Стефаненко т. Г. Етнопсихологія

Стефаненко Т. Г. Етнопсихологія. - К.: Інститут психології РАН, «Академічний проект», 1999. - 320 с.ISBN 5-201-02323-1, 5-8291-0028-2

Підручник викладає систематичний курс етнопсихології і представ ляє собою доповнене й виправлене видання навчального посібника, випущеного факультетом психології МГУ ім.М. В. Ломоносова вкрай обмеженим тиражем в 1998 р. У ньому зроблена спроба інтеграції етнопсихологічних підходів, що існують у різних науках - від психології до культурантропологіі Окреслюються шляху розвитку етнопсихології, представлені класичні та новітні досягнення її основних шкіл і напрямів в дослідженнях особистості, спілкування, регуляції соціальної поведінки в контексті культури.Детально проаналізовані соціально-психологічні аспекти етнічної ідентичності, міжетнічних відносин, адаптації в инокультурной середовищі.

Для студентів, що спеціалізуються в галузі психології, історії, політології та інших гуманітарних наук.

Стефаненко Т. Г. 1

Етнопсихологія 1

ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ В ДЗЕРКАЛІ Етнопсихологія 4

ПЕРЕДМОВА 10

ЧАСТИНА ПЕРША. Введення 10

Глава I етнічного відродження другої половини XX століття 11

1.1. Етнічний парадокс сучасності 11

1.2. Психологічні причини зростання етнічної ідентичності в сучасному світі 12

1.3. Етнічна ідентичність в ситуаціях соціальної нестабільності 14

ГЛАВА II Етнопсихологія як міждисциплінарна галузь знання 16

2.1. Що таке етнос? 16

2.2. Культура як психологічне поняття. 18

2.3. Що таке етнопсихологія? 20

Частина друга. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ Етнопсихологія 24

ГЛАВА I Етнопсихологічний ІДЕЇ У ЄВРОПЕЙСЬКОЇ науки 24

1.1. Зародження етнопсихології в історії і філософії 24

1.2. Вивчення психології народів у Німеччині і Росії '25

1.3. В. Вундт: психологія народів як перша форма соціально-психологічного знання 28

1.4. Г. Г. Шпет про предмет етнічної психології 29

ГЛАВА II ПСИХОЛОГІЧНЕ НАПРЯМОК В американської етнології 31

2.1. Конфігурації культур 31

2.2. Базова і модальна особистість 32

2.3. Предмет і завдання психологічної антропології 34

ГЛАВА III ПОРІВНЯНО-КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ДО ПОБУДОВИ Загальпсихологічним ЗНАННЯ 37

3.1. Перші емпіричні дослідження в загальній психології 37

3.2. Трохи про тести інтелекту 38

3.3. Зорові ілюзії 40

3.4. Колір: кодування і категоризація 41

ГЛАВА IV ОСНОВНІ НАПРЯМКИ Етнопсихологічний дослідження 45

4.1 Релятивізм, абсолютизм, універсалізм 45

4.2. Л. Леві-Брюль про ментальність первісного і сучасної людини. 46

4.3. К. Леві-Строс про універсальність структури мислення 49

Частина третя ОСОБИСТІСТЬ У культур і етносів 52

ГЛАВА I ЕТНОКУЛЬТУРНА Варіативність СОЦІАЛІЗАЦІЇ 52

1.1. Соціалізація, инкультурация, культурна трансмісія 52

1.2. Етнографія дитинства 55

1.3. Порівняльно-культурне вивчення соціалізації: архівні, польові та експериментальні дослідження 58

1.4. Отроцтво і «перехід у світ дорослих» 62

ГЛАВА II Етнопсихологічний ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ особистості 66

