10.1.Ринок праці країни: мета і пріоритети

10.2.Активна політика ринку праці: мета, джерела фінансування, регіони поширення, основні напрями

10.3.Пасивна політика зайнятості населення

10.1.Ринок праці країни: мета і пріоритети

10.1.1. Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав

Головною метою сучасного суспільства є розвиток людини її власними силами і задля її блага. Цю ідею було вперше сформульовано ще А. Лінкольном, а нині вона стала основним гаслом ООН. Більшість, принаймні індустріальних держав світу в тій чи іншій мірі враховує цю ідею у своїй стратегії. Сучасні соціально-економічні стратегії демократичних держав мають такі пріоритети:

1.Економічне зростання – забезпечення виробництва більшої кількостіталіпшоїякостітоварів, тобтозростанняжиттєвогорівня народу.

2.Повна зайнятість – надання підходящої роботи всьому економічно активному населенню.

3.Економічна ефективність – максимальний результат витрат обмежених ресурсів.

4.Стабільний рівень цін.

5.Економічна свобода виробників та споживачів.

6.Справедливий розподіл прибутків, який протидіє різкому соціально-економічному розшаруванню суспільства і зубожінню будьяких його верств.

7.Економічна забезпеченість існування непрацездатних членів суспільства.

8.Торговельний баланс – співвідношення зовнішньоторговельного і валютного сальдо.

9.За структурою і складом наведеної системи пріоритетів можна зробити такі висновки.

По-перше, в багатьох випадках суто економічні інтереси підкоряються соціальним вимогам. Суспільства давно вже зрозуміли, що жити в умовах існування численних маргінальних груп (чи то демографічних, чи то цілих держав або їх блоків) просто небезпечно. Тому навіть така країна як США має настільки складну і розгалужену систему соціального забезпечення, що існують родини, де представники трьох і навіть чотирьох поколінь ніколи не працювали.

157

По-друге, частина наведених цілей має кількісні виміри (це стосується переліку пріоритетів 1–4), а частина може бути визначена виключно атрибутивним шляхом (п. 5–8).

По-третє, практично всі цілі є взаємодоповнюючими, тобто при умові досягнення однієї реалізуються й інші. Наприклад, ліквідація безробіття (п. 2) сприяє мінімізації групи осіб з найнижчими доходами (п. 6).

По-четверте, аналіз можливої соціальної або соціополітичної напруги, пов’язаної з різким економічним розшаруванням суспільства і різкою нерівністю в розподілі доходів (п. 1, 6, 7), доводить їх послаблення із економічним зростанням та збільшенням абсолютних масштабів прибутків більшості населення.

Нарешті, по-п’яте, ми повинні зауважити, що одночасне досягнення всіх восьми цілей неможливе, якщо мати на увазі їх максимальне значення: частина є взаємосуперечливою. Так, безсумнівно суперечать одна одній цілі у п. 2 і 4 (неможлива повна зайнятість без інфляції), 1 і 6 (економічне зростання і запобігання економічному розшаруванню суспільства). Чинники максимального економічного зростання і повної зайнятості, як правило, спричиняються до інфляції; прагнення до рівності в розподілі доходів може послабити стимули до праці, до інвестування, технічного прогресу, підприємницького ризику, тобто послабити дію факторів швидкого економічного зростання.

Коли основні цілі вступають у протиріччя, суспільство вимушене розробляти систему пріоритетів. Наприклад, якщо повна зайнятість супроводжується інфляцією, а стабільний рівень цін призводить до зростання безробіття (тобто цілі у п. 2 і 4 суперечать одна одній), суспільство має їх ранжувати. Наприклад, вибирати між двома варіантами розвитку: повною зайнятістю при умові річних темпів інфляції на рівні 7 % або стабільними цінами при умові безробіття на рівні 8 %. Ймовірно, що перевагу буде надано деякому компромісу в вигляді 4 % річного темпу інфляції при 6 % рівні безробіття.

Цілком зрозуміло, що говорячи про перехід української економіки від адміністративно-командної до ринкової системи недостатньо просто зафіксувати напрям розвитку, необхідно чітко сформулювати систему пріоритетів, визначити їх значущість. І це завдання не тільки парламенту, хоча його перш за все. Своя система пріоритетів, іншого рівня, повинна існувати і в виконавчих структурах, і в регіонах. Без цього усталений розвиток, якщо виключати усталену кризу, – неможливий.

Наведена система пріоритетів відсилає нас до широкої сфери державної активності, що власне і є розвитком держави, суспільства в цілому.

