10.1.4. Забезпеченняповноїзайнятостіякодинзпріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії

У системі пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав забезпеченню повної зайнятості належить чинне місце. Вагомість цієї мети визначається як економічними наслідками безробіття (для суспільства в цілому і для кожної особи, що втратила роботу), так і суто соціальними. Проте, необхідність надання робочого місця всім, хто може і хоче працювати, тобто пропонує свою робочу силу на ринку праці, – не тотожна забезпеченню зайнятості за будь-яку ціну. Суспільство дійсно зацікавлене в тому, щоб всі його працездатні члени працювали, оскільки це за інших рівних умов забезпечує зростання ВВП і скорочує рівень демоекономічного навантаження (співвідношення чисельності незайнятого і зайнятого населення); більше того, керуючись економічними і соціальними міркуваннями, сучасне суспільство створює умови для загального зростання рівня трудової активності (жінок, зокрема, чи осіб пенсійного віку). Але зростання рівня зайнятості ефект матиме тільки тоді, коли він буде обумовлений економічно, коли результати цієї зайнятості будуть дійсно корисними.

Що ж стосується кількісних вимірів ефективності дій уряду по забезпеченню повної зайнятості, то необхідно мати на увазі природну норму безробіття. Практика свідчить, що прагнення стримувати безробіття на нижчому рівні неминуче обертається порушенням макроекономічних засад стабільної економіки: зростанням інфляції, дефіцитом державного бюджету тощо, а врешті-решт безробіття виходить з-під контролю і потрібно надто багато зусиль для приборкання цих негативних тенденцій економічного розвитку. Таких прикладів в історії достатньо, навіть в американській.

Для досягнення сформульованої мети управління ринком праці уряд вдається до активних і пасивних заходів, тобто до активної і пасивної політики ринку праці.

10.2. Активна політика ринку праці: мета, джерела фінансування, регіони поширення, основні напрями

10.2.1. Заходи активної політики ринку праці

Ще в 50-х роках ХХ ст. у так званій “шведській моделі” (моделі Райна–Мейднера) термін “активна політика зайнятості” використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають в часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного піднесення; таким чином підтримується необхідна рівно-

161

вага ринку праці, коригування обсягу додають йому гнучкості та дозволяють уникнути потенційно інфляційних “вузьких місць”. На відміну від цього “пасивна” політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов’язаної з ним системи фінансової допомоги.

Останнім часом зміст обох термінів набув принципово іншого значення. Активні методи підтримки ринку праці передбачають діяльність держави, спрямовану на скорочення рівня безробіття як такого, тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно на забезпечення повної зайнятості всього працездатного населення країни. Оскільки головною причиною безробіття є невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній, активна політика спрямована на подолання (або принаймні зменшення) цієї незбалансованості.

Отже, активнаполітика складається іззаходів, спрямованих на:

−збільшення попиту на робочу силу з боку як приватного, так

ідержавного секторів економіки;

−підвищення конкурентноздатності робочої сили та забезпечення якісної відповідності робочої сили і робочих місць (в просторі і в часі);

−поліпшення процесу працевлаштування.

Фінансується активна політика головним чином за рахунок цільових асигнувань центрального та місцевих бюджетів.

10.2.2. Забезпечення кількісної відповідності пропозиції робочої сили попиту на неї

Нагнітання попиту на робочу силу. Сьогодні український ринок праці перебуває в стані глибокої кризи, яка охопила переважну більшість галузей і професій. Проблема в тому, що на фоні зниження – і досить помітного – зареєстрованого безробіття, його обсяги, визначені за методологією МОП, лишаються практично незмінними.

В Україні з 2001 р. дотація щомісячно в розмірі фактичних витрат надається роботодавцям на працевлаштування за направленнями державної служби зайнятості на строк понад два роки безробітних, які знаходились на обліку в державній службі зайнятості як безробітні не менше 6 місяців, в першу чергу, жінок, які мають дітей віком до 6 років; одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце; дітей, які залишилися без піклування батьків; осіб передпенсійного віку; осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування.

162

Що стосується надання пільгових кредитів, то тут є дві проблеми. Перша стосується застави – як правило, безробітні не мають необхідного для цього майна; житло при наявності неповнолітніх дітей не може бути заставлене. Тому необхідний гарант повернення кредиту. Друга проблема пов’язана із сплатою відсотків за кредит. В Україні банки та кредитні спілки вимагають дуже високі відсотки, які унеможливлюють користування кредитами за умови невисокої рентабельності. Виходячи з цього, до прийняття закону “Про зайнятість населення” безробітним для відкриття власної справи надавались безпроцентні кредити під гарантію Фонду сприяння зайнятості населення. На сьогодні такої практики немає.

