запорізьких козаків з невідомих причин згорів. Архів монастиря згорів ще раніше – в 1764 р. Цим і пояснюється, чому ми нічого фактично не знаємо про організацію і роботу самого шпиталю.

4.1.3. ФормуваннясистемисоціальногозахистууXVIII-XIX ст.

За часів Катерини II (1775) було встановлено Приказ “общественного призрения” – народні школи, сирітські будинки, лікарні, аптеки, богадільні, лепрозорії, божевільні, робітні будинки. Наприкінці XVIII ст. оформлюється державна структура соціальної допомоги населенню. У багатьох губерніях запроваджуються установи суспільної опіки зі своїми закладами підтримки і захисту населення, розвивається світське законодавство в галузі суспільної опіки і приватної благодійності. Почала розвиватися громадська благодійність. Зокрема в Україні було відоме “Харьковское общество благотворения” (1812). У 1822–1824 рр. було складено атлас богоугодних закладів та запроваджено норми їх забезпечення ліжками тощо. Члени імператорської родини виступали ініціаторами створення благодійних фондів.

Подібні інститути суспільної опіки існували в усіх цивілізованих країнах. Проте система соціального захисту в ХVІП–ХІХ ст. на Заході формувалась згідно настроїв індивідуалізму, повної свободи індивідууму і відповідальності за свої вчинки – панівної філософії того часу. Наприкінці XIX ст. були зроблені перші спроби глибше зрозуміти причини соціального зла, замість вивчення лише його зовнішніх проявів. Початок цьому поклав Чарльз Бут, який керував дослідженням життя людей в Лондоні; публікація його доповіді під назвою “Життя і праця людей в Лондоні” (17 томів, 1892–1903) мала далекосяжний ефект. За його висновками майже третина лондонського населення жила в бідності.

4.2. Поняття соціального захисту і соціальної безпеки

4.2.1. Гарантії соціального захисту в Конституції України

Поняття “соціальний захист” у нашій країні почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча у тій чи іншійформі соціальнийзахистзавждибув притаманний суспільству.

Соціальний захист являє собою комплекс організаційно-пра- вових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Органі- заційно-правові заходи – це створення інститутів соціального захисту і законів, які б керували їхньою діяльністю, економічні – формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших

74

платежів і трансфертів. Отже, в економічному сенсі соціальний захист – це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства.

Формування сучасних систем соціального захисту в світі було пов’язано з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й зараз не сприймають термін “соціальний захист” по відношенню до всього населення, вважаючи, що він стосується лише найбільш нужденних, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Все ж таки дедалі частіше соціальним захистом позначають весь комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини.

Зокрема, ст. 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У найбільш широкому трактуванні соціального захисту до ньоговключаютьтакожзаходиохорониздоров’я, соціальнуроботу тощо.

Отже, соціальний захист передбачає певний рівень матеріальної забезпеченості і підтримку доходів та створення добробуту.

4.2.2. Соціальний захист і соціальна безпека

Результатом цих заходів є стан захищеності або безпека людини. Соціальну безпеку розглядають, звичайно, не тільки стосовно окремої особи, але й усього суспільства і вона є складовою національної безпеки. Національна безпека являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Соціальна безпека як складова національної безпеки являє собою стан захищеності від загроз соціальним інтересам.

Мета соціального захисту. Розглядаючи добробут як мету соціального захисту слід зазначити, що в людському суспільстві поняття добробуту є вельми відносним. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можливість задовольнити основні потреби. Основні потреби людей змінюються в часі і просторі. Навіть 20–30 років тому потреби пересічного українця були дещо ін-

75

шими, ніж сьогодні. Відрізняються потреби жителів міста і села, пенсіонерів та дітей, людей з різним рівнем освіти і соціальним статусом. Сучасні системи соціального захисту мають тенденцію до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі і просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а тільки передумовою створення соціального добробуту – таких умов життя, в яких людина добре почувається, коли вона може фізично і розумово розвиватися. Отже, кінцевою метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Якщо звернутися до ст. 24 Конституції України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками, стає зрозумілим, що соціальний захист є одним з інститутів, який забезпечує права і свободи громадян.

