інакше, ніж шляхом політичного тиску впливових груп виборців з метою, наприклад, отримати ще одну пільгу при виході на пенсію.

Система ІОР включає також страхування передчасної смерті та інвалідності. Цей вид страхування оплачується додатковими внесками працівника в розмірі близько 3 % заробітку. Обов’язковий 10 % рівень ощадних відрахувань було визначено, виходячи з середнього річного доходу на заощадження протягом трудової діяльності, рівного 4 %, так що типовий працівник може мати на своєму ІОР суму, достатню, щоб профінансувати пенсію в розмірі 70 % його останнього заробітку. Встановлений законом вік виходу на пенсію дорівнює 65 рокам для чоловіків та 60 – для жінок. Цей вік дістався у спадок від солідарної системи і при проведенні реформи не обговорювався, тому що він не є структурною характеристикою нової системи. Термін “вихід на пенсію” в системі ІОР означає дещо інше, ніж у традиційній системі. По-перше, працівники можуть продовжувати працювати після виходу на пенсію. Якщо вони працюють, то розмір їх пенсії залежить лише від нагромадженого капіталу, і вони не повинні більше сплачувати внески. По-друге, якщо у них на рахунку достатньо заощаджень для забезпечення “гарної” пенсії (50 % середньої зарплати за попередні 10 років, якщо ця величина більша за мінімальну пенсію), вони можуть йтинапенсіювбудь-якийчас, навіть не досягнувши пенсійного віку.

Через 17 років пенсії в новій приватній системі виявилися на 50– 100 % вищими (залежно від виду пенсії – за віком, по інвалідності чи втраті годувальника), ніж вони були в солідарній системі. Фінансові ресурси, якими управляють приватні пенсійні фонди, у 1995 р. нараховували до 25 млрд. доларів або близько 40 % ВНП. З початку реформи національні заощадження збільшилися до 27 % ВНП, а безробіття скоротилося до 5 %. Пенсії перестали бути проблемою уряду, разом з деполітизацією величезного сектору економіки та наданням людині права самій керувати власним життям.

Істотним фактором, що визначив успіх реформи, стала сприятлива демографічна ситуація в країні. У Чилі на момент введення реформи було 8 % населення пенсійного віку, а на одного пенсіонера припадало 12,8 зайнятих в економіці країни.

7.3. Варіанти пенсійних систем

Реформування системи пенсійного забезпечення потребує всебічного аналізу досвіду інших країн, акцентуючи увагу на країнах СНД, зважаючи на подібні вихідні умови для реформування системи недержавного пенсійного забезпечення.

119

7.3.1. Моделі пенсійного забезпечення

Моделі пенсійного забезпечення можна виділити за такими типами. Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель свого часу застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалось, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийнято рішення про створення пенсійного фонду, управління яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавних пенсійних фондів. Упродовж усього часу існування нової пенсійної системи, урядом висловлювались наміри щодо закриття державного фонду.

УКазахстані не вщухають дискусії з приводу того, чи будуть пенсії в новій системі достатніми і скільки доведеться доплачувати переважній більшості пенсіонерів до розміру мінімальної пенсії, обіцяної урядом.

Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток до внесків, що сплачуються до зменшеної солідарної системи, також перераховуються кошти до приватної пенсійної системи з визначеними внесками та інвестуються від імені їх платників, і, зрештою, з неї будуть сплачуватись додаткові ануїтетні виплати за рахунок коштів на накопичувальних рахунках.

Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатись з залишкової суми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного доходу, її величина може встановлюватись, виходячи з рівня інфляції або змін у величині середньої заробітної плати.

Усвою чергу у Польщі було введено в дію модель, відповідно до якої внески за станом на початок дії нової системи обліковуються як умовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1.01.1999, інвестуються приватними пенсійними фондами і від їх інвестування платники отримують інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм має сплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих складових частин. Від працівників вимагається сплачувати 7,3 % їх заробітку до приватного пенсійного фонду, який вони самостійно обирають. Ці внески потім інвестуються, а накопичений залишок коштів на рахунку перетворюється при виході на пенсію в довічну ренту (щомісячні виплати).

120

Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичу- вальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) – з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так і єдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані.

Розглядаючи будову системи, яка існуватиме в Україні, можна побачити елементи, що притаманні угорській системі пенсійного забезпечення з урахуванням вітчизняної специфіки.

Наявна в Україні солідарна система матиме обов’язковий накопичувальний рівень у структурі системи пенсійного забезпечення. Саме прийняття рішення про запровадження додаткового обов’язкового рівня, побудованого за рахунок накопичення внесків, є позитивною особливістю нової української пенсійної системи.

