- •Глава 1
- •§ 1. Право приватне і право публічне
- •§ 2. Джерела приватного права
- •§ 3. Значення римського приватного права
- •§ 4. Приватне право і цивільне право
- •Глава 2
- •§ 1. Значення порівняльної цивілістики
- •§ 2. Критерії класифікації приватного (цивільного) права
- •§ 3. Європейські традиції приватного (цивільного) права
- •§ 4. Європейські родини приватного (цивільного) права
- •§ 5. Традиція приватного (цивільного) права в Україні
- •§ 1. Предмет цивільного права
- •§ 2. Метод цивільно-правового регулювання
- •§ 3. Засади цивільного права
- •§ 4. Функції цивільного права
- •§ 5. Структура цивільного права
- •Глава 4
- •§ 1. Поняття цивільного законодавства
- •§ 2. Форми цивільного законодавства України
- •§ 3. Акти цивільного законодавства України
- •§ 4. Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства України
- •§ 5. Дія актів цивільного законодавства
- •§ 6. Договори як форма цивільного законодавства
- •§ 7. Звичаї
- •§ 8. Міжнародні договори
- •§ 9. Аналогія
- •§ 10. Значення судової практики
- •Глава 5
- •§ 1. Поняття і предмет науки цивільного права
- •§ 2. Методологія цивілістики
- •§ 3. Система науки цивільного права
- •§ 4. Цивільне право як навчальна дисципліна
- •Глава 6
- •§ 1. Особливості формування цивільного права в Україні
- •§ 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
- •§ 3. Цивільне право в Україні за радянських часів
- •§ 4, Трансформація концепції цивільного права у незалежній Україні та створення нового Цивільного кодексу України
- •Глава 7 Цивільне правов ід ношення
- •§ 1. Поняття цивільного правовідношення
- •§ 2. Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин
- •§ 3. Зміст цивільного правовідношення
- •§ 4. Вили цивільних правовідносин
- •§ 5. Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивільних правовідносин 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
- •Глава 8
- •§ 1. Загальні положення про фізичну особу
- •§ 2. Правоздатність фізичних осіб
- •§ 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
- •§ 4. Ім'я фізичної особи
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи
- •§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи
- •§ 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
- •§ 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
- •§ 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
- •§ 10. Акти цивільного стану
- •§ 11. Фізична особа як підприємець
- •§ 12. Опіка та піклування
- •Глава 9 Юридичні особи
- •§ 1. Поняття і ознаки юридичної особи
- •§ 2. Сутність юридичної особи
- •§ 3. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи
- •§ 4. Класифікація юридичних осіб
- •1) Залежно від виду права власності на:
- •2) Залежно від мети створення і діяльності на:
- •3) Залежно від підстав фінансування на:
- •4) Залежно від функцій на:
- •5) Залежно від відношення засновників до майна на:
- •8) Залежно від організаційно-правової форми на:
- •§ 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
- •§ 6. Виникнення та припинення діяльності юридичних осіб
- •Глава 10
- •§ 1. Загальні засади участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •§ 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •§ 4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •Глава 11 Об'єкти цивільних прав (правовідносин)
- •§ 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
- •§ 3. Цінні папери як об'єкт цивільних прав (правовідносин)
- •§ 4. Дії та результат дій як об'єкти цивільних прав (правовідносин)
- •§ 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
- •§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав
- •§ 7. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав
- •§ 8. Інші об'єкти цивільних прав
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття цивільного права, цивільного інтересу та цивільного обов'язку
- •§ 2. Здійснення цивільних прав
- •7Г„к _ 177
- •§ 3. Межі здійснення цивільних прав
- •§ 4. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •§ 7. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку
- •§ 8. Захист цивільних прав та інтересів нотаріусом
- •§ 9. Самозахист цивільних прав та інтересів
- •§ 10. Строки і терміни реалізації та захисту цивільних прав
- •§ 11. Строки захисту цивільних прав. Позовна давність
- •Глава 13 Правочини
- •§ 1. Поняття і ознаки правочину
- •§ 2. Види правочинів
- •§ 3. Форми правочинів
- •§ 4. Тлумачення змісту правочину
- •§ 5. Відмова від правочину
- •§ 6. Недійсність правочинів
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочину
- •§ 8- Окремі види недійсних правочинів
- •Глава 14 Представництво
- •§ 1. Поняття представництва
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Склад правовідносин представництва
- •§ 4. Передоручення
- •§ 5. Представництво за довіреністю
- •§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
- •Глава 15 Загальні положення права власності
- •§ 1. Право власності в системі речових прав
- •§ 2. Поняття власності і права власності
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 4. Здійснення права власності
- •§ 5. Право повного господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності
- •Глава 16 Набуття і припинення права власності
- •§ 1. Загальні положення про набуття права власності Статті 328-330 цк визначають деякі засади набуття права власності.
