систему координуючих, консультативних і контролюючих (у новому розумінні) органів, створення системи активної протидії застарілим організаційним структурам, які гальмують розвиток соціального буття, підвищення соціального добробуту людини.

1.2. Зміст та напрямки соціальної політики країни

Конституція нашої держави визначає, що Україна є соціальною державою. Це означає, що політика держави повинна бути спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Реалізацію цієї функції соціальна держава здійснює через соціальну політику.

1.2.1. Зміст соціальної політики країни

Зміст соціальної політики складають заходи, що забезпечують зайнятість населення, соціальні гарантії, свободу підприємницької діяльності, умови адаптації населення до ринку праці, соціально справедливий розподіл національного доходу, у тому числі на користь незаможних та соціально незахищених, підвищення економічної та соціальної активності громадян тощо.

Зміст сучасної соціальної політики відбиває заходи, що властиві будь-якому демократичному суспільству, а також такі, що характерні для перехідного періоду у стані кризового розвитку економіки. Останні мають такі характерні риси.

Адресність соціальних виплат означає, що в умовах обме-

жених коштів у бюджеті на соціальні потреби ці виплати треба спрямовувати на підтримку населення з низькими доходами та соціально незахищених людей.

Замовний принцип соціальної політики. У відповідності з цим принципом громадянин особисто звертається до держави за певними послугами на пільговій або безкоштовній основі, якщо він має на те право (пільгова оплата комунальних послуг, проїзд у міжміському транспорті, отримання пенсії тощо).

Розмежовування безкоштовності та доступності соціаль-

них послуг. Перехід до ринкової економіки пов’язаний з розвитком комерційних видів послуг, особливо у сфері освіти, охорони здоров’я тощо. З іншого боку, держава має бюджетні обмеження у безкоштовному наданні цих видів послуг. У цих умовах держава повинна, використовуючи обґрунтовані норми споживання, визначати, який набір послуг має соціальну значимість і залишається для населення безкоштовним, а за які послуги буде платити саме населення.

12

Підвищення ролі страхування від ризиків у соціальній політиці. З переходом до ринкової економіки держава перестає надавати соціальні послуги всім у рівній мірі та починає широко використовувати практику виплат, коли настає страхова подія. При цьому розміри страхових виплат залежать від перерахованих внесків громадянином або роботодавцем на покриття ризиків.

Муніципалізація соціальної політики означає, що суспільне обґрунтовані потреби населення конкретної території повинні задовольнятися на муніципальному рівні, де є можливість забезпечити адресність та доступність соціальних послуг, їхню цільову спрямованість, визначити реальну необхідність громадянина у соціальній допомозі. Якщо деякі муніципалітети не мають необхідних фінансових можливостей, то через систему міжбюджетних відносин державний бюджет повинен забезпечити гарантії у проведенні єдиної соціальної політикине нижчепевногозагальнодержавногорівня забезпеченості.

1.2.2. Напрямки соціальної політики країни

Основними напрямками соціальної політики України є:

1.У галузі праці та трудових відносин – створення економічних та соціальних умов для значного підвищення результативності праці, трудової активності, розвитку підприємництва та ділової ініціативи, а також впровадження надійних механізмів дотримання підприємствами усіх форм власності правових гарантій, що надані працівникам найманої праці, у тому числі зі своєчасної та повної оплати праці, соціального страхування, охорони здоров’я, умов та режиму праці.

2.У галузі оплати праці – забезпечення зростання реальної заробітної плати працівників у тісному зв’язку з результатами їх роботи, кваліфікацією та професіоналізмом. Оплата праці повинна стати головним джерелом грошових надходжень населення; підвищення рівня державних гарантій оплати праці з метою виведення працюючих громадян із числа бідного населення; досягнення такого рівня заробітної плати найманих працівників, який дозволив би забезпечити стійкий платоспроможний попит населення та економічні стимули для розвитку виробництва, а також активізувати особисту участь працівників у своєму соціальному забезпеченні та страхуванні, став би надійним джерелом інвестицій на цілі соціального розвитку.

3.У галузі реформування системи охорони праці – підвищення відповідальності роботодавців за покращення умов та охорони праці, поступовий перехід від системи пільг та компенсацій, що надаються працівникам за несприятливі умови праці, до системи безпечної та комфортної праці. Досягненню цього можуть сприяти, з одного боку, покарання роботодавця за незабезпечення нормальних умов праці, з

13

другого – заохочення його у випадку істотного покращення умов праці на підприємстві.

