та їх ознак,аналіз ознак предметів пошуку.

• 3. За об’ємом (широтою) використання:

а) тактичні прийоми, що використовуються тільки під час обшуку:

• розвідка словами,орієнтація на професійні навички обшукуваного…

б) тактичні прийоми, що застосовуються під час провадження різних слідчих дій:

• контрольні запитання, постановка різноманітних запитань,розмова на сторонню тему,

• роз’яснення потреби допомогти органам розслідування та ін.

4.За особливостями реалізації (застосування) такт.прийоми діл.:

а) тактичні прийоми, що реалізуються безпосередньо і особисто слідчим;б) – ІІ -, що реалізуються шляхом розподілу ролей між учасниками слідчо-оперативної групи.

5.За характером використовуваної інформації:

а) тактичні прийоми, що грунтуються на словесній інформації:

• розмова на сторонню тему,постановка нейтральних запитань тощо;

б) тактичні прийоми, застосування яких поєднане з використанням матеріалізованої інформації:показ обшукуваному аналогу предмету пошуку,

в) т/п, що грунтуються на логіко-мислительній інформації:

• аналіз ознак предмету пошуку,моделювання минулої події тощо.

6.За характером слідчої ситуації, що може утворюватись на робочій стадії обшуку.

165. Поняття, завдання і види пред”явлення для впізнання.

Предявлення для впізнання - це слідча дія, яка полягає в пред"явленні особі будь-якого об’єкту з метою його ототожнення або встановлення групової належності з об’єктом, котрий раніше спостерігався цією особою у зв’язку з обставинами, що мають значення для розслідуваної справи.

Іншими словами, потреба у проведенні цієї слідчої дії виникає тоді, коли необхідно встановити, чи є людина або певний об’єкт тими ж яких свого часу бачила особа у зв’язку з фактами, що мають зв"язок із розслідуваним злочином і щодо яких вона давала попередні показання.

Безпосередніми завданнями пред’явлення для впізнання може бути:

1 встановити, чи цю людину раніше, за обставин, які є важливими для слідства, бачив свідок (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений) ,

2. чи належать особі, що впізнає , пред’явлені їй об’єкти (речі, предмети, знаряддя злочину) або чи бачила вона їх раніше за певних умов,

3. кому належить труп людини, особа якої не встановлена.

Відповідно до вимог ст.ст..174-176 КПК України суб'єктами впізнавання можуть бути:

• свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, підсудні.

Об’єктами що пред’являються для впізнання можуть бути будь-які об’єкти матеріального світу, що являють інтерес для слідчого та допускають їх пред’явлення для впізнання суб’єкту з дотриманням процесуальних вимог.(А. Особи,Б. Трупи людей, тварин. В. Предмети.

Г. Документи. Д. Ділянки місцевості. Е. Приміщення.

Класифікація:

1. Залежно від суб"єкта впізнавання:

А. Пред "явлення для впізнання свідком,

Б. — підозрюваним,

В. — обвинуваченим,

Г. — потерпілим,

Д. — підсудним.

2. За формою проведення впізнавання:

А. Пред"явлення об’єкта в натурі безпосереднє впізнавання,

Б. Пред"явлення об’єкта, зображеного чи іншим способом зафіксованого на фотографії, кіно-, відео стрічці або аудіо касеті опосередковане впізнавання.

3. За кількістю проведення дослідних дій щодо одного й того ж об’єкта впізнання:

А. Первинне, тобто основне,

Б. Повторне

4. За кількістю осіб, які одночасно впізнають об’єкт:

А. Одностороннє впізнавання.

Б. Зустрічне впізнавання про цей різновид ще йтиме мова згодом.

5. Залежно від рецепторів органів чуття, котрими власне здійснюється впізнавання:

А. П\в, де використовують органи зору, тобто зорове впізнавання об"акта за його

виглядом.

Б. П\в на слух, тобто за голосом,

В. П\в з використанням інших органів чуття: на дотик, на нюх, на смак \дегустування\ тощо.

6. За видом психічного процесу впізнавання об’єкта:

А. Симутивне \або ще називають "синтезоване", коли висновок про тотожність чи нетотожність роблять із сприйняття об’єкта в цілому, тобто має місце так зване загальне сприйняття без зауважень окремого,

Б. Сукцесивне "аналітичне" - висновок роблять із аналізу окремих ознак об’єкта, а вже потім - загальний висновок про сам об’ект.

7. І за найбільш розповсюдженим критерієм п\в можна поділяти за характером об’єкта впізнавання:

А. П\в людей,

Б. П\в предметів, речей, документів,

В. П\в трупа людини чи частин розчленованого трупа,

Г. Тварин чи їх трупів,

Д. Пред"явлення для впізнання ділянок місцевості та приміщень

166. Загальні правила щодо організації й проведення пред”явлення для впізнання живих осіб.

Необхідність проведення п\в живої людини може виникнути за наступних ситуацій:

• допитуваний пояснює,що з особою, про яку він дав показання він не знайомий, але запам"ятав її і в змозі впізнати,

• допитана особа повідомляє певні відомості, пов"язані із розслідуваною подією про будь-кого зі своїх знайомих, але останній заперечує факт знайомства і заявляє, що допитана особа йому не знайома,

• коли необхідно встановити особу людини, яка не має документів, або пред"явила не свої документ

• допитуваний знає в обличчя особу, про яку дає свідчення, але не може повідомити про неї жодних даних.

• коли впізнаючи особа знайома з впізнаваним, але не може назвати його прізвище, імені, по батькові або неправильно їх називає.

Порядок пред"явлення для впізнання особи в натурі за зовнішнім виглядом проходить за переліченими вище загальними правилами, з урахуванням наступних особливостей:

1. )першими заходять поняті, інші учасники \захисник, представники, спеціалісту та статисти2) запрошують впізнаваного, котрому пропонують зайняти будь-яке місце серед статистів,

3)останнім заходить впізнаючий.

Процес пред’явлення можна поділити на три стадії. На першій стадії перед пред’явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз’яснюють її права. На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де знаходяться всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову  від давання показань (якщо це свідок). Після цього у особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропонувати пред’явленим особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред’явленим особам розмовляти між собою.

 

Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих запитань.

Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання пред’явлено іншу особу тощо.

У випадках, коли виникає необхідність забезпечення особистої безпеки особи, що впізнає, п\в проводиться поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають за правилами ч.4 ст.174 КПК.Окрім цього, наголосимо ще на наступному:

• не можна одночасно п\в декільком впізнаючим одного впізнаваного ,

• коли відбувається п\в однієї особи по черзі декільком впізнаючим слідчий повинен надати впізнаваному можливість за своїм бажанням змінювати своє місце серед статистів, коли проводиться пред"явлення для впізнання декількох осіб одному впізнаю чому, цеповинно відбуватись відокремлено щодо кожного впізнаваного.

167. Особливості тактики пред”явлення для впізнання тварин.