2.1. Особистісні риси: універсальність або специфічність? 66

2.2. Національний характер або ментальність? 69

2.3. Проблема норми і патології 74

ГЛАВА III УНІВЕРСАЛЬНІ І КУЛЬТУРНО-специфічні АСПЕКТИ СПІЛКУВАННЯ 78

3.1. Порівняльно-культурний підхід в соціальній психології 78

3.2. Залежність комунікації від культурного контексту 80

3.3. Експресивне поведінку і культура 84

3.4. Межкул'тпурние відмінності в каузальної атрибуції 87

ГЛАВА IV КУЛЬТУРНА Варіативність РЕГУЛЯТОРІВ СОЦІАЛЬНОГО ПОВЕДІНКИ 92

4.1. Регулятивна функція культури 92

4.2. Індивідуалізм і колективізм 94

4.3. Вина і сором як механізми, соціального контролю 98

4.4. Конформність як регулятор поведінки індивіда в групі 101

Частина 4. ПСИХОЛОГІЯ Міжетнічні стосунки 105

Глава 1. Міжетнічні відносини і когнітивні процеси 105

1.1. Відносини міжгрупові і міжособистісні 105

1.2. Психологічні детермінанти міжетнічних відносин 107

1.3. Соціальна та етнічна ідентичність 109

1.4. Когнітивний і афективний компоненти етнічної ідентичності 109

Глава 2. Розвиток і трансформація етнічної ідентичності 113

2.1. Етапи становлення етнічної ідентичності 113

2.2. Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності 115

2.3. Стратегії підтримки етнічної ідентичності 116

2.4. Проблема зміни етнічної ідентичності 117

2.5. Модель двох вимірювань етнічної ідентичності 119

Глава 3. Механізми міжгрупового сприйняття в міжетнічних відносинах 123

3.1. Етноцентризм ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ 123

3.2. Етнічні стереотипи: історія вивчення та основні властивості 125

3.3. Етнічні стереотипи: проблема істинності 127

3.4. Етнічні стереотипи і механізм стереотипізації 129

3.5. Соціальна каузальна атрибуція 130

Глава 4. Етнічні конфлікти: причини виникнення та способи врегулювання 133

4.1. Визначення та класифікації етнічних конфліктів 133

4.2. Етнічні конфлікти: як вони виникають 135

4.3. Етнічні конфлікти: як вони протікають 138

4.4 Врегулювання етнічних конфліктів 141

Глава 5. Адаптація до нової культурної серед 145

5.1. Адаптація. Акультурації. Пристосування 145

5.2. Культурний шок і етапи міжкультурної адаптації 146

5.3. Фактори, що впливають на процес адаптації до нової культурної серед 148

5.4. Наслідки міжкультурних контактів для груп та індивідів 150

5.5. Підготовка до міжкультурного вза імодействію 151

5.6. «Культурний асимілятори» або техніка підвищення міжкультурної сензитивності 153

Література 156

ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ В ДЗЕРКАЛІ Етнопсихологія

Вихід сучасного підручника «Етнопсихологія» в завоювала визнання читачів завдяки публікації психологічної класики «Бібліотеці соціальної психології» - закономірний і своєчасний.Не тільки тому, що в роботі Т. Г. Стефаненко підсумовані та узагальнені результати етнопсихологічного досліджень за століття, що минув з часу першої публікації представлених в «Бібліотеці» фундаментальних праць В. Вундта, Г. Лебона, Г. Тарда, А. Фуллье та інших основоположників етнопсихології.А й тому, що етнопсихологічна проблематика займає особливе, можна навіть сказати виняткове місце в долі соціальної психології як галузі наукового знання.І минуле, і - впевнений - майбутнє цієї дисципліни найтіснішим чином пов'язані з вирішенням кола проблем етнопсихологічного характеру.

Відомо, що витоки соціально-психологічного знання чітко виявляються вже у філософських трактатах давнини.«Держава» Платона, «Політика» і «Риторика» Аристотеля, «Бесіди і судження» Конфуція - переконливі і не єдині свідчення того, що історія соціально-психологічного мислення настільки ж стара, як і спроби зрозуміти природу взаємин людини і суспільства і знайти способи їх регулювання.Яким чином із суперечливих і мінливих людських прагнень виростають стійкі форми соціального гуртожитку?Як в умовах стандартизує людей тиску суспільства і жорсткого соціального контролю народжується і виживає вільна і неповторна індивідуальність?Чи можна і як полегшити тягар одвічного конфлікту індивіда і суспільства, не знищивши першого і не підірвав другого?Лише перелік імен мислителів, протягом століть ставили і вирішували ці центральні для соціальної психології проблеми, зайняв би не одну сторінку.Однак, як ні важливий їх внесок у становлення соціально-психологічного знання, тільки в другій половині минулого століття воно перестає бути долею окремих інтелектуалів і до початку нинішнього набуває статусу відносно самостійної і визнаною науки.Чому і як це сталося?

