118

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………5

1 Історія дослідження археологічних пам’яток………….6

2 Кам’яний вік……………………………………………..43

3 Запорізькі землі в мідному віці…………………………53

4 Запорізький край і племена бронзового віку………….58

5 Епоха кімерійців…………………………………………74

6 Становлення Великої Скіфії…………………………….80

7 Наш край у сарматський час……………………………91

8 Германські племена готів на території нашого краю.

Велике переселення народів. Гунни. Авари……………97

9 Ранні слов’яни в Запорізькому краї………………..….101

10 Наш край у складі Великої Болгарії і Хазарського

каганату………………………………………………….106

11 Наш край у період Київської Русі. Війни з кочовика-

ми (Х – ХІІІ ст.)…………………………………………111

12 Культура пізніх кочовиків…………………………….116

13 Запорізькі землі в другій половині ХІІІ – XV ст…….120

Висновки……………………………………………128

Перелік посилань…………………………………..131

ВСТУП

Народ – творець історії і культури. Пройдений ним шлях відбився в різних пам'ятниках – свідках минулого. Але всі вони розкривають духовне багатство народу, являють собою невичерпне джерело багатющого історичного досвіду попередніх поколінь. Всебічне вивчення цієї спадщини – найважливіше завдання, що стоїть перед нинішнім і майбутніми поколіннями.

Без вивчення і пізнання досвіду минулого не може відбуватися формування інтелігентної людини, поза залежністю від роду його діяльності. В особливій мірі це відноситься до тих, хто присвятив себе вивченню історії, пізнанню минулого, що в значній мірі збереглося і відбито в пам'ятниках історії і культури. Серед них виділяють пам'ятники історії, пам'ятники містобудування й архітектури, пам'ятники мистецтва і пам'ятки археології. Усі вони знаходяться під охороною держави.

У результаті багаторічної напруженої роботи фахівці одержали загальне уявлення про різні види пам'яток, їх кількість в цілому по державі, по окремих областях України. Але щороку відкриваються всі нові і нові різночасні матеріали. Особливою мірою сказане стосується до пам'яток археології, якими славиться земля запорізька.

Основною метою роботи, призначеною для всіх, хто цікавиться далеким минулим Запорізького краю, є висвітлення історії регіону в найдавніші часи, відтворення історії вивчення археологічних памяток в області. Досконале знання цих матеріалів дає можливість вільно орієнтуватись у джерелах, знайомство з якими дозволить висвітлити той чи інший період історичного розвитку.

Підставою для проведення роботи є договір 22/98 від 2 вересня 1998 р.

1 Історія дослідження археологічних пам’яток

Варто коротко зупинитися на питанні формування сучасної території області, тому що при огляді історії розкопок XIX - початку XX ст. у читача можуть виникнути неясності.

Новоросійська губернія була утворена в 1764 р., але вже в 1775 р. з неї виділили Азовську губернію. До складу останньої входило Лівобережжя Дніпра. Через декілька років з'явився Указ про створення Катеринославського намісництва, а через рік, у 1784 р., створена Таврійська область. Вона була анульована в зв'язку з утворенням у 1796 р. Катеринославської губернії.

Таким чином, до 1802 р. південноукраїнські землі входили до складу трьох губерній – Катеринославської, Миколаївської і Таврійської. До першої входив Олександрівський повіт, виділений із складу Маріупільського, а до складу останньої входив Мелітопільський повіт. У 1842 р. з частини Мелітопільського і Дніпровського повітів Таврійської губернії був утворений Бердянський повіт. Отже, сучасну територію Запорізької області, утвореної 10 січня 1939 р., склали Олександрівський, Бердянський і Мелітопільський повіти.

Але ще в 1923 р. в Україні була проведена територіально-адміністративна реформа. Відповідно до постанови ВЦВК від 7 березня, замість повітів створювалися округи, замість волостей - райони. Територія сучасної Запорізької області включала Запорізький, Мелітопільський і Бердянський округи, що, у свою чергу, ділилися на райони, територіально-адміністративні межі яких неодноразово перекроювалися.

У наш час до складу Запорізької області, площа 27,2 тис. кв. км, входять 20 районів.

Територіально область розташована в південно-східній частині України, поширена зі сходу на захід майже на 235 км, а з півдня на північ майже на 200 км. Вона межує із Донецькою, Дніпропетровською і Херсонською областями. Область розміщується в межах південної частини Українського кристалічного щита і прилеглої до нього з півдня Причорноморської низовини. Головною водною артерією є р. Дніпро, водну мережу утворюють 78 річок, на берегах яких здавна селилися люди.

Перші письмові свідчення про древні і середньовічні пам'ятки Нижнього Подніпров'я відносяться до кінця XVI-XVII ст. Згадки про «городища з валами» у районі с. Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району містяться в шляхових записках Е.Ляссоти, що спостерігав їх, пропливаючи з козаками по Дніпру. У його роботі є дані і про вал на Білозерському лимані, кургани із стоячими на них кам'яними бабами і про залишки городища на Кучугурах.

Невиразна інформація міститься також у джерелі XVII ст. «Книга по Великому Кресленню» про пам'ятки золотоординського періоду на березі Конських Вод і Днепра. Про залишки споруджень цього ж часу повідомляють стольник В.Тяпкин і дяк М.Зотов - посли російського царя Федора Олексійовича до кримського хана, що проїжджали до Криму Муравським шляхом.

Необхідно відзначити, що найбільш збереглися руїни і залишки споруджень епохи середньовіччя. Вони, поряд із більш стародавніми курганами, і привертали в першу чергу увагу, що знайшло відбиток у творах офіцерів російської армії XVIII століття. Так, інженер-поручик С.І.Мишецький, що знаходився під час російсько-турецької війни 1736-1740 р. у Запорізькій Січі, у своїй роботі «История про козаков запорожских» приділив увагу залишкам давніх городищ на річці Конці й в інших місцевостях, у т.ч. і на р.Білозерка. Про останнє городище також згадує й учасник цієї компанії капітан Манштейн. Він, до речі, повідомляє і про перші «розкопки» курганів (скарбопошукового характеру – Г.Т.), що проводили солдати. «Здійснені в деяких з цих курганів розкопки виявили в них горщики з попелом, а на дні декілька золотих або мідних монет із стертими арабськими написами»...

З роботи С.І.Мишецького дізнаємося і про знахідку козаками поблизу суч.. с. В.Знам’янка, в урочищі Карайтебень біля 50 гармат XIV-XVI ст. Ці гармати козаки змогли використати в боротьбі з ворогами.

Про відношення до пам'яток старовини в цей час наочно свідчить наступний факт. При будівництві Дніпровської оборонної лінії в 1772 р. новоросійський генерал-губернатор В.О.Чертков писав запорізькому Кошу про необхідність розбирання і використання для міцності будівлі, у господарських цілях старих кам'яних будівель, каменів з курганів і т.д. На цю «рекомендацію» козаки відповіли, що «...залишки старожитніх будинків і мечетей, що знаходяться на запорізьких землях, давно війську відомі», але вони планують їх ужити для зведення церкви Покрова Богородиці в Січі після закінчення війни.

Після знищення Запорізької Січі землі Нижнього Подніпров'я стали активно розподілятися між новими володарями. У районі Великого Лугу одержали рангові дачі Потьомкін, Титов, Ланов, Каменський та ін. Дуже дефіцитним був будівельний матеріал, тому стародавні руїни стали об'єктами пильної уваги з боку нових землевласників. Наслідком стала організація експедицій для обстеження Великого Лугу, про результати роботи якої ми знаємо з листування між В.О.Чертковим і Г.Потьомкіним. З рапорту до Г.Потьомкіна можна дізнатись про руїни на Кучугурах, про залишки курганів і стародавніх будівель під козацькими зимівниками. Таким чином, освоєння Подніпров'я супроводжувалося масовим руйнуванням і знищенням пам'яток старовини.

Про насиченість цієї території старожитностями свідчать також і роботи В.Зуєва. Ад'юнкт Академії Наук описував старожитності цього краю під час своєї експедиції на південь Росії, збираючи свідчення про пам'ятники старовини, проводячи в окремих випадках замальовки. Він же повідомляє і про самовільні розкопки курганів, що робили солдати військових команд.

Опис деяких старожитностей міститься також у роботах академіка І.Гільденштедта (1773 р.) і академіка П.С.Палласа (1793-1794 р.). Наявність великої кількості курганів поблизу Дніпра дало підставу відомому історику, етнографу і письменнику, почесному члену Академії Наук графу І.Потоцькому писати про існування саме тут області Геррос, котра і після скіфів служила місцем цвинтаря для багатьох народів.

Цілком природно, що процес знищення давніх пам'яток, використання матеріалів для господарських потреб або в якості прикрас (кам'яні статуї) не міг залишитися непоміченим, оскільки така картина була притамована для всієї Південної України. Тому цілком зрозуміла стурбованість освічених діячів свого часу. Одним із таких був градоначальник Керчі І.А.Стемпковський. У 1827 р. він подав новоросійському губернатору М.Воронцову доповідну записку «Думки щодо вишукування старожитностей у Новоросійському краї». В основу її покладені спостереження автора за станом пам'яток Керченського півострова і Приазов'я.

Якщо в степовій частині знайомство зі старожитностями носило описовий характер або завершувалося самовільними «розкопками» і їхнім знищенням, тобто носило явно виражений споживчий характер, то дещо інша ситуація спостерігалася у відношенні до античних пам'яток – залишків міст, великих городищ, могил, і насамперед, у Криму. Загальний інтерес до античних старожитностей, перші розкопки, проведені освіченими військовими, чималою мірою сприяли утворенню в ряді приморських міст музеїв (Миколаїв-1806, Феодосія – 1811, Одеса – 1825, Керч – 1826). В Одесі в 1839 р. організоване «Товариство історії і старожитностей», що зіграло дуже велику роль у розвитку археології на півдні України і збереженні різночасних пам'яток.

З іншого боку, результати пошуків античних старожитностей, дослідження поблизу Керчі таких курганів як Куль-Оба, Царський та ін. сприяли збільшенню скарбопошукацької лихоманки як серед дослідників різного рангу, багато хто з який мали дуже неясне уявлення про археологію і її завдання, так і аматорів.

Перші документально засвідчені дослідження в межах суч. Запорізької області проводилися в Приазов'ї вихідцями з Німеччини П.І.Кеппеном і І.Корнісом (1789-1848 рр.). П.Кеппен зробив перший опис відомої згодом Кам'яної Могили, ряду курганів, сприяв організації фінансування розкопок І.Корніса. Останній зіграв значну роль в освоєнні Приазов'я, займався скотарством, землеробством і садівництвом. У 1837 р. він на власні гроші розкопав декілька курганів на берегах ріки Молочної, після висвітлення результатів робіт П.Кеппеном на одному з засідань Академії Наук, остання виділила грошову дотацію. Це дало можливість І.Корнісу протягом трьох років (1842-1844 р.) поблизу р. Молочної розкопати 13 курганів, що містили в основному матеріали епохи середньовіччя, котрі й видав П.Кеппен (Bulletin de la classe des Sciences historiques, philologiques et politiques de l Academie Imperiale des Sciences. T.II, # 37, #13. – Saint-Petersbourg, 1846. – P.195-204). Доля знахідок невідома, частина з них зберігалася в садибі І.Корніса.

Слід зазначити, що всебічна багатогранна діяльність І.Корніса високо оцінювалася сучасниками. «Такі люди, яким був Корніс, народжуються не кожне сторіччя» (Я.Штах). «Для Новоросії давно пора подумати про пам'ятник І.Корнісу» (газета «Крымский вестник», 1900 р.).

З нашим регіоном нерозривно пов'язані і визначні періоди діяльності уродженця Полтавщини Олександра Власовича Терещенка (1806-1865 рр.). Високоосвічена людина, знавець багатьох мов, археограф, археолог і етнограф, він проводив роботи в багатьох місцевостях. Він же став одним із перших членів створеної в 1859 р. Археологічної комісії, утворення якої мало на меті організацію розкопок на теренах Росії, нагляд за їхнім проведенням, систематизацію інформації, відбір кращих речей для музеїв.