158

Демократична держава, яка своєю метою має створення рівних можливостей для всіх своїх громадян, розвивається серією своїх дій в різноманітних сферах, включаючи економіку, культуру, освіту, охорону здоров’я, планування сім’ї, турботу про сім’ю та дітей, підтримку інвалідів та етнічних меншин, охорону навколишнього середовища, охорону держави та правопорядку в ній тощо. Прагнення забезпечити рівні умови для всіх людей є головною соціальною проблемою, яка вирішується створенням таких умов, які б забезпечили кожній особистості певний рівень життя (сам цей рівень, тобто життєвий стандарт визначається насамперед економічними можливостями суспільства), вони специфічні для кожної країни і для кожного часу.

10.1.2. Мета політики ринку праці Мета урядового контролю за ринком праці – захист доб-

робуту окремих осіб, а не вплив на систему економічного (промислового) розвитку. Виходячи з цього, необхідно визнати, що концептуально політика ринку праці має різні цілі, які не завжди є сталими.

Абсолютно ясно, що можливості досягнення цієї мети лежать у площині економічної ситуації, зокрема ситуації на ринку праці, та фінансових ресурсів. Відповідно конкретизуються пріоритети у розвитку окремих напрямів активної політики ринку праці. Скажімо, на етапах економічного зростання (особливо у верхній половині економічного циклу), коли існує великий за обсягом попит на робочу силу головну роль відіграють заходи, спрямовані на забезпечення якісної збалансованості пропозиції робочої сили попиту на неї, зокрема навчання тим професіям, які користуються найбільшим попитом на ринках праці. На етапах економічного спаду, передусім за умови існування високого рівня циклічного безробіття, більш перспективними видаються дії, спрямовані на забезпечення нестандартної зайнятості – тимчасової, неповної, громадських та інтервенційних робіт тощо. Безумовно, перспективним (принаймні з теоретичних позицій) є сприяння створенню безробітними нових підприємств, які функціонуватимуть на засадах найманої праці чи самозайнятості.

10.1.3. Вплив на ринок праці в умовах соціальноорієнтованої ринкової економіки

У сьогоденній реальній дійсності всі економічні системи розміщуються десь поміж крайніми варіантами ліберальної та адмі- ністративно-командної системи, являючи собою так зване постіндустріальне суспільство, або соціальна орієнтовану ринкову економіку.

159

Один з фундаторів цієї концепції Джон Мейнард Кейнс в роботі “Кінець політики невтручання держави в економіку” писав: “Важливо, щоб уряд не робив те, чим уже займаються приватні особи, немає різниці, чи трохи краще, чи трохи гірше уряду це вдається. Держава має братися за те, чого на цей час не робить ніхто інший”. Це означає, що держава в особі свого уряду цілеспрямовано впливає на розвиток ринку праці, прагнучи забезпечити не максимально високі темпи виробництва чи зростання ВВП, а добробут максимального кола своїх громадян.

Батьком сучасної соціальне орієнтованої економіки вважають Людвіга Ерхарда, який був міністром економіки ФРН у повоєнний час. Проте, окремі елементи цього суспільства ми знаходимо набагато раніше в найрізноманітніших частинах світу.

Сучасне постіндустріальне суспільство – це і країни соціалдемократії (зокрема, Швеція та інші країни Скандинавії), і відвертої ліберальної орієнтації (насамперед США), і так звані консервативні країни, що свою політику орієнтують насамперед на родину, на домогосподарство (Німеччина, Австрія), і країни високого рівня патерналізму (Японія). Вони розрізняються за політичними настановами, правовим полем та методами дій уряду, зокрема і ступенем втручання останнього в економічні процеси.

Але навіть у США, найближчій до ліберального устрою країні, роль уряду сьогодні є надзвичайно важливою, оскільки він своїми діями сприяє стабільності економіки, забезпечуючи її тими товарами та послугами, які виробляються в недостатній кількості або взагалі не постачаються внутрішньою американською системою, модифікуючи розподіл доходів тощо. На відміну від характерного для минулого етапу економічного розвитку розпорошення економічної влади поміж безлічі дрібних одиниць, сучасній економічній системі притаманне існування потужних економічних блоків, їх здатність викривляти нормальне функціонування ринкової системи у своїх власних інтересах створюєдодатковіпідставидляурядовоговтручанняв економіку.

Якщо йдеться про ринок праці, то це насамперед могутні профспілкові структури, які здатні створити тиск на ринок праці з метою зміни умов або оплати праці в певних галузях або підприємствах. По суті, це є прояв монополізму на ринку праці. І оскільки монополізм як такий суперечить самій ідеї ринкової економіки, і боротьба з монополізмом та його проявами є безпосереднім завданням органів, що здійснюють управління цією системою, значення профспілок в економічно розвинутих країнах останнім часом падає. Наприклад, у США лише 14 % працюючих є членами профспілок, хоча ще 10– 15 років тому їх питома вага сягала 45 %.

160