6.1.Загальна характеристика соціального страхування

6.2.Тарифи і внески в соціальному страхуванні

6.3.Види соціального страхування

6.1.Загальна характеристика соціального страхування

6.1.1.Економічна природа соціального страхування

Соціальне страхування – наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять найбільшу частину коштів соціального забезпечення. Основною метою соціального страхування є забезпечення достатнього ступеня компенсації доходу трудящих у випадках втрати працездатності або роботи і реабілітаційних заходів.

Черезсистемусоціальногострахуванняздійснюються виплати:

−у випадку загального захворювання;

−у випадку трудового каліцтва і професійного захворювання;

−по вагітності і пологах;

−по догляду за хворою дитиною та до досягнення нею трирічного віку;

−пенсій;

−допомог на поховання;

−компенсацій вартості путівок на лікування та відпочинок. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального

забезпечення бо воно вирішує також завдання, пов’язані із збереженням та відновленням здоров’я, профілактикою професійної захворюваності і виробничого травматизму, запобігання безробіттю. Таким чином, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенса- ційну так і охоронно-попереджувальну функцію.

Основними принципами соціального страхування є:

−обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору та інших підставах і осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

−обов’язковість фінансування страховими фондами витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законодавством;

−забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

−цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

98

− паритетність представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Саме по собі словосполучення “соціальне страхування” означає, що цей вид соціального захисту має ту саму природу, що страхування взагалі. Справді, слово “страхування” означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страхування– захистлюдинивідможливихвипадковостейматеріальних втрат.

Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їх виникненню, люди намагалися обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли у давнину. Зокрема, за часів Вавилона передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про сумісну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів унаслідок розбійного нападу, пограбувань тощо.

Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі. Створенню сучасних систем соціального захисту передували об’єднання трудящих на засадах взаємодопомоги. Профспілки організовували фонди допомоги безробітним, каси взаємодопомоги, медичні каси. Таким чином здійснювався захист безробітних, хворих, престарілих, удів та сиріт. Тут слід розрізняти два види взаємодопомоги: коли кошти попередньо не нагромаджуються і з попереднім нагромадженням. Другий вид має більше спільного із сучасним страхуванням.

Спільним у взаємодопомозі і страхуванні є основоположний принцип – шкода і втрати однієї особи в результаті настання страхового випадку розподіляються між багатьма особами, для кожної з яких матеріальні затрати ледь відчутні, а становище потерпілого відновлюється швидко і досить повню мірою. Цей принцип дістав назву страхової солідарності.

6.1.2. Поняттясоціальногоризикуісоціальногострахування

Колективна взаємодопомога відрізняється від страхування тим, що у системі колективної взаємодопомоги відсутні попередні розрахунки того, скільки коштів буде необхідно, щоб надати допомогу тим, хто з якихось причин втратив заробіток. Тобто у системі взаємодопомоги не вимірюється ризик настання тієї чи іншої події. У той самий час поняття ризику – основоположне в страхуванні. Це – об’єкт страхування і означає він очікувану небезпеку. Ризик (тобто ця небезпека) має подвійну характеристику: імовірність настання та розмір

99

завданої шкоди. Чим менша імовірність ризику, тим легше і дешевше організувати страхування.

Ці характеристики визначають емпіричним шляхом, на основі статистичного закону великих чисел. Для здобуття вірогідного результату потрібним є достатнє число спостережень. Чим більша число спостережень, тим більше випадковість настання події наближається до вірогідного результату.

6.2.Тарифи і внески в соціальному страхуванні

6.2.1.Встановлення страхового тарифу

Зміст ризику та визначена ймовірність ризику визначають зміст і межі страхового захисту, покриття (або попередження) можливої шкоди. Якщо буде відомо, яка середня величина завданої шкоди, а також, з якою імовірністю вона настає серед застрахованих в одиницю часу, легко визначити сукупний обсяг завданої шкоди у цій сукупності, а поділивши на кількість застрахованих проти даного виду ризику – отримаємо необхідний внесок, страховий тариф. За рахунок коштів страхування можуть проводитися профілактичні заходи, спрямовані на зменшення небезпеки, зниження імовірності настання страхової події, тобто також спрямовані на захист застрахованого від матеріальних втрат.