О.В.Терещенко починав дослідження Лугової могили (Великий Олександропільський курган на північ від м.Нікополя) у 1852-1854 рр., яке продовжив і завершив О.Е.Люценко. У 1854 р. дослідник біля с.Мала Знамя’нка Мелітопільського повіту розкрив курган епохи бронзи з трьома похованнями. Він об’їздив територію Подніпров'я і Приазов'я, де зафіксував велику кількість різночасних пам'яток, що описав у своїй праці «Нариси Новоросійського краю» (1854 р.). Від нього ми маємо повідомлення про деякі знахідки з розкопок І.Корніса, про самочинні розкопки курганів у сучасному Василівському районі (біля с.Камінське), про численні кам'яні статуї епохи середньовіччя і т.ін.

Середина XIX сторіччя – це час перших науково документованих розкопок курганів на території нашого краю. Серед них необхідно назвати дослідження П.С.Савел’єва (1856 р.) курганів на правому березі р.Дніпро (суч. Запорізький р-н). Сучасними фахівцями відзначається, що П.С.Савел’єва, О.В.Терещенка й О.Ю.Люценка з повним правом можна назвати піонерами наукових археологічних робіт у Подніпров'ї.

Значний внесок у вивчення курганних старожитностей Подніпров'я залишив Іван Єгорович Забєлін (1820-1908 р.), відомий історик, один з перших членів Археологічної Комісії. Свою наукову діяльність у цьому регіоні він почав з вивчення поміщицьких земель А.М. Миклашевського в 1859 р. (суч. с. Біленьке, с. Мар’ївка Запорізького р-ну). За даними, що надійшли до Археологічної Комісії швидше за все від О.В.Терещенка, власник земель робив самостійні аматорські розкопки насипів. І.Е.Забєлін закінчив розкопки таких курганів, як Гермесова, Довга, Мала могили, Близнюки. В них були виявлені поховання епохи бронзи і скіфського часу. У 1860 р. в с. Біленьке (суч. Запорізький р-н) ним досліджується Товста Могила і три маленьких кургани доби бронзи – середньовіччя. Широкий розголос одержали проведені ним розкопки кургану Чортомлик під Нікополем. Після невеликої перерви досліджуються пам'ятки в с. Петровське по шляху від Олександрівська до Оріхова (Сиротини могили) – 3 кургани з різночасними похованнями. В с. В.Білозерка (суч. районний центр) ним розкопані Цимбалова могила і Мала Цимбалка (1867-1868 рр.). Необхідно відзначити, що методика розкопок відповідала рівню досліджень свого часу (через центр пробивалася одна траншея), багато знахідок не надходили до Археологічної комісії, що було характерно, адже остання приймала і віддавала перевагу тільки «найвидатнішим речам». Цілком природно, що матеріали доби бронзи не могли бути подані на «розгляд Государя імператора». Це положення параграфа II Статуту Археологічної Комісії зіграло дуже негативну роль в археології другої половини XIX – початку ХХ ст.

У 80-х рр. на території області працював відомий археолог Дмитро Якович Самоквасов (1843-1911 рр.), що проводив дослідження на величезній території «між Віслою і Тереком, Чорним морем і річкою Москвою». Член Археологічної Комісії з 1886 р., він сформував практичні навички організації і проведення розкопок, розробив ряд інструкцій з техніки дослідницьких робіт, здійснював невтомний контроль над археологічними розкопками, розробив власну систему класифікації старожитностей і вів велику пропагандистську і наукову працю. Він – один з перших викладачів, хто вів курси лекцій з археології в навчальних закладах.

18 липня 1884 р. датується лист відомого нам А.М.Миклашевського Д.Я.Самоквасову, в якому повідомляється про велику групу курганів (до 80) на лівому березі р. Дніпро біля Лоханського і Звонецького порогів, серед яких Яцева і Рясна могили. Автор послання запрошує для огляду цієї групи, де вже провів розкопки маленьких курганів (до 10) Д.І.Яворницький і де працювала одна з перших жінок-археологів, дочка А.М.Миклашевського – О.Карцова.

Але в цей час Д.Я.Самоквасов проводив розкопки курганів біля с. Новогригорівка Олександрівська повіту. Тут, судячи зі складеного ним власноручно наприкінці життя документу, у 1883-1884 рр. досліджувалася велика кількість курганів – понад десять (?). Серед них відома Безщастна могила на березі р. Конки, розкопана хрестоподібно траншеями, де було відкрито 14 окремих могил – 5 у насипі, 2 на «підошві» і 7 у материку, що датуються загалом добою бронзи.

У тому ж 1884 р. він досліджує і кургани в с. Знам’янка Мелітопільського повіту (суч. Кам’янсько-Дніпровський р-н), де виявлені різночасні могили – від епохи бронзи до періоду середньовіччя.

З територією нашої області зв'язаний і один з періодів діяльності професора Петербурзького університету Миколи Івановича Веселовського (1848-1918 р.), що досліджував сотні курганів у різних місцевостях Росії. У 1888 р. ним проведені розкопки 9 курганних насипів під Ногайськом (суч. Приморськ) і одного кургана в с. Володимирівка Приазовського району. Виявлені скіфські поховання датуються V-IV ст. до н.е., але всі потривожені в стародавності. У 1889 р. він же досліджував під Ногайськом у групі «Рясні могили» 3 кургани, під Преславом 1 курган з 2 похованнями епохи бронзи. У цьому ж році початі розкопки під Мелітополем, що тривали до 1891 р. В великому – «Першому кургані» знайдене потривожене скіфське поховання, а в розташованому поруч маленькому кургані – 4 поховання епохи бронзи. За рік під Великим Токмаком невтомний дослідник докопав (насип потривожений грабіжницькими ямами – результат пошуків місцевих селян) курган з трьома могилами і розкопав другий насип з трьома похованнями епохи бронзи. Обстежуючи місцевість під Токмаком, він відзначив наявність значної кількості кам'яних статуй.

Пізніше М.І.Веселовський взяв участь і в розкопках Чмиревої могили, великого кургану в с. В.Білозерка. Цей насип став досліджувати в 1898 р. відомий філолог-германіст Федір Олександрович Браун. Ним були виявлені дві глибокі могили (12,4 і 9,6 м), пограбовані в давнину, і кінська могила з 10 кістяками пишно прибраних коней. Роботами М.І.Веселовського в 1909-1910 рр. виявлена бічна схованка з 10 срібними посудинами (фіала, кубки, килик, чаша).

Відзначимо, що дослідження цієї пам'ятки були продовжені тільки ... в 1994 р. експедицією ІА НАН України під керівництвом Ю.В. Болтрика. Співробітниками експедиції виявлені нові цікаві комплекси. Але за відсутністі фінансування роботи не завершені, багатостраждальна пам'ятка ще чекає нових дослідників...

До середини XIX в. відносяться і перші археологічні дослідження в Дніпровському Надпоріжжі, де в даний час проходить кордон двох областей – Запорізької і Дніпропетровської. (З природно-кліматичних чинників й історичних традицій цей район на півночі області не можна розглядати вроздріб, відповідно до сучасного адміністративного розподілу). Тут ще в 1853 р. колезьким асесором Пискаревим в с. Волоське «за казенний рахунок» був розкопаний курган «Ряба могила», у якому знаходилися поховання зі скорченими і пофарбованими кістяками (епохи бронзи – Г.Т.). Природно, у «аматора старожитності» ці не викликали ніякого інтересу...

У середині 80-х рр. у районі Дніпровських порогів були виявлені і перші знахідки знарядь кам'яного віку, про які повідомили Д.І.Явор-ницький і П.О.Бурачков. Тоді ж проводилися і невеликі за масштабами розкопки пам'яток цього часу в с. Волоське на о. Стрільча Скеля

К.М .Мельник (1888 р.). А в середині 90-х рр. в с. Петро-Свистуново проводив дослідження могильника салтово-маяцкого часу (ІХ-ХІ вв.) відомий своїми відкриттями В.В.Хвойко (1850-1914 р.)

Не обійдені увагою істориків і археологів також і пам'ятки на о. Хортиця. Перші письмові повідомлення про цей чудовий пам'ятник історії та культури, відносяться ще до часів К.Багрянородного (Х століття), що писав про приношення купцями жертв біля величезного дуба. Острів згадується пізніше в руських літописах, у працях польського хроніста Мартіна Бєльського, Еріха Ляссоти, князя Семена Мишецького, Григорія Спаського та ін.

Одним із перших, хто звернув увагу на стародавні пам'ятки, був відомий нам О.В.Терещенко, який писав про те, що «на острові Хортиця були досить високі кургани, і курганні групи, що розорювались – деякі з них вже зрівнялись із землею», про збереження залишків запорізьких укріплень. Перші ж археологічні розкопки на острові провів за дорученням Московського археологічного товариства В.Л.Бернштам. Він розкопав у 3 могильниках 6 насипів. У листі Я.П.Новицькому (18 лютого 1890 р.) дослідник повідомляє про передачу щоденників розкопок 1878 р. і знайдених речей в Московське Антропологічне товариство. Сам же Я.П.Новицький у 1904 р. нарахував на острові 129 курганних насипів, що концентрувалися в 6 великих могильниках. Ним розкопано біля 10 насипів, з яких кургани № 3,6,7,10 відносяться до епохи бронзи, а інші датуються більш пізнім часом. Більшість виявлених матеріалів були передані в музей ім. О.М.Поля в Катеринославі.

Слід зазначити також і невеликі дослідження, проведені в цьому районі Надпоріжжя аматором О.С.Синявським (5 насипів у с.Лоц-Кам’янка над Койдацьким порогом), роботи М.О.Макаренка на правому березі р. Дніпро, між балками Майорова і Звонецька у 1907 - 1909 рр. В досліджуваних ним 6 курганах усі могили виявилися цілком пограбованими.

Про багато старожитностей краю ми знаємо також і завдяки діяльності Таврійської вченої комісії, створеної на початку 1887 р. у Симферополі. Одним з напрямків її багатогранної діяльності було і вивчення старожитностей – контроль над станом пам'яток, спостереження за самовільними розкопками, збір матеріалів (останні передавалися в Археологічну комісію). З території нашої області надходили знахідки різних періодів. Так, у 1889 р. Е.В.Риков передав мідний ніж, знайдений в околицях Кам’янки, а в 1894 р. – «ніж із червоної міді». В архіві Кримського краєзнавчого музею зберігаються збори документів – «Анкети по обліку пам'яток стародавності і знахідках давніх речей на території Бердянського повіту», у яких містяться повідомлення про кургани, кам'яні статуї та різні речі. На сторінках «Известий» товариства періодично з'являлася інформація про розкопки. Так, про дослідження Чмирьової могили в № 30 за 1899 р. повідомив Д.Сердюков, обраний членом ТУАК у цьому ж році. В АК Д.Сердюков передав свою колекцію знахідок, що збирав на Кучугурах протягом 16 років.

З ім'ям цього дослідника зв'язані й одні з перших робіт у районі Кам’янського городища (1899-1900 рр.). Тут він виявив значний матеріал, на основі вивчення якого зробив висновок про приналежність городища до скіфів і датував пам'ятку IV в. до н.е. Д.Я.Сердюков теж вів пошук і огляд пам'яток у Подніпров'ї і Приазов'ї, про що є повідомлення в «Звіті Археологічної Комісії» за 1903 р. Зібрані матеріали автор передавав в Ермітаж, Історичний музей у Москві, музей ТУАК у Симферополі. Саме йому було дане доручення провести розкопки кургана Солоха, здійсненню яких перешкодила війна з Японією, і які через десятиліття провів М.І.Веселовський.

Названий дослідник у 1889 р. здійснював дослідження кургана скіфського часу в с. Шульгівка. До нього надійшло повідомлення про знахідку срібних монет у гроті Кам'яної могили. Оглянувши пам'ятку, М.І.Веселовський виявив ряд зображень на стінах однієї з печер, про що повідомив у невеликій публікації. Але ця інформація не викликала великого інтересу у фахівців, і привернула увагу лише за багато років.