- •§ 2. Первинні способи набуття права власності
- •§ 3. Похідні (вторинні) способи набуття права власності
- •§ 4. Припинення права власності
- •Глава 25 цк визначає підстави припинення права власності Відповідно до ст.346 цк право власності припиняється у разі;
- •§ 1. Класифікація права власності
- •§ 2. Види права власності за суб'єктом
- •§ 3. Види права власності залежно від числа власників. Особливості права спільної власності
- •§ 4. Види права власності залежно від правового режиму
- •Глава 18 Захист права власності
- •§ 1. Загальна характеристика захисту права власності
- •§ 2. Віндикаційний позов
- •§ 3. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
- •§ 4. Визнання права власності
- •§ 5. Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності
- •Глава 19 Суміжні речові права
- •§ 1. Тенденція розвитку суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України
- •§ 2. Права на чужі речі. Загальна характеристика
- •§ 3. Сервітути
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •§ 6. Володіння (посідання) і право володіння чужим майном
- •Глава 20 Право інтелектуальної власності
- •§ 1. Поняття та види інтелектуальної власності
- •§ 2. Право інтелектуальної власності як вид речового права
- •§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
- •§ 4. Зміст права інтелектуальної власності
- •§ 5. Здійснення права інтелектуальної власності
- •§ 6. Захист права інтелектуальної власності
- •Глава 21 Зобов'язання. Загальні положення
- •§ 1. Поняття зобов'язань
- •§ 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
- •§ 3. Елементи зобов'язань
- •§ 4. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 5. Зміна зобов'язань. Заміна осіб в зобов'язанні
- •13' • • ••- 371
- •§ 6. Припинення зобов'язань
- •§ 7. Виконання зобов'язань
- •Глава 22 Забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 3. Речово-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •3.1. Застава
- •§ 4. Зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зобов'язання
- •Глава 23
- •§ 1. Поняття цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
- •§ 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
- •§ 5. Підстави звільнення від відповідальності
- •Глава 24 Категорія договору в цивільному праві
- •§ 1. Поняття договору
- •§ 2. Види договорів
- •§ 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
- •§ 4. Зміст (умови) договору
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
- •Глава 25 Купівля-продаж
- •§ 1. Загальні положення про купівлю-продаж
- •1.2. Права та обов 'язки сторін у договорі купівлі-продажу
- •§ 2. Захист прав споживачів
- •§ 3. Види договору купівлі-продажу
- •§ 4. Роздрібна купівля-продаж
- •§ 5. Зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу
- •§ 6. Поставка
- •§ 7. Контрактація сільськогосподарської продукції
- •§ 8. Міна (бартер)
- •§ 1. Дарування
- •Глава 55 цк, що регулює дарування, містить множину норм, зосереджених у 14 статтях (у раніше чинному цк були лише дві статті, що регулювали дарування).
- •§ 2. Рента
- •§ 3. Довічне утримання (догляд)
- •Глава 27 Найм (оренда) та позичка
- •§ 1. Договір найму (оренди)
- •1.3. Припинення договору найму (оренди) Підстави припинення договору:
- •1.4. Різновиди договору найму (оренди)
- •§ 2. Договір оренди державного та комунального майна
- •§ 3. Прокат
- •§ 4. Найм (оренда) земельної ділянки
- •§ 5. Лізинг
- •Глава 28 Найм (оренда) житла
- •§ 1. Поняття житлового законодавства та договору найма житла
- •§ 2. Права наймача житла і членів ного сім'ї
- •§ 3. Зміна і розірвання договору найму житла
- •§ 4. Приватизація житла
- •Глава 29
- •§ 1. Договір підряду
- •Глава 61 цк регулює підряд.
