засобом підтримки доходів пенсіонерів, але і способом закріплення кадрів на підприємстві чи в даній галузі.

Пенсії по інвалідності виплачуються при стійкій втраті працездатності після закінчення терміну виплат допомоги по тимчасовій непрацездатності, коли стан хворого вимагає призначення тривалих виплат, або у випадку закінчення встановленого законом оплачуваного терміну непрацездатності, або тоді, коли лікарі визнають стан здоров’я як невиліковний і встановлюють ступінь стійкої втрати працездатності. Таким чином, пенсії по інвалідності розповсюджуються на осіб, які втратили заробіток внаслідок хронічного захворювання або каліцтва.

При визначенні розміру пенсії враховується ступінь втрати працездатності, розмір попереднього заробітку, тривалість трудового стажу. У деяких країнах застосовують формалізовані способи оцінки втрати працездатності. Для цього використовуються таблиці, в яких у зведеному вигляді представлені елементи і характеристика втрати або ушкодження здоров’я, включно з характеристиками фізичних недоліків особи. Ці таблиці відображають ступінь втрати працездатності по кожному можливому елементу. Завдання лікаря-експерта полягає в цьому випадку у співставленні стану постраждалого з відповідними характеристиками по таблиці.

7.2.Види розподільчих та накопичувальних систем

7.2.1.Державні розподільчі системи

У державних схемах пенсійного забезпечення, як правило, використовується розподільчий метод. Це означає, що сума страхових внесків, відрахованих від заробітної плати працюючого населення розподіляється серед їх учасників-пенсіонерів у вигляді пенсій. Отже, молодші працівники солідаризуються із старшим поколінням. Тому такі системи називають також солідарними. Вони є обов’язковими, їх гарантом виступає держава. У них досягається не тільки горизонтальний перерозподіл, про який вже йшлося, але і вертикальний перерозподіл коштів, тобто працівники, які в минулому мали нижчі заробітки, отримують відносно вищу пенсію, ніж працівники з більшими заробітками. Таким чином досягається також певна солідарність по відношенню до працівників з меншими доходами. Позитивним у цих системах слід вважати ті тверді гарантії, які вони надають працівникам, незалежно від фінансового стану фондів (гарантом виступає держава).

7.2.2. Приватні накопичувальні системи

Професійні і приватні пенсійні системи будуються, як правило, на принципах капіталізації внесків і персоніфікації пенсійних

115

рахунків. Вони дістали назву накопичувальних. Капіталізація означає, що внески особи не витрачаються, поки вона не досягне пенсійного віку, а нагромаджуються на пенсійному рахунку застрахованого і інвестуються з метою отримання з них прибутку. Прибуток необхідний для утримання апарату управління та захисту внесків від інфляції (адже мине не одне десятиріччя, поки нагромаджені кошти почнуть використовуватися для виплати пенсії). Персоніфікація означає наявність у кожного застрахованого окремого рахунку, який відображає процес внесення страхових платежів. При цьому заздалегідь встановлюється можливий розмір пенсії і відповідна йому норма відрахувань від заробітку з урахуванням відсотку їх збільшення завдяки капіталізації. На ці рахунки нараховуються відсотки протягом життя застрахованого, а після його виходу на пенсію цей капітал використовується для виплати пенсії (ренти). Таким чином виявляється, що у пенсії відображена не тільки заробітна плата працівника, а й відсотки на нагромаджений ним протягом страхового періоду капітал. Такі системи не користуються урядовими гарантіями, не індексують пенсії, а покладаються тільки на вигідне інвестування коштів, хоча ця діяльність регламентується законодавством. Найбільш захищеним від ризику, хоча і найменш прибутковим є інвестування коштів у державні цінні папери.

Ці системи не відповідають принципу солідарності з менш заможними прошарками населення, який властивий розподільчим системам з єдиним фіксованим розміром пенсійної виплати. Однак їх перевагою є можливість більшого контролю за нагромадженням, інвестуванням та виплатою коштів. Застрахований у будь-який час може отримати інформацію про загальну суму внесків на його персональному рахунку, нарахованих на неї відсотках і розмір належної йому пенсії. До недоліків приватного страхування слід віднести певний ризик при інвестуванні коштів, а також відсутність механізму захисту від інфляції. Захист забезпечується тільки завдяки отриманим відсоткам на капітал.

7.2.3. Трирівнева пенсійна система

У багатьох країнах утворилися пенсійні системи, які складаються з трьох рівнів, що доповнюють один одного.

Першим рівнем є забезпечення всім громадянам, які досягли пенсійного віку, фіксованого мінімуму пенсійного забезпечення, незалежно від трудового стажу. Цей вид пенсій фінансується через систему обов’язкового пенсійного страхування, а у випадку відсутності необхідного страхового стажу – дотується з державного бюджету.

Другим рівнем є пенсії, котрі також надаються з фондів обов’язкового страхування, розмір яких залежить від попереднього

116

заробітку (як правило, за кілька останніх років). Фінансування пенсій перших двох рівнів здійснюється за розподільчим принципом: внески працюючого населення використовуються для виплати пенсій особам літнього віку.