Віддаючи звіт в тому, що виникнення будь-якої науки - процес тривалий, багатоскладовий і однозначного тлумачення не піддається, ризикну назвати дві групи причин, взаємодія яких зумовило утвердження соціальної психології як системи наукового знання на рубежі століть.Перша - глобальні суспільно-історичні перетворення, досягли апогею в XIX ст.Драматичні процеси формування національних держав сучасного типу, міграційна і соціальна мобільність як наслідок остаточного розпаду феодальних відносин, безпрецедентне зростання міст, бурхлива індустріалізація - ці та їм подібні соціальні події визначили суспільну необхідність вивчення психологічних чинників соціальної динаміки: масової свідомості і поведінки, механізмів консолідації та відтворення народів (етносів) та ін Друга група причин, що визначили виникнення соціальної психології, пов'язана з розвитком і диференціацією системи гуманітарного знання (досить згадати, що саме в XIX ст. права «наукового громадянства» отримали соціологія, психологія, етнологія, мовознавство і інші человековедческие дисципліни) і кризою традиційних концепцій соціо-історичного розвитку та психологічних доктрин.Будучи незадоволені абстрактно-логічними способами реконструкції закономірностей як історичного процесу, так і духовного життя індивіда, мислителі кінця минулого століття устами послідовника Е. Дюркгейма Селестена Бугле постулювали необхідність «перейти від філософії Я до філософії Ми й побудувати соціальну психологію, закони якої висвітлюють біографію народів, історію людства, як закони індивідуальної психології висвітлюють біографію індивідів ^»1.

Розглядаючи соціальну психологію як свого роду міст над прірвою, який розділяв історію та індивідуальну душу, автори того часу вважали, що розвиток цієї дисципліни дозволить істотно просунутися в пізнанні як першої, так і другий.Ізольований індивід - не більш ніж звична абстракція.Розглядати його таким, як він відкрито внутрішньому спостереження, тобтопоза соціального контексту - означає будувати наукову фікцію, т.к.індивідуальність - продукт історії.«Якщо ми хочемо пояснити форму і зміст психіки індивіда, ми повинні йти від загального: логічно і хронологічно суспільство передує індивіду» ^1. Суспільство не однорідне, перебуваючи в ньому, людина належить до різних соціальних груп, кожна з яких по-своєму впливає на його життя.Але найбільш значущою з них століття тому майже одностайно вважали народ (етнос).Не випадково, першим варіантом нової - соціальної!- Психології стала саме психологія народів, покликана, на думку її засновників М. Лацаруса і Г. Штейнталя, «відкрити ті закони людського духу, які проявляються там, де багато живуть і діють спільно, як одиниця» ^2.Хоча дух народу живе тільки в індивідуума, закономірності його виникнення, розквіту і занепаду можуть бути пізнані лише тоді, коли головним об'єктом психологічного вивчення стане етнос як такий.

Звичайно, учень І. Гербарта М. Лацарус і послідовник В. Гумбольда Г. Штейнталь не були єдиними авторами відкриття великої соціальної групи як особливої ​​психологічної реальності.Психологічному осмисленню соціальної групи сприяли праці К. Д. Кавеліна, П. Л. Лаврова, Н.К. Михайлівського, Н. Н. Надєждіна, Г. В. Плеханова, А.О. Потебні, Г. Г. Шпета та ін в Росії, В. Вундта, Г. Зім-Меля, Ф. Тенісу в Німеччині, Г. Спенсера в Англії, Е. Дюрк-гейми, Г. Лебона, Г. Тарда та ін у Франції, Ф. Гиддингса, Ч. Кулі, Е. Росса, А. Смолл, У. Томаса, Л. Уорда в США.Етнопсихологічні дослідження названих вчених, як і їх численних послідовників в XX ст., Багато в чому визначили, по-перше, проблемну область психологічного аналізу соціальних груп, по-друге, розуміння їх сутнісних властивостей.

