- •Загальні відомості
- •Естетика античної літератури Міфологічність
- •Публічність
- •[Музичність
- •Віршованість
- •Традиційність
- •Жанровість
- •Особливості стилю
- •Світоглядні особливості
- •Ідейне наповнення та цінності Античний гуманізм
- •Піднесення земної краси
- •Філософія
- •Етапи античної літератури
- •Давньогрецька література
- •Архаїка
- •Класика
- •Еллінізм
- •Давньоримська література
- •Час Риму
- •Перехід до середньовіччя
- •Античність і Україна
- •Теорія Юнґа про міф
- •Основні риси міфологічного світогляду
- •Класифікація міфів:
- •Види міфів
- •Сучасне значення
- •Міфологія народів світу
- •Архетипові сюжети та образи в міфах
- •Світове дерево в світовій культурі
- •Світове дерево та прадавні концепції часу і простору
- •Фольклор
- •Світове дерево в казках
- •У повір'ях і звичаях
- •Світове дерево як втілена родючість
- •Світове дерево Іґґдрасиль у скандинавській міфології Іґґдрасиль
- •Дерево життя як об'єкт поклоніння в Монгольській імперії Чингізхана
- •Вічне дерево життя і християнство
- •Знаки-синоніми світового древа
- •Роди та жанри фольклору
- •Тематика загадок
- •Загадки можуть мати національні образи:
- •Поетика
- •Розмежування понять приказка і прислів'я
- •Історія балади
- •Балади бувають:
- •Головні ознаки народної балади
- •Характерні особливості
- •Класифікація
- •Легенда у фольклорі
- •Характерні ознаки легенди
- •Історія байки
- •Юридичний захист фольклору
- •Характерні особливості
- •Класифікація
- •Епос поділяється на:
- •Причини виникнення героїчного епосу
- •Жанрові ознаки героїчного епосу
- •Відміності між архаїчним і класичним народним епосом
- •Сучасні теорії виникнення та розвитку світового героїчного епосу
- •Олександр Миколайович Веселовський
- •Біографія
- •Періодизація літератури Давнього Сходу
- •Давньоєгипетська література
- •Шумерська література, Ассиро-вавилонська література (Аккадська література)
- •Хурритсько-хеттська література
- •Давньокитайська література
- •Угаритсько-фінікійська література
- •Давньоіндійська література
- •Давньоіранська література
- •Давньоєврейська література
- •Космогонічні міфи
- •Землеробські міфи
- •Лев та миша
- •Шуліка Ясне Око та шуліка Чутке Вухо
- •Утворення Світу Книга пізнання явищ Ра.
- •Приповідки
- •Історія
- •Зміст 11-ти таблиць:
- •Епос Гільгамеша в культурі
- •Епос про першого героя
- •Старість і радість
- •Чистий залишок
- •Содержание Танаха
- •Пшат и драш
- •Состав Танаха
- •Различия между Танахом и Ветхим Заветом
- •Александрийский канон (Септуагинта)
- •Протестантский канон
- •Книги Танаха
- •Тора (Пятикнижие)
- •Составители книг Танаха
- •Номера глав и стихов, деление книг
- •Иудаистские и христианские толкования Танаха
- •Танах и литература Танах и европейская литература
- •Танах и русская литература
- •Склад та структура Біблії
- •Старий Заповіт
- •Составители книг Танаха
- •1. Мова.
- •2. Письмо.
- •3. Рукописи.
- •4. Редакції.
- •5. Критичні тексти.