Тварини - це домашня худоба, птахи, свійські та інші домашні тварини, тактика п\в яких має деякі особливості:

• тварини пред'являються серед інших одного роду, віку, масті, угодованості тощо, місцем п\в може бути скотний двір, поле, вигін, де знаходиться стадо

• впізнаючий оглядає всіх тварин, беручи до уваги породу, масть, вгодованість, вік, вагу, наявність тавра, речей, що знаходяться при тварині, фізичні особливості та дефекти, особливості дресирування,

• важливою показовою ознакою слугує реагування тварини (птаха) на присутність впізнаю чого та на його сигнали. Тому допускається кликати тварину, називаючи її на прізвисько.

168. Особливості тактики судових допитів.

Тактика судового допиту. Для неї характерні декілька етапів, принаймі два:

Перший – підготовка до судового допиту.

Другий – власне допит під час судового слідства.

ПІДГОТОВКА охоплює:

А) Вивчення матеріалів справи (спец. Літератури, документів тощо).

Б) Визначення кола осіб, які підлягають допиту.

В) Скласти план допиту із зазначенням:

• черговості допитів конкретних осіб;

• вибраного виду допиту (шахматного, очною ставкою);

• визначенням тактичних прийомів, конкретних доказів, які потрібно буде використати під час допиту за можливих його ситуацій.

Щодо тактичних прийомів, то це в основному схожі до тих, що використовуються на досудовому слідстві:

- прийоми на встановлення психологічного контакту,

- на згадування забутого,

- на переборення різних форм протидії тощо.

Якщо згадати про типові варіанти ситуацій, що виникають на судовому допиті та їх тактичне значення, тоді варто зазначити, що їх можна диференціювати не менш різноаспектно, як на досудових допитах. Тим не менш, також є найбільш суттєвим підхід до поділу їх – залежно від обстановки проведення допиту, а саме:

А. Безконфліктна ситуація.

Б. Конфліктна з незначним суперництвом між допитуваним і особою (особами), які допитують.

В. Конфліктна зі значним суперечництвом (протидією).

Обидві останні ситуації характеризуються небажанням допитуваної особи у встановленні істини в справі.

Незначне суперництво – це коли має місце часткове визнання підсудним своєї вини.

Таку позицію він обирає тоді, коли повністю заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не в змозі, а тому зосереджує свій опір на тих окремих епізодах – фрагментах криміналу, які найважче об’єктивно встановити.

Значне (кардинальне) суперництво – характеризується повним запереченням вини (інколи всупереч фактам і здоровому глузду) і полягає у впертому протистоянню встановленню у справі істини за допомогою неправдивих показань або відмови від дачі будь – яких свідчень.

169. Процесуальні та організаційні питання призначення судової експертизи.

Cудові експертизи провадяться за призначенням слідчого,судді,тобто тих осіб,у провадженні яких перебуває кримін.справа..Рішення про призначення суд.екс-зи ці особи приймають на свій розсуд або на підставі прямої вказівки на це у законі:-для встновлення причин смерті,для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень,-для визначення психічного стану під-го зу наявності у справі даних,які викликають сумнів щодо його осудності,-для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини,передб.155Кку.,-для встановлення віку підозрюваного.Судова експертиза призначається і проводиться лише щодо порушеної кримін.справи.К-п-не зак-во регламентує правовий статус експерта,встановлює вимоги щодо нього.Судовими експертами можуть бути особи,які мають необхідні знаненя для того,щоб дати висновок із досліджуваних питаньСудовий експерт має певні обовязки:зявлятися за викликом слідчого і давати правильний висновок на поставлені питання,відмовитись від дання висновку з питань,що виходять за межі його компетенції,письмово повідомити про це орган,який призначив експертизу,-аналогічно діятиколи наданих йому матеріалів недостатньо для дання висновку,-дослідження проводити повно,давати обгрунтований і обєктивний пись.висновок,заявляти самовідвід за наявності для цього законних підстав.Права експерта:ознайомлюватися з матеріалами справи,які стосуються предмета судової експертизи,-клопотати про надання нових матеріалів,необхідних для дання висновку,-вказувати в акті судової експертизи на виявлені в ході її проведення факти,які мають значення для справи і з приводу яких йому не було поставлено слідчим питань,-з дозволу слідчого бути присутнім на допиті,-подавати скарги на дії особи,у провадженні якої перебуває справа,якщо ці дії порушують права судового експерта,_отримувати винагороду за проведення судової експертизи,якщо її виконання не є службовим завданням.

170. Підготовчий етап призначення судових експертиз. Загальні правила, структура, завдання.

Призначенню й проведенню судових експертиз повинна передувати їх ретельна ПІДГОТОВКА. Етап підготовки включає:

1. Збирання та підготовка необхідних матеріалів для експертного дослідження.

2. Вибір моменту та визначення черговості призначення експертизи \коли є потреба у призначенні декількох с\е\.

3. Визначення мети, конкретних завдань експертного дослідження та вибір експертної установи або експерта.

4. Визначення предмета судової експертизи та формулювання питань суд експерту.

 Загальні правила:

- обов”язковість проведення підготовчих дій для випадків обов”язкового призначення с\е,

- своєчасність призначення с\е,

- проведення попереднього до експертного дослідження і вивчення деяких об”єктів з метою встановлення потреби їх спеціального дослідження, із залученням експерта,

- отримання, у разі потреби зразків для порівняльного дослідження,

- обов”язковість процесуальної фіксації та упакування об”єктів, що підлягають експертному дослідженню,

- з”ясування конкретних обставин у справі, необхідних для дачі експертом висновку,

- правильне складення постанови про призначення с\е.

Завдання – здійснення усіх дій необхідних для належного приготування до проведення експертизи, з метою отримання чіткої відповіді на поставлені запитання.

171. Сутність етапу проведення судової експертизи.

Сутність етапу ПРОВЕДЕННЯ С\ЕКСПЕРТИЗИ полягає:

-         1. У діях слідчого, пов”язаних із забезпеченням можливості реально проводити експертом доручених йому досліджень.

-         2. У методиці безпосереднього проведення судово-експертних досліджень фахівцем- експертом.

Під час проведення експертом судово-експертних дій слідчий не без діє, а виконує організаційну, контролюючу, забезпечуючи, фіксуючу функції, а саме:

-         створює належні умови для роботи експерта \експертів\, особливо за проведення експертизи за межами експертної установи \у разі потреби забезпечує приміщенням чи лабораторією, транспортними засобами та зв”язку тощо\,

-         є присутнім \у разі потреби\ під час проведення експертом досліджень. Є випадки, коли така присутність – обов”язкова, а саме:

а) якщо слідчим дано дозвіл бути присутнім на проведенні дослідних дій іншим заінтересованим особам,

б) коли об”єктом дослідження є хтось із учасників процесу \підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок \,

в) якщо метод експертного дослідження пов”язаний зі знищенням речового доказу,

г) якщо в ході експертного дослідження виявляються раніше не відомі предмети, сліди тощо.

-         Надає за власною ініціативою або за клопотанням експерта додаткові матеріали розслідування, нові додаткові об”єкти, для чого може проводити відповідні слідчі дії або вживати інші заходи. Інколи такі с\дії чи інші заходи проводяться з участю експерта \останній самостійно вчиняти дії щодо збору поза межами експертного дослідження додаткових матеріалів \об”єктів\ не в праві\,

-         Ставить пред експертом нові додаткові запитання,

-         Слідкує за планом роботи експерта, цікавиться результатами е\дослідження \без втручання у цей процес\,

-         Дає дозвіл на присутність обвинуваченого \підозрюваного\ у місці проведення експертом досліджень, а також на участь експерта у слідчих діях, проводимих слідчим тощо.