Поліпшення процесу працевлаштування незайнятих громадян або таких, що хочуть змінити місце роботи. Велике зна-

чення для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій. Нині підприємці мотивуються надавати відповідну інформацію тільки штрафами за невиконання, цієї вимоги. Світовий же досвід доводить, що значно більш ефективним є застосування стимулюючих механізмів: можливість на пільгових умовах публікувати рекламу в засобах інформації, що належать службам зайнятості, або розміщати її в приміщеннях служб тощо.

Сприяння працевлаштуванню населення за допомогою інших посередників на ринку праці є надзвичайно важливим компо-

нентом взаємодії структур – державних та приватних, загальних та спеціалізованих – у наданні допомоги безробітним.

Поява приватних агенцій – якщо їх діяльність поширюється на окремі професійні групи безробітних – несе цілий ряд загроз, пов’язаних з потенційними можливостями для них надавати послуги тільки більш конкурентним на ринку праці особам: кваліфікованим, освіченим, молодим тощо. Відповідно вони можуть ухилятися від надання послуг по працевлаштуванню тим групам населення, які з різних причин (за віком, освітою, професією, станом здоров’я тощо) мають нижчу конкурентноздатність. За таких умов вони будуть “знімати вершки”, а державним структурам, які не мають права обмежувати коло своїх клієнтів, поступово доведеться працювати із все менш конкурентноздатним контингентом. Це неминуче знижуватиме престиж державних структур і очікування роботодавців отримати саме від них ту робочу силу, яка потрібна. Отже, вони втрачатимуть авторитет як у роботодавців, так і у широких верств населення. Крім того, неприйнятною є практика оплати безробітними послуг по працевлаштуванню, яку в тій чи іншій формі бере більшість таких агенцій.

163

Найбільш простим і водночас продуктивним напрямом взаємодії з іншими посередниками є обмін інформацією щодо наявних вакансій та робочої сили. Варто використовувати також інформацію з рекламних оголошень в засобах масової інформації та біля підприємств. Пошук необхідної робочої сили – і водночас її підготовку – можна здійснювати на семінарах та у клубах безробітних. Ефективним засобом швидкого працевлаштування в результаті безпосередніх масових контактів безробітних з потенційними споживачами їх робочої сили є ярмарки вакансій.

Працевлаштування за контрактами тимчасового найму.

Зазвичай контракти тимчасового найму заключаються на тристоронній основі між службою зайнятості, тимчасовим працівником і підприємцем. Вони являють собою важливий канал зниження безробіття.

Беручи участь у підписанні тристоронньої угоди тимчасового найму, державні служби зайнятості мають можливість здійснювати контроль за дотримуванням угоди і умовами найму. Цією формою найму користуються переважно такі уразливі з точки зору зайнятості групи робочої сили як некваліфіковані працівники, жінки, молодь, іноземні працівники. Однак за тимчасовими контрактами працюють і висококваліфіковані фахівці: конструктори, дизайнери, архітектори тощо, тобто ті, хто виконує конкретні проекти.

Працевлаштування через підприємства тимчасового най-

му. Високою організаційною формою тимчасового найму стало працевлаштування через так звані підприємства тимчасового найму, які не просто виступають як посередники між працедавцями і працюючими, а створюють своєрідну проміжну форму між постійною зайнятістю та випадковими роботами. Підприємство тимчасового найму виплачує своїм працюючим заробітну плату відповідно до їх кваліфікації і тієї роботи, яку вони виконують на інших підприємствах (з ними контракти підписані самим підприємством тимчасового найму), виконує відповідні соціальні платежі (перш за все по системах соціального страхування), провадить професійну підготовку і перепідготовку робочої сили, підвищуючи її конкурентоспроможність.

Оскільки в розрахунки між підприємством тимчасового найму і працедавцем входять не тільки виплати тимчасовим працівникам, а й оплата посередницьких послуг, загальний рівень оплати праці і соціальних виплат у таких працівників нижчий в порівнянні з постійними працюючими, але вони звичайно мають підвищені гарантії зайнятості в порівнянні з тими, хто шукає роботу на загальних підставах.

Поруч з тим, нижча вартість робочої сили тимчасових працюючих загрожує певною соціальною напругою серед працюючих на

164

постійній основі, оскільки знижує їх конкурентоспроможність. Тому в ряді країн розвиненої ринкової економіки було прийнято закони щодо регулювання зайнятості по тимчасовим контрактам, а в 1984 р. країни ЄС прийняли директиву стосовно умов праці за тимчасовими контрактами. Головним чином це стосувалося обмежень строку дії контрактів і їх поновлення.