Формула розрахунку страхового тарифу:

П = p L +T ,

де р – імовірність настання страхового випадку; L – середній розмір шкоди; Т – адміністративні кошти, вартість профілактичних заходів і прибуток страхової компанії.

Збільшуючи величину Т за рахунок профілактичних заходів, можна зменшити імовірність настання страхового випадку та розмір завданої шкоди.

Як економічна категорія, страхування – це система економічних відносин, які містять сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання на покриття шкоди, що виникла за різних несприятливих обставин, а також на надання допомоги громадянам у випадку настання певних подій у їх житті.

Суб’єктами у цих економічних відносинах виступають принаймні дві сторони: страховики – юридичні особи, які надають страхові послуги (збирають страхові внески і надають страхові виплати), та страхувальники – юридичні та фізичні особи, що укладають договори стра-

100

хування з страховиками, сплачують страхові внески і мають право на отриманнякомпенсації(відшкодування) принастанністрахового випадку.

Соціальне страхування, на відміну від звичайного, нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства і базується на понятті соціального ризику. Соціальне страхування має справу тільки з соціальними ризиками. Соціальним ризиком прийнято вважати ризик втрати заробітку в разі відсутності попиту на працю, або втрати здатності до праці. Таким чином, через систему соціального страхування суспільство захищає трудящих та їх сім’ї від можливого зубожіння внаслідок неможливості отримання заробітку.

Поява соціального страхування нерозривно пов’язана з утворенням робітничого класу – класу найманих працівників, єдиним джерелом доходу яких є заробітна плата. Причинами втрати цього джерела доходу для працівника та його сім’ї може стати безробіття, або непрацездатність внаслідок хвороби, нещасного випадку, каліцтва, старості, або навіть смерть годувальника. Перелічені події є випадками (видами) соціального ризику. Ці види ризику є масовими, загальними. Вони мають соціальний характер, тому що визначаються переважно соціальнимиумовамиіменшоюміроюзалежатьвідсамої людини.

Соціальне страхування визначається як система правових, економічних і організаційних заходів покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків.

Слід також відзначити, що у соціальному страхуванні ризики здебільшого компенсуються не повністю. Ця особливість – взагалі проблема соціального забезпечення. Адже перед соціальним забезпеченням постає завдання не тільки матеріально підтримати людину та захистити її добробут. Якщо повністю компенсувати збитки від усіх соціальних ризиків, то це може знищити взагалі стимули до праці. Звичайно, компенсація втраченого заробітку для різних видів соціальних ризиків сягає 50–70 %.

За способом організації страхових закладів страхування може бути добровільним чи обов’язковим.

За кількістю охоплених людей розрізняють страхування загальнодержавне, місцеве та регіональне, професійне, міжнародне.

Разом з обов’язковим державним соціальним страхуванням у країнах ринкової економіки набули поширення інші додаткові (обов’язкові та добровільні) програми соціального страхування. Одна з них– цемедичне страхування.

Як це випливає з економічної природи страхування взагалі, система соціального страхування містить сукупність форм та методів нагромадження коштів, призначених на покриття втрат доходу у

101

зв’язку з соціальними ризиками. На відміну від звичайного страхування, страховий тариф (часом його називають страховою премією) – у соціальному страхуванні є внеском, величина якого визначається у певній пропорції до заробітної плати. На протилежність приватному страхуванню, у соціальному не застосовуються окремі тарифи для фізичних осіб. Норми відрахувань від заробітної плати поширюються на певні професійні групи, або навіть на все працююче населення і встановлюються відповідно виду соціального ризику, на страхування якого вони спрямовуються.

Тарифи звичайно є різними для різних соціальних ризиків. Цілком ясно, що тимчасова непрацездатність настає частіше, ніж інвалідність чи втрата годувальника, але і розмір завданої шкоди набагато менше. Проблема страхових тарифів у соціальному страхуванні в країнах з ринковою економікою завжди була предметом детального і аргументованого обговорення. Адже тарифи не можуть часто змінюватися.

6.2.2. Внески на соціальне страхування

Оскільки соціальні ризики меншою мірою залежать від людей, ніж від соціальних умов, логічним є поділ відповідальності за сплату страхових внесків між роботодавцем, працівником та суспільством, в особі держави.