У 1901 р. учителем Дудко був переданий в Археологічну Комісію наступний набір предметів, виявлених в околицях с. Водяне – кремінні і мідне вістря стріл, кам'яна сокира, бляха у вигляді посілого в кільце хижого звіра. АК довірила йому проведення розкопок у с. Водяне (суч. Кам’янсько-Дніпровський р-н). Тут на південь від села розташовувалися три великих курганних групи. В першій із них він заклав траншею в «подвійному» із валом кургані, де виявив 5 поховань епохи бронзи. В другій, більш віддаленій групі, розкопувалися таким же способом два кургани, з яких в одному виявлене пограбоване поховання, а в іншому - могили епохи бронзи (?). Розкопки «Бургарської могили» у III курганній групі дозволили виявити пошкоджене в давнину поховання й уламки кам'яної «баби». Всі знахідки роскопщик передав у музей Таврійської вченої комісії.

Велику роль у розвитку знання про старожитності краю зіграли проведені з 1869 р. Московським археологічним товариством Археологічні з'їзди. Усього було організовано і проведено 14 Археологічних з'їздів, з них 6 в Україні (I – 1874 р., XI - 1899 р. – Київ; VI з'їзд – 1884 р., - Одеса; 1902 р. – XII з'їзд у Харкові; XIII – 1905 р., - Катеринослав; XIV – 1908 р. - Чернігів). Перед проведенням з'їздів велику підготовчу роботу проводили спеціально створювані комітети, що вели збір історичних, етнографічних і археологічних матеріалів, організовували археологічні розкопки, виставки, сприяли публікації матеріалів. Невід'ємною частиною організації Археологічних з'їздів була підготовка виставки письмових і матеріальних пам'ятників, що знаходили висвітлення в каталогах. Після проведення виставки знахідки залишалися в розпорядженні музею або наукового товариства, а самі матеріали публікувалися на сторінках «Трудов», чудово виданих і прекрасно ілюстрованих.

Нагадаємо, що речі з розкопок Д.Я.Самоквасова на території нашої області демонструвалися на Одеському з'їзді, самому представницькому з усіх попередніх – 378 учасників. Дуже значна добірка матеріалів зібрана А.Скриленко в роботі «Матеріали для археологічної карти Катеринославської губернії», виданої в 1905 р. у зв'язку з з'їздом, що проходить, у роботі якого брали участь 246 чоловік. Головою підготовчого комітету ХІІІ Археологічного з’їзду був М.І.Миклашевський, який приймав активну участь у роботі Катеринославської вченої архівної комісії, сприяв виділенню дворянством губернії коштів на побудову музею старожитностей ім. О.М.Поля.

Археологічні з'їзди зіграли значну роль у розвитку краєзнавства, археології й етнографії, збереженні пам'ятників минулого на місцях. Найкраще завдання з'їздів сформульовані в роботі П.С.Уварової перед XIII з'їздом, у якій відбиті думки голови Московського Археологічного товариства О.С.Уварова. У ній підводилися підсумки робіт попередніх з'їздів і розроблялися нові напрямки, що не загубили свого значення дотепер: «а) знищити байдужість до російських старожитностей; б) збудити загальну живу участь до російської археології; в) поширити археологічні зведення в різних центрах нашої великої батьківщини; г) зблизити між собою діячів на поприщі археології і збудити їх до загальної дружної роботи з розробки російських старожитностей; д) поставитиі питання про необхідність створення музеїв і вчених центрів у різних містах Росії; е) висувати нові питання і завдання і збирати матеріали з їхнього дозволу; ж) розробляти методи для археологічних вишукувань; з) висунути питання про введення при наших навчальних закладах кафедр по викладанню російської археології, з усіма побічними і додатковими кафедрами, що вимагаються цією головною кафедрою».

Як актуально звучать ці слова для нашого часу відносно різних держав!!!

Перше десятиліття XX століття ознаменувався відкриттям, що одержало всесвітній розголос. Мова йде про курган Солоха, розкопки якого планувалися ще з 1882 р. Археологічною Комісією, але які вдалося почати лише в 1911 році. Ними керував М.І. Веселовський, з ім'ям якого зв'язане проведення розкопок таких широко відомих пам'яток, як Майкопська, Келермеська, згаданих вище Чмиревої могили і Лемешевих могил (1911). До речі, в одній з останніх могил біля с. В.Знам’янка було виявлене не пограбоване скіфське поховання V ст. до н.е., що супроводжувалось різним інвентарем – золотою гривнею, бронзовим казаном, набором зброї та ін. речами.

Розкопки Солохи проводилися відповідно прийнятій методиці – траншеєю через центр. За два роки роботи були виявлені центральне і впускне поховання. Перше з них пограбовано в стародавності. У камері катакомби розмірами біля 27 кв.м виявлені численні знахідки, серед яких срібний килик із позолотою, килик із написом, золоті бляшки і т.д. У господарській камері знаходилися бронзовий казан і посуд, три амфори, «жаровня». Впускне поховання, перекрите досипкою, зроблено в катакомбі, дромос якої виводив до камери, схованкам і двом нішам. В дромосі були виявлені кістяки слуг – «виночерпія» і зброєносця. У самій камері розмірами біля 11,2 кв. м знаходилося поховання «царя» у супроводі значної кількості інвентарю. Серед знахідок – обруч, шлем, шестопер, два мечі, вістря стріл, два списи, панцир, золота фіала з двома написами, сім срібних посудин, чорнолаковий килик, більше 300 золотих бляшок та ін. В числі знахідок – золотий гребінь із зображенням скіфів, що борються, і оббивка горита з зображенням битви воїнів. Крім (?)того, у нішах і схованці знаходилися амфори, посуд: казани, лутерій, ківш, сито, ритон та ін. Крім них, у 2 м від центральної могили виявлене поховання двох коней в пишному оздобленні, а в 2,6 м від другого поховання знайдене поховання конюха і могила з 5 пишно прибраними конями. Подальші дослідження перервалися війною, що почалася. Курган під час розкопок і пізніше оглядали О.С.Уваров і М.О. Макаренко.

Але лише через багато десятиліть матеріали кургана Солоха одержали повне висвітлення в монографії А.П. Манцевич «Курган Солоха» (1987 р.) По одній існуючій в наш час версії, центральне поховання Солохи могло належати скіфському царю Орику і зроблене біля 410 р. до н.е., а впускне –царю Октомасаду (початок IV ст. до н.е.) – думка А.Ю.Алексєєва.

Велику роботу зі збору і систематизації матеріалів різних періодів провів Д.І.Яворницький (1855-1940). Ним виявлені і врятовані десятки тисяч різних предметів старовини, проведені розкопки багатьох курганів (біля хут. Благодатний на р.Конці – 1903 р., в с.Веселе поблизу м.Мелітополя – 1907 р., в с. Михайлівка Вільнянського р-ну - 1903-1905 рр.), матеріали пошуків надходили до музею ім. О.М.Поля в Катеринославі. Слід зазначити дуже низький рівень польової фіксації, у результаті чого багато матеріалів були депаспортизовані.

На території Приазов'я першим дослідником був М.Е.Бран-денбург, що поблизу колонії Кіршвальд (суч. с. Вишневате) досліджував два кургани з похованнями епохи бронзи. Насип розкопувався на знос, цілком, що було поодиноким явищем в тогочасній археологічній практиці.

Безліч різних археологічних знахідок надходили в Археологічну комісію. Так, у 1899 р. у с. Дем’янівка Мелітопольського повіту випадково було виявлено потривожене поховання, де виявлені кістки коня і його спорядження, предмети озброєння. Знахідки датувалися XIII-XIVст. і були передані в середньовічний відділ Державного Ермітажу. Про це повідомив Є.Ленц у другому номері ИАК за 1902 р. З с. Дмитровка Бердянського повіту походить залізний меч довжиною до 1 м, виявлений поруч із вершником і конем, а в с. Ново-Яковлівка знайдена вапнякова статуя грубої робота. У 1906 р. в с. Янчекрак Мелітопольського повіту в низов'ях р. Конки в одній з балок виявлено скарб, що складався з срібних, позолочених речей – фаларов різного розміру, наверший, пронизей та ін. дрібних речей. Скарб переданий в Імператорський російський історичний музей. Навіть у 1917 р. в АК надходили різні речі. З розкопаного шукачами скарбів у 1916 р. кургана в с. Новоспаське Бердянського повіту походять 108 бронзових вістрів стріл. У цих же «аматорів старожитностей» відібрана і мідна монета візантійських імператорів Романа II і Костянтина Х. У Харкові була придбана золота бляха, що походила з відомого кургана «Огуз».

Про поширення скарбопошукатства може свідчити наступний факт. Відомій збирачці К.Н.Скаржинській у Полтаву прийшов лист, в якому артіль селян шукачів скарбів з с. Агайман (суч. с. Фрунзе Іванівського району Херсонської області) просить зазначити місцезнаходження нібито відомого їй значного скарбу в Таврійській губернії. Є дані про розкопки селянами курганів біля с.Берестове, с.Пришиб Михайлівського району, поблизу с.Астраханка Мелітопольського району та ін. Нерідко для поповнення своїх колекцій офіцери мобілізували підпорядкований їм особовий склад. Так, у 1855 р. «досліджувалися» насипи поблизу Камя’нки-Дніпровської, у 1864 р. – в с.Тимашівка Михайлівського району.

Досить часто фіксувалися і знахідки монет різних періодів. У 1851 р. в с. Воскресенка (суч. Новомиколаївський р-н) в глечику був виявлений скарб вагою 1 пуд 15 фунтів (14 350 монет). Вони датуються 1317-1393 рр., 465 екземплярів надійшли в Державний Ермітаж. Біля 1873 р. на берегах р. Конки знайдений скарб з 43 монет гарної збереженності: Василя I (867-886 рр.), Романа II (959-963 рр.), Іоанна Цимисхія (969-976 рр.), Костянтина VIII (1025-1028 рр.) і Костянтина X (1059-1067 рр.). У 1886 р. у с. Діановка на р. Лозоватка знайдений скарб монет Костянтина IX Мономаха (1042-1054 рр.), а біля 1913 р. в Дніпровських порогах рибалки виловили бронзову посудину з срібною насічкою і грецьким написом. В посудині знаходилися монети Ничипора II Фоки (963-969 рр.), Іоанна Цимисхія (969-976 р.) і бронзовий ключик. Ці знахідки монет у сукупності вказують на існування жвавих торгових шляхів.

Проводився також і збір інформації про старожитності і знахідки. У 1873 р. Центральний Статистичний Комітет з представлення проф. Самоквасова зібрав через губернські статистичні комітети великі зведення, що були опубліковані проф. О.О.Спіциним у 1903 р. (ИАК, вип.5). Зокрема, тут приводяться описи пам'яток на р. Берда – Попової могили, Ланцевої, Бельмак-Могили у Бердянському повіті, а також у Мелітопільськом повіті – в с. В.Білозерка, В.Знам’янка і М.Знам’янка. Інтерес представляє пам'ятка, опис якої доводиться нижче.

«Чотири містечка в 4 верстах від с. В.Знам’янка і 5 в. від М.Знам’янки на березі р. Конки і Білозерського лиману, на рівному місці. Форма цих містечок чотирикутна (перший довжиною 1 в.50 сажень, 2-й – 1 в. 280 саж., а шириною 150 саж.;3-й – 110 саж.; 4-й колоподібної форми, довжиною 60 саж., а шириною 10 саж.). З півночі і заходу рови і вали (шириною від 2 до 3 саж. і від 5 до 7 саж), вхід з півдня й півночі. розкопок не робилося, яка була мета спорудження цих містечок, не відомо» (с.77). Тут же вказується і про наявність 96 насипів в степу в с. В.Знам’янка.