У країнах перехідної економіки ситуація – дещо інша. По-пер- ше, вони не є такими потужними центрами тяжіння мігрантів, хоча легальний і нелегальний міждержавний перетік робочої сили існує. Наприклад, за даними Міністерства праці Чехії, найбільші обсяги трудової міграції до цієї країни здійснюють українці, які заповнюють робочі місця в будівництві, сільському господарстві, частково – у промисловості. Практично така ж картина в Польщі. У Росії, за даними Національного інституту українсько-російських відносин, працює більше 300 тис. наших співвітчизників. Законодавчого вирішення проблеми тимчасової зайнятості в країнах перехідної економіки поки що нема, але в майбутньому з розвитком економіки воно стане неминучим. Тільки за таких умов можна буде водночас поширювати гнучкі форми ринку праці і забезпечувати конкурентноздатність всіх працюючих, незалежно від виду зайнятості.

10.2.3. Сприяннядодатковійтимчасовійзайнятостібезробітних

Організація тимчасових робіт є важливим напрямом соціального захисту безробітних, оскільки дозволяє з одного боку – забезпечити їм більш прийнятний рівень добробуту, виплачуючи певну винагороду за суспільно корисну діяльність, а з другого – протидіє соціальній дезадаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості протягом тривалого періоду. Проте, тимчасові роботи мають не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Програми громадських робіт. Оскільки організація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони орієнтовані), цей напрямок політики ринку праці, безумовно, є елементом активної політики. Але треба мати на увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість, що жодна людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний етап між активною та пасивною політикою.

Крім цього треба звернути увагу на позицію Світового банку, який розглядає участь в громадських роботах як своєрідну перевірку

165

трудової активності безробітного, як можливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю. Фактично цю ідею реалізовано в Білорусі, при чому в ряді випадків для уникнення психологічного дискомфорту осіб, які раніше мали досить високий соціальний статус, їх залучають для участі в громадських роботах в інших населених пунктах.

Програми інтервенційних робіт. Окремим видом тимчасових робіт є так звані “інтервенційні роботи”, поширені зокрема в Польщі. Це роботи, спрямовані на виконання конкретного завдання (зазвичай, ремонтного чи будівельного характеру), обмежені не в часі, а в обсязі робіт, які фінансуються і організуються за загальною схемою громадських робіт.

Організація сезонних робіт. Цей напрям є особливо вдалим при направленні безробітних на сільгоспроботи. Як свідчить практика, люди часто погоджуються на такого роду роботу навіть за умови отримання винагороди у натуральній формі.

Тимчасове працевлаштування в державному секторі поширене в критичних випадках у Швеції і є досить дорогим напрямом політики ринку праці. Як правило, до таких дій вдаються у випадках необхідності допомоги особам з обмеженою працездатністю, безробітним більше 1 року та особам, що повернулися з міст позбавлення волі.

Підтримка населення у відкритті власної справи. Основні напрями діяльності стосовно самозайнятості. Складові бажаної політики стосовно самозайнятості в доповіді Міжнародного бюро праці формулюються таким чином:

−відсутність дискримінації по відношенню до цього виду ді-

яльності;

−селективна допомога, спрямована на усування дисбалансів і нерівності можливостей – з одного боку, і на витиснення неефективних, небажаних суспільству форм самозайнятості – з другого;

−рівноправність і однакова з найманими працівниками доступність соціального забезпечення;

−створення спеціальних органів для представництва і захисту інтересів самозайнятих.

Сприяння створенню власної справи безробітними. Тоді,

коли це стосується безробітних, то по суті допомога у відкритті власної справи означає оплату урядом створення самими безробітними собі роботизамістькомпенсаціїдоходів, втраченихвнаслідоквідсутності роботи.

Допомога в організації власної справи поширена в економічно розвинених країнах. Системи фінансування безробітних, що вирішили

166

розпочати власний бізнес, на початку 1990-х років існували в 17 дер- жавах-членах ОЕСР. Загальною метою цих систем є зниження рівня безробіття, а не вплив на рівень та якість самостійної зайнятості. Усю існуючу різноманітність систем самозайнятості в країнах розвиненої ринкової економіки можна звести до двох моделей, які найкраще репрезентують французька та англійська системи.

