Світове дерево Іґґдрасиль у скандинавській міфології Іґґдрасиль

У скандинавській міфології, Іґґдрасиль (також використовуються назви Мімамейд та Лерад) — це «Світове дерево», велетенське дерево, що, як вважалось, об'єднує та підтримує усі дев'ять світів скандинавської космології. Часто припускають що це ясен, тлумачення загальноприйняте тепер у Скандинавії. Інша версія стверджує що у минулому Іґдрассиль вважався тисом, що співпадає із його описом в Едді як вічнозеленого. Асґард, Альфхейм та Ванахейм спочивають на гілках Іґґдрасиль. Його стовбур це вісь світу, що проходить через центр Мідґарду, навколо якого розташований Йотунхейм, під яким лежить Нідавеллір або Свартальхейм. Три корені простягаються вниз до Хельхейм, Ніфльхейм та Муспельхейм, але лишень у першому світі розташоване джерело із якого поливають Іґґдрасиль.

Дерево життя як об'єкт поклоніння в Монгольській імперії Чингізхана

З середньовічних хронік відомо, що у великій степовій імперії монголів Чингізхана було поширене єдинобожжя у різних формах (поклоніння Сущому, Життю, Всевишньому, Аллаху, Христу, Будді, Вічному Небу), серед яких було також поклоніння «кущам». Зокрема багатьох руських князів змушували їм вклонятися. Є всі підстави вважати, що описані «кущі» використовувались як природній знак (символ, ікона) Вічного дерева життя, подібно до ікон у християнстві. З часом ця практика зменшилась, залишившись лише у віддалених кінцях імперії (шаманізм деяких племен Казахстану і Алтаю), поступившись християнству і знаку хреста, як стародавньому знаку Вічного дерева життя.

Вічне дерево життя і християнство

Дерево життя — в біблійній книзі Буття — особливе дерево, посажене Богом посеред Едемського саду. Приносить плоди, які дарують вічне життя.

Одним з самих простих і одночасно самих змістовних знаків Вічного дерева життя є хрест «†». Цей стародавній знак вічного життя, істини і спасіння, так само як ідея Вічного дерева життя були з успіхом використані першими християнами та поширені в усі кінці нашого світу. Цікаво, що в сучасному світі ідею зв'язку всього живого найкраще втілює сучасне світове Міжмережжя або Інтернет. Тому цілком логічно розглядати хрест (поряд із іншими його значеннями) як один з можливих символів для позначення інтернету.

Знаки-синоніми світового древа

Як і в більшості символів, у світового дерева (дерева життя) є знаки-синоніми, які певною мірою замінюють його в деяких текстах або підкреслюють і розвивають якесь одне зі значень чи окрему властивість дерева. Такими символами в казках та обрядових піснях є світове яйце, міст (калиновий міст), світова гора, стовп, дорога, церква з трьома верхами, три тереми, корабель, драбина, мотучка, ланцюг, арка, місто.

Опредметненими виявами (атрибутами) світового дерева є віха — висока палиця з колесом на вершечку (колесо — символ сонця), купальське й майське дерева тощо. Ці атрибути світового древа присутні майже в кожному з найбільших свят календарного циклу, а також на весіллі (згадуване вже гільце). Як утілення дівочої долі, символ дерева з'являється в одному з ворожінь на сятої Катерини (7 грудня). Дівчина вирізає в саду гілочку вишні, вносить до хати й ставить у глечик із водою. Як розквітне до Щедрого вечора (святої Маланії, 13 січня) — то добрий знак, буде цього року весілля. А як не зацвіте — ще рік доведеться сидіти в дівках. Тут вишнева гілочка символізує дівочу долю, саму дівчину — чи цвісти їй на весіллі цього року, чи ні.

На весіллі молоду символізує гільце (вільце) — молоде деревце, або гілка, найчастіше з сосни чи вишні. На дівич-вечорі в суботу дівчата гуртом прикрашають його квітами, калиною та барвистими стрічечками, співаючи при цьому пісень «до гільця». Це ніби символ дівування нареченої. Коли беруться ділити коровай, гільце розбирають собі по гілочці дружки молодої. Вважається, що гілочки з весільного гільця, прикрашені квітками, допомагають потім дружкам щасливо вийти заміж.

Подекуди на Поліссі донині зберігся звичай «водити куста» на Зелені свята (Трійця). Одну з дівчат гурт вбирає «кустом». Для цього плетуть два пишні вінки з гілок клена й липи, більший — на шию, менший — на голову. За крайку дівчині затикають гілки так, що утворюється ніби спідниця із зелені. З дівчиною-Кустом ходять по хатах, вітають господарів із Зеленими святами, бажають щастя й багатства. Бачимо тут відлуння віри в те, що померлі душі переселяються в дерева, а на Зелені свята приходять у гості до нащадків.

Купальське дерево, яке зветься Купайлиця або ж Марена, символізує родючість, дівування, єднання молодих у шлюбі. Воно також нагадує про перше дерево, з яким творився світ. Це деревце (велику гілку, найчастіше з верби чи вишні) встановлюють хлопці увечері на галявині на Івана Купала (6 липня). Наприкінці обряду Купайлицю топлять або розламують на маленькі гілочки, й кожна дівчина бере собі по гілочці.

Перед Різдвом є звичай (який прийшов до нас із Західної Європи) встановлювати в домі й прикрашати ялинку. Вічнозелене деревце символізує вічне життя, а прикраси на ньому — ті дари, які мусить отримати людина в новому році. Існує думка, що різдвяна ялинка — це образ священного древа, а зоря, якою вона увінчана, є символом неба або сонця.

В українців образ світового древа зафіксований в орнаментальних зображеннях на вишитих і тканих рушниках, килимах, витинанках, писанках, скринях, меблях, пряничних дошках, посуді та в оздобленні одягу.

6. УСНА ПОЕТИЧНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ. ВИТОКИ ТА ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ.

Усна народна творчість — колективна літературна і музична творча діяльність народу.Це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фолькло́р (англ. folklore), народна творчість — художня колективна творча діяльність народу, що відображає його життя, погляди, ідеали.

Фольклор — це створені народом і існуючі в народних масах словесність (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.