Що прагнуть зрозуміти психологи, вивчаючи групи?Іншими словами, що є основним предметом соціально-психологічної рефлексії при аналізі груп?Дослідження психології народів - спільнот настільки складних і багатоликих, що, здавалося б, про які-небудь цілісних психологічних феноменах тут і мови бути не може, - дозволяють сформулювати щонайменше п'ять головних проблем психологічного вивчення різноманітних груп. Перша. Як спочатку номінальна спільність колись сторонніх людей перетворюється на реальну психологічну спільність?Завдяки чому виникають і в чому полягають феномени і процеси, що знаменують народження групи як цілісного психологічного освіти?Як з'являється і виявляється групова згуртованість? Друга. Який цикл життєдіяльності групи від моменту виникнення до розпаду?Які передумови та механізми її переходу від одного якісного стану до іншого?Які фактори визначають тривалість існування групи? Третя. Які процеси забезпечують стабільність та ефективність функціонування групи як колективного суб'єкта спільної діяльності?Які способи стимуляції її продуктивності?Як виникає і реалізується керівне початок групової активності?Як відбувається функціонально-рольова диференціація членів групи або її підгруп?Чи впливає структура взаємодії людей у групі на характер їх міжособистісних відносин? Четверта. Як залежить психологічна динаміка групи від її положення в суспільстві?Якою мірою соціальний статус групи визначає траєкторію її життєвого шляху?Як пов'язані внутригруп-групові процеси та феномени з особливостями міжгрупових відносин даної групи? П'ята. Чи відбувається щось з людиною, коли він стає членом групи?Чи змінюються його погляди, цінності, звички, уподобання?Якщо так, які механізми впливу групи на особистість і наскільки глибокі його наслідки?Чи може і за яких умов окрема особистість виступити фактором групової динаміки?Як позначаються на долі групи індивідуально-психологічні особливості її учасників?

Різноманіття соціальних об'єднань, які виступали об'єктами психологічного аналізу протягом півтора століття, так само як і серйозні трансформації, які вони зазнали за цей період, виключають однозначність зустрічаються в літературі відповідей на поставлені запитання.Однак спрямованість їх вирішення проглядається досить чітко: вона продиктована сформованим, в тому числі під впливом етнопсихологічних досліджень, розумінням сутності соціальної групи як відносно стійкої сукупності людей, історично пов'язаних спільністю цінностей, цілей, засобів яких умов соціальної життєдіяльності.Звичайно, сама по собі ця дефініція, втім, як і будь-яка інша з багатьох десятків існуючих в соціальній психології, не дозволяє повністю і всебічно охарактеризувати психологічне своєрідність настільки багатопланового явища, як людська група.Давно відомо, що всяке явище завжди багатше власної сутності.Багатогранність, динамічність і мінливість реальних соціальних груп не можуть бути зведені до залишаються незмінними сутнісним властивостям стабільності, історичності, спільності життєдіяльності групи.Однак іншого шляху у нас немає, бо дати визначення будь-якого об'єкта - це значить сформулювати критерії його відмінності від інших об'єктів, критерій ж може бути тільки стійким, отже, сутнісним відмітною ознакою.Якими ж якостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її можна було віднести до розряду соціальних груп?

Детальний аналіз соціально-психологічних уявлень про природу соціальної групи, що склалися в руслі різних теоретичних орієнтації, до числа головних відмітних ознак соціальної групи дозволяє віднести наступні:

1. включеність людської спільності в більш широкий соціальний контекст, систему суспільних відносин, що визначають можливість виникнення, зміст і межі існування групи і задають (прямо або від противного) моделі, норми або правила межиндивидуального і колективної поведінки і міжгрупових відносин;

2. наявність у членів групи значимого підстави (причини) спільно знаходиться в ній, що відповідає інтересам всіх його учасників і сприяє реалізації потреб кожного;

3. схожість долі складаються в групі людей, які поділяють умови, події життя і їх наслідки і в силу цього мають спільністю вражень і переживань;

4. тривалість існування, достатня для виникнення не тільки специфічної мови і каналів внутригруп-пових комунікацій, але і колективних історії (традицій, спогадів, ритуалів) і культури (уявлень, цінностей, символів, пам'ятників), що надають уніфікує вплив на світосприйняття членів групи і тим самим зближують їх;