У процесі становлення і розвитку систем соціального страхування відбувається формування фінансової бази соціального захисту працівників. Вже на перших етапах існування соціального страхування стало нормою, коли застраховані особи самі мали робити внески. Аргументується це тим, що виплати по соціальному страхуванню – це зароблене право, а не допомога. Обов’язковість внесків примушувала працівників ніби робити заощадження на невизначене майбутнє. Крім того, сплата внесків дає право застрахованим особам брати участь у програмах соціального страхування. При цьому мається на увазі, що це сприяє більш ощадному витрачанню коштів, тому що працівники уникатимуть надмірних видатків, щоб не допустити великих внесків.

До аргументів, які пояснюють необхідність участі роботодавців, відносять їх відповідальність за соціальну підтримку “людського капіталу” у зв’язку з нещасними випадками на виробництві, безробіттям, хворобами та інвалідністю.

Роботодавець, несучи частину навантаження, отримує взамін кращу якість праці, стабільність трудового колективу, кращі відносини з працівниками. Крім того, зобов’язання щодо сплати внесків одночасно дають їм право брати участь в управлінні програмами соціального страхування.

102

Що стосується внесків з боку держави, то це вважається її моральним обов’язком, викликаним відповідальністю держави за економічно слабших членів суспільства. Фінансове втручання держави необхідне у тих випадках, коли фонди соціального страхування відчувають дефіцит.

Наприклад, ризик безробіття пов’язують із діяльністю всіх трьох суб’єктів: працівника, роботодавця і держави. Вважається, що відповідна частка ризику припадає на самого працівника, тому що він обирає ту або іншу професію, має відповідну кваліфікацію. Тому він і повинен відповідати за свою частку ризику і матеріально брати участь у його мінімізації і компенсації. Роботодавець (підприємець) ризикує, коли організовує виробництво і збут тих або інших товарів або послуг. Держава також несе свою частку соціального ризику, який можливий у зв’язку з недоліками в законодавстві і проведенні соціально-економіч- ної політики.

Таким чином, рівень безробіття пов’язують із недалекоглядним вибором професії або недостатнім рівнем фахової підготовки (працівник), неправильною стратегією розвитку виробництва (роботодавець), хибами в проведенні економічної і соціальної політики (держава). Проте розділити ступінь ризику в залежності від прийняття тих або інших рішень працівником, роботодавцем і державою неможливо, тому що в кінцевому підсумку вони взаємозалежні, всі їх дії і прийняті рішення перебувають в рамках визначених обмежень. І тому доцільно покласти матеріальну відповідальність за страхування цього ризику на всіх учасників.

Ідею тристороннього фінансування втілено в міжнародних конвенціях та рекомендаціях МОП. Зокрема, рекомендація МОП № 67 “Про забезпечення доходу” (1944) встановлює основні принципи тристоронньої структури фінансування заходів соціального захисту: “вартість виплат соціального страхування має бути розподілена між застрахованими особами, роботодавцями та платниками податків таким чином, щоб уникнути зубожіння застрахованих осіб з малими доходами та уникнути труднощів для виробництва”.

У довоєнних дослідженнях МОП зазначалось, що логічного критерію для розподілу величини внесків між трьома суб’єктами з економічної точки зору не встановлено, за винятком внесків на страхування нещасних випадків на виробництві, де вже у 30-ті роки ХХ ст. утвердився ясний правовий принцип, згідно якого роботодавці несли повну фінансову відповідальність по цих страхових випадках.

Отже, до основних джерел формування бюджету соціального страхування світова практика відносить:

103

−внески (із заробітків) самих робітників та службовців;

−внескироботодавців, щовключаютьсядособівартостіпродукції;

−надходження з державного бюджету;

−надходження з місцевих бюджетів.

Отже, системи обов’язкового страхування, сформовані та удосконалені протягом їх тривалого розвитку в країнах з ринковою економікою дозволяють будувати відносини між трудящими, роботодавцями та державою на основі співвиміру, з одного боку, соціальних ризиків та відповідного розміру страхових внесків, а з іншого – коштів, потрібних для компенсації та мінімізації цих ризиків та пов’язаних з ними розмірі та сум допомог, пенсій, вартості широкого кола соціальних послуг.

