Танах и литература Танах и европейская литература

В эпоху классицизма — эстетического направления в европейской литературе и искусстве 17-го — начала 19-го веков — творческая энергия была направлена на создание таких произведений, которые бы обращали внимание читателя и зрителя на вечные проблемы, вечные конфликты, вечные черты личности, истории, природы и человеческого рода. Поэтому в эпоху классицизма характерным было обращение к уже известным из древности произведениям с целью переписать их по-новому. При этом было важно соблюсти четкие жанровые требования (как того требовала античная трагедия, эпопея, ода) и акцентировать в известном уже материале новые, насущные аспекты, будь то философия, психология личности, конфликт между обществом и индивидуумом и тому подобное. Очевидным образом, Танах мог предложить и на деле снабжал авторов искомым материалом. Примерами таких произведений являются трагедии Жана Расина (1639—1699) — «Эсфирь» и «Гофолия», книги Джорджа Ноэла Гордона Байрона (1788—1824) «Еврейские мелодии» и «Каин».

Танах и русская литература

В Москве в 90-е годы ХХ века были изданы три книжки: «Ветхий Завет в русской поэзии» (1996), «Псалтирь» в русской поэзии" (1995), а также книга, не имеющая прямого отношения к теме «Ветка Палестины. Стихи русских поэтов об Иерусалме и Палестине» (1993). Они показывают, как часто и под разным углом вчитывались русские поэты в Танах. Если же обратиться к Псалтири, то более всего, как кажется, привлекал русских стихотворцев псалом 137 (или 136 в христианском каноне).

27. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТЕКСТІВ БІБЛІЙНОГО КАНОНУ. ТАНАХ ЯК СИНТЕЗ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ.

Склад та структура Біблії

Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від гебрейського «berit» — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із єврейським народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.

Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, — священною лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:

Тора (івр. תורה) — «Вчення» або «П'ятикнижжя Мойсеєве»;

Невіім (івр. נביאים) — «Пророки»; та

Кетувім (івр. כתובים) — «Писання».

Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. תנ"ך), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту.

Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.

Старий Заповіт

Старий Заповіт або Старий Завіт — перша частина Біблії, що по обсягу складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 46 книг, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:

- "Я - Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене"

- "Не зспоріднюйтесь з іншими (язичницькими) народами"

Структура Старого Завіту, яка складається з чотирьох головних груп:

• Доісторичні книги

• Історичні книги

• Навчальні (поетичні) книги

• Пророчі книги

Більшість вчених вважає, що книги Старого Заповіту створювались або складались у період між 12-м та 2-м століттями до н.е, тобто до народження Ісуса Христа. Канон Старого Заповіту має деякі відмінності у різних християнських конфесій. Всі конфесії визнають єврейський канон (т. зв. «первоканонічні книги»), православні та католицькі видання включають також сім «другоканонічних» книг, які відкидаються, однак, протестантами.