 

БЕЗПОСЕРЕДНЄ ЕКСПЕРТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – це процес дослідження об”єктів \матеріалів справи\, що надані експерту у рамках призначення судової експертизи.

Правила, яких повинен дотримуватись експерт:

-         об”єктами дослідження можуть бути тільки матеріали, які процесуально належно закріплені у у кримінальній справі,

-         експерт не вправі, як вже наголошувалось, самостійно займатись збором матеріалів та об”ектів дослідження,

-         об”єктами експертизи \дослідження\ повинні бути не копії, а оригінали \ за винятком випадків, коли це забезпечити не можливо \,

-         в акті \висновку\ експерта повинно бути відображено увесь хід досліджень, всі виконані дії з наданими об”єктами та матеріалами,

-         обов”язково конструюються і перевіряються всі експертні версії у ході дослідження.

Процес проведення експертного дослідження залежить від роду і виду с\е і складається із декількох основних етапів: підготовчого, дослідницького та заключного.

172. Функції та дії слідчого на етапі проведення судових експертиз.

Під час проведення експертом судово-експертних дій слідчий не без діє, а виконує організаційну, контролюючу, забезпечуючи, фіксуючу функції, а саме:

-         створює належні умови для роботи експерта \експертів\, особливо за проведення експертизи за межами експертної установи \у разі потреби забезпечує приміщенням чи лабораторією, транспортними засобами та зв”язку тощо\,

-         є присутнім \у разі потреби\ під час проведення експертом досліджень. Є випадки, коли така присутність – обов”язкова, а саме:

а) якщо слідчим дано дозвіл бути присутнім на проведенні дослідних дій іншим заінтересованим особам,

б) коли об”єктом дослідження є хтось із учасників процесу \підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок \,

в) якщо метод експертного дослідження пов”язаний зі знищенням речового доказу,

г) якщо в ході експертного дослідження виявляються раніше не відомі предмети, сліди тощо.

-         Надає за власною ініціативою або за клопотанням експерта додаткові матеріали розслідування, нові додаткові об”єкти, для чого може проводити відповідні слідчі дії або вживати інші заходи. Інколи такі с\дії чи інші заходи проводяться з участю експерта \останній самостійно вчиняти дії щодо збору поза межами експертного дослідження додаткових матеріалів \об”єктів\ не в праві\,

-         Ставить пред експертом нові додаткові запитання,

-         Слідкує за планом роботи експерта, цікавиться результатами е\дослідження \без втручання у цей процес\,

-         Дає дозвіл на присутність обвинуваченого \підозрюваного\ у місці проведення експертом досліджень, а також на участь експерта у слідчих діях, проводимих слідчим тощо.

173. Загальні положення методики проведення судово-експертних досліджень.

БЕЗПОСЕРЕДНЄ ЕКСПЕРТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – це процес дослідження об”єктів \матеріалів справи\, що надані експерту у рамках призначення судової експертизи.

Правила, яких повинен дотримуватись експерт:

-         об”єктами дослідження можуть бути тільки матеріали, які процесуально належно закріплені у у кримінальній справі,

-         експерт не вправі, як вже наголошувалось, самостійно займатись збором матеріалів та об”ектів дослідження,

-         об”єктами експертизи \дослідження\ повинні бути не копії, а оригінали \ за винятком випадків, коли це забезпечити не можливо \,

-         в акті \висновку\ експерта повинно бути відображено увесь хід досліджень, всі виконані дії з наданими об”єктами та матеріалами,

-         обов”язково конструюються і перевіряються всі експертні версії у ході дослідження.

Процес проведення експертного дослідження залежить від роду і виду с\е і складається із декількох основних етапів: підготовчого, дослідницького та заключного.

ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП – ЦЕ:

 -         ознайомлення експерта з постановою про призначення експертизи та іншою вихідною інформацією \експерт вивчає обставини справи та питання поставлені слідчим\,

-         з”ясування експертом завдань, поставлених слідчим, тобто експерт визначає свої можливості \компетентність\ щодо дачі відповідей на питання в постанові,

-         огляд об”єктів дослідження та визначення їх придатності, вивчення стану та цілісності упаковки об”єктів, їх відповідності переліку, зазначеному у постанові чи супровідному листі,

-         визначення достатності об”єктів дослідження та матеріалів справи \коли експерт з”ясовує недостатність, він зобов”язаний повідомити особу, яка призначила експертизу про необхідність надати додаткові матеріали або порівняльні зразки тощо.

-         І останнє, що виконує експерт на підготовчому етапі – це складає план дослідження.

  ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ЕТАП складається, як правило, із:

А. Роздільного \детального\ дослідження,

Б. Порівняльного дослідження,

В. Експертного експерименту \у разі потреби\.

  Суть РОЗДІЛЬНОГО дослідження полягає в тому, що надані для дослідження об”єкти – речові докази та порівняльні зразки досліджуються роздільно.

  ЕКСПЕРТНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ, зазвичай, проводиться під час не ідентифікаційних експертиз, коли необхідно перевірити припущення про механізм утворення слідів, з”ясувати можливість існування \перебігу\ певних явищ , напр.., можливість пострілу із конкретної зброї, ступінь пружності клинка тощо.

  ПОРІВНЯЛЬНЕ дослідження, своєю чергою, як правило складається з двох частин: а)порівняння загальних ознак речового доказу і порівняльного \порівняльних\ зразків, внаслідок чого можна буде зробити висновок або про відмінність об”єктів, або про їх спільний рід, вид чи групу, б) друга частина – порівняння окремих ознак, на підставі якого експерт може зробити висновок про наявність або відсутність тотожності об”єктів.

Експерт використовує у своїй діяльності різноманітні МЕТОДИ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань.

У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів:

А. За ступенем їх розповсюдження й сферою застосування на:

-         всезагальний метод експертизи – метод матеріалістичної діалектики,

-         загальні методи – спостереження, порівняння, моделювання, порівняння, описування, вимірювання, експеримент, метод історизму тощо,

-         окремо наукові методи,

-         спеціальні \багато об”єктні\ методи.

Б. За стадіями процесу експертного дослідження на :

-         методи роздільного дослідження,

-         методи порівняльного дослідження,

-         методи проведення експертного експерименту.

В. За іншими критеріями, такими як: залежно від виду експертизи, від завдань експертизи, від виду наукового походження методу тощо.

  Сукупність застосування методів експертного дослідження призвело до виникнення різноманітних ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДИК, які також поділяються на види:

-         родова \видова\ методика – це методика проведення с\експертиз конкретного виду \роду\,

-         типова – методика вирішення типових експертних завдань і задач. Це вираз узагальненого досвіду виконання таких експертиз,

-         конкретна \окрема\ - методика вирішення конкретної експертної задачі \завдання\. Це результат або пристосування чи видозмінення типової експертної методики або творчого підходу експерта до вирішення експертного завдання.