Курган Солоха був одним з останніх археологічних об'єктів, що досліджувалися на території нашої області в так називаний дожовтневий період. Найкраще про стан археології розглянутого часу свідчать слова М.І.Ростовцева, що ця наука «...наукових завдань не ставила... копали, щоб знайти речі, по можливості золоті... Результатом була загибель однієї пам'ятки за іншою... Головною причиною цього найвищою мірою смутного явища було те, що до пам'яток справжнього інтересу ні на місцях, ні в Петербурзі, ні в суспільстві не було і про їхнє існування негайно після їхній відкриття легко, але зате міцно забували». Це недивно, адже в характер і обсяг робіт, напрямок і фінансування багато в чому визначалося одним з пунктів Статуту Археологічної комісії про добір речей..., основна увага приділялася ефектним матеріалам, масовий матеріал найчастіше ігнорувався. Тому не дивний і той факт, що основний упор робився на дослідження курганів, переважно, значних розмірів. Методика розкопок І.Є.Забєліна, Д.Я.Самоквасова, М.І.Веселовського, Д.І.Яворницького, Я.П.Новицького та ін. дослідників відповідала науковому рівню свого часу. Тому недивно, що багато пам'яток продовжили досліджувати лише в останні десятиліття (наприклад, Чортомлик), а деякі ще чекають на продовження робіт (Солоха, Чмирева Могила). Значною мірою проведенню робіт перешкоджала і відсутність чітких законодавчих актів про пам'ятки старовини, наявність приватної власності на землю.

У т.зв. дореволюційний період на території суч. Запорізької області в різному ступені розкопано (потривожено) біля 80 курганних насипів, кількість же вивчених поселень і стоянок обчислюється одиницями. Матеріали епохи бронзи з розкопок курганів узагальнені в роботі О.А.Спіцина «Курганні поховання з пофарбованими кістяками», опублікованій в 11 томі «Записок Російського Археологічного товариства» за 1899 р.

Слід зазначити, що в розглянутий період держава в особі археологічної комісії могла контролювати розкопки тільки на підвладних їй землях. Власники маєтків мали можливість копати на своїй землі без дозволу і будь-якої звітності. У випадку розкопок в межах приватного володіння держава зобов'язана було виплатити визначену суму, якщо бажала одержати весь комплекс знахідок. Незважаючи на різні укази і постанови, закон про охорону пам'яток так і не був прийнятий. Здебільшого отриманий в ході розкопок матеріал не став надбанням широкого кола дослідників, окремі спроби систематизації і класифікації не знайшли підтвердження і визнання в майбутньому.

Однак археологами було покладено початок нагромадження значного фонду джерел, насамперед з розкопок курганних могильників, їх і змогли використовувати наступні покоління дослідників.

Революційні події завдали значного збитку пам'ятникам історії і культури. В ході боїв, у вогні пожеж садиб і палаців знищувалися і горіли давні шедеври, руйнувалися архітектурні пам'ятники, велика кількість антикваріату вивозилася за кордон. Поступово звертають і припиняють свою діяльність різні установи і товариства. Кожний уряд, що приходив до влади – Центральна Рада, Директорія, Гетьманат створювали установи, організації і товариства, діяльність співробітників яких була спрямована на охорону пам'ятників історії і культури. Однак часта зміна урядів не дала можливості повною мірою організаціям по охороні пам'ятників зіграти ту роль, що їм призначалася.

У 1919 р. при Академії Наук України утворилась Комісія з складання археологічної карти України, пізніше (1921 р.) вона була перетворена в Археологічну комісію, а в 1924 р. - у Всеукраїнський Археологічний Комітет (ВУАК), завданням якого був контроль за виконанням постанови Вуцика і РНК УРСР «Про порядок обліку, охорони і дослідження пам'ятників культури і природи». На місцях створюються крайові Комісії охорони пам'ятників матеріальної культури.

Всі матеріали, що походили з розкопок і зборів Д.І.Яворницького, Я.П. Новицького на території суч. Запорізької області, надходили в Катеринослав, в музей ім. О.М Поля. І тільки в 1922 р. у м.Запоріжжі було організовано краєзнавчий музей, основою фондів якого стала колекція знахідок з зібрання технічного училища. Сюди входили, як нам відомо з опису Я.П.Новицького, кам'яні матриці, амфора (випадкова знахідка в 1917 р. у с.Мала Катеринівка), ліпна кераміка, вироби з каменю і кременю, а також палеоонтологічний матеріал. Всеукраїнська Академія Наук високо оцінювала діяльність Я.П.Новицького. У 1924 р. йому привсвоюється почесне звання члена-кореспондента. Але в Запорожжі відсутність постійного місця для музею, фінансові утруднення привели до того, що після смерті його директора Я.П.Новицького в 1925 р. музей був закритий, а експонати пропали безвісти. Місто позбавилося одного зі своїх центрів культури.

У 1926 р. створена Дніпропетровська крайова інспектура охорони пам'ятників культури, що здійснювала нагляд за історико-культурними пам'ятниками ряду округів, в т.ч. і Запорізького.

У цьому ж році утворена й Одеська крайова інспектура охорони пам'ятників на території ряду округів, в т.ч. і Мелітопольського.

Слід зазначити також у цей час і діяльність Мариупольського музею краєзнавства, заснованого в 1920 р. Серед відділів, створених у музеї, був і історико-археологічний, котрим завідував П.М.Пиневич. Основне завдання - вивчення Мариупільського округу. У 1925-1927 рр. був затверджений ряд заповідників, серед них і «Кам'яні Могили» - біля 400 десятин.

В плані робіт на 1927/28 рр. намічений ряд заходів, серед яких: вивчення району «Кам'яні Могили» радіусом 7-8 верст у пошуках передбачуваного місця битви на р.Калкі руських з татарами в 1223-1224 рр.; м.Бердянськ в історико-археологічному відношенні; здійснення розкопок 2 великих і 3 малих курганів, розташованих в с.Темрюк (на південний захід від ст. Розівка. В цей час починає втілюватися в життя проект підкорення Дніпра. У зв'язку з будівництвом Дніпрогесу ВУАК і Дніпропетровський крайовий історико-краєзнавчий музей виступили ініціаторами створення комплексної археологічної експедиції, що і була сформована на початку 1927 р. Очолити експедицію запропонували члену-кореспонденту Української Академії наук Д.І.Яворницькому. Необхідно нагадати, що адміністративно Запорізької області в її сучасних границях у той час ще не існувало.

Роботи з вивчення різних пам'яток у затоплюваній зоні фінансувала держава. Загальна сума витрат за 6 років робіт експедиції склала 104 тис крб. Це поодинокий в історії світової археологічної практики випадок, коли держава виділила таку значну суму на порятунок пам'яток.

До роботи залучалися фахівці різних професій – археологи, етнографи, музеєзнавці. У різні роки в дослідженнях брали участь співробітники Дніпропетровського й інших музеїв України, студенти Київського інституту пролетарської культури, селяни околишніх сіл, жителі прилягаючих міст. Багато хто з них пройшли гарну школу практики, серед них А.В.Добровольський, П.І.Смоличев, М.О.Міллер, В.А.Грінченко, С.С.Гамченко, І.Ф.Левицький та ін.

Дослідження проводилися у всій зоні майбутнього затоплення між Дніпропетровськом і Запоріжжям по обидва боки р. Дніпро, включаючи острови. В ході робіт долались труднощі організаційного характеру, удосконалилася методика розкопок.

За роки роботи (1927-1932 р.) загонами археологічної експедиції відкриті і розкопані різночасні пам'ятки. Як пише проф. І.Ф.Ковальова, що ретельно вивчала матеріали діяльністі експедиції, найдавнішими з них є стоянки кам'яного віку, що датуються епохою палеоліту і мезоліту. Балка Кайстрова I,II,III,IV; балка Осокоровка 1; Дубова балка та ін. епохи палеоліту, Майорка 11 мезолітичного періоду – усього 19 пунктів.

Неолітична і енеолітична епохи подані такими пам'ятками як Середній Стог, Перун, Вовниги, Кизлевий, Лоханський, розташовані на островах, стоянками Ігренського півострова, усього 21 пункт. Вони характеризують як короткочасні місця перебування, так і могильники (Ігрень VIII, Собачки) різних культур неоліту й енеоліту.

Пам'ятки енеоліту-бронзи виявлені і розкопані на острові Дурна Скеля (поселення), острові В.Хортиця (могильник), в ур. Сагайдачного (поселення) та ін.

Матеріали скіфо-сарматського часу виявлені при вивченні курганного могильника в балці Гадюча на правому березі р.Дніпро, біля селища Кичкас.

Пам'ятки черняхівської культури вивчалися в с.Привільне та с.Ново-Олександрівка, вони подані поселенням і могильником, поселення і майстерня салтово-маяцького часу виявлені на схилі балки Канцерка.

Великий інтерес викликала знахідка т.зв. Вознесенського скарбу (поховання?), що датується кінцем VІІ-поч. VIII ст.н.е.

З більш пізніх пам’яток досліджувалася Самарська фортеця XVIII ст. (М.Міллер).

Співробітник Всеукраїнського історичного музею С.С.Магура, який брав участь у Дніпрогесівській експедициї, дослідив декілька курганів біля с.Кушугум.

Треба також відзначити, що розкопки курганних насипів «на знос», тобто цілком, здійснювалися в широких масштабах.

Розкопками був накопичений значний різночасний матеріал, навколо якого розгорнулися наукові й білянаукові пристрасті, про які ми знаємо з робіт краєзнавця С.П.Шевчука, що провів „розкопки“ в архівах багатьох установ. Справа в тому, що всі колекції надходили до Дніпропетровського краєзнавчого музею. З цим не були згодні представники громадськості Запоріжжя, і після створення в 1928 р. Запорізького наукового товариства, що об'єднувало краєзнавців, аматорів старожитностей, його члени звернулися в УАК з проханням дати йому можливість проводити самостійні роботи. Відмова була мотивована відсутністю в м.Запоріжжі професіоналів-археологів.

Дійсно, професійних фахівців не було. Але були аматори, багато хто з них займалися пошуками і зборами різних предметів минулого. Серед них необхідно назвати жителя села Кичкас Генріха Генріховича Мартенса, що зібрав досить значну колекцію різночасних виробів на берегах Дніпра і демонстрував її всім бажаючим. Саме на одному з таких планшетів у 1927 р. А.В.Добровольський побачив невідомі раніше матеріали, що після проведених ним розкопок лягли в основу виділення відомої середньостогівської культури. Пізніше саме Г.Г.Мартенс став уповноваженим у справі охорони пам'яток на Дніпрельстані, одержав право на проведення самостійних робіт.

Активна діяльність членів товариства завершилася постановою Раднаркома України про організацію музею Дніпрогесу (червень 1930 р.).

Директором музею був призначений М.Г.Філянський (1873-1938 рр.), що працював в експедиції і відбив її діяльність у художньому творі «Від порогів до моря».

М.Г.Філянський народився на Полтавщині, геолог, поет, він працював у Полтавському краєзнавчому музеї, Харківському музеї. У 1931 р. переїжджає в м.Запоріжжя, енергійно береться за створення музею історії «Дніпробуд». Зібрані ним матеріали демонструвалися на виставках у Києві, Харкові, Дніпропетровську. Разом з працівниками музею здійснив ряд розвідок у зоні Подніпров'я. Він був й ініціатором створення в місті краєзнавчого товариства, на першому засіданні якого виступив академік Д.І. Яворницький.

З 1931 р. в музеї Дніпробуду починає свою діяльність професійний археолог П.І.Смоличев. Уродженець Чернігівського краю (1891 р.), він закінчив археологічний інститут у Петербурзі. Будучи завідуючим історико-археологічного відділу Чернігівського краєзнавчого музею, він кожне літо брав участь у роботах Дніпрогесівської експедиції. Знаходячись у штаті музею, П.І.Смоличев проводить і самостійні розкопки.

Керівництво Дніпрогесу виділило приміщення на Кичкасі, де і була організована перша виставка археологічних знахідок, отриманих експедицією. Серед відвідувачів цієї виставки був і житель с.Петрополь О.В.Бодянський, що пізніше активно включився в пошукову діяльність на берегах Дніпра, передаючи всі зібрані матеріали до Дніпропетровського музею.