Цей напрям активної політики ринку праці виявив свою високу ефективність передусім в умовах економічної кризи і відповідної обмеженості до найманої праці. Взагалі аналіз динаміки розвитку самозайнятості свідчить про її зворотній зв’язок з розвитком зайнятості у сфері найманої праці. Але сприяння реалізації трудової активності безробітних громадян у сфері самозайнятості дає не тільки позитивні наслідки. Є і так званий “хвіст”, під яким розуміють викликаний організацією нових підприємств процес банкрутства – як тих, хто працював у цій сфері (чи галузі) раніше, так і тих, хто тільки розпочинає власну справу і з різних причин виявиться неконкурентоздатним. За оцінками експертів (прямих даних з цього приводу нема) згаданий хвіст становить близько 30 %, тобто відкриття 100 нових підприємств (на умовах самозайнятості чи мікробізнесу) призводить до того, що приблизно через рік на ринку праці залишається 70. З огляду на те, що таке підприємство забезпечує засоби до існування не тільки своєму власникові, а і всій його родині, можна вважати, що таким чином 70 сімей перестають потребувати адресної соціальної допомоги (по безробіттю, по бідності, на дітей тощо).

Збереження можливості одержання допомоги по безробіттю (або іншої) протягом перших місяців після відкриття влас-

ної справи. Британська програма, створена в 1983 р., передбачає виплату протягом 12 місяців щотижневої допомоги у розмірі £40 всім особам, що не мають роботи більше як 8 тижнів; основна умова участі в програмі – можливість власних інвестицій на суму £1000; єдине обмеження щодо виду діяльності – це її законність. Програма виявилась особливо привабливою для одинаків – понад 70 % учасників раніше отримували менше £40 на тиждень.

Програма забезпечує більше 20 % приросту самозайнятих і поглинає близько 3 % безробітних.

Можливість отримання допомоги по безробіттю авансом у формі одноразової грошової виплати для забезпечення стартового капіталу. Французька програма “Шомьор-креатьор (безробітні творці)”, створена в 1977 р. та удосконалена в 1984 р., була першою системою такого типу; нині у Франції, Канаді, Португалії та ряді інших країн претенденти можуть отримати замість допомоги авансом

167

субсидію на відкриття власної справи; розмір субсидії залежить від досвіду попередньої роботи та тривалості безробіття (перевага надається особам з більш короткою перервою у зайнятості); система дозволяє також придбати діюче підприємство за умови забезпечення контрольного пакету акцій. Учасники програми (близько 3 % безробітних) створюють 20–25 % нових підприємств.

В Україні з 2001 р. допомога по безробіттю може виплачуватись одноразово в розмірі річної суми допомоги по безробіттю, визначеної конкретному безробітному, для організації підприємницької діяльності безробітним старше 18 років, які не можуть бути працевлаштовані та виявили відповідне бажання. Якщо безробітний вже отримав частину призначеної допомоги, то виплачується її залишок.

Особам, яким допомогу по безробіттю виплачено одноразово, у випадку їх повторної реєстрації в державній службі зайнятості як безробітних у період двох років, у межах яких вона мала сплачуватись, допомога по безробіттю не призначається.

Надання необхідної професійної підготовки та консультативних послуг протягом початкового періоду ведення власної справи є надзвичайно важливим видом діяльності, оскільки переважна більшість населення не має необхідних знань з маркетингу, бухгалтерського обліку, законодавства, включаючи податкове.

Надання пільгових кредитів. Це один з найбільш дискусійних і проблематичних напрямів діяльності щодо організації безробітними нових підприємств. По-перше, настанови на повне 100 % повернення виданих безробітним кредитів є абсолютно нереальними. Навіть в економічно розвинених країнах, де початковий етап підприємництва є набагато менше ризикованим ніж в Україні, повертається приблизно 70 % виданих кредитів – решта осіб, що взяли кредити, банкрутує. Відсоток повернення кредитів у нашій країні реально може бути ще меншим. До того ж, в умовах збереження досить високого рівня інфляції (а 15–20 % на рік є високим рівнем) надання безпроцентних кредитів провокує безробітних до їх нецільового використання і певною мірою розбещує їх, як в цілому розбещує можливість неповернення кредитів, несплати податків тощо.

Організація лізингу. Йдеться про те, що особа, яка відкриває власну справу, може отримати обладнання в своєрідну оренду (яку буде сплачувати виробленою продукцією). Така система існує в більшості країн світу, включаючи перехідні економіки. Його переваги полягають, з одного боку, в можливостях для виробника обладнання зберігати (або навіть нарощувати) обсяги виробництва, а з другого – у забезпеченні нового підприємства необхідними засобами виробництва.

168

Цей напрям видається досить перспективним, хоча на сьогодні питання з Міністерством фінансів не узгоджені. Проведення експерименту, однак, відкриває можливості для його подальшого впровадження в масштабах усієї країни.

10.2.4. Забезпечення якісної збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї

Однією з основних характеристик ринку праці, критерієм ефективності його функціонування є ступінь якісної збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї, тобто відповідність за професійно-освітньою підготовкою, статтею, віком, рівнем працездатності тощо.