- •Определения термина
- •Происхождение Торы
- •Комментарии к Торе
- •Пшат и драш
- •Заповеди связанные с Торой
- •Заповеди, связанные со свитком Торы
- •Чтение Торы
- •Изучение Торы
- •Определения термина
- •Происхождение Торы
- •Комментарии к Торе
- •Пшат и драш
- •Заповеди связанные с Торой
- •Заповеди, связанные со свитком Торы
- •Чтение Торы
- •Изучение Торы
- •Авторство і створення
- •Літературний жанр
- •История почитания
- •Ісаак у Старому Заповіті
- •Иосиф в Египте
- •Свидание Иосифа с братьями и переселение Иакова с семейством в Египет
- •Предыстория
- •Подготовка к исходу и сам исход
- •Странствия евреев по пустыне
- •Хронология Исхода
- •Альтернативные версии
- •Вулканическая теория
- •Гипотеза Дрюса и Хана
- •Связь с атонизмом
- •Скрижа́ли Заве́та
- •Заключение Завета
- •История Скрижалей
- •Скрижали в культуре и искусстве
- •Пророки в Библии
- •Пророки в Библии
- •Содержание и структура
- •Надписания псалмов
- •Указания на жанровую принадлежность
- •Указания на авторство
- •Указания на порядок исполнения
- •Авторство
- •Старий Заповіт
- •Книга Притч Соломонових
- •Есхатологія в Старому Завіті
- •Этимология
- •Сохранение
- •Организация
- •Содержание
- •Переводы
- •Индуистская традиция
- •Датировка и историческая реконструкция
- •Флора и фауна в Ригведе
- •Более современные индийские взгляды
- •Содержание
- •Историческая основа «Махабхараты»
- •Проблемы генезиса «Махабхараты»
- •Книги «Махабхараты»
- •Издания и переводы «Махабхараты»
- •Датировка
- •Предыстория
- •Обзор Основные идеи
- •Обзор по главам
- •Философия
- •Карма-йога
- •Бхакти-йога
- •Джнана-йога
- •Комментарии Классические комментарии
- •Комментарии XIX—XX веков
- •Значение и влияние
- •Значение в индуизме
- •Ритуальная функция
- •Влияние на Западе
- •Влияние в России
- •Классические комментарии
- •Переводы
- •Китайская Книга Перемен или и-Цзин Историческая справка.
- •Происхождение книги
- •Содержание
- •Язык, комментаторская традиция и переводы
- •Текст та його структура
- •Філософія “Чжуан-цзи”
- •Классические комментарии
- •Переводы
- •Зороастризм: религия космологического дуализма Ранние религиозные идеи иранской мифологии и основатель религии зороастризма
- •Видение Зороастра
- •Учение Зороастра
- •Дальнейшая история зороастризма
- •Изменения в зороастризме
- •Заключение
- •Название
- •Традиционная история
- •Современная Авеста
- •Состав современной Авесты:
- •Сасанидская Авеста
- •Происхождение и трансляция авестийских текстов
- •Содержание Авесты
- •Авеста и Запад
- •Структура и расположение
Текст та його структура
Написано специфічною мовою, особливості якої, за В.В. Малявіним, маловідомі сучасним дослідникам; науково текст досліджують лише останні півтора століття, а текстологічна аналітика іще не є довершеною. Найдавніші з нині відомих списків IX ст. зберігаються в Японії. Перший його звіт датується серединою II ст. до н. е. і складений при дворі прихильника даосизму Лю Аня, правителя Хуайнані. Впорядники тексту скоріше за все не обмежувались втручаннями тільки лінгвістичними, але й змінювали дещо у відповідності з власними поглядами.
За А. М. Карапетьянцем, до нас дійшло приблизно дві третини тексту, адже згадки в інших текстах містять інформацію про 100 тис. знаків і 52 глави, нині ж, як нам відомо, це приблизно 66 тис. ієрогліфів.
Сучасний текст, за редакцією Лю Сяня кінця ІІІ ст. н. е., складається з трьох частин та 33 глав:
Внутрішня частина (ней пянь) – містить 7 глав – авторство цієї частини приписують безпосередньо Чжуан-Цзи. Можливо вона є хронологічно першим даоським текстом (невідомо достовірно, що передує чому – “Дао де цзін” внутрішній частині “Чжуан-цзи” чи навпаки);
Змішана частина, або різне (цза пянь) – 11 глав;
Зовнішня частина (вай пянь) – 15 глав;
Найімовірніше останні дві частини писали учні Чжуан-Цзи (як безпосередні, так і наступні покоління протягом приблизно двох століть).