5. поділ і диференціація функціональних ролей (позицій) між членами групи або її підгрупами, обумовлені характером загальних цілей і завдань, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікації і схильностями утворюють групу осіб, що передбачає кооперативну взаємозалежність учасників, комплементарність (взаємодоповнюючі) внутрішньогрупових відносин ;

6. наявність органів (інстанцій) планування, координації, контролю групової життєдіяльності і індивідуальної поведінки, які персоніфіковані в особі одного з членів групи, наділеного особливим статусом (вождя, монарха, лідера, керівника тощо), представлені підгрупою, що володіє спеціальними повноваженнями ( парламент, політбюро, дирекція, ректорат і т.п.), або розподілені між членами групи і забезпечують цілеспрямованість, впорядкованість і стабільність її існування;

7. усвідомлення учасниками своєї приналежності до групи, самокатегоризація як її представників, більш схожих один з одним, ніж з членами інших об'єднань, виникнення на цій основі почуття "Ми" ("Свої") і "Вони" ("Чужі") з тенденцією переоцінювати гідності перших і недоліки друге, особливо в ситуації міжгрупового конфлікту, що стимулює зростання внутрішньогрупової солідарності за рахунок часткової деперсоніфікації самосприйняття членів групи, що розглядають себе в ситуації загрози ззовні як її рівнозначних захисників, а не ізольованих володарів унікальних особливостей;

8. визнання даної людської спільності як групи її соціальним оточенням, обумовлене участю групи в процесі міжгрупової диференціації, що сприяє становленню та відокремлення окремих громадських об'єднань і дозволяє з боку розрізняти їх у складній структурі соціального цілого і ідентифікувати їх представників на основі поділюваних співтовариством критеріїв, наскільки б схематичні, ригідні і упереджені вони не були: стереотіпізірованность і емоційність міжгрупових уявлень, можливо, дозволяють сумніватися в їх істинності, але аж ніяк не перешкоджають ефективному впізнанню і категоризації як самих груп, так і їх учасників.

Яким чином обмежена в соціальному просторі сукупність людей набуває названі ознаки соціальної групи?Завдяки чому історично конкретне безліч осіб стає колективним суб'єктом соціально-психологічних феноменів?Г. М. Андрєєва, Л. П. Буєва, А. В. Петровський, ряд інших вітчизняних дослідників, у тому числі автор цих рядків, головним системоутворюючим і інтегруючим підставою групи вважають соціально обумовлену спільну діяльність.У першому наближенні вона може бути зрозуміла як організована система активності взаємодіючих індивідів, спрямована на доцільне виробництво (відтворення) об'єктів матеріальної і духовної культури, тобтосукупності цінностей, що характеризують спосіб існування суспільства в даний історичний період.Зміст і форми групової життєдіяльності в кінцевому підсумку продиктовані палітрою суспільних потреб і можливостей.Соціальний контекст визначає матеріальні та організаційні передумови утворення групи, задає цілі, засоби й умови групової активності, а багато в чому і склад реалізують її індивідів.

Говорячи про психологію соціальної групи, до цих пір ми намагалися визначити, які властивості повинна придбати якась сукупність людей, щоб стати справжньою людською спільністю.Аналіз соціально-психологічних трактувань групи до таких властивостей дозволив віднести стійкість існування, переважання інтеграційних тенденцій, достатню виразність групових меж, виникнення почуття Ми, близькість норм і моделей поведінки та інші, перераховані вище.Спробуємо тепер підійти до тієї ж проблеми з іншої, протилежної сторони.Задумаємося: чого повинна бути позбавлена ​​соціальна група, щоб, втративши названі властивості, перетворитися на номінальну сукупність людей, яка не володіє якою б то не було «колективної психологією»?В іншому формулюванні: чим відрізняється умовна група осіб, зазвичай виділяється в статистиці, від реальної?Відповідь не проста, але очевидний - відсутністю взаємозв'язку (взаємозалежності) учасників у способі життя, що визначає можливість і спосіб задоволення значущих потреб, інтересів і цілей.

