Лев та миша

Жив собі на горі могутній лев. Він полював кожного дня, і гірські звірі жахалися його. Одного разу зустрів лев пантеру. Вся шкура її була драною, і хутро її обвисало лахміттям; від багатьох поранень була вона ані живою, ані мертвою. Запитав її лев: – Що трапилось з тобою? Хто порвав твою шкіру, хто обдер твоє хутро? І пантера йому відповіла: – Це зробила людина. Запитав тоді лев: – А хто то є людина? Відповіла йому пантера: – Немає нікого хитрішого за людину! Ніколи не давайся їй до рук! Затаїв лев злість на людину та пішов її шукати. Зустрів він на шляху віслюка та кобилу. Морди їхні опутувала вузда, а в зубах були вудила. Запитав їх лев: – Хто вас так зв'язав? І вони відповіли: – Наш господар, людина! Здивувався лев: – Невже людина сильніша за вас? Тоді мовили вони: – Вона наш хазяїн. Немає нікого розумнішого за людину. Ніколи не давайся їй в руки! Ще більше озлився лев на людину і пішов від віслюка та кобили. Зустрівся він з биком та коровою. Роги їхні було відрізано, ніздрі їхні було проколото, а на шиї у них лежало ярмо. Запитав їх лев, хто це зробив, і вони відповіли йому, що це зробив їх господар – людина. Пішов лев далі і зустрів ведмедя. Кігті в нього було обрізано, а зуби – вирвано. Запитав його лев: – Невже людина сильніша навіть за тебе? І ведмідь відповів: – Так, сильніша. Був у мене в услужінні один чоловік. Він приносив мені їжу. Але одного разу сказав він мені: “Воістину твої кігті занадто довгі, вони заважають тобі брати їжу. А зуби твої занадто слабкі і не дають тобі їсти те, що ти хочеш. Дозволь їх мені видрати, і я принесу тобі вдвічі більше їжі, аніж звичайно!” І я дозволив. І от він узяв мої зуби та кігті, кинув мені у вічі пісок та втік. А мені вже нічим було його втримати. Ще більше розгнівався лев. Він пішов від ведмедя і почав шукати людину. Але незабаром він зустрів іншого лева, якого було защемлено великим деревом. Розколотий згори стовбур дерева защемив лапу лева, і лев жалівся, що не міг втекти. Запитав його лев, який прийшов: – Як же потрапив ти в таку біду? Хто це зробив із тобою? І відповів йому інший лев: – Зробив це чоловік. Стережися його та не вір йому. Чоловік хитрий! Ніколи не давайся йому в руки! Я-от зустрів чоловіка і запитав його: “Яким ремеслом ти займаєшся?” А він мені мовив: “Моє ремесло – попереджати старість. Я можу тобі зробити такий талісман, що ти ніколи не вмреш. Так і бути, я зріжу стовбур дерева і дам тобі доторкнутися до цього талісману. Після цього ти не помреш ніколи!” І от я пішов за ним до цього дерева. Він зрізав його, розщепив стовбур дерева клином і сказав мені: “Поклади сюди свою лапу!” І я засунув лапу в щілину. Тоді він вибив клин, і дерево защемило мою лапу. А чоловік, коли побачив, що я безсилий помститись, кинув мені у вічі пісок та втік. Розсміявся лев, що прийшов, і мовив: – О людино, якщо ти коли-небудь потрапиш мені до лап, я відплачу тобі відразу за всі образи, які ти завдав тваринам гір! І лев пішов далі на пошуки людини. Але раптом трапилось так, що опинилась під лапою лева миша, зовні слабка і зовсім мала. Лев надумав уже її розчавити, але миша благала: – Не розчавлюй мене, господарю мій! Якщо ти мене з'їси, все одно не будеш ситий. Якщо ж ти мене відпустиш, голод твій не стане сильніший. Але за те, що ти подаруєш мені життя, я теж коли-небудь подарую тобі життя. Не роби мені зле, не вбивай мене, і коли-небудь я врятую тебе від біди. Лев усміхнувся і мовив: – Що ж ти можеш зробити? Адже ніхто на землі не в змозі мене подолати і завдати мені зле! Але миша поклялася йому: – Присягаюсь, що врятую тебе від загибелі, коли прийде для тебе чорний день! Лев сприйняв усе за жарт, однак подумав: “Якщо я з'їм цю мишу, ситим я і справді не буду!” І він відпустив її. А трапилось так, що один мисливець, який ловив тварин в пастки, вирив яму якраз на шляху лева. Лев провалився в яму і опинився в руках мисливця. Опутав його мисливець сітями і міцно зв'язав сухими шкіряними мотузками та ще перев'язав ременями сиром'ятними. І от зв'язаний лев лежав у горах та журився. Але доля побажала, аби клятва миші стала правдою. Схотіла доля посміятися над пихатими словами лева і о сьомій годині ночі привела до нього маленьку мишку. Сказала мишка леву: – Хіба ти не пізнаєш мене? Я та сама маленька миша, якій ти дарував життя. Я прийшла, аби сьогодні відплатити тобі добром за добро. Потрапив ти до рук людини, але я врятую тебе від загибелі. Треба бути вдячним тим, хто зробив тобі добро. І от миша почала гризти левові пута. Вона перегризла всі сухі ремені та всі ремені сиром’ятні, якими було зв'язано лева, і звільнила його від пут. Потім миша сховалася в гриві лева, і він відразу ж рушив з нею в гори. Поміркуй про маленьку мишку, найслабкішу з усіх мешканців гір, та про лева, найсильнішого з усіх тварин, що мешкають в горах! Поміркуй про диво, що здійснилося за велінням долі!