Керівництво музею Дніпробуду домагалося передачі матеріалів з Дніпропетровська до новоутвореного музею. У результаті тривалого листування і кількаразових погоджень було прийнято воістину соломонове рішення: до музею Дніпробуду передають комплекси матеріалів ряду пам'яток, але вся польова документація залишається на старому місці. У 1932 р. частина знахідок передається до музею Дніпробуду, але частина їх надходить і у фонди Одеського й Київського музеїв. Необхідно при цьому відзначити, що видані були лише матеріали розкопок 1927-1929 рр. (Збірник Дніпропетровського краєвого історично-археологічного музею. - Дніпропетровськ, 1929). Відзначимо, що один примірник цього видання, що стало великим дефіцитом, зберігається в Запорізькому краєзнавчому музеї.

Вже в 1933 р. музей поніс перші втрати. Був репресований і засланий П.І.Смоличев. Він продовжував наукову діяльність і помер у Таджикистані.

Колектив музею поповнюється новими професійними співробітниками. У 1935 р. починає працювати археолог М.С.Мушкет, через рік – І.Д.Литвинов, Ф.Т.Камінський, активно бере участь в археологічних пошуках О.В.Бодянський. Ними проводяться розвідницькі роботи берегів Дніпра, Самари, озера ім. Леніна, виявлена серія нових пам'яток. У районах Нового Запоріжжя розкопано біля 15 курганів з різночасними похованнями.

Але наступає 1937р... 11 жовтня за обвинуваченням в антирадянській діяльності був заарештований М.Г.Філянський (розстріляний у Києві за рік), репресовані М.С.Мушкет і Ф.Т.Камінський. Музей позбавився професійних кадрів, його діяльність зупинилася, неопрацьовані колекції порошилися в підвалах, вони були знищені в роки війни.

Пропала також багата музейна бібліотека. Окремі видання минулого і початку нашого століття зі штампом музею Дніпрогесу автору довелося побачити на окремій маленькій полиці в Запорізькому обласному архіві. Три десятки книг – усе, що зберіг час від цього музею в Запоріжжі.

Досить трагічна і доля самих колекцій. Ще в 1933 р. у м.Харкові відбулося засідання, на якому розглядалися питання про видання виявлених знахідок. Однак у цей час починаються гоніння на Д.І.Яворницького, як зазначалось вище, виданий усього перший том матеріалів розкопок (один примірник знаходиться в Запорізькому обласному краєзнавчому музеї). Але й через багато років матеріали з розкопок 1927-1932 р. знаходять висвітлення в різних виданнях.

Слід зазначити, що в цей же час в іншому великому місті сучасної області існував і функціонував музей, що розгорнув свою діяльність ще в 1921 р., роком раніш, ніж у Запоріжжі. Мова йде про Мелітопольский

краєзнавчий музей, основи якого були закладені Дем'яном Яковичем Сердюковим, що мав багатий археологічний стаж. Займаючи досить відповідальну посаду, Д.Я.Сердюков вів велику наукову діяльність, продовжуючи вивчати район Кам’янського городища і проводячи дослідження курганів Є дані про розкопки кількох насипів, що провів Д.Я.Сердюков на кошти окрвиконкому поблизу сіл Данило-Івановки, Ново-Дмитровки і Костянтиновки на Мелітопольщині. У першому з них могила була пограбована, у ній знаходилася кам'яна баба. В другому (курган «Шкільний») нічого не виявлено. В останньому з названих пунктів селяни протягом 30 років робили вибірку грунту з насипу на садибі гр. Бабенко. Тут він виявив, судячи з короткого опису, одне поховання зі скорченим кістяком, епохи бронзи і зафіксував викид з іншого. У кургані Могила 1 в с.Трояни Коларовського району в 1928 р. ним виявлені два поховання з глиняними посудинами. Бідність знахідок пояснюється багато в чому методикою, що він застосовував при розкопках - глухою траншеєю або шурфами. Крім даних про розкопки курганів, є також інформація про випадкові знахідки окремих речей у районі с.Піщане, серед яких фрагменти кераміки, бронзові прикраси, грецька монета.

Віддаючи належне заслугам директора Мелітопольского музею, Одеська комісія з охорони пам'ятників матеріальної культури обрала його постійним членом-кореспондентом. Помер Д.Я.Сердюков у роки голодомору в 1933 р.

До 15 січня 1935 р. директором музею в Мелітополі був Іларіон Павлович Данило-Кримчак, уродженець с.Вознесенка, котрий ще в 1929 р. організував Мелітопольске науково-краєзнавче товариство, був дійсним членом Географічного товариства СРСР (з 1929 р.). Автор багатьох робіт, головну увагу приділяв проблемі охорони навколишнього середовища. Ним був виданий перший путівник, що в ті часи вже став бібліографічною рідкістю - «Мелітопільщина в екскурсіях (довідник для екскурсоводів та туристів)»- Мелітополь,1931. У цьому путівнику знайшли відбиток і дані про археологічні розкопки курганів. Обвинувачений у контрреволюційній пропаганді, заарештований у квітні 1935 р. Подальша його доля склалася дуже трагічно, після німецької окупації він був розстріляний у 1947 р.

До 30-х рр. відноситься і початок діяльності В.М.Даниленка, що, будучи співробітником Мелітопольского музею, у 1934 р. заклав початки дослідження Кам'яної Могили. У 1934-1935 рр. він розкопував зруйнований курган поблизу с.Ново-Пилипівка, де виявлене поховання з сарматським інвентарем - перші знахідки цього часу в Приазов'ї. Колекції археологічних матеріалів з фондів Мелітопольского музею були загублені в роки війни. За даними Б.Д.Михайлова, в експозиції музею м.Берліна бачили, нібито, сарматську посудину з врізними знаками з Приазов'я.

Продовжувалися розкопки Кам'яної Могили, що вели співробітники Азово-Чорноморської експедиції (з 1936 р.) під керівництвом О. М. Бадера. Під час робіт були виявлені наскальні зображення, про подібні ще в 1890 р. повідомляв М.І. Веселовський, оглядаючи Кам'яну Могилу в зв'язку з знахідкою в одному з гротів скарбу монет.

Наприкінці 30-х рр. починаються стаціонарні дослідження на Кам’янському городищі. Тут і раніше проводилися невеликі за об'ємом роботи співробітниками Нікопольского краєзнавчого музею, з яких значний внесок зробив Т.М.Кіранов. Початок планомірного вивчення пов'язано з ім'ям проф. МДУ Б.М.Гракова (1899-1979 рр.). Протягом декількох польових сезонів (1938-1940, 1949-1950, 1952 рр.) він і його співробітники розкрили значну площу, виявили залишки різних споруджень і укріплень, безліч найцікавіших знахідок. Матеріали розкопок як цих, так і післявоєнних років розкопок, знайшли відбиток у роботах Б.М.Гракова.

Уже перед самим початком війни археологічні роботи на о.Байда проводилися М.Л.Макаревичем і О.В.Бодянським, матеріали їхніх розкопок не збереглися.

Таким чином, 20-30 р. характеризуються роботами трьох великих експедицій: у Надпоріжжі, на р. Молочній (Кам'яна Могила) і на Кам’янському городищі. Проводилися спорадичні розкопки курганів, кількість досліджуваних, (без обліку досліджуваних Дніпрогесовською експедицією) не перевищує і двох десятків. Необхідно враховувати всю складність розвитку археології в Україні в цей період. На рубежі 20-30 рр. у «роки великого перелому» починається корінна перебудова, що мала відношення до життя всієї країни. «З історією ми історію не побудуємо» – з 1929 р. проводиться курс на ліквідацію краєзнавства. У 1930 р. ІV краєзнавча конференція прийняла рішення про скасування на місцях краєзнавчих товариств і про заміну їх на бюро краєзнавства. Якщо в 1927 р. в Україні нараховувалася 171 організація, то до середини 30-х рр. лишилися лічені одиниці. Краєзнавство позбавилося свого розмаху, кадрів і організації. Суспільні рухи, вчені, що незалежно мислять не потрібні були в період культу особистості. Розпускають наукові товариств, почалися репресії серед музейних працівників, більшість з який обвинувачуються в буржуазному націоналізмі. Це трагічний період в історії археології. Серед багатьох обвинувачень в антирадянській діяльності колишнім співробітникам Дніпрогесовської експедиції інкримінується і ... підготовка вибуху електростанції. Як результат соціального замовлення – поява книги М.М Подзелинського “Нащадки січовиків” (1932, 2-вид. 1934), у якому з подробицями висвітлюється ця подія... Оперативно по цій темі знімається і кінофільм М.Чиаурелі «Хабарда» («Бережися!). Як наслідок сформованої в країні ситуації відсторонений від посади директора музею ДІ.Яворницький, трагічно склалася доля багатьох співробітників Дніпрогесовської експедиції (М.Г.Філянський, М.С.Мушкет, Ф.Т.Камінський, М.О.Макаренко, П.І.Смоличев, І.Ф.Левицький). В окремих роботах другої половини 30-х рр. негативно оцінювалася і діяльність керівництва експедиції.

Є інформація і про вивчення району Нижнього Подніпров'я в роки Великої Вітчизняної війни, що вів М.О.Міллер. Нащадок німецьких колоністів, що осіли в Московії ще в XVII ст., він народився в садибі під Таганрогом. Маючи прекрасну освіту (навчання в Московському та Харківському університетах), він з початку 20-х рр. з різних причин змушений був змінювати місця роботи в багатьох містах України. У 1931-32 рр. обіймав посаду директора археологічного відділу історико-археологічного музею в Катеринославі, де співробітничав з Д.І. Яворницьким, з яким працював ще при розкопках курганів у Надпоріжжі на початку сторіччя. У 1929-32 рр. брав участь у роботі Дніпрогесовскої експедиції, а з 1935 р викладав у Ростовському ДУ на посаді професора, активно вивчаючи пам'ятки Приазов'я і Подоння.

Як пише Ярослав Пастернак, у 1943 р. М.Міллер провів археологічні розвідки від Дніпропетровська до Нікополя. (Наукові записки. – Ч.7, Мюнхен,1963. – с.64). Сам дослідник повідомляє, що при евакуації більшовиків була висаджена гребля, вода оголила сховані від очей багато ділянок. Тоді і виявилися багато пам'яток, де аматор-археолог О.Бодянський зібрав багато предметів старовини, виявив багато кам'яних споруджень, що немов об'єднуються одне з одним на всьому протязі Надпоріжжя. Своїм спостереженням про “лабіринти” з каменю епохи бронзи, виявлених роботами 1929-32 і 1943-1944 рр. М.Міллер присвятив окрему роботу, опубліковану в Мюнхені майже за чверть століття. (Міллер М. Кам'яні спорудження бронзового віку в Надпоріжжі // Наукові записки. Український вільний університет. Філософічний факультет. Ч.8.- Мюнхен,1965-1966. – с.93-103).

Після звільнення від німецько-фашистських загарбників території України в Запорізькій області розгорнулися роботи виявлення і вивчення археологічних пам'яток. У результаті військових дій була нанесена значна втрата, зруйнована велика кількість пам'ятників історії і культури, знищені бібліотеки і музеї, загинули колекції Мелітопольського краєзнавчого музею, музею Дніпрогесу та ін.

Перші післявоєнні дослідження пов'язані з діяльністю Нікопольської археологічної експедиції, очолюваної Б.М.Граковим. Починаючи з 1944 р.. обстеженням у районі Подніпров'я і приморської зони співробітниками були виявлені сотні невідомих раніше пам'яток, зроблені їхні обмірювання, опис.

У ці ж роки створюється Дніпрогесовська експедиція, що продовжує традиції попередників. На півночі області, у районі Надпоріжжя вже в 1946 р. декілька пам'яток досліджуються В.М.Даниленком (стоянка Круглик), І.Ф.Левицьким (стоянка Осокорівка).

З 1946 р. продовжуються роботи і на Кам’янському городищі. Вони велися форсованими темпами, тому що в зв'язку зі створенням Каховського водоймища значні ділянки берега повинні були зникнути під водою. Розкопками цього років розкрите велике число жител, виявлена значна кількість знахідок. Вони підтвердили зроблений висновок про розвиток тут залізоробного, ковальського, бронзоливарного, ювелірного, косторізного та ін. ремесел, високий рівень.

