ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

7.1.Специфічні особливості пенсійного страхування

7.2.Види розподільчих та накопичу вальних систем

7.3.Варіанти пенсійних систем

7.1.Специфічні особливості пенсійного страхування

Пенсійне забезпечення громадян – це одне з ключових завдань в соціальній політиці сучасної держави. З того, як воно організовано, можна оцінити про рівень демократії, гуманізму, соціальної справедливості, соціально-економічного і політичного розвитку тієї чи іншої держави.

7.1.1. Основні положення Пенсія – це щомісячна державна виплата, яку надають із пен-

сійного фонду для матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку із їхньою минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю в розмірах, як правило, співмірних з минулим заробітком пенсіонера. Пенсії – найбільш значущий як за кількістю забезпечуваних, так і за обсягом витрачених на це коштів вид соціального забезпечення.

Буквальний переклад з латинської “реnsіо” означає платіж. Такий платіж здійснює держава через спеціально призначені для цього органи, його провадять із визначеної частини фондів для непрацездатних – так званих пенсійних фондів.

Суб’єктом цього виду забезпечення є особа, визнана непрацездатною, а саме: за віком; за медичними показниками (інвалідність); у зв’язку з виконанням інших, крім роботи, соціальних функцій (по догляду за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом, престарілими). Іншою важливою рисою пенсії є її зв’язок з минулою суспільно корисною діяльністю самого пенсіонера чи годувальника (у випадку надання пенсій у разі втрати годувальника).

Пенсіонер – особа, яка відповідно до чинного законодавства отримує пенсію або члени її сім’ї, які отримують пенсію у разі смерті цієї особи у випадках, передбачених пенсійним законодавством.

Ще однією ознакою пенсії є детальне регулювання на державному чиміжрегіональному рівнях усіхумовзабезпечення цьоговиду виплат.

У цілому пенсійне забезпечення України регулюють понад два десятки законодавчих актів. Проте більшу частину пенсій призначають відповідно до ЗУ “Про пенсійне забезпечення” від 5.11.1991. Це один із перших законів України, прийнятий в умовах незалежності і в який

111

майже щорічно протягом 10 років вносились поправки. Останнє і сприяло появі низки проблем у системі пенсійного забезпечення.

У класичному виді пенсії за віком у своїй основі мають довгострокову угоду між працюючим населенням і тими, хто через свій похилий вік не може більше працювати, але хто в минулому сам матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: всі сплачують внески, хоча й у різний час і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів – від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події у житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного періоду внаслідок похилого віку, власне ризик довголіття.

Перед пенсійним забезпеченням намічені три головні цілі: захист від бідності при настанні старості; гарантія певного рівня доходу по завершенні трудової діяльності; захист цього доходу від наступного абсолютного і відносного знецінення.

Функцію захисту від бідності пенсійне забезпечення виконує таким чином, що мінімальна пенсія завжди має бути вищою за межу доходу, що дає право на отримання соціальної допомоги. Рівень пенсії по закінченню трудової діяльності встановлюється за таким правилом: він складає певну суму, пропорційно сумі заробітку, який сплачується безпосередньо перед виходом на пенсію.

Проблема знецінення є особливо важливою у пенсійному страхуванні, тому що призначені один раз пенсії сплачуються протягом не одного десятка років. Знецінення пенсій може відбуватися у двох аспектах: абсолютне і відносне знецінення. Абсолютним знеціненням вважається зниження купівельної спроможності пенсії внаслідок інфляції. Відносне знецінення означає зменшення співвідношення між пенсією та поточною заробітною платою в економіці, тобто коли в умовах зростання добробуту молодших громадян добробут пенсіонерів залишається на тому самому рівні.

Захист від інфляції відбувається шляхом індексації (як і для певних інших видів доходів населення). З цією метою для індексу інфляції встановлюють певну межу (поріг індексації). Наприклад, коли порівняно з певним моментом часу роздрібні ціни зростають на якусь величину (припустимо, 5 %), то після цього пенсії (а може і якісь інші соціальні виплати, заробітна плата тощо) мають бути підвищені на таку саму величину. Якщо прив’язати середній розмір пенсії до середньої номінальної зарплати, то індексація одночасно враховуватиме два фактори – і інфляцію, і підвищення життєвого рівня (звичайно, якщо зростання заробітної плати не було повністю інфляційним). Тоді жит-

112

тєвий рівень пенсіонерів буде слідувати рівно з рівнем працюючого населення. Це дуже важливий момент у соціальній політиці держави і співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати – показник, який завжди відстежується урядом. Проте у фазі економічного спаду, для якого є характерним зниження реальної заробітної плати, адаптація пенсій до поточної заробітної плати погіршуватиме становище пенсіонерів. Тому в деяких країнах для захисту пенсій від абсолютного та відносного знецінення половина її величини індексується згідно інфляції, а половина – згідно номінальної заробітної плати.

7.1.2. Кошти в пенсійних системах Дохід в пенсійних системах гарантується завдяки нагрома-

дженню певних фінансових коштів. Спосіб фінансового забезпечення є принциповим моментом, який відрізняє пенсійні системи одну від іншої. Системи, побудовані на класичному принципі страхування, вимагають відрахування внесків до пенсійного фонду протягом усього трудового життя. Пенсія в цьому випадку надається за наявності страхового стажу, під яким розуміють період сплати внесків до фондів пенсійною страхування. Частка трудящих у фінансуванні пенсійних фондів становить в середньому 30–40 % від їх обсягів. Основну частину внесків сплачують роботодавці (частково держава). Розмір пенсійних внесків для трудящих коливається від 6–7 % (Бельгія, Великобританія, Італія) до 12 %, (що складає 95 % загальної суми внесків у Нідерландах) величини заробітної плати.

Нині в Україні діє система страхових внесків на соціальне страхування. Вона передбачає виплати в окремі фонди за різними ставками (табл. 7.1).

Іншою умовою надання пенсії є досягнення пенсійного віку. Пенсійний вік у більшості розвинутих західних країн для чоловіків дорівнює 65 років. Жінки в деяких країнах виходять на пенсію на 3–5 років раніше (Великобританія, Бельгія, Португалія, Швейцарія), в інших – одночасно з чоловіками.

У сучасному світі держава гарантує пенсію і тим, хто має достатній стаж роботи (через законодавче встановлену обов’язковість пенсійного страхування) і тим, хто такого стажу не має (надаються так звані соціальні пенсії, які нерідко фінансуються з держбюджету, тому що не мають страхової природи). Саме по собі зрозуміло, що соціальні пенсії уніфіковані щодо розміру, тому що не пов’язані з величиною заробітку.

Відмінною особливістю пенсійного забезпечення в західних країнах є те, що там завжди одночасно існували кілька систем (або схем) пенсійного забезпечення, які доповнюють одна одну. Як правило, це – основна і додаткова пенсії за віком.

113