Водночас, відмінність української системи полягає у підході до інвестування накопичених внесків. Вони не інвестуються “умовно”, як у Латвії, і український підхід не нагадує жодну модель у інших країнах, де учасники мають змогу обрати фонд для сплати внесків на власний розсуд.

На відміну від Росії, де державна накопичувальна схема знаходиться в управлінні лише одного суб’єкта, коштами такої схеми в Україні будуть керувати щонайменше три інвестиційних управляючих, що визначено законодавчо. За рахунок цього мають бути отримані вищі доходи від інвестування для українських громадян, оскільки між інвестиційними управляючими існуватиме конкуренція, а також можливість усунення того чи іншого управляючого за незадовільні результати діяльності. Однак, якщо Україна затримуватиме впровадження другого рівня, це негативно вплине на пенсії громадян.

Треба відзначити, що однією з перепон, які стояли на заваді процесу впровадження реформ у Казахстані, стала нерозвинутість ринку приватного капіталу. У 1998 р. існував лише один корпоративний цінний папір категорії “А”. Через це пенсійна реформа запроваджувалась в Казахстані прискореними темпами. На фінансові установи, що не мали достатнього досвіду діяльності, несподівано було покладено відповідальність за управління значними потоками капіталу, спрямованого до приватних пенсійних фондів через нову накопичувальну систему. Крім того уряд Казахстану спішно створив державнуфінансову установу– Державний накопичувальний фонд (ДНФ).

Втручання уряду у формі надання гарантій зовсім необов’язково є панацеєю від ризику. Гарантії породжують проблему морально-

121

го ризику: пенсійна гарантія створює стимул для працівників неофіційного сектора робити внески в систему протягом мінімального числа років, достатнього для одержання права на мінімальну пенсію. Інвестиційні менеджери можуть надмірно ризикувати, знаючи, що пенсія учасника гарантована урядом. Загалом, гарантії скорочують один тип ризику, але можуть збільшити інші. Також необхідно враховувати й кон’юнктуру на зовнішньому ринку цінних паперів.

7.3.2. Перепони на шляху реформування пенсійної системи

Аналізуючи досвід країн Східної Європи, можна виділити три головні перепони на шляху реформи системи пенсійного забезпечення: бідність, недовіра населення до недержавних фінансових установ та слабкий розвиток фінансових інструментів поряд з недостатньою їх кількістю.

З огляду на ситуацію в Україні можна говорити про перспективність на першому етапі створення корпоративних недержавних пенсійних фондів (НПФ). Багато підприємств вже зараз доплачують своїм пенсіонерам (за рахунок коштів на благодійні внески). Таким чином, спочатку НПФ будуть створювати великі компанії та банки.

У свою чергу багато пенсіонерів вже зараз мають депозитні пенсійні рахунки в банках і отримають щомісячний дохід. Це вже мінісистема недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ). Тому при законодавчому та організаційному врегулюванні всіх невирішених питань пенсійне забезпечення отримає новий стимул до розвитку.

На першому етапі населення буде більше довіряти як вітчизняним банкам, що вже встигли зарекомендувати себе як надійні фінансові установи, так і закордонним відомим компаніям.

Цілком ймовірним є перспектива створення недержавних пенсійних фондів, співзасновниками яких будуть банки. Маючи гарантованих клієнтів в особі власних співробітників, вони мають перспективи залучення коштів населення, зважаючи на довіру населення та досвід багатьох фінансових структур у роботі з пенсійними коштами поряд з напрацьованою базою клієнтів.

Ще одна причина поганої роботи системи НПЗ – слабкий розвиток фінансових інструментів або їхня мала кількість.

Однак фахівці не вважають головним бар’єром для впровадження системи НПЗ слабко розвинутий ринок цінних паперів.

В Україні основним інструментом інвестування засобів НПФ на першому етапі стануть державні цінні папери. Приміром в Угорщині вклади фондів у державні цінні папери становлять більше 70 % зібраних коштів. Але ці вклади потрібно розумно обмежувати. Держава може одержати дешеві гроші, але потім дефолт неминучий. Зазначе-

122

ний ринок в Україні не дуже активний, і ресурси НПФ можуть бути поштовхом для його розвитку, і тому держава має прийти до випуску три-, п’ятирічних облігацій.