Професійна підготовка та перепідготовка робочої сили здійснюється цілим рядом структур, як приватних, так і державних. Проте, при формуванні відповідної стратегії треба мати на увазі можливі протиріччя між потребами в робочій силі певної якості і правом кожної людини одержувати саме ту професію, яку вона бажає. Можливим вирішенням цього протиріччя є досвід Німеччини. Там, по-перше, центри профорієнтації мають прогнози щодо ймовірностей працевлаштування та заробітків по широкому колу професій, а по-друге, мають дуже детальну інформацію щодо кожного учбового закладу: не тільки стосовно переліку професій, які там можна набути, а й стосовно провідних викладачів. Таким чином, кожна людина має можливість вільно обрати собі місце навчання та професію, але цей вибір робиться (чи принаймні може робитися) цілком свідомо, спираючись на змістовні дані. Не можна нехтувати і тією обставиною, що в Німеччині система підготовки кадрів функціонує під егідою не Міністерства освіти, а Міністерства праці.

Підготовка та перепідготовка з метою подальшого пра-

цевлаштування. У контексті забезпечення якісної збалансованості пропозиції робочої сили попиту на неї першочергове значення має підготовка та перепідготовка економічно активного населення за тими професіями, яких потребує економіка країни, та у відповідності з її вимогами щодо кваліфікації. Отже, одним з першочергових завдань державного управління є розробка якісного прогнозу попиту на робочу силу в розрізі професій і формування на його основі державного замовлення на підготовку (та перепідготовку) робочої сили. Це замовлення, яке повністю забезпечується бюджетним фінансуванням, має на конкурсних засадах розміщуватись у навчальних закладах.

Підготовка робочої сили (це стосується як вищої, так і про- фесійно-технічної освіти) поза межами державного замовлення може здійснюватися за кошти населення, підприємств, кредитів тощо.

169

Підготовка робочої сили до відкриття власної справи.

Важливим напрямом активної політики ринку праці є підготовка робочої сили до відкриття власної справи. Це передусім стосується мікропідприємництва та самозайнятості. Оскільки далеко не все населення має необхідні для цієї діяльності здібності, кінцевий успіх значною мірою залежить від якості попереднього професійного відбору.

З 2000 р. з коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку із змінами в організації робочого процесу та на навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств компенсується до 50 % витрат.

10.3.Пасивна політика зайнятості населення

10.3.1.Програма допомоги по безробіттю

Пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика зайнятості з спеціальних страхових фондів; в Україні це Фонд сприяння зайнятості населення.

Виплата допомоги по безробіттю є важливою складовою частиною системи соціального захисту приблизно 50 країн світу, переважно це – індустріальні країни з достатньо розвинутими і організованими ринками праці. Більшість нині діючих програм було сформовано перед Другою світовою війною, і лише незначна їх кількість (зокрема в країнах перехідної економіки, де раніше не визнавалося саме існування безробіття) з’явилася за останні роки.

У рекомендаціях МОП стосовно відшкодування втрачених доходів підкреслюється доцільність виплати допомоги у випадку повного чи часткового безробіття лише тим, хто зазвичай працює, здатен працювати, має професійну підготовку і застрахований. Відповідно більше ніж у 80 % країн матеріальна допомога надається на базі діючих систем соціального страхування.

Основою виплати допомоги по безробіттю є страхування: близько 75 % всіх програм базуються на обов’язковому страхуванні. Але, наприклад, в Данії та Швеції програми опираються на добровільне страхування; відповідно в цих країнах фонди, з яких сплачується допомога, фінансуються профспілками та урядом.

Приблизно половина програм, що опираються на обов’язкове страхування, орієнтовані на всіх зайнятих. Інші охоплюють зайнятих тільки у виробничих (несільськогосподарських) галузях. У деяких країнах діють спеціальні професійні програми для будівельників, докерів, залізничників і моряків.

170

Система добровільного страхування поширюється лише на ті галузі, де профспілки мають відповідні фонди (переважно на промисловість). Внески до цих фондів зазвичай є обов’язковими для всіх членів спілки, але відповідні відрахування можуть робити також і інші працівники галузі. Система добровільного страхування, наприклад, у Данії і Швеції охоплює відповідно 50 і 66 % всіх зайнятих. Незастраховані працівники у випадку безробіття в таких країнах можуть розраховувати на урядові субсидії.

Протягом тривалого часу дія систем страхування по безробіттю поширювалась тільки на осіб найманої праці. Однак нині розвиток цих систем характеризується постійним зростанням контингенту застрахованих: охоплюються всі категорії зайнятих, навіть ті, хто працює незанаймом, включаючисамозайнятих, алесплачуєстрахові внески.

