Виведення стадій розселення та інвазійних стадій з організму хазяїна

Більшість ектопаразитів, як вже зазначалось, легко переходить з одного хазяїна на іншого на різних стадіях свого розвитку. Проте є досить багато паразитів, що прикріплюються до покривів хазяїна міцно або є сидячими організмами. В таких випадках у життєвому циклі паразити зазвичай є пропагативні стадії (стадії розселення). У багатьох сидячих найпростіших – ектопаразитів, зокрема інфузорій, є рухливі стадії, так звані «бродяжки». Багатоклітинні ектопаразити зазвичай відкладають яйця, з яких у воді виходять вільно плаваючі личинки, які активно шукають нового хазяїна (моногенеї, вусоногі та веслоногі раки тощо). Личинки деяких ектопаразитич­них комах розвиваються у зовнішньому середовищі як вільноіснуючі організми (імагінальні паразити, напр. блохи). У таких випадках яйця до покривів хазяїна не прикріплюються. Натомість у ларвальних паразитів стадією розселення є вільноіснуючі дорослі паразити (імаго), напр., вольфартові мухи чи оводи.

Для ендопаразитів виведення з організму хазяїна пропагативних стадій є непростою задачею. Легше вона вирішується у тих випадках, коли паразити живуть в органах чи системах органів, які сполучаються із зовнішнім середовищем. Яйця або личинки гельмінтів кишечника та цисти найпростіших переміщуються вздовж кишечника разом з кишковим вмістом і потрапляють назовні з фекаліями. Таким же чином виходять з організму яйця, личинки або цисти паразитів передніх відділів шлунково-кишкового тракту (печінки, підшлункової залози, шлунка, стравоходу, вола, ротової порожнини), а також, у більшості випадків, паразитів органів дихання. Рідше паразити легень, бронхів, трахеї, гортані, носових порожнин чи їхні яйця потрапляють назовні безпосередньо через носові отвори під час кашлю або чхання (порожнинні оводи, яйця пентастоміди, інколи яйця нематод). Відповідно, стадії розселення паразитів видільної системи виходять разом із сечею, а мешканців статевої системи – з виділеннями через статеві отвори, зокрема зі спермою. Через яйцеводи хазяїна можуть виділятися яйця деяких паразитів порожнини тіла риб (амфіліни, філометри). Личинки нематод телязій - паразитів кон’юнктивальних мішків ока виділяються зі слізьми та запальним ексудатом, які охоче злизують мухи – проміжні хазяї цих гельмінтів. Личинки та інші стадії розселення багатьох паразитів крові (найпростіших плазмодіїв, трипаносом, лейшманій тощо, деяких філярій), а також багатьох тканинних паразитів, личинки яких циркулюють у кров’яному руслі, зокрема так звані мікрофілярії, потрапляють безпосередньо до наступного хазяїна–передавача (переносника) під час його живлення на хазяїні–донорі. Такими хазяями–передавачами переважно є різні кровосисні комахи і кліщі, а в певних випадках (паразити риб) – п’явки.

В той же час яйця трематод шистозоматид – паразитів крові дістаються назовні досить оригінальним шляхом – яйця скупчуються у дрібних судинах стінок прямої кишки або сечовивідих шляхів, відповідно. Гострі шипи на їхніх оболонках розривають стінки судин і яйця потрапляють у м’язи, травмують їх, поступово просуваючись до слизової оболонки, спричинюючи важкі запалення органів з виразками слизової оболонки, кровотечі у порожнини кишки чи сечопроводів, сечовивідного каналу. Кров, а з нею і яйця шистозом, потрапляє у сечу чи фекалії, а далі назовні і врешті-решт – у водойми, де живуть проміжні хазяї цих трематод.

Самки деяких паразитів здатні активно виходити назовні, напр. самки гостриків виходять з анального отвору і відкладають яйця на шкіру у періанальній області або самки ришти виходять під шкіру і утворюють пустулу, стінку якої розривають, відчуваючи контакт людини з водою, в яку і випорскують порцію личинок. Деякі паразитичні личинки здатні активно (мермітиди, волосові, оводи) чи пасивно (глохідії двостулкових молюсків, деякі мікроспоридії) порушувати цілісність покривів хазяїна та виходити назовні. Проте в багатьох випадках личинки паразитів взагалі нездатні полишати проміжного хазяїна і потрапляють у дефінітивного хазяїна лише трофічним шляхом за схемою „жертва-хижак”.