  І нарешті підходимо до ЗАКЛЮЧНОГО етапу судової експертизи, під час якого експерт шляхом аналізу і синтезу: 1)-підводить підсумок виконаного дослідження,2)робить загальні висновки, оформляє матеріали окремим актом, а у разі потреби – з додатками до нього .

 

174. Висновок експерта. Види та правила оцінки.

Після проведення необхідних досліджень, експерт з дотриманням вимог ст.. 200 КПК складає письмовий акт –ВИСНОВОК, що містить: вступну, дослідницьку та заключну частини.

  У ВСТУПНІЙ ЧАСТИНІ зазначаються:

-   найменування судової експертизи з вказівкою, як правило, на її номер,

-   дата і місце складення висновку,

-   дата складення постанови про призначення с\е, посада та прізвище її автора,

-   перелік об”єктів дослідження та порівняльних зразків,

-   короткий опис обставин справи та питання, поставлені слідчим перед експертом для вирішення,

-   відомості про особу експерта \посада, стаж, освіта, спеціальність, вчений ступінь\,

-   відмітка, що експерт попереджений про к\відповідальність за ст..385 КПК,

-   клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду \якщо таке мало місце\,

-   відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій \коли це мало місце\,

-   прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

  У ДОСЛІДНИЦЬКІЙ ЧАСТИНІ

-  описання виду і стану об”єктів, що були направлені на експертизу,

-  виклад процесу експертного дослідження

-  наукове пояснення виявлених і з”ясованих діагностичних, ідентифікаційних, класифікаційних ознак з наведенням розрахунків та довідкових даних, якими користувався експерт,

-  відзначаються результати співставлення об”єктів за іх загальними і окремими ознаками, відмічаються виявлені спів падіння та відмінності,

-  виклад обґрунтування експертної оцінки результатів порівняння, діагностування, класифікації,

У ЗАКЛЮЧНІЙ ЧАСТИНІ:

-  повідомляються встановлені експертом факти і містяться відповіді на поставлені питання,

-  коли якесь питання залишається без відповіді, через неможливість його дослідження, експерт зобов”язаний спочатку ще в дослідницькій, а згодом і у заключній – зазничити причини залишення питання без відповіді.

1. За ВИЗНАЧЕНІСТЮ:-   категоричні -  ймовірні \припускні\.

2. Залежно від ВІДНОШЕННЯ ДО ВСТАНОВЛЮВАНОГО ФАКТА:

a. позитивні \стверджувальні\,b.      негативні \заперечуючи\.

3. Щодо ХАРАКТЕРУ ВІДНОСИН МІЖ СЛІДСТВОМ ТА ЙОГО ПІДСТАВАМИ:

c. умовні висновки,d. безумовні висновки, тобто без жодних умовних позицій, майже категорично.

4. Залежно від ВИБОРУ ОДНІЄЇ ІЗ ДВОХ \ЧИ КІЛЬКОХ\ ВЗАЄМОЗАПЕРЕЧНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ:1.альтернативні2.безальтернативні,

 5. Залежно від ОБ”ЄМУ:-  висновок про окремий \одиничний\ факт,-   висновки про множину фактів тощо.

Необхідними вимогами, яким повинен відповідати висновок експерта є його:

-         логічність,-         послідовність та чіткість викладу,-         подробність опису виконаного експертом дослідження,

ОЦІНКА висновку проводиться шляхом перевірки:

-  процедури проведення судової експертизи,

-  наукової обґрунтованості висновку,

-  доказового значення результатів.

Насамперед перевіряється ДОТРИМАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИМОГ ЗАКОНУ на всіх етапах – від призначення с\експертизи до отримання висновку,

Оцінка НАУКОВОЇ ОБГРУНТОВАНОСТІ висновку експерта полягає в аналізі умов та методів проведеного дослідження

У ході оцінки ДОКАЗОВОГО ЗНАЧЕННЯ висновку, слідчий... використовуючи методи логічного аналізу, способи групування, зіставлення та порівняння висновку з іншими доказами та матеріалами кримінальної справи.

175. Криміналістичні ситуації та їх види.

Слідча ситуація - це сукупність умов, за яких на даний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування. С/с класифікуються за різними критеріями, а саме :

3. за суб’єктом пізнання : а) слідча; б) судова; в) експертна; г) пошукова.

2) за елементним складом : а) прості б) складні

4. за співвідношенням інтересів учасників : а) проблемні (конфліктні);

б) безпроблемні (безконфліктні).

4) за розповсюдженістю : а) типові б) нетипові( специфічні).

5) за характером конфлікту :а) суворого суперництва;

б) несуворого суперництва.

6. за впливом на розслідування : а) сприятливі;б) не сприятливі.

7) за часом утворення : а) початкові;б) проміжні; в) кінцеві.

8) за легальністю : а) відкриті б) закриті

Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів :

а) об’єктивні; б) суб’єктивні .

Об’єктивні фактори : а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації ; б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел док. (інформації) та інжих надійних каналів поступлення орієнтовної інформації;в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) і сила факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

г) наявність у даний момент у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу і їх використання найбільш оптимально;

Суб’єктивні фактори :а) психологічний стан осіб - учасників б) психологічний стан слідчого, в) протидія встановленню об’єктивної істини з боку злочинця та його зв’язків; г) безконфліктний перебіг розслідування;

176. Чинники, що впливають на формування криміналістичних (слідчих) ситуацій.

Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів :

а) об’єктивні; б) суб’єктивні .

Об’єктивні фактори : а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації ; б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел док. (інформації) та інжих надійних каналів поступлення орієнтовної інформації;в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) і сила факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

г) наявність у даний момент у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу і їх використання найбільш оптимально;

Суб’єктивні фактори :а) психологічний стан осіб - учасників б) психологічний стан слідчого, в) протидія встановленню об’єктивної істини з боку злочинця та його зв’язків; г) безконфліктний перебіг розслідування;

II. Фактори, що впливають на характер формування с/с ще можна поділити за природою і значенням :

а) інформаційні фактори : відомості про обставини злочину, джерела отримання доказів, обізнаність зацікавлених осіб про хід розслідування.

б) фактори процесуального і тактичного характеру : можливості отримання і використання доказів; тактичні особливості вирішення завдань, проблем, що виникають.

в) психологічні фактори : взаємовідносини слідчого з іншими учасниками кримінально- процесуальної діяльності з урахуванням психологічних особливостей цих осіб.

г) організаційні й матеріально-технічні фактори : наявність необхідних сил і засобів, можливості їх використання.

ٱ. III. Ще можна поділяти фактори за об’ємом і характером елементів, що утворюють с/с :

а) фактори, що впливають на с/с у вузькому розумінні – це характеристика відомостей, які є у слідчого на конкретному етапі розслідування;

б) фактори, що впливають на с/с у широкому розумінні – сукупність всіх умов, які впливають і визначають особливості розслідування в цілому.

177. Організація розслідування злочинів. ЇЇ поняття, рівні та суб”єкти здійснення.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування. Вона передбачає різні діяльності щодо розкриття, розслідування й запобігання злочинів (структура):

1. вищий – система заходів, які забезпечують ефективність діяльності усіх компетентних (правоохоронних) органів.

2. управлінський - управління певним видом діяльності окремо взятого правоохоронного органу.