Також слід відзначити, що ставки за депозитами в Україні залишаються ще достатньо високими порівняно з іншими країнами світу, що на початковому етапі роботи недержавних пенсійних фондів робить інвестування саме в ці фінансові активи досить привабливими. Але світовий досвід показує, що поступово ставки за банківськими депозитами зменшуватимуться і пенсійні фонди зіткнуться з проблемою збереження майбутньої вартості власних активів.

Таким чином, вже в короткостроковій перспективі одним із заходів щодо диверсифікації інвестиційного портфеля НПФ стане інвестування в цінні папери та облігації.

У свою чергу, відповідно до українського законодавства робо- тодавцю-співзасновнику НПФ дозволено тільки 5 % коштів (у перші 5 років – до 10 %) розміщати у власне виробництво шляхом купівлі цінних паперів та інших, дозволених законом, активів свого підприємства. Решта грошей мають розподілятись у такий спосіб: до 40 % – можна вкласти в акції і облігації підприємств, до 50 % – у цінні папери держави, трохи менший відсоток – в іпотечні папери, банківські метали, нерухомість тощо. Характерно, що до 20 % активів може перебувати на закордонних ринках капіталів.

7.3.3. Шляхи забезпечення ефективного функціонування та успішного реформування пенсійної системи

Досвід різних країн та законодавчі умови системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні надають можливість для визначення шляхів забезпечення ефективного функціонування та успішного реформування пенсійної системи загалом. Мета реформування системи пенсійного забезпечення – створити належний рівень життя осіб літнього віку на основі соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями і сприяння економічному зростанню.

Згідно з даними Державної комісії з регулювання фінансових послуг 22 структури безпосередньо займаються недержавним пенсійним забезпеченням, місцезнаходження 12 фондів не встановлено, дев’ять установ не здійснюють фінансово-господарської діяльності, чотири – здійснюють діяльність, яка не пов’язана з додатковим недержавним пенсійним забезпеченням. Загальний обсяг активів, залучених до існуючих недержавних пенсійних фондів, становить майже 16 млн грн. Загальна чисельність громадян, які беруть участь в НПЗ, становить близько 31 тис. осіб. Всі кошти, залучені фондами, знаходяться на банківських депозитах.

123

Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8 до 750 грн (в середньому ця сума становить 40–50 грн); 7 із 22 організацій, які провадять додаткове пенсійне забезпечення, ще не проводили пенсійних виплат своїм учасникам (що обумовлено встановленим мінімальним терміном початку виплат після першого внеску, який становить три роки).

Із 22 існуючих пенсійних фондів 13 належать до споживчої кооперації. У кожного фонду цієї системи є власні засновники, працівники яких залучені до системи недержавного пенсійного забезпечення. Часткаосіб, залучених дофондівспоживчої кооперації, становитьблизько 34 % (11 тис. осіб) загальної чисельності учасників системи НПЗ. Загальний обсяг активів, залучених до фондів споживчої кооперації, становить 7 млн грн, що дорівнює 43 % загального обсягу активів, залучених до існуючої системи НПЗ.

Накопичувальна система, яка була запроваджена в Чилі, виглядала як найкращий спосіб вирішення проблеми. Основною перевагою чилійської моделі стало розумне й ефективне інвестування пенсійних коштів приватними фінансовими компаніями порівняно з нижчими ставками доходу від державних інвестицій. Однак на час пенсійної реформи, зокрема у Казахстані, вочевидь не існувало достатньої кількості приватних учасників фондового ринку, безпечних інвестицій, а також регулятивних органів, які б гарантувати конкурентні умови для діяльності приватних установ у сфері пенсійного забезпечення, а також займатись цією діяльністю в інтересах учасників пенсійних фондів. Уряд Казахстану був змушений повірити в те, що загальнообов’язкова накопичувальна система є невід’ємним елементом системи соціального захисту країни. Виходячи з цього, уряд вирішив, що система підлягає суворому державному контролю. Це і стало однією з головних причин неефективного проведення пенсійної реформи в Казахстані.

У економічно розвинутих країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40 % ВВП. В Угорщині за рахунок інвестування пенсійних накопичень вдалось знизити ставки банківських кредитів із 20 до 10 %. У Польщі протягом двох років в економіку було інвестовано близько 1 млрд дол. Девізом польської трирівневої пенсійної системи є: “Безпека через диверсифікацію”, що означає прагнення диверсифікувати різні типи ризиків (демографічний, політичний, ринків праці та капіталу). Пенсійні виплати з солідарної системи тепер встановлюються на основі залишку коштів на умовному рахунку, який утворюється з “внесків” до солідарної системи, що перераховуються за кожного учасника. На кошти цих умовних рахунків потім “нараховується” відсоток

124

відповідно до формули. При виході на пенсію залишок на умовному рахунку перетворюється в довічну виплату шляхом ділення залишку коштів на середній показник очікуваної тривалості життя для чоловіків і жінок відповідного віку. Так було задумано передовсім для того, щоб безпосередньо пов’язати між собою пенсійні виплати і внески.