Про зв'язки населення Кам’янського городища з великими античними центрами свідчать знахідки амфор, чорнолакового посуду, знахідки монет. Так, у 1954 р. у Мелітопольський краєзнавчий музей від жительки з Кам’янки-Дніпровської надійшли 19 монет, що складали лише незначну частину від скарбу, виявленого в глиняній посудині ще в 1914 р. В набір монет входили так звані борисфени і дві пантикапейські монети. Виявлений на території городища скарб свідчить про оживлену торгівлю населення Подніпров'я з Ольвією і Боспором в ІV-ІІІ ст. до н.е.

Під час робіт на Кам’янському городищі на одній з ділянок на березі Білозерського лиману були виявлені шари більш раннього часу, епохи пізньої бронзи. Пізніше цей пам'ятник дав назву археологічній культурі - білозерській.

У зв'язку з планом створення водоймища на р.Молочній у зоні майбутнього затоплення співробітниками Інституту археології АН УРСР (реорганізований у 1938 р. на базі Інституту історії матеріальної культури АН УРСР) проводилися попередні розвідки. Вони показали наявність великої кількості курганів, концентрація яких спостерігалася на захід від м.Токмак, поблизу с.Долинівка, між сс. Терпіння і Ново-Пилипівка. Планувалися навіть розбирання і перенос Кам'яної Могили, тому що ця місцевість також повинна бути затоплена. На початку 50-х рр. співробітниками ІА АН УРСР і Скіфською степовою експедицією тут досліджувано 83 різних за розмірами насипів, що містять 369 різночасних поховань. Більшість з них датувалося епохою бронзи – 285 (ямна, катакомбна, багатопружкової кераміки і зрубна культури), усього 8 могил належали скіфам, ще менше поховань належали сарматам, а 16 – середньовіччю. Розкопками виявлений різний матеріал, представлений керамікою, виробами з металу, каменю і кременя. У ямному похованні виявлені залишки дерев'яного візка – одна з перших знахідок такого роду. Смерть Сталіна, здоровий глузд узяв гору, будівництво ще одного штучного моря в області не відбулося.

Матеріали розкопок майже повністю видані в VІІІ томі «Археологічні пам'ятки УРСР”, К.,1960.

Одночасно комплексна Мелітопольско-Терпінівська експедиція ІА АН УРСР на чолі з М.Я.Рудинським проводила дослідження Кам'яної Могили (1951-1955 рр.), продовжуючи роботи В.М.Даниленка й О.М. Бадера в 40-х рр.

Про значну кількість різночасних археологічних об'єктів на північному сході області свідчать проведені в 1955 р. Г.М.Буровим розвідки в межах Гуляйпольского району. Виявлені ним матеріали до сьогоднішніх часів залишаються єдиним джерелом про старожитності цього району.

У 1954 р. досліджувався курган, що отримав у науковій літературі назву Мелітопольский. Він знаходився в межах міста і при вибірці грунту для господарських нестатків один із жителів виявив тут древні речі. Розкопками експедиції ІА АН УРСР (О.І.Тереножкін, Є.Ф.Покровська) установлено, що в кургані (до моменту досліджень збереглася лише частина насипу висотою 6 м) знаходилися дві могили-катакомби з чоловічим і жіночим похованнями. На дні потривожених у стародавності могил виявлені сотні різних предметів, багато з них виготовлені з дорогоцінних металів і свідчили про приналежність похованих до числа скіфської аристократії.

Прекрасно ілюстрована монографія О.І.Тереножкіна і Б.М.Мозолевського «Мелітопольський курган» дає яскраве уявлення про цю унікальну пам'ятку.

Широке будівництво на території м.Запоріжжя і його околиць, в районах області викликали необхідність проведення рятувальних розкопок, що проводили співробітники Запорізького краєзнавчого музею.

Музей відновив свою роботу після звільнення м.Запоріжжя 20 січня 1944 р., але до 1948 р. він функціонував у м.Мелітополі. Пізніше його діяльність продовжувалася в обласному центрі, довгий час у непридатних для цієї установи приміщеннях, поки на 16 років (з 1961 до 1977 рр.) під музей не був переданий двоповерховий будинок по пр. Леніна (нині адреса музею – вул.Чекістів,29).

Значний внесок у вивчення археологічних пам'яток Запорізької і сусідніх областей належить першому поколінню запорізьких археологів - О.В.Бодянському, В.Ф.Пешанову, П.Я.Огульчанському. З ім'ям першого з них (1916 - 1992 рр.) пов'язане відкриття багатьох пам'яток кам'яного віку в Надпоріжжі і на берегах Каховського водоймища, серед них відкриття неолітичного могильника в м.Василівка, серії скіфських пам'яток і ін.

Так, у 1953, 1955, 1956 рр. у Надпоріжжі О.В.Бодянським і співробітниками експедиції ІА АН УРСР виявлена значна кількість пам'яток VI-VIII ст. н.е., а також група поселень кінця I тис. н.е. (поселення в балкі Яцевій, с.Ст.Ігрень). На деяких з них проведені розкопки. Виявлення матеріалів цього часу мало важливе значення для вирішення багатьох питань історії степового Подніпров'я.

В архіві Інституту археології АН УРСР зберігається 24 звіта О.В.Бодянського, перший з який датований 1946 р. Багато з виявлених ним матеріалів знайшли відбиток як у статтях автора (37), так і інших дослідників, з якими Олександр Всеволодович щедро ділився знахідками. Ліричний нарис про життя і діяльність старійшини запорізької археології опублікований журналістом К.Сушко в одному з номерів «Старожитності степового Причорномор'я і Криму». Матеріали про О.В.Бодянського розміщені також у збірнику “Українська біографістіка”(Київ, 1999, с.82-83).

На території м.Запоріжжя й у його околицях охоронні роботи проводив довгий час співробітник Запорізького краєзнавчого музею В.Ф.Пешанов. Ним досліджувалися памятки, які руйнувалися або ж потрапляли у зону забудови

В.Ф.Пешановим розкопані десятки курганів, що містять поховання різних культур. Так, у досліджуваному ним у 1960 р. кургані на південній окраїні с.Хортиця виявлені поховання ямної і катакомбної культур епохи бронзи, а в кургані на правому березі р.Дніпро (розкопки 1957 р.) знаходилися і поховання зрубної культури. Роботами в районі суч. Бабурки (1954 р.), Н.Хортиці (1959 р.), на П.Кичкасі (1967 р.) і в центрі міста (Вознесенська гірка, 1957 р.) виявлена безліч поховань періоду енеоліту-бронзи. У 1958 р. були розкопані і два кургани на території Кам’янсько-Дніпровського району, що містять поховання епохи пізньої бронзи, продовжувались дослідження кургану скіфського часу поблизу Дніпрорудного. Він же проводив і невеликі роботи на о.Байда в 1951 і 1953 рр.

У 1967 р. співробітником обласного музею О.Г.Ширяєвим в селищі П.Кичкас (вул. Республиканська) досліджувався сарматський курган з пишним похованням, що супроводжувалось значною кількістю інвентарю. Велика частина виробів з дорогоцінного металу знаходилася в схованці, виритій у кутку похоронної камери. Пам'ятка датована I ст.н.е.

У Північному Приазов'ї пошукові роботи вів співробітник Бердянського музею О.Я.Огульчанський. Ще в передвоєнні роки він досліджував частково курган з ямним похованням, що супроводжувався молоточковидною шпилькою, в с.Маринівка Приморського району. Пізніше, в ході проведених ним робіт, виявлено декілька стоянок епохи неоліту і доби бронзи (Косолапова балка, Грецька балка Бердянського р-ну), дорозкопувалися також і напівзруйновані курганні (с.Дмитровка 1969 р. с.Старопетрівка, с.Осипенко Бердянського р-ну,). Він спробував почати розкопки кургану в с.Нововасилівка, що став широко відомим за назвою Бердянський, дослідження якого провели на належному науковому рівні співробітники експедиції ІА АН УРСР під керівництвом М.М.Чередниченка.

Особливий інтерес серед розглянутих О.Я.Огульчанським пам'яток представляє велике по площі поселення в с. Мариновка. Тут після глибокої плантажної пахоти в 1969 р. зібрана значна колекція матеріалів сабатинівської культури, серед котрих і досить рідкі - ливарні форми для виготовлення кинджала, списа і серпа.

З інших випадково виявлених у розглянутий час знахідок необхідно відзначити Новоіванківський комплекс. У 1961 р. з Новомиколаївського району надійшло повідомлення про знахідку якихось древніх речей, виявлених учнями місцевої школи. В.Ф.Пешанов, який виїхав на місце знахідки, установив, що прикраси з дорогоцінних металів походять з зруйнованого кургана. Матеріали відносяться до числа дуже рідких у Подніпров'ї і датуються гунським часом – V ст. н.е.

Цікаві знахідки зроблені в 1968 р. біля с.Гусарка Куйбишевського району. Тут при будівництві краєзнавчого музею в зруйнованому кургані виявлений набір речей ранньоскіфського часу, що і зберігаються у фондах музею.

Значні за обсягом дослідження курганів провела в області Скіфська степова експедиція експедиція ІА АН СРСР і МДУ. Співробітники експедиції досліджували кургани у Василівському районі біля м. Дніпрорудне (1963 р. – 7 насипів з 48 пох.; 1964 р.- 6 насипів з 47 погр.), у Кам’янсько-Дніпровському районі (1961 р - с.В.Знам’янка, група «Солоха» – 8 насипів із 35 похованнями; 1962 р. – 6 нас.-14 пох.) і біля с.В.Цимбалка 2 насипи - 1964 р.). У 1965-1966 рр. в Приморському і Бердянському районах вивчено 6 насипів з різночасними похованнями. Коротку інформацію про розкопки можна отримати в роботі Б.М.Гракова «Ранний железный век». – М., 1977.

Продовжувалися дослідження співробітниками Інституту археології АН УРСР на о. Байда (Р.О. Юра, 1968 р.) і на Кучугурах (В.І. Довженок).

Основний обсяг археологічних робіт на території області виконували археологи академічних установ з Москви і Києва, що пояснюється відсутністю кваліфікованих кадрів в області. Співробітники обласного й інших музеїв проводили лише невеликі розкопки охоронного характеру.

Продовжувалися також і дослідження як Кам'яної Могили, так і розташованих поблизу багатошарових стоянок. У 1961 –1963 рр. тут вели розкопки В.М.Гладилін і Б.Д.Михайлов. Пізніше, у 1971 і 1973 рр. Приазовською експедицією виявлена нова серія гротів із зображеннями (грот Чуринг, печера Чаклуна та ін.). Останні десятиліття (1983-1996 рр.) активну роботу з вивчення цієї унікальної пам'ятки веде директор створеного в 1986 році історико-археологічного музею-заповідника Б.Д.Михайлов. Ним продовжуються роботи з виявлення нових гротів, періодизації зображень, їхньої синхронізації з розташованими поруч численними пам'ятками. В результаті багаторічних розкопок установлено, що зображення понад 50 гротів Кам'яної Могили різночасні – самі давні датуються епохою пізнього палеоліту, а наймолодші – періодом середньовіччя.

Матеріали розкопок знайшли повний відбиток у виданій в 1994 р. монографії Б.Д.Михайлова «Петроглифы Каменной Могилы на Украине» (перевидання у 1999 р.) і викликали великий інтерес на 51-й Північноамеріканській антропологічній конференції в м.Саскатуні (Канада), де виступив з доповіддю дослідник.

Останнім часом починаються спроби інтепретувати деякі зображення на стінках гротів як протошумерську писемність з відповідними звідси історичними висновками (О.Г.Кіфішин, Б.Д.Михайлов).

Таким чином, до початку широкомасштабних новобудівних робіт на території області вивчалися різночасні пам'ятки, пріоритет серед який належав курганам. Кількість вивчених у цей період насипів (1946-1967 рр.) досягає ста пятидесяти.