3. методичний – організація розслідування конкретного злочину .

4. тактичний – організація проведення окремої слідчої дії або організаційно- технічного заходу.

Організація розслідування означає :

1. розроблення погодженого плану засобів правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних подій;

У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, тех.зас.

2. у справах, порушених за оперативними матеріалами, розроблення спільно зі слідчим план реалізації матеріалів;

3. налагодження належної взаємодії слідчого з оперативними працівниками, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

4. забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

5. чітке визначення обов”язків між членами СОГ;

6. організація регулярних оперативних нарад СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування;

7. налагодження систематичного обміну інформацією;

8. спланування роботи слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

9. забезпечення технічної оснащеності СОГ;

10. забезпечення чіткого виконання плану розслідування;

11. підбір необхідного нормативного матеріалу для забезпечення нерозголошення даних попереднього слідства;

12. забезпечення діяльності членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

178. Негативні обставини, що можуть бути виявлені у ході обшуків. Їх криміналістичне значення.

Негативні обставини що можуть бути виявлені під час огляду місця події за своїм характером можуть бути поділені на дві групи: 1) пов'язані з відсутністю слідів, які у зв'язку з аналізом обставин мають бути, і 2) пов'язані з наявністю слідів у разі, коли природний перебіг подій не передбачає їх.Під час огляду трупа-странгуляційна борозна мала посмертний характер,тому настання смерті не є наслідком самогубства. Подібні обставини є негативними і свідчать про інсценування події. Наявність слідів лещат на замку, дужку якого перепиляно за заявою потерпілого, також є негативною обставиною-наявність слідів, яких за природним розвитком події не повинно бути. Порушення логіки розвитку подій в 1 і 2 випадках є показником інсценування події (у 1 випадку -відсутність належних слідів, у 2 -наявність їх там, де вони не повинні бути). На такі суперечності слід звертати увагу при зіставленні характеру події і тих версій, які виникають у процесі огляду місця події, окремих слідів і речових доказів. До негативних обставин можуть бути віднесені й такі, як невиправдано ускладнена картина події, а саме: безліч розкиданих речей, що не обумовлено метою події; надмірне пошкодження тих чи інших предметів обстановки; ви¬везення значної кількості викраденого майна за час, протягом якого це неможливо зробити.

Криміналістична методика:

179. Поняття і завдання методики розслідування окремих видів злочинів як частини криміналістики.

Поняття «криміналістична методика» містить у собі родове поняття «методика». У семантичному розумінні, методика -це сукупність взаємопов'язаних способів і методів доцільного проведення будь-якої роботи.

Методика розслідування як розділ науки криміналістики досліджує загальнотеоретичні положення і принципи, що ма­ють на меті створити власне криміналістичну теорію розсліду­вання окремих видів (груп) злочинів методами і засобами кри­міналістики.

Завданнями криміналістичної методики виступають:

1) систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики провадження у кримінальних справах;

2) вивчення криміногенної обстановки в цілому в державі та ( окремих регіонах, стану, структури та динаміки злочинності;

3) аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кри-ннально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, . такох< іншого галузевого законодавства, пов'язаного з установленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банків­ської, податкової, екологічної) тощо;

4) розроблення найбільш ефективних методів і засобів роз­криття, розслідування злочинів, судового розгляду криміналь­них справ, побудова їх криміналістичної характеристики; опти-мізація процесу розслідування окремих видів і груп злочинів та судового розгляду щодо них кримінальних справ на основі вико­ристання даних про типові слідчі, судові ситуації; напрацюван-ия системи типових версій і комплексів (алгоритмів) слідчих, судових дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів;

5) вдосконалення процесу прогнозування змін у структурі злочинності і розроблення відповідно до цього нових окремих методик розслідування та вдосконалення тих, що застосову­ються (реалізація прогностичної функції криміналістики);

6) напращовання окремих методик судового розгляду кримі­нальних справ щодо злочинів певних видів (груп).

Як видно з наведеного, названі завдання є доволі різиоаспект-ними, через що їх можна поділити на:

А. Загальні, що полягають у сприянні правоохоронним орга­нам у боротьбі зі злочинністю, а прокуратурі, крім того, разом із судом і професійним захистом у досягненні ними основної ме­ти кримінального судочинства, зокрема такого застосування за­кону, яке забезпечувало б, з одного боку, притягнення до кримі­нальної відповідальності кожного, хто вчинив злочин, а з іншо­го - гарантувало би від безпідставного покарання невинних у його вчиненні.

Б. Спеціальні - а) вивчення з позицій криміналістики злочи­нів і злочинності; б) вивчення та узагальнення передового досвіду відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й по­передження злочинів, а також судового розгляду щодо них кри­мінальних справ; в) установлення закономірностей організації та здійснення розслідування злочинів і судового розгляду щодо них кримінальних справ; г) розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій внщо розслідування та судового дослідження злочинів окремих видів і груп.

180. Поняття криміналістичної характеристики злочинів, її співвідношення з кримінально-правовою і кримінологічною характеристиками злочинів.

Криміналістична характеристика злочинів - це система узагальнених теоретичних даних (науково узагальненої інфор­мації) та розроблених на їх основі наукових висновків і реко­мендацій щодо найважливіших криміналістично значущих ознак розслідуваних суспільно небезпечних діянь.

Знання криміналістичних характеристик є необхідним для організації швидкого, всебічного та об'єктивного провадження в кримінальних справах. Основне їх призначення полягає в то­му, щоб інформувати слідчого відомостями про типові для пев­ного виду чи групи злочинів ознаками.

Розпочавши розслідування пізнанням усіх необхідних обставин злочину, яких може бути доволі багато і які можуть мати иайрізномаиітні ознаки, слідчий поки що не знає, котрі з них відіграватимуть вирішальне значення для встановлення істини. За цієї ситуації знання всієї сукупності типізованих у системі криміналістичної характеристики певного виду злочи­нів закономірно взаємозв'язаних елементів дозволить слідчому за окремими з них, уже відомими на початок розслідування, зі значною часткою ймовірності робити висновки й про інші.

Зміст (структура) криміналістичних характеристик видів чи груп злочинів залежить від:

1. сутності характеризованого злочинного діяння;

1. виду і рівня напрацювання окремої методики розсліду­ вання таких злочинів;

3) завдань і способів наукового дослідження питання

181. Структура криміналістичної характеристики злочинів.

Зміст (структура) криміналістичних характеристик видів чи груп злочинів залежить від:

2. сутності характеризованого злочинного діяння;

2. виду і рівня напрацювання окремої методики розсліду­ вання таких злочинів;

3) завдань і способів наукового дослідження питання

Здебільшого криміналістична характеристика охоплює

такий набір узагальнених даних про:

1. способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей еле­мент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних зна­рядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилу­чення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (мас­кування злочинних дій);

2. обстановку вчинення злочину: місце як частина матері­ального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки нале­жать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

3. предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матері­альні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабри­катів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

4. наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

5. мотиви і цілі злочинного діяння;

6. властивості особи злочинця, які характеризуються фізич­ними, соціально-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формуван­ня та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

7. властивості особи потерпілого (демографічні дані, відо­ мості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і сто­ сунки, ознаки віктимпості тощо).

