§ 2. Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин

2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин

Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники, які також іменуються особами.

У кожному правовідношенні беруть участь не менше двох суб'єктів. У іншому разі цивільні відносини як стосунки між особами, відсутні, а отже, не може бути і правовідношення.

68

учасники правовідношення можуть мати права. Тоді вони на-

иваються уповноваженими (іноді — управомоченими) особами (у

³_О5ов'язаннях їх іменують також кредиторами). Наприклад, влас-

_{к М}айна є уповноваженою особою, оскільки вже саме право власності як юридична категорія може бути визначене як сукупність цивільних прав певної особи з володіння, користування, розпоряджання, управління тощо цим майном.

Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, називаються зобов'язаними особами (у зобов'язаннях вони іменуються "боржники" або "дебітори"). Наприклад, той, хто заподіяв шкоду завжди є зобов'язаною особою, оскільки зміст зобов"язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, складають право потерпілого на її відшкодування і обов'язок порушника відшкодувати заподіяну шкоду.

У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одночасно мають І права, і обов'язки, тобто виступають і як зобов'язані, і як уповноважені особи. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати продану річ, але має право на отримання її вартості. Покупець, у свою чергу, має право вимагати передачі йому купленої речі, але зобов'язаний сплатити її ціну.

Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути одна особа або декілька осіб.

Стаття 2 ЦК визначає коло суб'єктів цивільних відносин та дає їх законодавчу характеристику (аналогічної норми ЦК 1963 р. не містив).

Учасниками цивільних відносин (а, отже, І цивільних правовідносин) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, Іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, у UK розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. У зв'язку з цим варто звернути увагу на те, що на відміну від фізичних та юридичних осіб держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються особами, хоча й визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язано з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільного), а публічного права. Участь у цивільних відносинах не є для них головним призначенням, вона зумовлена лише певною ситуацією.

Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками Цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизня-^н' з іноземними інвестиціями тошо; 3) суб'єкти публічного права — іржава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та Інші.

69

Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин

Цивільну правосуб'єктність зазвичай визначають як соціально-правову можливість (здатність) особи бути учасником цивільного правового відношення.

Правосуб'єктність є природним правом особи. Тому, з точки зору приватного (цивільного) права, вона є правовою можливістю Але, з іншого боку, вона не може бути реалізована поза суспільством (соціумом) І тому визнається соціальною можливістю.

Отже, природною передумовою правосуб'єктності є природне право; її соціальна передумова — існування суспільства; юридична — норми цивільного права; формально-юридична — норми, закріплені в актах цивільного законодавства.

Елементами правосуб'єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права і обов'язки.

У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак містяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст.25) і юридичних (ст.91) осіб, які фактично тотожні.

Цивільна дієздатність — це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.

Дієздатність у ЦК визначена лише стосовно фізичних осіб. Такий підхід тут є виправданим, оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття завжди існують нерозривно. Тому наявність правоздатності у організації означає, що вона володіє і дієздатністю. У зв'язку з цим іноді вживається термін "праводі є здатність юридичної особи".

Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками. Тому в складі дієздатності фізичної особи доцільно розрізняти: 1) право-чиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків; 2) делІктоздатність — здатність особи нести відповідальність за вчинене цивільне правопорушення; 3) транедієздатність — здатність особи бути представником І тим, кого представляють, тобто її здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність брати на себе права і обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб; 4) бізнедієздатність — здатність займатися підприємницькою діяльністю; 5) тестаментоздатність — здатність особи залишати заповіт і бути спадкоємцем; 6) сімейна дієздатність — здатність виступати як самостійний учасник сімейних відносин та вчиняти у ЦІЙ сфері дії з правовими наслідками.

Щодо юридичної особи, то оскільки її правосуб'єктність охоплює і правоздатність, і дієздатність, стосовно неї можна вести мову про різні види правосуб'єктності (диференціацію правосуб'єктності). Щоб не вдаватися до надто складних словесних конструкцій, правосуб'єктність у таких випадках доцільно позначати скоро-

70

чено

"здатність", маючи на увазі, що йдеться про здатність горничної особи бути суб'єктом певних цивільних відносин. ^Д Відповідно можна розрізняти такі види правосуб'єктності юри-ичної особи: 1) правочиноздатність; 2) делІктоздатність; 3) транс-„іездатність; 4) бізнеедієздатність.

