5.5. Загальні засади сертифікаційної діяльності

Сертифікаційна діяльність є обов’язковою частиною процедури обґрунтування можливості здійснення підприємницької діяльності і тим самим охоплюється поняттям її легалізації. Вона направлена на забезпечення прав споживачів та підтримання авторитету національного товаровиробника на ринках товарів, послуг та робіт.

Сертифікат – документ, що підтверджує той або інший факт. У зовнішній та внутрішній торгівлі сертифікат якості – це виданий уповноваженим державним органом документ, що посвідчує якість товару. Сертифікат походження – це виданий компетентним митним органом країни-експортеру документ, що вказує з якої країни експортується товар. Сертифікат ваги – це документ, що підтверджує вагу товару. Сертифікат виробництва – це документ, що підтверджує відповідність встановлених вимогам виробництва, в тому числі наявність відповідного обладнання та спеціалістів для виконання тих чи інших робіт, а також виробництва товарів. Технологічний сертифікат свідчить про безпеку застосовуваних у підприємницькій діяльності технологій умовам безпеки для життя та здоров’я і довкілля.

Таким чином, сертифікаційна діяльність – це спеціальна діяльність визначених державою сертифікаційних органів, що спрямована на підтвердження відповідності продукції, послуг та процесів вимогам рівня безпеки та якості. Вона включає в себе експертизу та підтвердження третьою стороною (сертифікаційним органом) характеристик та якостей продукції, послуг та процесів і проявляється в сертифікації продукції, робіт та послуг; процесів; атестації виробництва на підприємствах, що випускають продукцію, надають послуги, виконують роботи та здійснюють технологічні процеси.

Сертифікація продукції – це спеціальна дія, що проводиться уповноваженими та це органами з метою підтвердження із необхідною вірогідністю відповідності продукції конкретним стандартам чи технічним вимогам з видачею сертифіката.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та добровільну. Якщо сертифікація прямо передбачена чинним законодавством з метою забезпечення безпеки життя та здоров’я людей, охорони довкілля, то такий сертифікат називається обов’язковим. Обов’язкова сертифікація повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов’язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів – методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами). Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції не проводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановлена недостовірність результатів випробувань. Сертифікації продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації – підприємствами, установами і організаціями з метою:

– запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

– створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Оплаті підлягають всі види робіт, пов’язані з обов’язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації.

Кошти, витрачені заявником на обов’язкову сертифікацію продукції, відносяться на її собівартість.

Питання для самостійного контролю:

1) Що означає поняття «легітимізація»?

2) Які існують види легалізації діяльності суб’єктів підприємництва?

3) В чому полягає внутрішня легалізація суб’єкта підприємництва?

4) В чому полягає зовнішня легалізація суб’єкта підприємництва?

5) Що означає поняття «ліцензування»?

6) Які нормативно-правові акти регулюють питання ліцензування в Україні?

7) Що означає поняття «сертифікація»?

8) Які існують види сертифікатів?

9) Які існують види сертифікації продукції в Україні?

10) Яким органом здійснюється сертифікація продукції в Україні?

Дайте визначення наступних понять: підприємницька діяльність; суб’єкт підприємницької діяльності; підприємництво; юридична особа; реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності; види суб’єктів підприємницької діяльності; реєстраційна картка; підприємство; Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; державний реєстратор; державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації; реєстрація персональних даних; реєстраційний збір; внутрішня легалізація; зовнішня легалізація; загальний порядок державної реєстрації; спеціальний порядок державної реєстрації; легалізація підприємницької діяльності; сертифікація.

Вирішіть наступні завдання:

Завдання 1. Громадянин Івлев О. має намір займатися централізованим водопостачанням та водовідведенням.

Чи необхідно йому отримати дозвільний документ на зайняття даним видом діяльності? Якщо так, то який нормативно-правовий акт регулює питання отримання відповідного документа?

Завдання 2. Громадянин Грач К., житель м. Мелітополь Запорізької області, виявив бажання займатися підприємницькою діяльністю. Зібравши документи, необхідні для державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, він поїхав до виконавчого комітету міської ради в м. Запоріжжя, однак йому відмовили у прийомі документів.

Чи правомірні дії виконавчого комітету міської ради?

Теми рефератів:

1) Внутрішня легалізація суб’єкта підприємницької діяльності як вид легалізації.