Структура криміналістичної характеристики для окремих видів і груп злочинів не є однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають більш важливіше криміналістичне значення, в інших - його втрачають. Усе зале жить від ролі, яку цей елемент відіграє в розкритті й розсліду вапні виду злочинів. Так, відомості про способи можливого вчинення умисних злочинів виступають найбільш важливими у криміналістичній характеристиці, а у злочинах, вчинених з необережності, відіграють другорядну, похідну роль

182. Елементи криміналістичної характеристики злочинів.

Здебільшого криміналістична характеристика охоплює

такий набір узагальнених даних про:

8. способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей еле­мент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних зна­рядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилу­чення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (мас­кування злочинних дій);

9. обстановку вчинення злочину: місце як частина матері­ального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки нале­жать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

10. предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матері­альні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабри­катів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

11. наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

12. мотиви і цілі злочинного діяння;

13. властивості особи злочинця, які характеризуються фізич­ними, соціально-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формуван­ня та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

14. властивості особи потерпілого (демографічні дані, відо­ мості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і сто­ сунки, ознаки віктимпості тощо).

Структура криміналістичної характеристики для окремих видів і груп злочинів не є однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають більш важливіше криміналістичне значення, в інших - його втрачають. Усе зале жить від ролі, яку цей елемент відіграє в розкритті й розсліду вапні виду злочинів. Так, відомості про способи можливого вчинення умисних злочинів виступають найбільш важливими у криміналістичній характеристиці, а у злочинах, вчинених з необережності, відіграють другорядну, похідну роль

183. Криміналістична характеристика вбивств.

Криміналістична характеристика вбивств - це система взаємопов”язаних узагальнених даних про найбільш типові ознаки, які проявляються у способі та механізмі вбивства, обстановці його вчинення, особі вбивці й жертви та в інших аспектах цього злочину, відомості про які є важливими для практичного вирішення завдань кримінального судочинства під час провадження у кримінальних справах про вбивства.

Структурними елементами криміналістичної характеристики вбивств є:

1. відомості про найбільш типові способи вчинення вбивств;

2. способи приховання злочину;

3. узагальнені відомості про час, місце, обстановку вчинюваних вбивств;

4. сукупність найбільш характерних слідів цього злочину ( слідова картина);

5. відомості про типові особистісні характеристики вбивці;

6. характеристики жертв;

1)Отже, спосіб вбивства - це сукупність методів і прийомів, знарядь і засобів, а також здійснення з їх використанням діянь щодо підготовки і вчинення вбивства.

Знання способів вчинення вбивства допомагає слідчому або працівнику органу дізнання:

А. Встановити вид зброї або знаряддя, що використовувались для злочину;

Б. Намітити коло осіб, серед яких потрібно шукати підозрюваного. Адже спосіб вбивства може вказувати на стать злочинця, його фізичну силу, інші фізичні дані; спеціальні навички; рід занять; військовий чи інший досвід; вміння володіти певними знаряддями тощо;

В. Сприяє відшуканню і виявленню слідів та інших доказів на місці події;

Г. Викрити інсценування самогубства, нещасного випадку, завчасної (скоронастиглої) смерті або окремих обставин злочину ( місце, час, мотив тощо).

2)Приховання злочину – діяльність (елемент злочинної діяльності), що має за мету перешкодити розслідуванню шляхом заховування, знищення, маскування або фальсифікації слідів злочину і злочинця та їх носіїв¹.

Якщо говорити про конкретні способи приховання вбивств, то варто назвати наступні:

• дії, щодо знищення чи приховання трупа або його частин;

• переміщення трупа з місця вбивства на інше місце;

• розчленування або спотворення трупа;

• заховання знарядь вбивства, одягу і взуття вбивці, речей жертви;

• знищення слідів на місці вбивства;

• інсценування події під самогубство, нещасний випадок, природню смерть тощо.

►Наступним елементом криміналістичної характеристики вбивств є слідова картина, тобто узагальнені дані про комплекс слідів, що відображають картину події злочину ( труп, сліди його розчленування або знищення, знаряддя вбивства, зброя і таке інше ).

►Наступним елементом криміналістичної характеристики вбивств є слідова картина, тобто узагальнені дані про комплекс слідів, що відображають картину події злочину ( труп, сліди його розчленування або знищення, знаряддя вбивства, зброя і таке інше ).

Слідова картина дозволяє:

• побудувати модель механізму минулої події;

• перевірити показання обвинуваченого і свідків щодо події вбивства шляхом співставлення слідів, виявлених на місці його вчинення;

• відшуковувати додаткові сліди злочину,знаючи якою закономірно повинна б бути слідова картина за тих чи інших ситуацій та діянь тощо.

►Щодо відомостей про типові особистісні характеристики вбивці , варто зазначити, що побутові вбивства частіш за все вчиняються емоційно – нестійкими, зухвалими, цинічними, жорстокими особами, які зловживають алкоголем, наркотиками тощо.

Особливу групу обвинувачених у вбивствах утворюють наймані вбивці.(кілери)

Характеристика особи жертви. Потерпілими від вбивств часто стають особи, які:

• залюбки розпивають спиртні напої із випадковими знайомими;

• демонструють свою перевагу над іншими;

• вступають у сварки і бійки із оточуючими;

• так чи інакше зв”язані із злочинним світом та ін.

Місце вбивства, зазвичай, зв”язане з житлом злочинця або його жертви; з місцем, на якому переважно перебуває у вільний час потерпілий; шлях руху жертви на роботу, до місця відпочинку, до рідних, знайомих тощо.

Час вбивства щодо наперед підготовлених злочинів обирається так, щоб зникнення жертви було виявлено якомога пізніше і заява про факт зникнення особи чи виявлення її трупа потрапила в правоохоронні органи через більш менш тривалий проміжок часу.

Останнім в аналізованій системі елементів криміналістичної характеристики виступає обстановка вчинення вбивств. Це своєрідне поле діяльності ( дій ) злочинця, котре той обирає або завчасно, або опиняється в ньому випадково.

184. Початковий етап розслідування вбивств.

Основне завдання початкового етапу розслідування вбивства полягає в збиранні якомога об”ємної інформації щодо всіх елементів складу цього злочину: про особу вбивці, співучасників, жертву, очевидців; мету , мотиви злочину; механізм злочину та його наслідки тощо

.На початковому етапі розслідування будь якого різновиду вбивства обов”язково складається загальний розгорнутий план розслідування, котрий будується з урахуванням загальних версій та початково одержаної інформації.

Комплекс слідчих і розшукових дій у ході розслідування вбивств визначається, як вже зазначалось, наявною криміналістичною ( слідчою ) ситуацією, що склалась на конкретному етапі провадження. Враховують особливості злочину, рід і вид смерті, спосіб її спричинення, застосовані знаряддя вбивства, способи маскування, дані про особу загиблого та осіб, імовірно причетних до вчинення злочину, мотиви вбивства. У плані важливо також реально визначити строки, най оптимальну послідовність виконання слідчих та оперативно – розшукових дій.