Остання 33 глава (“Піднебесна”(тянь ся)) є найдавнішим китайським історико-філософським трактатом і найпізнішим додатком в “Чжуан-цзи” ,в ній класифікуються філософські школи за різними напрямками, так звані “сто шкіл” – це шість основних напрямків :
моїзм, заснований Мо Ді та Цинь Хуалі в V ст. до н. е.;
даосо-моїзм Сун Цзяна IV ст. до н. е.;
даосо-легізм Шень Дао IV ст. до н. е.;
даосизм Гуань Іня та Лао-цзи VI-IV ст. до н. е.;
даосизм Чжуан-цзи;
школа імен Хуей Ши, Хуань Туаня, Гунсун Луна IV ст. до н. е.;
Філософія “Чжуан-цзи”
На відміну від “Дао де цзіну”, “Чжуан-цзи” не позбавлений особистісностей, тобто не є текстом одкровення, прослідковується більшою мірою діалогічний людський характер твору, автор(и) художньо змальовано викладає(ють) власні погляди.
Стрижнем цих філософських поглядів є вчення про Великий Шлях-Дао. Дао є всеохопним: воно присутнє як в найвеличніших сутностях, явищах, речах – в божествах та демонах, так і в, здавалося б таких огидних речах як сеча та фекалії. Світ постає у вигляді плавильної печі, де все нескінченно і постійно перетікає одне в одне, (взаємо)трансформується – це світ, в якому кожна людина в будь-який момент може стати печінкою миші, лапкою комахи або навіть Полярною зіркою. Щось не тільки може стати іншим, але й не буде перебільшенням сказати, що вже є, адже для Чжуан-цзи безсумнівно виходив з позиції тотальної “єдності тьми речей”(вань у і) світу як основи буття Всесвіту і, відповідно, усвідомлював, що насправді немає різниці чим є щось з огляду на цю єдність, навіть потенційність є актуальністю. Якщо так, то виходить, що в світі панує Хаос.
Концепція хунь-дуню – Хаосу, невпорядкованості не грає у вченні Чжуан-цзи ролі “ex nihilo”(“нічого”), не просто виступає віхою в процесі космогонії, але нарівні з Дао є основним принципом існування і функціонування Космосу, тобто космічність-впорядкованість полягає в тотальній взаємотрансформації Всесвіту та його елементів-частин (явищ, речей - Всього) – фактично в неупорядкованості-хаотичності.
Саме на абсолютній єдності світу робить акцент Чжуан-цзи, через що, до речі, критикує мову за її посягання на таку єдність: слова-імена “розривають” Єдине, надаючи кожному своєму суб’єктові автономність, самостійність, можливо, навіть найгірше – субстанціональність.
Відомий “випадок з життя” Мудреця, коли йому нібито наснилося, що він метелик, а невдовзі роздумував, чи-то то йому наснилося, що він метелик, чи-то метелику наснилося, що той є Чжуан-цзи, має на меті вказати на релятивність і умовність Всього, усіх станів, зокрема й зачіпає проблему життя-смерті, яка була однією з найактуальніших ще для “адептів” протодаоського шаманізму. Грубо даосів можна поділити на таких, які намагалися всілякими способами продовжити собі життя і таких, які ставилися байдуже до смерті. Перші, маючи на меті безсмертя, для цього розробляли спеціальні дієтичні, сексологічні та дихальні практики і вважали, що з досягненням безсмертя вони стануть величнішими, святішими за древньокитайських досконаломудрих (шен жень), так їм легше буде осягнути Дао. Але, хоч в “Чжуан-цзи” є згадки про таке прагнення безсмертя, воно аж ніяк не виступає самоціллю, скоріше має номінальний характер, це більше схоже на данину культурі. В тексті трапляються й слова про те, що немає жодних об’єктивних підстав, аби боятися смерті і висуваються гіпотези про те, що після смерті може бути краще, ніж за життя. Автор також не розділяє поняття “я” і “не-я” з огляду на Єдність світу.
