Глава 14 Представництво

1. Поняття представництва.

2 Підстави виникнення та види представництва.

3. Склад правовідносин представництва.

4. Передоручення.

5. Представництво за довіреністю.

6. Представництво з перевищенням повноважень.

3. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб.

§ 1. Поняття представництва

У найзагальнІшому вигляді представництво може бути охарактеризоване як використання правосуб'єктності одних осіб для реалізації прав І обов'язків та захисту прав інших осіб.

Отже, за допомогою представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їх суб'єктивних прав, підвищується ефективність налагодження економічних зв'язків між суб'єктами права тощо.

У цивІлістичній літературі немає єдиної точки зору стосовно природи представництва.

Загалом підходи до визначення сутності представництва можуть розглядатися з позицій двох основних концепцій: концепції дії та концепції правового відношення.

Концепція дії свого часу набула значної популярності у радянській цивІлістичній науці. Фактично саме вона виявилася підґрунтям законодавчого визначення представництва під час другої кодифікації цивільного законодавства колишнього СРСР у 1961-1964 pp. {ст.15 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 p., ст.62 ЦК 1963 р. та інші).

Ця концепція інтерпретує представництво як діяльність, тобто сукупність дій, що полягають у вчиненні угод та інших юридичних Дій однією особою (представником), що діє у межах повноваження ^ВЩ імені іншої особи, — того, кого представляє. Іншими словами Представництво з'являється і має місце тоді, коли представник ³Д'йснює певну діяльність від імені іншої особи¹.

Але цього недостатньо для з'ясування юридичної сутності пред-^ставництва. Адже фактично йдеться лише про зовнішню форму Представництва, його зовнішні прояви, а не про його зміст.

Враховуючи цей недолік, більшість цивілістів розглядають представництво як правове відношення, в силу якого правомірні юри-і здійснені представником від імені того, кого представля-

Див., напр.: Советское гражданское право. - Т.1. - М., 1965. - С.214, 220.

228

229

ють, безпосередньо створюють, змінюють або припиняють для останнього цивільні права і обов'язки¹.

Така позиція знайшла підтримку й у новому 1ДК України.

Згідно зі ст.237 ЦК представництво — це правовІдношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.

Слід однак уточнити, що представництво — це не одне правове відношення, а система, що включає правовідносини двох видів внутрішні й зовнішні.

Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником полягають у наступному:

1) вони спрямовані на упорядкування правових зв'язків ма;особою, яку представляють, і третьою особою, тобто мають організаційний характер;

2. мають щодо цих зв'язків допоміжний характер;

3. виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії(представника), а з метою здійснення І захисту цивільних прав таінтересів особи, яку представляють.

Зовнішні відносини представництва у свою чергу мають два різновиди:

1. відносини між представником і третіми особами, які маютьінформаційний характер (представник повідомляє третю особу проте, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє, і про намір укласти договір в інтересах цієї особи);

2. відносини між особою, яку представляють, і третіми особами. Встановлення останніх є результатом дій представника.

Внутрішні й зовнішні відносини представництва взаємопов'язані. Це й зумовлює те, що правочин, вчинений представником, безпосередньо створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст.239 ЦК). Власне у цьому полягає сутність зовнішніх відносин представництва як правового зв'язку, підставою виникнення якого є вчинення правочину представником: цивільні права І обов'язки у особи, яку представляють, виникають автоматично і не потребують вчинення нею якихось додаткових дій на підтвердження того, що вона приймає наслідки правочину, вчиненого представником.

У цій системі правовідносин найважливішим елементом є внутрішні правовідносини, оскільки саме в них відображається специфіка представництва.

Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, якими визначаються зміст і межі дій, які представник може вчиняти від імені особи, яку вік преД" ставляє. За своєю сутністю повноваження — це нсмайнове цивіль-

¹ Див.: Советское гражданское право / Под ред. В.А. Рясенцева. - Т.1. - М-, I9'j' _ С.225; Гражданское право Украиньї. - Т.1 / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко-Харькоа 1996. - С.232; Цивільне право України. - 4.1 / За ред. Ч.Н. Азімова, С,Н. Пр" тупи, В.М. Ігнатенка. - Харків, 2000. - С. 169-170.

230

_Пр_ЗВо, основним елементом якого є право на власні позитивні ^н.у проте, як і кожне суб'єктивне право, повноваження включає не іл'ьки право на власні позитивні дії, а й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. У цьому разі — це право вимагати від особи, яку представляють, прийняття на себе юридичних наслідків _пій шо здійснені в межах повноваження. Крім того, представник має* право на захист повноваження шляхом подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушусь, тощо. Такий захист здійснюється представником від свого імені і не вимагає спеціального додаткового повноваження.

Слід враховувати, що коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва, не є безмежним. Зокрема, ч.і ст.238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Однак це не означає, що опікун, призначений малолітній особі, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Навпаки, він ніби доповнює недостатню дієздатність малолітньої особи, а тому може вчиняти за останню будь-які правочини, крім заборонених законом.

Крім того, не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися лише особисто, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, усиновлення тощо — це ті юридичні дії, які мають здійснюватися лише особисто.

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах особи, яку представляє. З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона укладення правочину представником стосовно себе особисто, або щодо Іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним І своїми близькими родичами.