З урахуванням співвідношення величин страхових надходжень та відповідних видатків по окремих видах соціального страхування та економічної і соціально-демографічної ситуації (стан економіки, тенденції відтворення населення, стан його здоров’я) держава вживає відповідних заходів щодо змін у законодавстві та коректування соціальних програм (страхових тарифів, розміру та умов виплат по соціальномустрахуванню, ступенюучастіокремихсуб’єктівстрахування).

Відповідно до визначення об’єктів і суб’єктів загального страхування, у соціальному страхуванні об’єктом страхування виступає певний вид соціального ризику. Слід підкреслити, що саме ризик є об’єктом страхування, а не працівник. Працівник є застрахованим і може виступати в особі страхувальника, поруч з роботодавцем і державою. Страховиками виступають фонди соціального страхування, які несуть відповідальність за збір страхових внесків та виплату пенсій, допомог по тимчасовій непрацездатності, безробіттю тощо.

6.2.3. Перерозподіл коштів у соціальному страхуванні

Розподіл відповідальності має дуже важливий економічний аспект. Найважливішим принципом соціального страхування, як і страхування взагалі, є солідарність, тобто спільна відповідальність усієї сукупності осіб, охоплених певним видом страхування, за відшкодування збитків кожної конкретної особи. Перерозподіл коштів у рамках соціального страхування відбувається принаймні у двох вимірах.

По перше, наявний горизонтальний перерозподіл – від осіб, з якими не відбулася страхова подія протягом певного часу до тих, з ким вона відбулася. Різновидом горизонтального перерозподілу є перерозподіл від молодих працівників до літніх людей, який ще називають віковим.

По-друге, існує вертикальний перерозподіл – від осіб з вищим рівнем доходу до осіб з нижчим. Цей тип перерозподілу є можливим

104

завдяки існуванню певних обмежень розміру соціальних виплат та нижньої межі заробітної плати, з якої вони відраховуються. Вертикальний перерозподіл забезпечується також участю держави. Найбільший ступінь перерозподілу забезпечується тоді, коли найбільшою є частка держави. Адже джерелом відрахувань в цьому випадку є надходження добюджету(головним чиномподатки, якімаютьпрогресивнийхарактер).

Треба ще зважати на те, що у відрахуваннях на соціальне страхування є верхня межа (так звана стеля оподаткування) з заробітків, вище якої відрахування не робляться.

6.2.4. Диференціація тарифів

У соціальному страхуванні страхові тарифи завжди диференційовані щодо виду соціального ризику. Зокрема, різними є тарифи внесків на страхування по безробіттю, пенсійному страхуванню, тимчасовій непрацездатності. Причина цього цілком очевидна. Адже усі ці види подій наступають з різною імовірністю і спричиняють різну тривалість втрати заробітку.

Як уже згадувалося, окремі тарифи для фізичних осіб у соціальному страхуванні не застосовуються. Проте цілком очевидно, що для різних професійних груп, галузей, територій імовірність певного виду соціального ризику та розміри втрати заробітку – різні. У певних галузях працівники більше налаштовані на ризик інвалідності або тимчасової непрацездатності. У інших – працівники користуються правом дострокового виходу на пенсію.

Якщо страховий тариф – єдиний для усіх галузей, це означає, що групи працівників, які менше налаштовані на даний тип ризику, і відповідно, менше отримують з фондів соціального страхування, своїм коштом підтримують інші групи працівників. У такому випадку галузі з підвищеними ризиками не стимулюються до їх запобігання, профілактики, тому що відшкодування здійснюється за рахунок усіх працюючих країни. Якщо ж страхові тарифи диференційовані, представники певної галузі чи навіть професії з відносно високими ступенями соціальних ризиків мусять, відповідно, сплачувати більші внески, а тому виявляються зацікавленими у запобіганні ризиків з метою зниження тарифу.

Страхові тарифи мають диференціюватися також у тих випадках, коли на території країни існують зони з особливим режимом оплати праці, а відповідно – і покриття соціальних ризиків. У цьому, як і в інших випадках, значну участь у формуванні коштів соціального страхування може брати держава. Проте завдяки саме диференціації страхового тарифу у цій зоні обсяг зібраних коштів соціального стра-

105