Помилково вважати, що пенсійна система безпосередньо сприяє як збільшенню заощаджень, так і економічному зростанню. Численні обстеження не знайшли доказів гіпотези, що пенсійна система збільшує внутрішні заощадження. Для збільшення внутрішніх заощаджень Україні потрібні серйозні зміни у податковій системі і, найголовніше – надійна фінансова політика і стабільна банківська система.

Внески на пенсійні рахунки є, врешті-решт, лише одним із способів заощадження. Іншими способами є амортизаційні відрахування для підприємств, приватні заощадження домогосподарств, нерозподілені прибутки підприємств, а також надлишки у державному бюджеті і фондах соціального захисту. Дефіцит коштів не повинен покриватись за рахунок заощаджень населення. Запровадження обов’язкової накопичувальної системи створює раптове збільшення пропозиції заощаджень. Деякі політики стверджують, що Україна настільки гостро потребує коштів для інвестицій, що може легко використати цей приріст грошового капіталу. Безсумнівно, є багато людей, готових інвестувати чужі гроші в різні проекти. Проте мало які з цих інвестицій можуть принести будь-який дохід пенсіонерам.

Інвестування має здійснюватись, виходячи не з потреби, а з майбутніх прибутків, які можна отримати або у формі погашення, якщо гроші пропонуються як позика, або у формі дивідендів, якщо гроші інвестуються через фондовий ринок.

Вимушені заощадження не стимулюють економічного зростання і можуть навіть провокувати ухилення від заощаджень. Зокрема, це стосується низькооплачуваних працівників, які змушені увесь свій дохід витрачати на задоволення основних життєвих потреб.

Фінансувати обов’язкову накопичувальну і солідарну системи недоцільно ані за рахунок загальних надходжень державного бюджету, ані випуску державних боргових зобов’язань. Фінансова спроможність пенсійної системи щодо перерозподілу внесків із солідарної системи до обов’язкової накопичувальної системи має бути визначена шляхом складання актуарних прогнозів, підготовлених дипломованим актуарієм з використанням належним чином розробленої й випробуваної моделі української пенсійної системи. Тому пріоритетним завданням для уряду України має стати створення відділу актуарних розрахунків, включно з підготовкою актуаріїв і розробкою актуарних моделей, які відповідають міжнародним актуарним стандартам.

125

Насправді ж, створення фонду активів за відсутності надійних проектів для їхнього інвестування та інструкцій щодо здійснення інвестицій створює набагато більше проблем, аніж їх вирішує. Якщо інвестувати пенсійні кошти у державні цінні папери, то дохідність може виявитись такою низькою (як, приміром, нині у Казахстані та Чилі), що працівники розчаруються, дізнавшись про те, яку малу пенсію вони отримають за нової пенсійної системи. Наявність “підконтрольного” позикодавця заохочує уряд позичати гроші без належного обмірковування.

В Україні недостатньо інвестиційних можливостей, на які можна покладатись для забезпечення майбутніх пенсій громадянам. Як тільки українські підприємства та місцеві органи влади запровадять міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, відпаде потреба у внутрішній фондовій базі та з’явиться можливість позичати кошти будь-де у світі. Інвестування накопичених коштів на користь учасників пенсійної системи можливе лише за умови, коли велика частка коштів будь-якої української обов’язкової накопичувальної системи буде інвестована у різних країнах світу, а не тільки в межах країни.

Запитання для самоконтролю

1.Види соціального страхування.

2.Специфічна особливість ризику в пенсійному страхуванні.

3.Цілі пенсійного страхування.

4.Умови надання пенсій. Що таке соціальна пенсія?

5.Характерні риси солідарної та накопичувальної пенсійних

систем.

6.Переваги диверсифікації пенсійного забезпечення.

7.ПричиникризисолідарноїсистемивУкраїнітаінших країнах.

8.Чому пенсійний вік не є системною характеристикою пенсійного забезпечення в Чилі?

9.Що стає на заваді заміни солідарної системи накопичувальною в європейських країнах?

10.Трирівнева пенсійна система.

Література: [13; 21; 23; 26; 27; 32; 40–44].

126