Новобудови України (спорудження зрошувальних систем, будівництво атомних станцій, прокладка газопроводів, доріг та ін.) викликали необхідність проведення термінових охоронних досліджень. Тому на початку 60-х рр. створюються новобудівні експедиції, завданням яких було оперативне дослідження пам'яток, що потрапляли в зону, переважно такими були курганні. При Інституті археології АН УРСР у 1974 р. був сформований відділ новобудівничих експедицій, що координував їхню діяльність.

Однією з перших таких експедицій є Вільнянська експедиція ІА АН УРСР (керівник Д.Я.Телєгін). За два роки робіт (1968-1969 рр.) нею в однойменному районі розкрито 32 кургани з 170 похованнями різних часів. Матеріали розкопок видані.

Одна з найбільших в Україні Запорізька (до 1971 р. – Північно-Рогачицька) археологічна експедиція вела розкопки протягом багатьох років (1968-1991 рр.). У різні роки керівництво експедицією здійснювали О.І.Тереножкін (1968 р.), В.І.Бидзіля (1969-1974 рр.), В.В.Отрощенко (1975,-1976,1978-1987 рр.), Ю.В.Болтрик (1977 р.), Ю.Я.Рассамакін (1982,1988-1991 рр.). У таких районах як Василівський, Кам’янсько-Дніпровський, Михайлівський, Веселівський, Вільнянський, Мелітопільский співробітниками розкопано понад 500 курганів (біля 2200 різночасних поховань). На території м. Запоріжжя (правий берег Дніпра) Б.М.Мозолевським було досліджено значний за розмірами курган з великою кількістю поховань епохи бронзи.

У Запорізькому районі в селах Юлівка (лівий берег Днепра) і Августинівка (правий берег) експедицією під керівництвом С.М.Ляшко досліджувана група курганів з найдавнішими єнеолітичними похованнями, що супроводжувалися фігурками з вохри різних відтінків.

В активі експедиції відкриття серії найдавніших енеолітичних поховань (Токмацький р-н), чудових пам'яток катакомбної культури в заплаві понад р.Молочна, білозерського могильника (с.Заповітне), кімерийських, скіфських могил у Василівському і Кам’янсько-Дніпровському районах, доби середньовіччя в Токмацькому районі.

Світову славу отримали такі пам'ятки як Чингульский курган, Гайманова могила, ранньоскіфський могильник біля с.В.Знамя’нка Камя’нско-Дніпровського району. Знахідки знайшли відбиток на сторінках міжнародного журналу «Курьер ЮНЕСКО» (січень 1977 р.), неодноразово експонувалися на різних міжнародних виставках (див., наприклад, каталог «Золото степу. Археологія України». - Київ-Шлезвіг,1991).

Для жителів області проводилися виставки матеріалів експедиції. Так, у 1976,1977 рр. у Художньому музеї міста організована виставка «Сокровища курганов Запорожья», а в 1981-1982 рр. - у приміщенні краєзнавчого музею - «Сокровища Чингульского кургана».

Однак слід зазначити, що в науковий оборот введена поки лише незначна частина отриманих матеріалів, в основному вони залишаються надбанням архівів, багато з них лягли в основу дисертацій (В.В.Отрощенко, С.Ж.Пустовалов, Ю.Я.Рассамакін, Л.А.Черних, С.М.Ляшко).

Широкий розмах меліоративних робіт вимагав розширення об'єму археологічних досліджень. З 1979 р. на території Якимівського району, прикордонного з Херсонською областю, співробітниками Херсонської новобудівної експедиції ІА АН УРСР (кер. А.І.Кубишев) вивчено 148 насипів, що містять 861 поховання від епохи енеоліту до періоду середньовіччя. Широку відомість отримали виявлені в с.Шелюги катакомби з модельованими черепами похованих, скіфські поховання, що супроводжувалися військовим спорядженням (сагайдаки, списи, дротики). Видано комплекси окремих пам'яток.

На території окремих районів області (Приазовський, Мелітопольський, Якимівський) від 1983 р. проводила роботи Приазовська експедиція ІА АН УРСР (кер. Ю.В.Болтрик). Співробітниками розкопано декілька десятків курганів, одним з найбільш значних був курган Тащенак під Мелітополем, оточений ровом діаметром 50 м. В потривоженій стародавніми грабіжниками західній могилі виявлено більш 200 золотих бляшок, уламки античного кратера. Це поховання датується ІV ст. до н.е. Про результати робіт можна дізнатись з публікацій у різних виданнях.

Широку відомість отримав також курган, розташований на східній окраїні с.Нововасилівка Бердянського району (Бердянський курган). Він досліджувався в 1978-1979 рр. експедицією ІА АН УРСР під керівництвом М.М.Чередніченка. В ньому виявлені три поховання рубежу IV-V ст. до н.е., потривожені в давнину. Глибина центральної катакомби досягала 15 м. В похованнях знатного скіфа, жриці, господарській могилі, що їх супроводжує, виявлена безліч інвентарю. Ведеться підготовка до видання матеріалів кургану в повному об'ємі.

Серію скіфських насипів досліджували в 1966 р. співробітники Орджоникидзевської експедиції (кер. Є.М.Черненко, М.М.Чередниченко) біля с.Біленьке в 1966 р., а в 1976 р. Вищетарасівської експедиції (кер. О.І.Тереножкін) вивчався курган біля с.Мар’ївка Запорізького району. В одному зі скіфських поховань була виявлена унікальна знахідка - дерев'яний саркофаг з поліхромним розписом.

З середини 70-х рр. в обласному краєзнавчому музеї складається ядро археологів нової генерації, що представляли харківську (Попандопуло З.Х., Плешивенко А.Г.) і самарську (Тихомолова І.Р.) наукові школи. Маючи за плечами досвід досліджень скіфських, античних і середньовічних поселень, вони активно включилися в охоронні розкопки курганних пам'яток, що опинилися за межами уваги Запорізької експедиції ІА АН УРСР. У 1975-77 рр. ними були досліджені 10 курганів в Оріхівському, Пологівському і Василівському районах області. Серед розкопаних насипів виділявся 5-метровий курган “Соколовський” біля м.Пологи, в якому виявлені нечислені на цій території поховання кімерийського і сарматського часу. Наприкінці 70-х - поч.80 –х рр. співробітники музею разом з Жовтневим загоном Запорізької експедиції (кер. Ляшко С.М.) взяли участь у вивченні курганів на території Вільнянського району в селах Ясинувате, Дніпровка, Петро-Михайлівка, Георгієвське.

Створення в 1980 р. у краєзнавчому музеї відділу археології і при ньому госпдоговірної групи розширило поле діяльності дослідників. За узгодженням з керівництвом Запорізької експедиції музею передавалися права на дослідження пам'яток у зонах малого зрошення, цивільного і промислового будівництва. Археологи музею провели великомасштабні роботи в зоні Іллічівській ЗС біля с.Біленьке, на Хортицькому жилмассиві й окраїні м. Запоріжжя, у зоні Козачої ЗС біля сіл Нове Запоріжжя, Високогірне, Дніпрельстан. Тільки в 1991-1993 рр. поблизу с. Малокатеринівка було розкопано 45 курганних насипів.

У зазначений період археологами краєзнавчого музею в Запорізькому, Пологівському, Оріхівському, Гуляйпільскому, Василівському, Кам’янсько-Дніпровському районах досліджувано понад 200 насипів з різночасними похованнями.

Протягом багатьох років вивчалися також грунтові могильники і поселення, проводилися дослідження на островах Великі Кучугури. Охоронно-рятувальніі роботи велися на черняхівському поселенні Портмашево в с.Біленьке Запорізького району (Ю.І.Благовєщенський), слов'янському поселенні на Нижній Хортиці і середньовічному могильнику в с.Благовіщенка Василівського району (І.Р.Тихомолова).

Велика кількість матеріалів з розкопок курганів в останнє десятиліття опубліковані в серії статей і монографії (А.Г.Плешивенко. Кургани села Малокатериновка. – Запорожье, 1996).

Величезна робота була проведена відділом охорони пам'ятників історії і культури краєзнавчого музею по виявленню і паспортизації пам'яток археології. У цілому завдяки діяльності співробітників на облік поставлено біля 6 тисяч об'єктів: курганів, курганних могильників, поселень і стоянок.

У 1994 р. відділ охорони разом з госпдоговорною групою був перетворений у Запорізьку обласну інспекцію по охороні пам'ятників історії і культури (Благовєщенський Ю.І., Калмукіді Л.Ю). Створена при ній експедиція під керівництвом В.О.Самара провела дослідження в районах, які були довгий час час «білою плямою» на археологічній карті області – Куйбишевському і Розівському. Тут вивчалися поселення і кургани (більше 20 пам'яток) біля сіл Черешневе, Білоцерківка, Благовіщенка, Новоукраїнка, поблизу відомих Кам'яних Могил. Найдавніші пам'ятки датувалися епохою енеоліту, а найпізніші – періодом середньовіччя.

Серію різночасних курганів у Василівскому районі розкопав В.М.Саенко, серед них унікальним є святилище половецького часу в с.Гладке.

Продовжувалися дослідження в с.Біленьке - на поселенні Портмашево й біля балки Пушиної (білозерський могильник), що очолив А.Л.Антонов. Пам'ятки кам'яного віку на території області вивчає ще один з випускників ЗДУ О.В.Тубольцев. Ним розкопані багатошарові стоянки епохи пізнього палеоліту-енеоліту Юрї’вка І (Бердянський р-н) і Оріхова Роща (Василівський р-н).

З 1987 р. експедиція під керівництвом Н.А.Гаврилюк продовжила дослідження на Кам’янському городищі, які велися протягом декількох польових сезонів (1987-1993,1998 рр.). Нові дані дозволили автору розкопок зробити висновок про городище як комплексу різночасних пам'ятників, які у сукупності можна розглядати як економічний центр скіфів-скотарів. Висновки дослідниці знайшли відбиток у ряді праць й узагальнені в монографії “История экономики Степной Скифии VI-III вв. до н.э” (1999 р.). Паралельно співробітниками експедиції досліджено і декілька курганів у Василівському районі.

Роботи охоронного характеру проводилися також і співробітниками Хортицького національного заповідника (Ляшко С.М., А.Л.Сокульский, Т.К.Шевченко, Н.Л.Казачок, В.Є.Іллінський, М.А.Остапенко, Д.Кобалія). На цьому острові досліджуються як курганні, так і різночасні поселення - епохи бронзи (балка Корнейчиха, балка Липова), скіфського часу (Совутинське городище), І тисячоліття н.э (городище Протолче). Протягом ряду років (1990–1997 рр.) вивчалося унікальне городище на о.Байда - о.Канцеровский - Мала Хортиця (кер. В.Є.Іллінський, С.Ж.Пустовалов). Нижні його шари датуються ямно-катакомбним періодом епохи бронзи, верхні нашарування відносяться до XVI ст. Матеріали розкопок останніх років дають досить чітке уявлення про найдавніші пам'ятки унікального острова.

Активну участь в археологічних дослідженнях приймають школярі обласної станції юних туристів. У Вільнянському районі в с. Ясиновате молодї археологи під керівництвом професіоналів вивчали могильник неолітичного часу, який знищувався, у Василівському районі – скіфське поселення на Лисій Горі і розташовані поблизу кургани. Щорічно ними проводяться різні пошукові і розвідницькі роботи в районах області, кожний похід завершується виявленням нових археологічних об'єктів. Серед них назвемо могильник білозерської культури Портмашево (відкритий С.М.Твердохлібовим).

З 1986 р. до робіт на території як Запорізької, так і суміжних областей (Кримська, Херсонська) приступила археологічна експедиція Запорізького державного університету. У 1986-1987 рр. у процесі підготовки Зводу пам’яток історії і культури України по Запорізькій обл. співробітниками експедиції зроблені розвідки на території області (Бердянський, Веселівський, Куйбишевський, Новомиколаївський, Приморський, Чернігівський райони), у ході яких виявлено і поставлено на облік понад 1000 курганів і поселень.