З поняттям соціальної безпеки як складової національної безпеки узгоджується також інша мета соціального захисту – підтримка стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю і знаходить свій вираз у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення тощо.

Як бачимо, соціальний захист є поняттям значно вужчим, ніж соціальна політика. Сфера дії соціального захисту обмежується безпосередньо сім’єю та особою, їхнім добробутом. Проте кінцева мета і соціального захисту, і соціальної політики є практично тотожною.

4.2.3. Активна іпасивнаспрямованістьсоціального захисту

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога, по своїй суті, є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили у скрутну життєву ситуацію, зубожіли, вийти з цього стану і не опинитися на узбіччі суспільства.

76

Проте ще більш важливими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання активності особи. Соціальний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, та поліпшення її добробуту через соціальні служби та за рахунок грошової допомоги на виховання дітей. Система соціального захисту включає соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров’я та інші.

Отже, соціальний захист містить як пасивні, так і активні засоби підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними – соціальне страхування (тобто забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування та профілактика хвороб, атакож сприянняосвітітапідвищеннюкваліфікації працівників.

Соціальний захист і соціальне забезпечення. Як уже зга-

дувалося, термін “соціальний захист” вживається лише декілька років. Цей термін прийшов на заміну терміну “соціальне забезпечення”, який зберігає своє право на існування, проте містить в собі дещо вужче поняття ніж соціальний захист. Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених на соціальну допомогу, виплати по соціальному страхуванню та інші соціальні виплати. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги – по тимчасовій втраті працездатності, по вагітності і пологах, по догляду за дитиною до трьох років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога непрацездатним особам, дохід яких менше встановленої межі малозабезпезпеченості тощо. Соціальне забезпечення включає також надання допомоги у натуральному вигляді – у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах – будинках-інтернатах та вдома. За часів радянського соціалізму всі соціальні виплати здійснювалися виключно державою. Тому під соціальним забезпеченням розуміють переважно державне соціальне забезпечення, тобто таке, яке здійснюється державними органами. Таким чином, соціальне забезпечення – це заходи матеріальної підтримкиособитасім’їзбоку держави.

4.3. Формування сучасних систем соціального захисту і роль Міжнародної організації праці у цьому процесі

4.3.1. Формуваннясистемсоціальногозахистуврізних країнах

Нова історія соціального захисту розпочалась у XIX ст., коли розвинулося промислове виробництво, і були створені великі підпри-

77

ємства найманої праці. Внаслідок цього суттєво трансформувалася економічна роль сім’ї та її демографічний склад. Міграція з села до міста також сприяла розпадові сім’ї, що складалася з трьох поколінь. Отже, старі люди потребували у старості підтримки суспільства, тому що сім’я перестала виконувати цю функцію.

Уцих умовах на заміну старій доктрині соціального захисту, яка ґрунтувалася на принципах самодопомоги, сімейного забезпечення та доброчинності почала формуватися нова, яка декларувала відповідальність усього суспільства за добробут його членів. Наприкінці XIX ст. у багатьох європейських країнах вже існували добровільні системи колективного захисту безробітних, престарілих, удів та сиріт. Роль державної влади, яка ще дотримувалася переважно принципів лібералізму та індивідуалізму, обмежувалася законодавчим оформленням існуючих організацій та надання деяких видів гарантій і допомоги державним службовцям, деяким групам робітників, професії яких пов’язані з підвищеним ризиком.

Пріоритет у створенні систем соціального захисту по праву належить Німеччині, де найбільш розвинулися ідеї соціал-демократії. Саме за часів Бісмарка на противагу робітничому рухові було запроваджено систему соціального страхування для працівників промисловості. До неї входила допомога по хворобі (1883), при нещасному випадку на виробництві (1884), по інвалідності і по старості (1889).