Прояви внутрішньогруповий взаємозалежності людей настільки ж різноманітні, як самі людські об'єднання.Поділ процесу спільної діяльності між членами малої функціональної групи, обумовлене характером мети, засобів та умов її досягнення, складом і рівнем кваліфікації виконавців, - найбільш наочний приклад взаємозалежності індивідів у реалізації спільних інтересів та особистих потреб, пов'язаних з досягненням колективних цілей.Кооперативна взаємозв'язок (співробітництво) тут втілюється як у кінцевому продукті спільної діяльності, так і в процесі його виробництва.Індивідуальні дії в структурі спільної діяльності завжди взаємообумовлені: або тому, що повинні розгортатися в суворій послідовності, коли підсумок одного дії служить умовою початку іншого, або з інших причин, включаючи, в тому числі, конкурентні відносини між виконавцями.Враховуючи, що члени будь малої групи щодо регулярно і тривало контактують лицем до лиця, на мінімальній дистанції, не можна виключити, що їх пов'язують не тільки функціональні, але і емоційні взаємини.Найчастіше приховані від стороннього погляду стороннього спостерігача симпатія і антипатія, любов і ненависть, жертовність і егоїзм - теж прояв співзалежності безпосередньо - тут і тепер - людей, що спілкуються.

Легко помітити, що орієнтовані на досягнення спільної мети функціональні (рольові, інструментальні) і орієнтовані на учасників спільної діяльності емоційні (міжособистісні) взаємозв'язку виникають внаслідок просторово-часового сопрісутствія членів групи.Очевидно, що члени великих стійких груп, у тому числі етнічних, хоча й інформовані про існування один одного, близьке знайомство здатні підтримувати лише з вельми обмеженим колом собі подібних.Крім того, про скоординовану життєдіяльності подібних груп можна говорити лише умовно.Різного роду комітети, асоціації, ради, конгреси та ін інституціональні об'єднання, що існують в рамках великих груп, є лише частково організують і сполучними групу інстанціями і не визначають ані спрямованість, ні темпи групової динаміки.Характеризуючи життєдіяльність цих груп, доречно, мабуть, говорити не про цілеспрямоване розвитку, а про еволюцію, кінцеву мету якого виокремити неможливо.Справді, в чому полягають скільки-небудь постійні спільні цілі таких груп, як «росіяни», «французи», «німці» і т. п.?Легше відповісти на питання «як», аніж «навіщо» вони виникають.Походження етносів йде корінням у віддалене минуле, а термін і спрямованість їхньої життєдіяльності, якщо вони є, ховаються в туманному майбутньому.

Культурно-психологічний своєрідність етносів та інших великих стійких груп складається історично, часто зусиллями багатьох поколінь, тому справжня природа соціально-психологічної консолідації таких спільнот може бути розкрита тільки за допомогою історико-психологічного аналізу, погружающего об'єкт вивчення в річку часу.Представники етнічних груп пов'язують не стільки безпосередні - функціональні і емоційні - відносини, скільки по суті символічні контакти, породжені відчуттям подібності умов і способу життя, переживань, інтересів і цінностей.Дослідження етнічної ідентичності - почуття приналежності до власного етносу, солідарності з ним, детально викладені в підручнику Т. Г. Стефаненко, істотно розширюють і збагачують уявлення про форми і механізми психологічної інтеграції соціальних груп.Автор переконливо показує, що етнодіфференцірующіх ознаками, на основі яких будується усвідомлення етнічної приналежності, можуть бути самі різні і часом несподівані для стороннього спостерігача елементи матеріальної і духовної культури.Причому чинником ідентичності тут є не сама по собі об'єктивна культурна відмітності цих елементів, а їх сприйняття, оцінка в їх якості.Мимоволі згадується дефініція М. Лацаруса і Г. Штейнталя, згідно з якою «народ є безліч людей, які розглядають себе як народ, зараховують себе до одного народу» ^1.Якщо спільність уявлень виявляється детерминантом психологічної цілісності настільки «солідної» групи, як етнос, можна припустити, що соціально-перцептивні процеси відіграють істотну роль і у згуртуванні інших, у тому числі малих груп.Кілька призабуті, але все ж ведуться в останнє десятиліття дослідження групової динаміки підтверджують справедливість цього припущення.