З систем страхування в деяких країнах традиційно виключаються тимчасові працівники. Це пов’язано головним чином з адміністративними труднощами щодо сплати внесків. Одним з методів подолання цих труднощів є встановлення мінімального числа відпрацьованих годин або мінімальної суми заробітку, з якої сплачуються внески. Аналогічним чином включаються до систем страхування по безробіттю працюючі на умовах неповної зайнятості.

Зазвичай національним законодавством визначаються такі умови, що дають право на одержання допомоги по безробіттю:

−вимушений характер безробіття;

−здатність займатися трудовою діяльністю;

−готовність погодитися на робоче місце, що пропонується;

−активний пошук роботи;

−визначена тривалість попереднього періоду зайнятості. Крім того, згідно з рекомендаціями МОП, обмежується також

тривалість попереднього періоду зайнятості або сплати страхових внесків. Зокрема, законодавство ФРН передбачає зайнятість протягом 360 днів за останні 3 роки (для сезонних працівників – 180 днів); Франції – наявність оплачуваної роботи протягом 3 місяців за останній рік; Швеції – сплата внесків до фонду протягом 12 місяців, включаючи обов’язкові 5 місяців з останнього календарного року.

Українське законодавство передбачає попередню зайнятість (повну або неповну) протягом 26 тижнів (або більше) впродовж 12 місяців, що передували початку безробіття та сплату внесків на страхування по безробіттю.

10.3.2.Джерела фінансування допомоги по безробіттю та розмір допомоги

Джерела фінансування, як правило, – ті ж, що і для інших сфер соціального страхування: внески, що сплачуються працедавцем і най-

171

маним працівником відповідно до заробітку. Часто внески розподіляються (у тій чи іншій пропорції) між підприємцем і працюючим: наприклад в ФРН роботодавець і найманий працівник сплачують внески в розмірі 2,15 % заробітку. У багатьох країнах підприємці сплачують більші внески: зокрема в Канаді роботодавці вносять 3,3 % фонду заробітної плати працюючих, а наймані працівники – 2,5 % свого заробітку; у Франції – відповідно 4,4 і 2,5 %. Альтернативою є сплата внесків виключно роботодавцем, наприклад, такою є ситуація в більшості штатів США (крім Алабами, Аляски, Нью-Джерсі, Пенсільванії та Західної Вірджинії), де в федеральний фонд сплачується 0,68 % фонду заробітної плати, а в фонд штату – 5,4 %; в Італії підприємці сплачують внески в розмірі 1,6 % фонду заробітної плати.

У багатьох випадках уряд надає субсидії, насамперед для сплати допомоги тим безробітним, які не є застрахованими. Не говорячи вже про такі країни з традиційно вагомою участю держави в соціальному захисті як Швеція, де доля державних витрат складає біля 40 %, уряд фінансує майже третину витрат на допомогу по безробіттю в Японії, Франції, приблизно чверть – у ФРН. В Австралії допомога по безробіттю повністю фінансується з бюджету. У середньому по всіх країнах, що мають в системі свого соціального захисту програми виплати допомоги по безробіттю, частка урядових субсидій сягає двох третин всіх витрат на ці цілі.

Розміри допомоги по безробіттю визначаються або відповідно до попереднього заробітку або в твердих сумах, але крім цього розмір допомоги часто залежить від сімейного статусу (не обов’язково від наявності утриманців). Інколи вводяться додаткові обмеження по максимальному розміру допомоги.

Достатньо велика група країн сплачує допомогу по безробіттю, виходячи з двох критеріїв: існує базовий розмір, що визначається в твердих ставках і додатковий, який залежить від попереднього заробітку. Типовим прикладом такої схеми є французька, де сплачується 46 франків на день плюс 42 % попереднього заробітку, але загальна сума допомоги не може бути нижчою за 110 франків на день. Крім того сплачуються додаткові кошти в сумі від 44 до 95 франків на день залежно від віку, стажу роботи і сімейного стану та 67 франків на день (для осіб старше 55 років з 20-річним стажем роботи – 93 франки) протягом першого року безробіття. Таким чином, тільки прямі виплати сягають мінімум 220 франків на день.

Згідно з подібною схемою законодавство ФРН передбачає виплату допомоги по безробіттю в розмірі 68 % попереднього заробітку (63 % для одинаків); додаткові платежі по програмі, орієнтованій

172

на осіб з низькими доходами, становлять 58 % (56 % – для одинаків) попереднього заробітку. Тобто безробітний, який мав низькі заробітки, може отримувати допомогу, більшу за свої попередні доходи.

У США розмір допомоги становить біля 50 % попереднього заробітку, але є обмеження щодо мінімального (в середньому по країні приблизно 50 дол. на тиждень, але варіація по штатах – дуже велика) і максимального (біля 300 дол.). Крім того передбачається додаткова допомога на дітей та утриманців (біля 100 дол. на тиждень на кожного).