На початку XX ст. уряди інших європейських країн також почали відчувати серйозні соціальні проблеми та дедалі більші вимоги

збоку робітничого класу, що змусило їх застосувати досвід Німеччини. Згодом деякі уряди майже повністю перебрали на себе відповідальність за певні види соціального забезпечення. Зокрема, з 1919 р. в англосаксонських та скандинавських країнах за підтримки держави було запроваджено соціальні (тобто без попередньої сплати внесків) пенсії за віком, сліпим та в деяких випадках іншим інвалідам. Пенсії призначалися після суворої перевірки стану нужденності особи, яка претендувала на надання соціальної пенсії.

Уцарській Росії ще у 1861 р. було прийнято Закон про “допоміжні товариства” при казенних гірничих заводах. Більш повно принципи соціального захисту було застосовано у Положенні 1901 р. “Временные правила о пенсиях рабочим казенних горных заводов и рудников, утративших трудоспособность на заводских и рудничных работах”. Таким чином, держава брала на себе відповідальність за соціальний захист робітників, “казенних”, тобто державних підприємств. Надалі, у 1903 р. відповідним законом відшкодування гарантувалося постраждалим від нещасного випадку та у випадку смерті їх сім’ям на

78

всіх промислових підприємствах. Нарешті, у 1912 р. Третя Державна Дума приймає пакет законів про соціальне страхування, які були аналогічними законам, прийнятим у Австрії, Німеччині та Франції.

У США перший закон стосовно пенсійного забезпечення працівників залізниць було прийнято у 1934 р. У 1935 р. був прийнятий закон про соціальний захист, який встановлював постійну державну пенсійну систему через внески роботодавців і працівників. Пізніше її було розповсюджено на утриманців, інвалідів та інші групи. Прийняття цього закону було наслідком того, що на початку 30-х років 5 млн літніх людей об’єдналися у загальнонаціональні клуби Таундсена, створені Френсісом Таундсеном для підтримки його програми, вимагаючи 200 дол. щомісячної пенсії для кожного працівника, віком понад 60 років. Президент Франклін Рузвельт утворив комісію з питань економічного захисту, щоб розглянути це питання. Після вивчення її рекомендацій, Конгрес у 1935 р. прийняв закон про соціальний захист.

Глибока економічна криза 30-х років в країнах Заходу, яка показала недосконалість тогочасних соціальних програм, прискорила процес усвідомлення суспільством відповідальності за всіх своїх членів. Держава відповідними законодавчими актами створює гарантії соціального захисту трудящих та їх сімей. Крім того, що держава бере на себе управління охороною здоров’я та освітою, контроль за соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, вона несе певні фінансові зобов’язання щодо соціального забезпечення інвалідів, безробітних та престарілих.

4.3.2. Система соціального захисту в Україні

Якщо розглядати соціальний захист з позицій системного підходу, як головний системоутворюючий фактор, можна визначити законодавчо-нормативну базу. На підставі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціальним захистом, регламентуються їх взаємовідносини з недержавними організаціями та населенням. Законодавство та інші нормативні акти обумовлюють формування фондів, які акумулюють кошти, призначені на соціальний захист та порядок їх використання, а також підготовку кадрів соціальних працівників як державних, так і недержавних установ. Інституціональну структуру соціального захисту в країні можна представити у вигляді схеми (рис. 4.1).

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи щодо підтримання її добробуту від народження і аж до смерті. Поруч з соціальним страхуванням та соціальною допомогою це сімейна політика, захист прав дитини,

79

матеріальна підтримка сімей з дітьми, рання імунізація, сприяння освіті, соціальна робота у неблагополучних сім’ях та соціальне обслуговування дітей-інвалідів.