Останнє має дуже важливий епістемологічний аспект. Чжуан-цзи вказує на те, що “істина” в кожного своя, через що вона не може бути істиною, тобто кожна “істина” має винятково суб’єктивний, чимось зумовлений характер, справжня ж істина (як така) фактично є непізнаваною або принаймні невисловлюваною, її мислить лише Дао, адже для Нього все є таким, яким воно насправді є. Говорячи про відносність істини на прикладі людей, які сперечаються (“хіба людина, яка перемогла в суперечні, має рацію стовідсотково?”), критикує спекулятивність вчення школи імен (мін цзя) про істинність або хибність чогось за умови “вдалого” доказу. Ідеальне, абсолютне пізнання Світу (Дао), єднання з Великим Єдиним, виходить, є можливим лише за умови містичного його осягнення (“знання, що не є знанням” – останнього етапу осягнення Абсолюту, коли людина досягає стану “володіння незнанням”, якому передують етапи володіння знанням і перший етап “неволодіння знанням”; були й даоси, які порівнювали останній рівень зі станом незнання дитини, але справедливо було б зазначити, що такий стан більше подібний до “стану неволодіння знанням”, ніж до “стану володіння незнанням”), адже раціональне, як не крути, розділяє Світ.
Недіяння (у вей) – дуже послідовний висновок із філософії Чжуан-цзи й даосизму взагалі, адже оскільки все є Єдиним і немає фактично різниці, якими будуть нюанси в цій єдності, людина вже є необхідно природною, навіть якщо вона сповідуватиме діяльність (ю вей) – це , по суті, ніяк не відіб’ється на Всесвіті-Космосі. Дао разом з Де (сила, яка робить речі тим, чим вони є, “блага сила”) зробили людину вільною, через що жодним чином не можна обмежувати її будь-якими ціннісними системами, зокрема звідси й випливає критика конфуціанства з його гуманністю й справедливістю – їх треба “забути” разом із корисливістю. Також присутня критика людини, яка забуває свою природність і все глибше втягує себе в багно штучного відходу від природи.
Відповідно до цього й виникає політичний ідеал “Чжуан-цзи” – це фактично анархізм, хіба що з номінальним правителем, який має дозволяти своїм підданим робити що завгодно, зважаючи на їх природність:
"Я чув про те, що Піднебесній потрібно дозволити бути такою, якою вона є, але не чув, що світом потрібно управляти. Я кажу: "дозволити бути", тому що побоююся, що природу людей зіпсують керуванням. Я говорю: "бути таким, який він є", тому що вважаю, що керуванням можна насильно змінити властивості людей. Але якщо ніхто не схильний до надмірностей і не відрікається від своїх життєвих властивостей, для чого тоді управляти Піднебесною?" (Переклад В.В. Малявіна, гл. 11).
Хоча перед тим згадувалося про позитивність правових кодифікацій в аспекті бажання влади уніфікувати, зрівняти, згармонізувати Піднебесну – аби закони працювали на благо Цілісності-Єдності останньої.
«ІСТОРИЧНІ НОТАТКИ» («ШИ ЦЗИН») СИМА ЦЯНЯ.
У 2 тис. до н.е. в Китаї було створено незалежну від вимови ієрогліфічну писемність, завдяки чому носії численних мовних діалектів, не розуміючи усного мовлення, легко могли спілкуватися у письмовій формі. Найдавнішою пам’яткою китайської літератури є книга пісень “Шицзин” (XI–VI cт.ст. до н.е.). Це твори китайського фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувалися про своїх підданих.
Шицзин («Книга песен», кит. трад. 詩經, упр. 诗经, пиньинь Shī Jīng; Wade-Giles: Shih Ching) — один из древнейших памятников китайской литературы, уникальный источник информации о языке и традициях различных регионов древнего Китая.
Содержит 305 народных песен и стихотворений различных жанров, созданных в XI—VI вв. до н. э. и отражающих многообразные явления духовной и социальной жизни; отбор и редакция произведений приписывается Конфуцию. Лунь юй вкладывает в уста Конфуция призыв изучать Шицзин как источник знаний о природе и обществе. Получив канонический статус, Шицзин был включен в канонический сборник конфуцианских текстов У-цзин.
В сравнении с литературой Воюющих Царств заметна архаичность языка "Книги песен". Цзо чжуань, Шан шу указывают, что она была широко распространена в среде образованной элиты. Песни цитировались как признак принаддежности к китайскому культурному кругу. Археологические находки 20 в. обнаружили фрагменты песен в альтернативной записи, не затронутой реформой письменности раннеимперского периода: при вариативности графики, цитаты демонстрируют строгое фонетичнское единство. Это указывает на то, что песни циркулировали прежде всего в устной форме.