2) Правова регламентація зовнішньої легалізації суб’єктів підприємництва в Україні.

3) Сертифікація продукції: поняття, підстави, нормативно-правова база.

4) Легалізація суб’єктів підприємництва в зарубіжних країнах.

5) Проблеми легалізації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні та шляхи їх вирішення.

Накресліть наступні схеми:

1) Види легалізації суб’єктів підприємницької діяльності.

2) Види сертифікатів.

Вирішіть тестові завдання:

1. Легалізація суб’єктів підприємницької діяльності – це:

а) послідовність юридично значимих дій, що здійснюються особою з метою реалізації свого права на зайняття підприємницькою діяльністю та її узаконення;

б) видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

в) встановлення державними органами відповідно до чинного законодавства, міжнародного права та міжнародних нормативно-правових актів обмежень щодо виробництва товарів, здійснення міжрегіональних товарних або фінансових операцій, експортно-імпортних поставок;

г) спосіб державного регулювання господарської діяльності шляхом формування складу і обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

2. Легалізація буває:

а) загальна і спеціальна;

б) зовнішня і внутрішня;

в) обов’язкова і факультативна;

г) договірна та явочна.

3. Легалізація може проводитися у:

а) розпорядчому і дозвільному порядку;

б) розпорядчому і явочному порядку;

в) договірному і розпорядчому порядку;

г) явочному і дозвільному порядку.

4. Державна реєстрація суб’єктів господарювання буває:

а) загальному та спеціальна;

б) зовнішня і внутрішня;

в) обов’язкова і факультативна;

г) договірна і зобов’язувальна.

5. Не підлягають державній реєстрації:

а) повні товариства;

б) відокремлені підрозділи юридичної особи;

в) командитні товариства;

г) товариства з обмеженою відповідальністю.

6. Акредитації на території України в порядку, встановленому законодавством, підлягають:

а) представництва, філії іноземних підприємств;

б) представництва, філії малих підприємств;

в) представництва, філії казенних підприємств;

г) представництва, філії підприємств.

7. Ліцензійні умови – це:

а) вимоги, яких необхідно дотримуватися для зайняття певним видом господарської діяльності;

б) установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

в) умови, що зазначаються в ліцензійному договорі;

г) умови, на підставі яких видається ліцензія на здійснення певного виду господарської діяльності.

8. До внутрішньої легалізації не належить:

а) державна реєстрація суб’єкта господарювання;

б) визначення структури суб’єкта господарювання;

в) визначення виду діяльності суб’єкта господарювання;

г) визначення організаційно-правової форми суб’єкта господарювання.

9. Засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру – це:

а) державна реєстрація;

б) ліцензування;

в) патентування;

г) легалізація.

10. Легалізація підприємницької діяльності суб’єкта господарювання, яка починається процедурою державної реєстрації – це:

а) внутрішня легалізація;

б) зовнішня легалізація;

в) первинна легалізація;

г) вторинна легалізація.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 18-22. – Ст. 42-131.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 40-44. – Ст. 50.

4. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31-32. – Ст. 263.

5. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 06 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. – Ст. 483.

6. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

7. Про кооперацію: Закон України від 10 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 5. – Ст. 35.

8. Про кредитні спілки: Закон України від 20 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 15. – Ст. 101.

9. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

10. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01 липня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.

11. Варналій З.С. Мале підприємництво: Основа теорії і практики / З.С. Варналій. – К.: Знання, 2011. – 277 с.

12. Грущинський І.М. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності / І.М. Грущинський, В.К. Кравчук, Є.П. Пограничний [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.adhdportal.com/book_2066.html.

13. Мачуський В. В. Правове забезпечення підприємницької діяльності / В.В. Мачуський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studentam.kiev.ua/content/view/579/64/

14. Підприємницька діяльність: Законодавство. Поради. Контакти. – Київ: Преса України, 2005. – 160с.

15. Підприємницьке право: Навч. посіб. / Л.В. Ніколаєва, О.В. Старцев, П.М. Пальчук, Л.М. Іваненко. – К.: Істина, 2011. – 480 с.

16. Шевеленко С.Д. Підприємництво і підприємницька діяльність: Hавч. посібник / С.Д. Шевеленко, І.І. Федів. – Київ: Вища школа, 1997. – 224 с.