§ 3. Зміст цивільного правовідношення

Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з двох позицій — соціальної і юридичної.

Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, яке існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).

Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то неріД-

С.99. 72

Д ив., наприклад: Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. - Т.І. - М, 1998. -

їх називають суб'єктивними цивільними правами і обов'язками, маючи на меті підкреслити ту обставину, що визначає ознаку, якою цивільне право конкретної особи" відрізняється від "цивільного права в об'єктивному значенні", тобто від трактування цивільного права як галузі права.

Таке уточнення наведеного поняття, звісно, можливе. Однак практична необхідність цього існує не завжди, оскільки у разі коли йдеться про право особи, з контексту вбачається, що мається на увазі саме суб'єктивне право. Очевидно, з цих міркувань у ЦК йдеться просто про "цивільні права та обов'язки". Водночас вживання терміна "суб'єктивне цивільне право" є доцільним при спеціальному дослідженні чи характеристиці цієї категорії. Тому далі зазначений термін використовуватиметься у випадках, коли це буде доцільним з наведених вище міркувань.

Суб'єктивне цивільне право — це міра можливої поведінки уповноваженої особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов'язаної особи.

Традиційно цивільне (суб'єктивне) право характеризується через так звану "тріаду" можливостей. Згідно з цією характеристикою володіння суб'єктивним правом для уповноваженої особи означає:

1. можливість поводитися певним чином;

1. можливість вимагати певної поведінки від інших суб'єктівцивільного права;

2. можливість звернутися у необхідному випадку до суду та інших органів, що мають юрисдикцію у цивільних справах, за захистом порушеного права.

Наприклад, власник має можливість здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право вимагати, щоб Інші суб'єкти права не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпоряджання, управління його майном. Нарешті, у разі порушення його права власності (наприклад, позбаштення можливості користуватися річчю, спроба привласнення його майна тощо) власник може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо.

Цивільне право, що належить суб'єкту цивільного правовідношення, слід відрізняти від цивільної правоздатності.

Основні відмінності між цими категоріями полягають у такому:

• цивільна правоздатність є загальною, абстрактною можливістю мати права і обов'язки. Суб'єктивне право завжди конкретне іозначає наявність конкретних правомочностей стосовно визначених благ;

• правоздатність невідчужувана, а суб'єктивне право може бути^ПеРедане Іншій особі;

• правоздатність є органічною (природною) властивістю суб'єк-^а Цивільного правовідношення, а суб'єктивне право виникає, змі-Юється або припиняється за наявності певних обставин, передба-^ен нормою права (юридичних фактів).

73

Цивільний обов'язок — це міра належної поведінки зобов'язаної особи. Розрізняють обов'язки активного і пасивного типу.

Обов'язок активного типу полягає у вимозі до зобов'язаного суб'єкта цивільних правовідносин здійснити ту або іншу дію (дії) Невиконання ним цієї вимоги призводить до застосування санкцій, передбачених договором або законом.

Обов'язок пасивного типу грунтується на існуванні правової заборони здійснювати певні дії. У цьому разі зобов'язана особа повинна утримуватись від здійснення заборонених дій під страхом застосування правових санкцій.

Заборона при цьому може бути прямою або такою, що мається на увазі.

Так, з прямою забороною маємо справу, коли йдеться про обов'язок наймача жилого приміщення не порушувати правила користування ним, правила співжиття тощо. Мається на увазі, що заборона існує у тих випадках, коли за здійснення якихось дій передбачене застосування санкцій, настання відповідальності тощо. Наприклад, із самої суті права власності випливає обов'язок пасивного типу, встановлений для всіх інших, крім власника, суб'єктів права не перешкоджати йому у володінні, користуванні, розпорядженні, управлінні його власністю. При цьому необхідно мати на увазі, що пряма заборона зазвичай має місце у зобов'язанні (правовідношенні), яке вже існує. Зазначена заборона може бути у правовідношенні, яке вже існує, і може також слугувати правовстановлюючим або правостворюючим юридичним фактом.

Структура змісту цивільного правовідношення може бути простою або складною.

При простій структурі має місце одне право і один обов'язок. Наприклад, за звичайним договором позики особа, яка надає позику, має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов'язаний його повернути.

При складній структурі змісту правовідношення його учасники мають кілька прав і обов'язків.

Наприклад, в тому ж таки договорі позики може бути передбачене забезпечення виконання його умов за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, крім основного зобов'язання (правовідношення), з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами шодо забезпечення виконання основного зобов'язання.