Третій рівень являє собою приватне страхування пенсій за принципом персоніфікації страхових рахунків і капіталізації внесків, як індивідуальне, так і професійне (корпоративне), тобто пов’язане з певним підприємством або галуззю і призначене для приватних осіб, які хотіли б отримувати більш високий рівень матеріального забезпечення у літньому віці порівняно з тим, який забезпечується державним обов’язковим соціальним страхуванням і залежить від офіційної зарплати.

Така трирівнева система, по-перше, не тільки вирішує завдання захисту непрацездатних громадян від зубожіння (перш за все тих, хто сам про себе не потурбувався), але і забезпечує можливість працездатним власною працею забезпечити собі матеріальний добробут після втрати працездатності. По-друге, додаткове добровільне страхування є інструментом досягнення більшої економічної свободи, зумовлює більшу незалежність громадян від держави і сприяє економічному зростанню через інвестування нагромаджених коштів. Тут слід зазначити, що держава (крім екстраординарних випадків сильного падіння споживчого попиту) звичайно сприяє заощадженням.

Різні країни обирають різні шляхи і типи реформ. Такі країни як Німеччина і Франція мають дуже розвинені солідарні пенсійні системи і відносно старіше населення, що вимагатиме значних коштів переходу до накопичувальної системи. З іншого боку, їм вдалося зберегти належну платіжну дисципліну у справі збору внесків. Ось головні причини, чому вони вирішили зберегти стару солідарну систему, доповнену професійним та добровільним пенсійним страхуванням. У Німеччині також вдались до поступового підвищення пенсійного віку, а у Франції – необхідного для отримання пенсії страхового стажу.

На відміну від Німеччини та Франції, у Великобританії, Австралії та Швейцарії солідарна складова пенсійної систем слаборозвинута і складає невелику частку порівняно з професійними та добровільними схемами. Тому обговорення та впровадження пенсійних реформ уцихкраїнахсхиляється накористьзапровадження трирівневоїсистеми.

Швеція розробила і запровадила дещо інший перший рівень загальної пенсійної системи, який було названо “умовними накопичувальними рахунками”. Запровадити реальні індивідуальні ощадні рахунки з реальним капіталом у Швеції було б неможливо з огляду на значне постаріння населення, а отже, значний прихований державний борг і великі кошти переходу. По суті, шведська система залишається солідарною, тому що виплата пенсій пенсіонерам і надалі фінансувати-

117

меться з внесків працюючих. Проте розмір пенсії в майбутньому буде пов’язаний не з заробітком, а залежатиме від суми внесків на умовному рахунку. Умовний зв’язок між нагромадженими внесками та пенсією створить більше стимулів для тривалого трудового життя та відрахування належних внесків. Це примусить працівників зрозуміти, чому при ранньому виході на пенсію розмір їхнього пенсійного доходу буде нижчим. Перевагою умовних накопичувальних рахунків, як і реальних рахунків, є гнучкий вік виходу на пенсію та його незалежність від політичних спекуляцій.

У Латвії, Угорщині та Польщі пішли шляхом створення умовних накопичувальних рахунків як першого рівня пенсійної системи. Другий і третій рівень там складають обов’язкові та добровільні реальні накопичувальні рахунки.

7.2.4. Чилійська пенсійна система

Пенсійна реформа Чилі, з одного боку, була складовою частиною загальної економічної реформи, покликаною мобілізувати інвестиційні кошти, а з іншого – необхідність її проведення диктувалася недоліками старої пенсійної системи.

Суть реформи полягає у запровадженні індивідуальних ощадних рахунків (ІОР) на заміну старій солідарній системі. При цьому розмір пенсії визначається, виходячи з величини суми грошей, накопиченої працівником протягом трудового життя. Рахунки є приватними і належать вкладнику. Державі працівник нічого не сплачує і нічого від неї не отримує. Замість цього протягом життя він відраховує 10 % власної зарплати, які працедавець вносить на його ІОР. Працівник може також вносити щомісячно 10 % своєї зарплати додатково. Цей внесок звільняється від оподаткування, як форма добровільних заощаджень. Стимулом до відрахування додаткових 10 % заробітку є більш ранній вихід на пенсію або більший її розмір.

Кожному працівникові видається паспорт на його ІОР і кожний квартал він отримує інформацію скільки грошей нагромадилося на його пенсійному рахунку, наскільки успішні інвестиції його заощаджень. Рахунку надається ім’я працівника, він є власністю працівника і використовується для сплати його пенсії за віком, а також забезпечення на випадок втрати годувальника.

Така система забезпечує працівникові найбільшу індивідуальну свободу у виборі – що краще: більше витрачати, чи більше заощаджувати в молоді роки; раніше піти на пенсію і віддатися улюбленим захопленням, чи довше залишатися на улюбленій роботі. Стара солідарна система не дозволяла задовольнити ці індивідуальні бажання

118