Треба зазначити, що програми допомоги по безробіттю часто включають часткову або повну компенсацію витрат на житло: Мальта, Франція, Ірландія, Великобританія. Зокрема у Франції сплачується від 25 до 50 франків на день протягом 365 днів.

Українське законодавство пов’язує розмір допомоги по безробіттю з розміром заробітної плати на останньому місці роботи, тривалістю страхового стажу та тривалістю безробіття. При страховому стажі до 2 років сплачується 50 % заробітної плати за останнім місцем роботи, від 2 до 6 років – 55, від 6 до 10 років – 60, понад 10 років – 70 %. Залежно від тривалості безробіття розмір допомоги зменшується і виплачується у такій пропорції до початкової визначеної суми: протягом перших 90 днів – 100, наступних 90 днів – 80, надалі – 70 %.

Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за встановлений законодавством розмір.

Основною причиною збільшення розміру допомоги законодавство ряду країн визнає наявність утриманців. Так, в Фінляндії до основної допомоги в 70 марок на день додається 15 марок при наявності однієї дитини, 22 марки – двох, 28 марок – трьох та більше. В Австрії допомога в розмірі 60 % попереднього заробітку збільшується до 80 % при наявності утриманців. В Італії при наявності сім’ї допомога збільшується в таких розмірах: на дружину додатково виплачується 160 лір на день, на кожну дитину – 220 лір, на інших утриманців – по 90 лір на день. У Великій Британії надбавка на дорослого утриманця становить £24,75, на дитину – 8,4.

На перших етапах формування програм допомоги по безробіттю вони охоплювали досить обмежене коло найманих працівників, були невеликими за розмірами і не оподатковувались. Зазвичай вони становили основне джерело доходів безробітних та їхніх сімей і не могли досягти рівня доходу, що підлягав оподаткуванню. Нині ситуація в економічно розвинених країнах докорінно змінилась в зв’язку з розширенням сфери охоплення системами страхування по безробіттю і збільшенням розміру допомоги – з одного боку, та розширен-

173

ням рамок прибуткового податку – з другого. Держава прагне запобігти тому, щоб певна частина безробітних, які отримують допомогу, мала дохід на рівні попереднього заробітку (а в окремих випадках навіть більший за нього), оскільки це неминуче знижує стимули активного пошуку роботи. Тому в одних країнах (ФРН, Італія) допомога по безробіттю, як і раніше, звільнюється від оподаткування та внесків на соціальне страхування, а в інших (їх набагато більше) з кінця 1970-х років поступово вводиться протилежна практика.

10.3.3. Тривалість надання допомоги по безробіттю

Згідно з конвенцією МОП № 102 “Мінімальні норми соціального забезпечення”, мінімальний період допомоги по безробіттю за страховими програмами визначений 13 тижнями протягом 12 місяців. Але ця ж конвенція передбачає виплату допомоги особам чиї доходи не перевищують визначеної межі за програмою соціальної допомоги, що охоплює все населення країни (допомога по бідності), протягом 26 тижнів. З часу прийняття конвенції № 102 максимальна тривалість виплати допомоги по безробіттю (що на той період рідко перевищувала 26 тижнів), у більшості економічно розвинених країнах збільшилась приблизно до 52 тижнів.

Чи не найдовша тривалість надання допомоги по безробіттю в Норвегії: 80 тижнів безперервно або протягом двох календарних років – для осіб молодших 64 років і протягом повних двох років – для старших. Пенсійний вік в цій країні – 67 років. Протягом 52 тижнів сплачується допомога в ФРН (відповідно до тривалості страхового стажу) і Великобританії, 50 – в Канаді (відповідно до законодавства конкретної провінції), 30 – в Австрії, 26 – в Італії і США (в США тривалість надання допомоги по безробіттю збільшується до 39 тижнів в штатах з напруженою ситуацією на ринку праці, а в Італії тривалість виплати може двічі збільшуватись на 90 днів в районах чи галузях, які урядом визначені як кризові).

Взагалі тривалість надання допомоги визначається двома чин-

никами:

−періодом очікування від моменту звільнення (або реєстрації) до початку сплати;

−обмеженнями тривалості самого періоду надання допомоги. Наявність періоду очікування обумовлена насамперед тим, що

кожна з трьох сторін (держава, роботодавець і найманий працівник) повинна нести свою частку відповідальності за безробіття. Така логіка встановлення цього періоду в країнах розвиненої ринкової економіки передусім для безробітних протягом тривалого періоду (більше 6 міся-

174

ців). Ідея “першої втрати” або “сумісного страхування” передбачає, що кожний працівник повинен брати на себе відповідальність за наслідки перших днів безробіття, якою б не була його тривалість.