- •§ 2. Побутовий підряд
- •§ 3. Будівельний підряд
- •§ 4. Підряд на проектні та пошукові роботи
- •§ 5. Зовнішньоекономічні підрядні операції з давальницькою сировиною
- •§ 6. Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт
- •§ 1. Загальні положення про послуги
- •§ 2. Перевезення
- •§ 3. Договір перевезення вантажу
- •§ 4. Договори перевезення пасажира, багажу та пошти
- •§ 6. Транспортне експедирування
- •Глава 31
- •§ 1. Зберігання
- •§ 2. Страхування
- •2.1. Поняття страхування
- •§ 3. Доручення
- •§ 4. Комісія
- •§ 5. Управління майном
- •Глава 32 Позика. Кредит. Банківський вклад
- •§ 1. Позика
- •§ 2. Кредит
- •2.1. Поняття кредиту
- •§ 3. Банківський вклад
- •Глава 33 Банківський рахунок. Факторинг. Розрахунки
- •§ 1. Банківський рахунок
- •Глава 72 цк регламентує вид договору, який поширений у сфері розрахункових відносин, однак не був раніше законодавчо визначений і регламентований в цк — договір банківського рахунка.
- •§ 2. Факторинг
- •§ 3. Розрахунки
- •Глава 34 Розпоряджання майновими правами
- •§ 1, Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
- •§ 2. Комерційна концесія
- •§ 3. Спільна діяльність
- •Глава 35 Види недоговірних зобов'язань
- •§ 1. Публічна обіцянка винагороди
- •§ 2. Інші види недоговірних зобов'язань
- •Глава 36** Відшкодування шкоди
- •§ 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
- •§ 2. Спеціальні випадки відшкодування завданої шкоди
- •§ 3. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою або недієздатною особою
- •§ 4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
- •§ 5. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
- •Глава 37
- •§ 1. Загальні положення про спадкування
- •§ 2. Спадкування за заповітом
- •§ 3. Спадкування за законом
- •§ 4. Здійснення права на спадкування
- •Глава 87 цк регулює здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Згідно зі ст.І268 цк спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прий-
- •§ 5. Виконання заповіту. Оформлення права на спадщину. Спадковий договір
- •04136, Київ-136, вул. Маршала Гречка, 13.
§ 3. Сервітути
Відмовившись від винесення у заголовок гл.32 ЦК традиційного терміна "сервітут", вітчизняні законодавці назвали її "Право користування чужим майном". Можливо, з цих міркувань у ЦК відсутнє і визначення сервітуту, хоча у ст.401 ЦК поняття "сервітут" та "право користування чужим майном" вживаються як рівнозначні.
Отже, сервітут — це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою І у встановлених межах. Призначення сервітуту — дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, щодо якої встановлено сервітут.
Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на неї — сервітуарій. Володільцем у цьому разі визнається особа, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом, за наявності відповідних повноважень від власника. Спеціальне правило міститься у законодавстві стосовно такого об'єкта сервітуту, як земельна ділянка: згідно зі ст.ІОО ЗК сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками земельних ділянок. Щодо іншого нерухомого майна зобов'язаною особою може бути як власник, так і будь-який законний володілець цього майна.
Об'єктом сервітуту є нерухомість, яка належить на праві власності іншій (не тій, шо претендує на сервітут) особі.
Згідно зі ст.397 ЦК сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або Іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може також належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Отже, ЦК визнає Існування двох видів сервітутів — земельних (або ж предіальних) та особистих (персональних). Підставою для поділу є спосіб визначення особи сервітуарія. Якщо сервітут встановлюється щодо визначеного майна в інтересах певної особи, то він є особистим (персональним). Якщо на користь власника (володільця) визначеного майна (але не конкретно визначеної особи) — земельним (предіальним).
Особливості земельного (предіального) сервітуту полягають у такому:
тут ніби мають місце "відносини між ділянками";
такі відносини є тривалими; зазвичай сервітути встановлюються на тривалий строк або взагалі без вказівки строку;
такий сервітут є неподільним: при поділі ділянки сервітутнеправо зберігається в цілому.