Порівнюючи види дієздатності фізичних осіб і правосуб'єктності юридичних осіб, спостерігаємо у відмінностях між ними прояв пізниці між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юридичної особи, що знайшло відображення у ст.91 ЦК. Юридична особа може мати такі ж права і обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Проявом таких природних властивостей людини є здатність спадкувати І бути учасником сімейних відносин.

Стосовно суб'єктів публічного права, також недоцільно розрізняти їх правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут виступають як єдине ціле, а, отже, йдеться про цивільну правосуб'єктність вказаних суб'єктів.

Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є незмінним і може змінюватися внаслідок правонаступниитва.

2.2. Об'єкти цивільних правовідносин

Визначення об'єкта як одного з елементів структури правовідносин є дискусійним питанням.

Так, В.Г. Вердніков об'єктом правового відношення визначає те благо, на яке спрямовані суб'єктивне право та відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу уповноваженої особи¹, Ю.К. Толстой зазначає, що об'єктом правовідносин є те фактичне відношення, на яке впливає правове відношення³. Р.О Халфіна вважає, що існує багато правових відносин, які не мають визначеного об'єкта. На цій підставі вона робить висновок, що об'єкт не є обов'язковим елементом структури правового відношення, хоча й має значення для виникнення і розвитку багатьох правових відносин та їх структури³.

Найдоцільніше об'єктом правового відношення вважати все те, з приводу чого ці відносини виникають. Тобто це ті матеріальні і нематеріальні блага — явища та предмети оточуючого світу, що мають здатність задовольняти інтереси учасників правових відносин. Саме завдяки об'єкту правових відносин вони пов'язуються із системою реальних, життєвих відносин, матеріальних та духовних цінностей суспільства.

Питання про об'єкт має неоднакове значення у різних правовідносинах. У тих правовідносинах, де головним є юридичний обов'язок активного характеру (правовідносини активного типу), питання про об'єкт у багатьох випадках не має самостійного зна-

'Див.: Советское гражданское право. - 4.1 / Пол ред. В.А. Рясенцева. - М., 1986. -. /5-76.

² Див.: Толстой Ю.К. К теории правоотношения. - Л., - 1959. - С.65.

Мив.: Халфина P.O. Общее учение о правоотношении. - М., 1974. - С.212-217,

71

чення. Наприклад, у цивільно-правових зобов'язаннях об'єктом є' результат дій зобов'язаної особи, який є невід'ємним від самої поведінки. Таким чином, питання про об'єкт поєднується з питанням про матеріальний зміст правових відносин — з характеристикою тієї фактичної поведінки, що формується шляхом виконання юридичного обов'язку.

Особливого значення це питання набуває у тих правовідносинах, де об'єкт виступає у вигляді такого матеріального або нематеріального блага, яке можна відокремити від поведінки. Загалом ц& — зв'язки пасивного типу, тобто такі, в яких суб'єктивне право] (право на "свої" активні дії) має головне значення. У цих випадка визначення об'єкта правовідносин має велике значення, тому ще від цього залежить встановлення законом правового режиму зазначених прав, визначення особливостей їх захисту тощо.

З наведених міркувань об'єкт цивільного правового відношення не можна трактувати лише як поведінку його учасників. Такий під- хід звужує характеристику цього елемента правовідношення, загос- трює увагу лише на предметі впливу правових норм. Тому правиль-j нішим видається визначення об'єкта через вказівку на ті блага, що/; становлять інтерес для суб'єктів цивільного права, які вступають; заради цих благ у певні цивільні відносини.

Отже, об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого це правовідношення виникає..

Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в то- му числі послуги), результати дій, інтелектуальної, творчої діяль-f ності, інформація, особисті немайновІ блага.

Речі, в тому числі гроші і цінні папери, а також майнові права] в сукупності називають Інакше майном. Продукти творчої діяль-: ності в сукупності з особистими немайновими правами іноді і нують "ідеальними благами"¹.

Детальніше мова про суб'єкти та об'єкти цивільних правовідносин піде у спеціальних главах підручника.