Так чи інакше, як вже зазначалось, у типовий слідчих дій на початковому етапі розслідування входять:

• огляд місця події і трупа; допити очевидців, інших свідків ( із числа родичів, знайомих, сусідів, співробітників тощо );призначення й проведення судово – медичної експертизи трупа; різновидів криміналістичних експертиз речових доказів тощо;підготовка до пред”явлення трупа для впізнання і його пред”явлення;переслідування і розшук вбивці; затримання, особистий обшук, освідування й допит підозрюваного;підготовка і пред”явлення підозрюваного для впізнання;обшук за місцем проживання й праці підозрюваного та ін.

185. Типові версії розслідування вбивств за ситуації, коли виявлено труп із ознаками насильницької смерті. Завдання цієї ситуації та шляхи їх вирішення.

ВЕРСІЇ - версій про те, що вбивство вчинено іншим або за умов необхідної оборони. Перевіряються версії про самообмову. це версії про особу вбивці, версії, як вже було сказано, про мотиви вбивства; розшукові версії щодо місцезнаходження злочинця, який переховується.версії про механізм вбивства і особу жертви. Коли встановлюють особу жертви, вивчаються версії щодо осіб, у кого була потреба не тільки вчинити вбивство, але і приховати його, передбачаючи своє не уникне викриття. двох протилежних версій : а) вбивство – самогубство; б) вбивство – нещасний випадок; в) вбивство – природна смерть.

ЗАВДАННЯ - . Встановити місце вчинення вбивства;Встановити, які зміни відбулися на місці події; Встановити причину смерті; Встановити час настання смерті; З”ясувати механізм злочину, тобто встановити як і чим було спричинено смерть, а також спосіб підготовки вбивства і спосіб приховання його Встановити особу жертви;Встановити, хо знаходився ( міг знаходитись ) на місці вбивства або поблизу нього; З”ясувати суб”єктивний бік злочину; Встановити, хто вбивця. Потрібно виконати цілеспрямований пошук інших частин трупа; Виявити осіб, які зникли без вісти, але ще не взятих на відповідний облік; Встановити спосіб вбивства і побудувати версії щодо часу та можливих місць розчленування; Сконструювати та перевірити версії про особу вбивці.

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ - затримання, допит і особистий обшук підозрюваного;освідування підозрюваного чи призначення щодо нього судово – медичної експертизи;огляд місця події, обшук помешкання чи за місцем роботи підозрюваного з вилученням чи окремою виїмкою його одягу, взуття, окремих предметів тощо;допити свідків – очевидців, інших свідків;призначення судових експертиз.допити заявників про злочини;виконуються оперативно - розшукові міроприємства для встановлення особи загиблого;проводять перевірку за обліком безвісно відсутніх і облік засуджених;органам дізнання доручається проведення оперативних розшукових міроприємств з метою встановлення особи загиблого, мотиву вбивства і особи, яка вчинила злочин

186. Слідчі дії та оперативно – розшукові заходи початкового етапу розслідування вбивств.

До слідчих дій на початковому етапі розслідування входять:

- огляд місця події і трупа;- проводиться невідкладно після одержання повідомлення про виявлення трупа ( його частин ) зі слідами насильницької смерті. Потім слідчий опитує громадян, що перебувають на місці події і мають відношення до неї, знайомиться із навколишньою обстановкою, одержує інформацію від оперативних працівників, котрі вже встигли опитати громадян За наявності на місці події трупа, огляд провадиться у певній послідовності ексцентричним способом, тобто від центра місця події ( трупа ) і спіраллю до периферії. У ході огляду трупа досліджують предмети, виявлені у кишенях; із кишень вилучають мікрочастинки; описують ступінь зношення одягу, взуття, відповідність їх сезону, фізичним даним потерпілого

допити очевидців, інших свідків ( із числа родичів, знайомих, сусідів, співробітників тощо ); Допит очевидців та інших свідків також проводиться після огляду місця події та трупа. Під час допиту потерпілого потрібно у такій ситуації необхідно застосувати звукозапис. Окрім цього потрібно вилучити та долучити до справи:записні книжки потерпілого, фотознімки, документи;зображення або зразки викрадених предметів; зразки почерку потерпілого;

призначення й проведення судово – медичної експертизи трупа; різновидів криміналістичних експертиз речових доказів тощо; Призначення цієї експертизи є невідкладною слідчою дією, яка виконується зазвичай негайно після огляду місця події. На судово – медичному дослідженні трупа бажана присутність слідчого або оперативного працівника. Варто згадати про можливості судово – медичної експертизи щодо ідентифікації людини за умов виявлення невпізнаного трупа. Судово – медична експертиза речових доказів призначається як на початковому, так і на наступному етапі провадження у справі. Проведенням такої експертизи встановлюється наявність, походження, конкретна чи групова приналежність виділень організму людини, виявлених на місці події

• підготовка до пред”явлення трупа для впізнання і його пред”явлення;

• переслідування і розшук вбивці;

• затримання, особистий обшук, освідування й допит підозрюваного; підготовка і пред”явлення підозрюваного для впізнання;

• обшук за місцем проживання й праці підозрюваного та ін.

187. Криміналістична характеристика розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Розкрадання, що вчиняються привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст.. 191 КК України) – це активні дії особи, якій чуже майно, гроші, цінні папери тощо ввірені на зберігання для визначеного законом чи угодою розпорядження, управління, експлуатації, яка однак відособлює і викрадає їх з метою розпорядитись як своїм власним (привласнення) або, не відособлюючи, розходує, продає, споживає (розтрата).

Криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем охоплює наступні елементи:

1. Обстановка розкрадання.

2. Способи вчинення розкрадань

3. Узагальнені дані про предмет посягання

4. Слідові картина

5. Дані про особливості особи злочинця (злочинців)

6. Дані про особистість потерпілих

Обстановка розкрадання :

а) місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, виробнича дільниця, структурний підрозділ організації, підприємства та ін.);

б) умови, що визначаються :

- технологічним процесом або операцією,

- системою обліку та звітності,

- зберіганням та рухом коштів, матеріальних цінностей,

- документообігом ( оформлення та рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних та інших документів);

- видом продукції, що використовується;

в) час (астрономічний) і сезонність робіт;

г) канали збуту та реалізації здобутого злочинним шляхом.

Узагальнені дані про предмет посягання. Це – грошові кошти, у тому числі валюта; матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості, котрі можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання (підзвітні цінності; невраховані цінності; такі, що створені на підприємстві в організації, установі за рахунок лишків, які надійшли зі сторони, від співвласників та ін.).

Дані про особливості суб”єктів розкрадання ( тобто категорії службових, матеріально-відповідальних осіб, технічний персонал та інші особи, які можуть бути причетними до злочину; чинники що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.).

Узагальнені типовім дані про потерпілих від розкрадань. Потерпілими у справах про розкрадання, зазвичай, виступають фізичні особи – громадяни (а юридичні особи – цивільними позивачами), які ввірили своє майно, гроші, цінні папери іншій особі або організації.

Слідова картина - наслідки розкрадання, відображені у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди, їх локалізація та взаємозв’язок), викликані службовими та позаслужбовими діями та зв’язками розкрадачів, способом життя, поведінкою у побуті, особистими зв’язками;

спосіб вчинення розкрадання – це комплекс умисних дій щодо підготовки, вчинення та приховування (латентування) злочину, котрі вчиняються розкрадачами залежно від ряду об”єктивних і суб”єктивних факторів специфічними прийомами у певній послідовності та для досягення злочинної мети.