Конвенція МОП № 102 “Мінімальні норми соціального забезпечення” передбачає, що дні без роботи, до і після тимчасової роботи, тривалість якої не перевищує визначеного періоду, враховуються як один і той же випадок втрати заробітку. Це означає, що випадки найму безробітного на тимчасову або випадкову роботу не враховуються як зайнятість при визначенні періоду очікування. Так, у Великій Британії два періоди безробіття, відділених один від одного інтервалом не більше вісім тижнів, розглядаються як дві частини однієї перерви в зайнятості. Це положення, прийняте з невеликими модифікаціями і в інших країнах світу, дозволяє не пересувати початок періоду очікування допомоги на кінець останнього нетривалого періоду зайнятості.

Крім того, у випадках короткострокового безробіття допомога не сплачується, що не тільки економить кошти, а й значно спрощує адміністративну процедуру.

Тривалість періоду очікування в більшості країн становить від трьох (Австрія, Великобританія) до семи днів (Італія, США), хоча є й інші варіанти. Зокрема в Канаді період очікування становить два тижні, а в ФРН взагалі допомога сплачується з першого дня. По одних програмах такий період очікування існує один раз на рік, хоча особа може працевлаштовуватися і втрачати своє робоче місце декілька разів; по інших – період очікування допомоги передбачається при кожному випадку безробіття.

Іншу роль відіграє період очікування при довготривалому (більше шести місяців) безробіттю.

Необхідно підкреслити, що тривалість і періоду очікування, і періоду сплати допомоги аж ніяк не залежить від моделі ринку праці і взагалі системи соціального захисту країни.

В Україні загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 днів протягом двох років з дня призначення допомоги по безробіттю. Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 днів.

Згідно з вітчизняним законодавством виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців у разі надання особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.

175

Умови припинення або скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю. Зазвичай тимчасова втрата права на отримання допомоги обумовлюється:

−звільненням за власним бажанням;

−звільненням внаслідок порушення трудової дисципліни або участі в страйку;

−безпідставною відмовою від запропонованого робочого місця, що відповідає спеціальності та кваліфікації безробітного.

Законодавство ФРН, Бельгії, Фінляндії, Австрії передбачає позбавлення права на допомогу по безробіттю на чотиримісячний строк.

В Україні тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на 90 днів у разі звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.

При відмові безробітного від двох пропозицій підходящої роботи тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк від 60 до 90 днів, при відмові безробітного, який не має професії, спеціальності або займав робоче місце, яке не потребує спеціальної підготовки, від проходження професійної підготовки на строк від 30 до 90 днів, при приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (на строк від двох до чотирьох місяців для заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається його місце роботи) в період одержання допомоги по безробіттю – на строк від тривалості тимчасової роботи до 90 днів, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації – на строк від 30 до 90 днів, при відмові від роботи за спеціальністю чи професією, набутою після професійної підготовки або перепідготовки за направленням державної служби зайнятості – на строк від 60 до 90 днів.

Функції допомоги по безробіттю. Головне завдання програ-

ми – забезпечити виконання обох функцій допомоги по безробіттю:

−компенсації втрачених доходів;

−стимулювання якомога швидшого працевлаштування. Допомога по безробіттю має забезпечити належне існування

самого безробітного та його утриманців і водночас стимулювати його до активного пошуку роботи. І якщо з першою функцією все більшменш ясно, проблема – лише в фінансових можливостях, то щодо стимулюючої ролі єдиної думки фахівці не мають. Зрозуміло, що надто щедра допомога підштовхує безробітного зволікати з працевлаштуванням (практично до закінчення терміну виплати допомоги), висувати завищені вимоги до оплати праці на новому місці роботи. Саме цим було обумовлене впровадження у Великій Британії в 1982 р. так званої основної допомоги у твердих розмірах.

176

Запитання для самоконтролю

1.Що таке “повна зайнятість” і яке місце посідає її досягнення в системі сучасних пріоритетів розвитку демократичних держав?

2.Що є метою активної політики ринку праці? З яких джерел вона фінансується? Які її основні напрями?

3.Яку роль відіграє сприяння тимчасовій зайнятості в сучасній політиці ринку праці?

4.Що є метою пасивної політики ринку праці? З яких джерел вона фінансується?

5.Якими методами досягається кількісна збалансованість пропозиції робочої сили та попиту на неї?

6.Якими методами досягається якісна збалансованість пропозиції робочої сили та попиту на неї?

7.Яку роль відіграє сприяння тимчасовій зайнятості в сучасній політиці ринку праці?

Література: [10; 22; 23; 28; 34; 37; 40–43].

177