Держава (міністерство)

Фонди, які Система акумулюють кошти підготовки

кадрів

Недержавні організації

Рис. 4.1 – Організаційно-правова структура системи соціального захисту

Активна політика на ринку праці сприяє ефективній зайня-

тості працездатного населення. Так звана гендерна політика спрямована на усунення дискримінації за статевою ознакою, забезпечення реальної рівноправності жінок.

Соціальний захист інвалідів передбачає не тільки їх матеріальне забезпечення та медичне обслуговування, але й доступ до робочих місць, закладів культури, освіти нарівні із здоровими людьми. Соціальне обслуговування людей похилого віку охоплює осіб, які його потребують, за місцем проживання та у спеціалізованих установах.

Цілеспрямована боротьба з бідністю засобами соціальної допомоги та активізації зусиль самого населення і дедалі більшим охопленням соціальним страхуванням в сучасних умовах також являє собою один з основоположних елементів системи соціального захисту. Конкретна робота по здійсненню заходів у всіх цих напрямках є соціальною роботою і вимагає фахової підготовки кадрів соціальних працівників.

Соціальну роботу в системі соціального захисту треба розглядати як ланку, яка поєднує адміністративно-правову систему соціального захисту з тим, для кого вона призначена, населенням.

80

Носієм функції поєднання є соціальний працівник, головним завданням якого є зробити доступними наявні соціальні служби для їхніх клієнтів. Основною функцією соціального працівника є допомога людям поводити себе адекватно до складного, спеціалізованого, технологічно орієнтованого суспільства, частиною якого є найближче оточення – сім’я, трудовий колектив, сусіди. Завданням професії соціального працівника є надання ефективних гуманітарних послуг індивідам, сім’ям, групам, громадам і суспільству з метою покращання якості життя та усього функціонування соціуму. Отже, підготовка кадрів є також складовою системи соціального захисту.

4.3.3. Роль МОП у формуванні сучасних систем соціального захисту

Наслідком Першої світової війни було, зокрема, створення першої Міжнародної організації праці (МОП), головним завданням якої було забезпечення соціальних гарантій трудящим у європейському, а згодом і у всесвітньому масштабі. МОП була утворена у 1919 р. в рамках Версальської мирної угоди. Цього ж року було розроблено і прийнято перші конвенції МОП у соціальних питаннях: “Робочий час

упромисловості – № 1”; “Охорона материнства – № 3”; “Праця жінок

унічний час – № 4”; “Мінімальний вік прийому на роботу в промисловості– № 5”; “Нічнапрацяпідлітків у промисловості – №6”.

У20–30-ті роки було прийнято низку конвенцій, які врегульовували питання соціального страхування. Особлива увага була надана нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням: № 12 – “Відшкодування при нещасних випадках у сільському господарстві” (1921); № 17 – “Відшкодування трудящим при нещасних випадках на виробництві” (1925); № 18 – “Професійні захворювання” (1925).

Роки Другої світової війни відзначені розширенням міжнародного співробітництва в галузі забезпечення соціальних гарантій трудящим. Зокрема було опубліковано такі документи як Атлантична хартія (1941) та Філадельфійська декларація МОП (1944). Атлантична хартія закликала до міжнародного співробітництва з метою досягнення вищого ступеня економічного розвитку, життєвого рівня і соціального забезпечення. У 1942 р. до цієї хартії приєдналося 26 держав (в т.ч. СРСР), які прийняли відповідні декларації. Філадельфійська декларація закликала уряди до запровадження гарантованої мінімальної заробітної плати, повної зайнятості, широких програм соціального забезпечення, поліпшення умов праці, підвищення життєвого рівня населення.