Сказаного, думаю, достатньо, щоб зрозуміти, що етнопсихологія внесла величезний внесок в осмислення соціально-психологічних механізмів життєдіяльності груп.Втім, знайомство з цим підручником - впевнений - переконає його в тому, що не меншим евристичним потенціалом етнопсихологія володіє і у вивченні інших проблем соціально-психологічного знання: особистості, спілкування та ін Думаю, однак, що зміст книги має настільки очевидною самостійною цінністю, що не потребує додаткових посиланнях на вклад у розвиток споріднених психологічних дисциплін.

Робота Т. Г. Стефаненко являє собою перший досвід створення академічного за охопленням матеріалу й розкриттю проблем, понять і завдань підручника з етнопсихології.У ньому коротко, але ємко підсумовано понад сто років розвитку цієї науки.Автор так підбирає матеріал, щоб сконструювати у читача панорамне бачення предмета в теоретико-методологічному та історіографічному плані і познайомити його з результатами новітніх порівняльно-культурних досліджень.Але це не стільки нарис історії та сучасного стану етнопсихології, скільки детальний аналіз еволюції ключових для даної науки ідей.Хоча автор в силу своїх наукових інтересів тяжіє до соціальної психології, етнопсихологія в її викладі постає міждисциплінарної областю знань, що розвивається на стику психології, культурантропологіі та соціології.Свіжість, новизну підходу зумовлює стрижневий елемент, пронизливий практично всі виклад: аналіз психологічних аспектів етнічної ідентичності, її впливу на розвиток особистості в етнокультурної середовищі, стабільність етнічних спільнот і міжетнічні відносини.Саме за допомогою поняття етнічної ідентичності автору вдається досягти творчого приросту в інтерпретації та осмисленні інших етнопсихологічних феноменів.

Робота Т. Г. Стефаненко є далеко не єдиною, в рамках якої висвітлюється етнопсихологічна проблематика.За останні роки, коли в суспільстві зростає - аж ніяк не пусте - інтерес до «національних проблем», а етнопсихологія стала вивчатися в більшості вузів, які готують психологів, побачило світ вже кілька аналогічних навчальних посібників.У Санкт-Петербурзькому державному університеті в 1994 р. видана «Етнічна психологія» А. О. Бороноева і В. Н. Павленко, а в 1995 р. - «Введення в етнічну психологію» під ред. Ю.П. Платонова.Серед робіт московських авторів слід назвати «Введення в етнопсихологію» Е. А. Саракуева і В. Г. Крисько (1996) та «Вступ до етнічну та крос-культурну психологію» Н. М. Лебедєвої (1998).Можна тільки вітати їх видання, що свідчить про становлення російської етнопсихології, її затвердження як міждисциплінарної галузі знання.Ці та інші навчальні посібники розрізняються концептуально і за широтою охоплення матеріалу, але в кожному з них читача чекають знахідки і відкриття.Однак більшість з них несуть на собі явний відбиток того, що система етнопсихологічного знання далеко не усталилася: використовуваний авторами понятійний апарат суб'єктивний, зайвої строкатістю відрізняється виклад емпіричних даних, способи їх отримання часто відсутні, в результаті цілі розділи посібників виявляються присвячені опису умоглядно виділених етнопсихологічних особливостей представників окремих народів.

На цьому тлі робота Т. Г. Стефаненко вигідно відрізняється тим, що вона логічно структурована, в ній розвиваються класичні й пропонуються нові концептуальні схеми, що, втім, робиться не на шкоду конкретності викладу і великій кількості добре осмисленого фактичного матеріалу.Загальгуманітарну ерудиція автора дозволяє їй не тільки аналізувати етнопсихологічні дослідження, а й використовувати приклади з етнологічної, мовознавчої та художньої літератури, представленої в грунтовної міждисциплінарної бібліографії.

Звичайно, у відносно невеликому підручнику Т. Г. Стефаненко охоплена далеко не вся етнопсихологічна проблематика, в чому, втім, віддає собі звіт і автор (див. авторське передмову).Немає сумніву, що з розвитком російської етнопсихології продовжиться робота над створенням нових, як більш фундаментальних, так і більш спеціалізованих посібників та підручників, в якій візьме участь і автор цієї книги.

Дійсний член РАО, доктор психологічних наук, професор А. І. Донцов