188. Криміналістична характеристика крадіжок чужого майна.

Криміналістична характе­ристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрід­ні ознаки (елементи), такі, як:

- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;

- предмет злочинного посягання;

- способи вчинення крадіжок;

- типові сліди (слідова картина);

- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);

- особу потерпілого від злочину.

> Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки. Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обс­тавини, що характеризують подію злочину.

> Важливе місце серед елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинно­го посягання. Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (двигун, шасі, колеса, магніто­фон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо.

> Найінформативнішим джерелом у криміналістичній ха­рактеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів цього виду. За останні роки крадіжки чужого майна набули рис організованої та професійної спрямованос­ті, вирізняються кваліфікованими способами їх учинення, що охоплюють, аналогічно способам розкрадань, різноманітні дії з підготування до крадіжки, безпосереднього заволодіння матері­альними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання.

> Одним із наступних елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок є відомості про типові сліди (слідова картина). Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумов­люється характером взаємодії злочинця з навколишньою матері­альною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочи­нець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень і рідин людського організму, губної помади, мікрочастинок одягу І взуття, запахові сліди та ін.); б) знаряддя злочину.. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця.

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

- професіональних злодіїв, для яких крадіжки є основним джерелом існування.

- не професіональних злодіїв, тобто осіб, які вчинили кра­діжку через якісь конкретні обставини.

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа потерпілого.

189. Криміналістична характеристика квартирних крадіжок.

Криміналістична характе­ристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрід­ні ознаки (елементи), такі, як:

- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;

- предмет злочинного посягання;

- способи вчинення крадіжок;

- типові сліди (слідова картина);

- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);

- особу потерпілого від злочину.

> Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки. Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обс­тавини, що характеризують подію злочину.

> Важливе місце серед елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинно­го посягання. Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (двигун, шасі, колеса, магніто­фон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо.

> Найінформативнішим джерелом у криміналістичній ха­рактеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів цього виду. За останні роки крадіжки чужого майна набули рис організованої та професійної спрямованос­ті, вирізняються кваліфікованими способами їх учинення, що охоплюють, аналогічно способам розкрадань, різноманітні дії з підготування до крадіжки, безпосереднього заволодіння матері­альними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання.

> Одним із наступних елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок є відомості про типові сліди (слідова картина). Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумов­люється характером взаємодії злочинця з навколишньою матері­альною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочи­нець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень і рідин людського організму, губної помади, мікрочастинок одягу І взуття, запахові сліди та ін.); б) знаряддя злочину.. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця.

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

- професіональних злодіїв, для яких крадіжки є основним джерелом існування.

- не професіональних злодіїв, тобто осіб, які вчинили кра­діжку через якісь конкретні обставини.

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа потерпілого.

190. Початковий етап розслідування квартирних крадіжок.

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об’єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено.

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому зумовлене слідчими ситуаціями, що склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в даній ситуації — закріпити сліди злочину. Типові версії у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У розслідуваній ситуації визначальним чинником є час. Дії слідчого і працівника кримінального розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації шляхом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямі вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організовуються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання по «гарячих слідах», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», що містять різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку слід виявляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинена крадіжка (з числа пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а також серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двірників, слюсарів, електриків та ін.). При розслідуванні крадіжок, учинених з приміщення державних чи колективних організацій, свідки виявляються з числа клієнтів, працівників та осіб, які охороняли даний об’єкт. Особливу групу свідків становлять працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також водії таксі.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб’єкта злочину відсутні. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному — найскладнішою. Основні завдання — встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого. Для цього можуть провадитися тактичні операції «Збирання відомостей про злочинця» і «Розшук викраденого майна». Реалізація цих тактичних операцій може здійснюватися таким чином: попереднє опитування потерпілого (матеріально відповідальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява невідомих, незвичне розташування або зникнення певних предметів тощо); огляд місця події, що включає дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинена крадіжка, а й оточуючої місцевості — сходових площадок, горищ і підвалів житлових будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.); допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив крадіжку і повідомив про неї в міліцію); призначення і проведення судових експертиз; перевірка за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за способом учиненого злочину); постановка на облік викрадених номерних предметів; вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учинених аналогічним способом.

Для початкового етапу розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок чужого майна, вчинених шляхом проникнення у приміщення, висуваються такі версії:

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об’єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об’єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об’єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні матеріально відповідальної особи, яка намагається приховати недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відповідальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, що підлягає оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється щодо події злочину, або крадіжка інсценована ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано до комісійних крамниць, ломбардів;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первісної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину.

191. Криміналістична характеристика грабежів.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1. Узагальнена інформація про можливі безпосередні пред­мети злочинного посягання.

2. Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3. Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочи­нів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скерова­ні на досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4. Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5. Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини за­звичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокза­лах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджати­муть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (міс­це події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя.

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

- підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

- підготування засобів маскування зовнішності, зброї, зна­рядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

- виривання сумок, портфелів та інших носильних предме­тів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічно­го тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих от­рути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

192. Початковий етап розслідування грабежів.

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій є такі джерела:

а) заява потерпілого;

б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;

в) заява очевидців про розбійницький напад;

г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов’язана з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту грабежу чи розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.

Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслiдування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину. Разом з тим необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:

а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;

б) ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;

в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г) спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;

д) дані про осіб, які раніше вчиняли подібні злочини, їхні зв’язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов’язані між собою.

Отже, грабіж чи розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 186 або ст. 187 КК, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяв потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслiдування.

Планування розслідування грабежів та розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних внаслідок проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга — коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:

1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3) злочину не було, повідомлення неправдиве.

193. Криміналістична характеристика розбійницьких нападів.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1. Узагальнена інформація про можливі безпосередні пред­мети злочинного посягання.

2. Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3. Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочи­нів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скерова­ні на досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4. Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5. Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини за­звичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокза­лах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджати­муть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (міс­це події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя.

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

- підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

- підготування засобів маскування зовнішності, зброї, зна­рядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

- виривання сумок, портфелів та інших носильних предме­тів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічно­го тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих от­рути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є тс, що такі злочинні акції звичайно здійснюються гру­пою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витончени­ми, досконалими і результативними для злочинців. Нерідко ви­користовуються різноманітні види сучасної вогнепальної зброї, найновіші технічні пристосування, інструменти та інші засоби ураження.

194. Криміналістична характеристика хуліганства.

Основними елементами криміналістичної характеристики являються сукупності ознак які визначають:

1. Спосіб приготування, скоєння та приховування злочину. Ознаки способу злочину, відображення їх в матеріальній обстановці місці скоєння та інших джерелах використовуються для визначення шляхів встановлення злочинця, його співучасників, вияснення обставин злочину та ін.

2. Місце, час, обстановка, знаряддя та засоби скоєння злочину. Місце скоєння злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, в тому числі деталізуючими ознаками. Обстановка місця скоєння злочину- - частина матеріального середовища, яка включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінки учасників події, психологічні відносини між ними та ін.