Володільцем за земельним сервітутом є власник (володілець) земельної ділянки або іншої нерухомості, для забезпечення користу-
322
ання якою встановлено сервітут (панівна річ) за рахунок встанов-в ння обмежень у користуванні іншим майном (обслуговуючим). Потреба у земельному сервітуті пов'язана з існуванням двох земельних ділянок, які знаходяться по сусідству, або іншим чином пов'язані одна з одною.
Типовим для вітчизняного цивільного законодавства земельним сервітутом є передбачене ст.404 ЦК право користування чужою земельною ділянкою або Іншим нерухомим майном, яке полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, водопостачання, меліорації тощо.
Характерними ознаками особистого (персонального) сервітуту є
те, що він:
1) не тільки пов'язаний із певним майном, а й належить певній
особі;
обмежений строком: довічно належить певній особі і припиняється її смертю, якщо самим сервітутом не встановлено коротший строк;
не має зобов'язально-правового характеру, оскільки сервітуарій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьої особи, тобто сервітут "випливає" за речами.
СервІтуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтереси якої забезпечуються за допомогою користування обслуговуючим майном. Права, які випливають з особистого сервітуту, належать лише певній особі і не можуть бути передані сервітуарІєм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
Типовим особистим сервітутом, встановленим вітчизняним цивільним законодавством, є право членів сім'ї власника житла на користування ним. Згідно зі ст.405 ЦК члени сім'ї аіасника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування останнім відповідно до закону.
Суб'єктами цього сервітутного правовідношення є власник житла і члени його сім'ї. Житлове законодавство до членів сім'ї власника жилого приміщення відносить дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло права спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство — ч.2 ст.64, ч.З ст.156 Житлового кодексу (ЖК) УРСР. Об'єктом цього сервітуту є частина жилого приміщення, визначена власником житла (жилий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них).
Встановлення сервітуту можливе: 1) договором; 2) законом; 3) заповітом; 4) рішенням суду.
Найпоширенішою підставою встановлення сервітуту є договір, який укладається між особою, яка потребує встановлення сервіту-ТУ і власником (володільцем) обслуговуючої речі. Оскільки у гл.32 ЦК немає загальної вимоги до форми договору на встановлення
323
сервітуту, вона визначається за правилами ст.ст.205-208 UK. Проте щодо договору про встановлення земельного сервітуту висувається вимога його обов'язкової державної реєстрації (ч.2 ст.402 ЦК). Отже, він у кожному разі не може вчинятися усно, а має бути письмовим І вважається вчиненим з моменту державної реєстрації (ч ] ст.210 ЦК).
Істотними умовами договору про встановлення сервітуту є вказівка на предмет сервітутного права, цільове призначення сервітуту та розмір плати за користування чужим майном (або вказівка на те, що договір безвідплатний).
У разі виникнення спору підставою встановлення сервітуту є судове рішення (ч.З ст.402 ЦК). На цю підставу вказує не лише ЦК, а й спеціальне законодавство. Наприклад, ч.і ст.100 ЗК передбачає, що власник або землекористувач має право вимагати встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. У разі недо-сягнення домовленості з зазначеного питання він може звернутися до суду. При цьому позивач має довести в суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливе без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна і що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити іншим способом.
Закон є окремою підставою встановлення сервітуту. Наприклад, для виникнення сервітутного права користування житлом у членів сім'ї (ст.405 ЦК) достатньою є наявність умов, встановлених за ном: спільне проживання члена сім'ї (сервітуарія) власника житл та спільне користування останнім.
Сервітутне право може бути передбачене у заповіті шляхом пря мого встановлення сервітуту (ст.1246 ЦК) або шляхом вчинення ньому заповідачем заповідального вІдказу: зобов'язування спадко ємців встановити обмежене речове право на користь відказоодер] жувача та надати останньому обмежене користування певним май] ном, яке входить до складу спадщини (ст.ст. 1237, 1238 ЦК). У та] ких випадках у заповіті має бути зазначено, на користь кого вста] новлюється сервітут, відомості про обслуговуюче майно, вид серві-[ туту, строк та інші відомості.
Зміст сервітуту становить сукупність прав та обов'язків сервітутних відносин.