Період Другої світової війни був ознаменований також створенням нової концепції соціального захисту. У 1941 р. у Великобрита-

81

нії було утворено Комітет соціального страхування та союзних служб, очолюваний У. Беверіджем. У 1942 р. на замовлення уряду він підготував доповідь “Повна зайнятість у вільному суспільстві”. Крім питань боротьби з безробіттям у доповіді велика увага приділялась соціальному забезпеченню людей, які втратили заробіток. План соціального забезпечення Беверіджа передбачав рівність прав усіх громадян на соціальні виплати, захист особи від усіх випадків втрати заробітку, а також однаковий для всіх розмір державних пенсій і допомог. Поруч з цим концепція передбачала безплатне медичне обслуговування усіх громадян і матеріальну допомогу сім’ям з дітьми за рахунок держави та участь держави в утворенні фондів соціального страхування.

Принцип “все найкраще – дітям” в Англії почав здійснюва-

тися на державному рівні у воєнні роки. Саме цьому завдячує той факт, що після війни здоров’я англійських дітей було краще, ніж до війни (з виступу директора Дитячого Фонду ООН Гофмана).

Протягом 1944–1948 рр. лейбористський уряд перетворив ці ідеї в життя через ряд законодавчих актів, які оформили цілісну систему соціального захисту, що розповсюджувалася на все населення. Подібні реформи після Другої світової війни відбулися у багатьох західних країнах.

Активну роль у цьому процесі продовжувала відігравати Міжнародна організація праці. У 1944 р. МОП прийняла два важливих міжнародних документи, які визначили нову доктрину соціального захисту: “Про забезпечення доходу” і “Про медичне обслуговування”. Дані рекомендації націлюють держави та уряди на надання соціальних гарантій усьому населенню за всіх непередбачених обставин, що загрожують здоров’ю людей чи їх матеріальному добробуту.

Нині це спеціалізоване агентство ООН, яке налічує більш як 170 країн-членів, сприяє гармонійному соціально-економічному розвитку народів світу шляхом запровадження міжнародних стандартів праці та контролю за їх дотриманням, технічного співробітництва, сприяння дотриманню прав людини. МОП проводить наукові дослідження і розповсюджує інформацію, займається підготовкою кадрів для створення умов, щоб якнайбільша кількість людей на землі мала адекватні засоби забезпечення своїх потреб у харчуванні, житлі, здоров’ї, освіті та культурі. Декларація про цілі та завдання МОП (Філадельфійська), яка у 1944 р. визначила магістральні шляхи не тільки діяльності МОП, але й усієї світової соціальної політики на другу половину XX ст., урочисто проголосила завданням МОП сприяти запровадженню країнами світу програм, які, зокрема, мають на меті: повну зайнятість та підвищення життєвого рівня населення; зайнятість

82

працівників на таких роботах, де вони можуть отримати задоволення, виявляючи у повній мірі свою майстерність та вміння, та зробити найбільший внесок у загальний добробут; забезпечення (як засіб досягнення цієї мети і за відповідних гарантій усім зацікавленим) можливостей навчання і просування на вищі посади працівників, включно з міграцією та поселенням; забезпечення рівних можливостей щодо загальної та професійної освіти.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте комплекси заходів системи соціального

захисту.

2.У чому полягає мета соціального захисту? Чому вона має неоднозначне трактування?

3.Як співвідносяться соціальна політика і соціальна безпека?

4.У чому різниця між соціальною політикою і соціальним за-

хистом?

5.Наведіть приклади активної і пасивної спрямованості соціального захисту.

6.Чим соціальний захист відрізняється від соціального забез-

печення?

7.Якурольурозвиткусоціальногозахистувідігравала церква?

8.Розкрийте заходи соціального захисту в Україні за часів ко-

заччини.

9.Розкрийте принципи побудови системи соціального захисту у ХVІІІ – ХІХ ст.

10.Охарактеризуйте принципи, на яких ґрунтується сучасна система соціального захисту.

11.Мотиви створення МОП і її роль у глобалізації соціального

захисту.

12.Рольскладовихсистемисоціальногозахистуійогонапрямки.

13.Рольнедержавнихорганізаційусистемісоціального захисту.

14.Охарактеризуйте сучасні системи соціального захисту лю-

дини.

Література: [23; 24; 28; 40; 41; 43].

83