4.У сфері захисту трудових прав громадян – докорінне оновлення трудового законодавства; розвиток соціального партнерства.

5.У галузі зайнятості населення та розвитку кадрового потенціалу забезпечення раціональної структури зайнятості населення, досягнення збалансованої чисельності персоналу та робочих місць, запобігання масового безробіття, створення нових та підвищення ефективності існуючих робочих місць, розвиток кадрового потенціалу, вдосконалення системи навчання, перенавчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, зріст мобільності трудових ресурсів.

6.У галузі міграційної політики – подолання стихійного розвитку міграції, виробіток важелів впливу на цей процес, зниження негативних наслідків для суспільства та держави, підвищення ефективності використання потенціалу мігрантів. Головним принципом міграційної політики є пріоритет державних інтересів у ході її реалізації та при розробці імміграційного законодавства.

7.У галузі державного соціального страхування – створення фінансово стійкої системи, що забезпечує громадянам встановлені державні гарантії із захисту від соціальних та професійних ризиків. Важливозабезпечитиреалізаціюосновнихпринципівсоціальногострахування:

− відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до особи;

− державні гарантії, пов’язані із забезпеченням соціального страхування;

− відповідальність страхувальника та страховика за забезпечення прав застрахованих осіб та особисту відповідальність працівників за охорону свого здоров’я та працездатності.

8.У галузі реформування пенсійного забезпечення – створення умов для розвитку страхових принципів у пенсійному законодавстві, більш повного урахування результатів трудової діяльності працівника, підвищення особистої відповідальності за рівень матеріальної забезпеченості при його виході на пенсію.

Пенсійне забезпечення в Україні перебуває у стані реформування. Закон “Про обов’язкове державне пенсійне страхування”, передбачає трирівневу систему пенсійного страхування. Першим рівнем

єсолідарна система пенсійного страхування, як та, що зараз діє.

Зміст її у тому, що за рахунок внесків у Пенсійний фонд, які здійснює роботодавець у визначеному відсотку до суми, що пішла на оплату праці найманих працівників, виплачується пенсія поколінню праців-

ників, які вже вийшли на пенсію. Другим та третім рівнем визначені

системи накопичувального державного та недержавного пенсійно-

14

го забезпечення, яке передбачає відкриття персональних інвестиційних рахунків кожного працівника. Кошти на майбутню пенсію будуть накопичуватись за рахунок внесків відповідно роботодавця та працівника, причому роботодавець перераховує на персональний рахунок працівника законодавчо визначений відсоток від суми отриманої заробітноїплати. Сумувнесківізвласногодоходупрацівниквизначає самостійно.

Необхідність переходу до накопичувальних систем визначається такими обставинами.

По-перше, це дає змогу кожному працівникові особисто потурбуватися про своє матеріальне забезпечення у старості.

По-друге, розвиток демографічної ситуації на Україні може призвести до банкрутства солідарної системи. Згідно з інформацією Мінпраці України за останні три десятиріччя кількість людей старшого та похилого віку у загальній структурі населення збільшилася на 6,5 % і складала (на 1.01.2001) 20,5 %. Згідно з демографічним прогнозом у 2015 р. їх кількість збільшиться до 22 %, а у 2026 р. – до 27 %. Це означає, що солідарна система пенсійного забезпечення не дасть можливості виплачувати пенсії теперішньому поколінню працівників навіть на рівні прожиткового мінімуму.

Державна соціальна політика відносно сім’ї, жінок та дітей передбачає:

−забезпечення необхідних умов для реалізації сім’єю її економічної, відтворювальної, виховної та культурно-психологічної функцій, підвищення якості життя сімей;

−створення сприятливих умов для повної та рівноправної участі жінок у політичному, економічному, соціальному та культурному житті;

−забезпечення прав дітей та молоді на повноцінний фізичний, інтелектуальний, моральний та соціальний розвиток.

Регіональні аспекти соціальної політики. Метою регіональ-

ної соціальної політики є збалансований регіональний розвиток, який гарантує рівну якість та умови життя населення незалежно від регіону,

уякому люди живуть і працюють.

Основними напрямками регіональної соціальної політики є:

−зрівняння міжрегіональних відмінностей у доходах населення, рівні зайнятості, соціальній інфраструктурі, транспортній мережі, комунікаціях, стані довкілля тощо;

−забезпечення на території країни державних стандартів і гарантій диференційованих з урахуванням особливостей регіонів;

−надання регіональним органам влади можливостей забезпечення мінімальних державних стандартів;

−зрівняння можливостей проведення соціальних реформ у регіонах із різними стартовими умовами.

15