Зокрема зміст сервітуту можуть становити можливість проходу, проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення во- допостачаїшя та меліорації тощо (ст.ст.403, 404 ЦК). Отже, змісті сервітуту визначається насамперед обсягом прав сервітуарія щодої користування чужим майном. В цілому такі права можуть мати або позитивний, або негативний характер. Тобто правомочності серві-туарія можуть полягати або у можливості вчинення певних ДІИ (прохід, проїзд, прокладання лінійних комунікацій тощо), або можливості вимагати від власника (володільця) обслуговуючого майна утриматися від такого його використання, яке за звичайних
mob він мав би право вчиняти (наприклад, не заважати відведенню води із сусідньої ділянки).
Водночас сервітуарій має певні обов'язки: використовувати макно за цільовим призначенням сервітуту, визначеним у момент встановлення сервітуту; вносити власникові (володільцю) плату за користування майном тощо.
При цьому, як випливає із поняття сервітуту (ст.401 ЦК), він завжди полягає у праві користування і ніколи не є правом розпорядження.
Строк, на який встановлюється сервітут, не є істотним елементом його змісту, якщо цей строк не визначений договором або іншою підставою надання сервітутного права. За загальним правилом він вважається встановленим на невизначений строк. Фактично це означає, що він є безстроковим (для земельного сервітуту) або довічним (для особистого сервітуту). Земельний сервітут, встановлений без визначення строку, в ст.98 ЗК має також найменування постійного.
Власник речі має право, якщо Інше не передбачене договором або законом, вимагати від сервітуарія плату за користування майном. Розмір плати визначають сторони сервітутних відносин. Безоплатність користування сервітутом має бути прямо передбачена у договорі.
Сервітут не підлягає самостійному відчуженню окремо від майна, для забезпечення користування яким його встановлено (ч.4 ст.403 ЦК). Отже, він не може бути самостійним предметом купівлі-продажу, застави тощо. Водночас він може передаватись будь-яким способом спільно з нерухомим майном, стосовно якого було встановлене право на чужу річ. Таким чином, сервітут має акцесорний (додатковий) характер щодо первинного права власності на річ, стосовно якої встановлено сервітут.
Слід звернути увагу на те, що встановлення сервітуту на певне майно не позбавляє його власника права володіти, користуватися, розпоряджатися тощо зазначеним майном. Йдеться лише про обмеження можливостей здійснення права власності стосовно майна. Щодо якого існує сервітут.
Характерною особливістю сервітутного права, як і кожного права на чужі речі, є Його слідування за майном: він зберігає чинність У разі переходу права власності на майно, щодо якого він встановлений, до іншої особи (ч.б ст.403 ЦК). Це правило стосується як особистих, так і земельних сервітутів.
Речово-правова природа сервітутних правовідносин робить можливим використання зобов'язально-правових засобів захисту при виникненні спорів між власником речі та сервітуарієм лише у випадках, прямо зазначених у законі або договорі. Зокрема таке спеціальне правило встановлене ч.7 ст.403. яка передбачає відшкодування збитків, завданих власникові (володільцю) майна, щодо Чкого встановлений сервітут, на загальних засадах, тобто за правилами гл.82 ЦК.
324
325
Підставами припинення сервітуту є:
поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановленийсервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
сплив строку, на який встановлено сервітут;
припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Частиною 2 ст.405 ЦК встановлений скорочений строк невикористання особистого сервітуту: член сім'ї власника житла, який не використовує своє право користування ним понад один рік, втрачаєсервітут;
смерть особи, на користь якої встановлено особистий сервітут.
Сервітут може бути також припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Зокрема власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню вказаної ділянки за ЇЇ цільовим призначенням.
Цей перелік, встановлений у ст.406 ЦК, має бути доповнений загальними підставами припинення речових прав: знищення майна, користування яким є змістом сервітутного права; відмова від права, поєднання в одній особі сервітуарія і власника майна, обтяженого сервітутом, тощо. Визнання недійсним правочину або розірвання договору, шо був підставою встановлення сервітуту, природно, анулює і сервітут. Наприклад, визнання недійсним заповіту, в якому передбачено встановлення сервітуту, є підставою припинення й самого сервітуту.