Експедицією ЗДУ (керівники С.І.Андрух, Г.М.Тощев) розкопані кургани в Запорізькому районі в с.Григорівка (1989 р.), с.Приморське (1990 р.), с.Розівка Якимівського району (1990 р.), під смт. Василівка (1990 р.), с. Скельки Василівского району (1990 р.), с.Заливне Новомиколаївського району (1999 р.) і с.В.Знамя’нка Кам’янсько-Дніпровського району (1991,1996 р.). В одному з останніх насипів знайдено рекордна для курганів Нижнього Подніпров'я кількість поховань – сто. Виявлені в насипах поховання датуються епохою бронзи – періодом середньовіччя. У Бердянському і Василівському районах співробітник археологічної лабораторії Г.І.Шахров досліджував поселення епохи пізньої бронзи.

Протягом 13 років (з 1988 р.) експедиція ЗДУ проводить стаціонарні розкопки двох різночасних могильників біля с.Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району. Необхідність проведення широкомасштабних робіт викликана руйнуванням берегової смуги Каховського водоймища, внаслідок чого розташовані тут пам'ятки можуть бути знищеними.

У складі експедиції проходять практику студенти історичного факультету Запорізького держуниверситету, Мелітопольского педінституту, у розкопках беруть участь учні шкіл і ліцеїв із Запоріжжя, Енергодару і Дніпрорудного. Щорічно Мамай-Гору відвідують фахівці з Києва, Одеси, Кишинева та інших міст.

Найдавніші матеріали, виявлені на цій пам'яткі, що став відомим за назвою Мамай-Гора, відносяться до епохи неоліту. На 1999 р. у грунтовому могильнику виявлено 13 поховань дніпро-донецької культури.

Енеолітичні поховання виявлені в курганних насипах. Поховані лежали в овальних ямах простягнуто на спині, супроводжувалися гостродонними посудинами.

Епоху бронзи характеризують як курганні, так і грунтові поховання (ямна, катакомбна, багатопружкової кераміки і зрубна культура). В одній з катакомб грунтового могильника виявлена посудина з оригінальним орнаментом, що можна інтепретувати як піктограму.

Значна кількість виявлених комплексів датується IV в. до н.е. і належить скіфам. Застосовувана в ході робіт методика розкопок –розкриття великими площами – дозволила виявити навіть ті об'єкти, що не фіксувалися ні візуально, ні за допомогою авіазйомки. Досліджена кількість скіфських поховань досягає 350. У степовій зоні Причорномор'я рівних по розмірі могильників невідомо. В даний час вивчення історії скіфів на півдні України неможливо без обліку матеріалів Мамай-Гори.

Відзначити, що матеріали розкопок 1988-1989 р. вже знайшли відбиток на сторінках виданої в 1999 р. монографії «Могильник Мамай-Гора», книга 1. Про роботи експедиції розповіли і такі закордонні журнали як “National Geographic”, 1996,vol.190,# 3 і “Archaologie in Deutschland“, 1998, 1.

Паралельно з 1989 р. досліджується могильник епохи середньовіччя (XIV в.), у якому вивчено 1040 поховань (керівник робіт М.В.Єльніков), більшість з яких супроводжується прикрасами і предметами побуту. Подальше вивчення пам'яток, інтепретація отриманих матеріалів дозволить освітити багато питань цього одного з найменш вивчених періодів.

Багато хто з студентів, що приймали участь у дослідженнях на Мамай-горі й інших об'єктах, у даний час обрали археологію своєю професією.

Велике сприяння в проведенні археологічних робіт здійснює керівництво агрогосподарчого комплексу (директор В.Г.Тарасов), на землях якого знаходяться ці унікальні за своїм історичним значенням об'єкти.

За три останні десятиріччя в результаті дуже інтенсивних розкопок у межах області розкопано на знос понад 1000 курганів. Дослідження відбувалися переважно в зоні меліоративних робіт, тому в західних районах області (по лінії Мелітополь-Токмак-Запоріжжя) вивчене значна кількість насипів. Лише в останнє роки археологічно стали освоюватися Куйбишевський, Розівський, Новомиколаївський райони, «білою плямою» залишаються поки Чернігівський і Гуляйпільский.

Широку відомість одержали насамперед такі пам'ятки як Камя’нське городище, о.Байда, Протолча, Кам'яна Могила, Вознесенський скарб, Гайманова і Висока могили, кургани Солоха, Чингульський, Мелітопольский, Бердянський, курган № 13 біля с.В.Знам’янка, могильники Мамай-Гора і Мамай-Сурка.

Археологічні матеріали відобуваються не тільки з розташованих на суші пам'яток, але й з дна рік та морів. Невичерпним джерелом старожитностей є русла Старого і Нового Дніпра в районі острова Хортиця. Окремі знахідки тут були відомі ще з минулого століття. Так, поблизу о.Хортиця в 1872 р. із дна ріки були підняті дві залізні ковані гармати, що довгий час зберігалися в колекції О.М.Поля, остання і лягла в основу краєзнавчого музею в м. Катеринославі. Пізніше, у 1875 р. між порогами Ненаситець і Звонецьким знайдені ще дві гармати. Під час будівництва Дніпрогесу робітники з дна ріки підняли амфору з декількома десятками монет І ст. до н.е., з глибини 7-8 м походять знахідки 5 мечів франкського типу і кольчужний набір, срібні і золоті монети різних епох. На початку 30-х рр. з дна ріки піднята й амфора IX-X сторіччя. Багато матеріалів отримано при проведенні будівельних робіт на Дніпрі в 1949-1952 рр. З найбільш відомих знахідок, піднятих гідроархеологами з дна р. Дніпро в цей час, відзначимо судно з вирізаним на носі драконом, мечі, кольчуги, сокири, кераміку.

Цілеспрямовані пошукові роботи на дні р. Дніпро з 1967 р. проводить експедиція Запорізького клуба аматорів підводного спорту «Скіф», пізніше - експедиція підводних археологічних робіт (ЕПАР). У становленні останньої активну участь прийняв директор краєзнавчого музею Г.І.Шаповалов. У 1971-1973 рр. гідроархеологічна експедиція виявила значну кількість матеріалів єнеолитичного часу. Зіставлення з уже відомими знахідками цього часу дало підставу думати про поселення середньостогівської культури. З дна ріки походять також знахідки виробів бронзової доби, залізних казанів ХІІ-ХІІІ ст.(1970 р.), казанів гунського часу з міді (1971 р.). та ін. Кількість піднятих на поверхню якорів перевищило дюжину і вони утворили цілу колекцію.

Використовуючи судна і необхідне устаткування, експедиція здійснювала підйом і великих об'єктів. Так, у 1984 р. біля о. Хортиця з глибини 7,5 м був піднятий човен-однодеревка, а через рік доставлена на поверхню частина судна Х століття. Останнім часом, у зв'язку зі скороченням фінансування, об'єм вироблених робіт різко впав. Але, незважаючи на складності економічного характеру, гідроархеологи під керівництвом В.В.Нефьодова щорічно поповнюють фонди музею-заповідника новими експонатами. 14 жовтня 1999 р. на поверхню піднято човна першої третини XVIII століття, довжина якого досягає 20 м при ширині 3,8 м.

За останнє десятиліття Запоріжжя одержало відомість як один з археологічних центрів. На базі держуниверситету і краєзнавчого музею відбулися конференції і семінари різного рівня (1988, 1989,1990,1994,1999 рр.), у роботі яких взяли участь фахівці з багатьох міст України, Росії, Білорусі і Молдови. У 1992 р. міжнародна конференція, присвячена пам'яті О.І.Тереножкіна, відбулася в м. Мелітополі. З 1990 р. видається періодичний збірник «Древности степного Причорноморья и Крыма» (7 випусків на 1999 р.), побачили світ понад 40 збірників і монографій, на сторінках яких одержують висвітлення матеріали розкопок різночасних пам'яток у Запорізькій області. Запорізькі археологи проходять стажування, беруть участь у роботі конференцій і симпозіумів за рубежем (Канада, Фінляндія, Німеччина, Румунія). У навчальних установах обласного центру і м. Бердянська працюють три кандидати наук за фахом «археологія».

Слід також відзначити, що якщо довгий час, з XIX в., найбільш яскраві матеріали з розкопок у Запорізькій області надходили у фонди музеїв і наукових установ Санкт-Петербурга, Москви, Київа (знахідки Солохи, Чмиревої могили, Чингульского кургану, кургану № 13 біля с.В.Знам’янка та ін.), то в останні роки вони передаються на збереження в обласний краєзнавчий музей, районні музеї (Камя’нка-Дніпровська, Токмак, Новомиколаївка, Мелітополь).

Нагадаємо, що за даними на 1999 р. у Запорізькій області нараховується 19 державних музеїв і заповідників, 136 музеїв на громадських засадах (із них 12 народних). Багато які з них мають відділи й експозиції, що відбивають найдавніші минуле краю. Переважно, це знахідки випадкового походження. Більшість таких музеїв у даний час через відсутність належного фінансування функціонують на межі своїх можливостей і знаходяться на грані самоліквідації. Одним з найкращих таких народних музеів довгий час був музей у с.Балки Василівського району, фундатор якого краєзнавець І.П. Савовський (1923-1999), який приймав активну участь у дослідженнях Запорізької експедициї на протязі багатьох років.

Подібна ситуація цілком зрозуміла. Протягом 90-х років відзначається різке зниження діяльності польових експедицій. Якщо, наприклад, ще в 1991 р. у межах області вели польові роботи 12 експедицій (Інститут археології НАН України, обласний музей, заповідник «Кам'яна Могила», національний заповідник «Хортиця», ЗДУ, обласна інспекція по охороні пам'ятників історії і культури) то в 1999 р. – усього три. Деякі з цих експедицій ведуть роботи винятково пошукового характеру.

За результатами пошукових робіт, спрямованих на підготовку тому Зводу пам'ятників історії і культури (Запорізька область), в області на сьогоднішній день відомо до 10 000 археологічних пам'яток, із них переважають кургани. Обласне правління культури в 90-і рр. провело велику роботу по установці охоронних знаків на кожному з пам'ятників, однак, незабаром значна їхня частина була знесена місцевими господарниками і жителями. Така ж доля може чекати найближчим часом і «степові піраміди».

В останні роки держава припинила фінансування археологічних робіт на території області, не надається сприяння і з боку Товариства по охороні пам'ятників історії і культури. Подібна ситуація, утім, відзначається по всій Україні. Тому не викликає подиву той факт, що на сторінках періодичної преси постало питання про кризу української археології, хоча деякі фахівці розглядають такий стан науки як цілком закономірне явище. Дотепер не прийнятий «Закон про охорону пам'ятників історії і культури України». Проект Закону ось вже понад 5 років знаходиться на обговоренні у Верховній Раді. Відсутність законодавчої бази, належного фінансування наукових досліджень привело до різкого збільшення скарбопошукацьких робіт. Факти самовільних розкопок в останні роки відзначені в Кам’янсько-Дніпровському, Новомиколаївському, Василівському та ін. районах області. Багато пам'яток, головним чином курганних, нещадно руйнуються на арендованих землях, що знаходяться в користуванні різних товариств і господарств.

На цьому тлі тим більше цінна допомога, яку надають жителі м.Запоріжжя й області, чия виробнича діяльність не зв'язана безпосередньо з археологією. Вони сприяють дослідженням, проводять консультації по невизначених питаннях, приносять в археологічну лабораторію ЗДУ і ЗКМ археологічні знахідки випадкового походження. Серед них необхідно назвати С.П.Шевчука, О.І.Котову, В.М.Шовкуна, С.І.Кухленко, Г.М.Федорченко, В.А.Пискунова, В.А.Бусева, М.І.Дубину, П.Кочедикова, Г.Ушакова, С.Дзюбу, О.Гуйвика та багато інших.. Вчителі, робітники, фермери, школярі – усіх їх об'єднує любов до минулого краю, турбота про збереження культурної спадщини.

«Ігноруючи минуле, ми ризикуємо залишитися без майбутнього», - так говорили давні мислителі. Можна лише сподіватися на поліпшення економічної ситуації. Чим швидше – тим краще, інакше велика кількість пам'ятників історії й археології буде знищено, зруйновано, вивезено на продаж за кордон. Як результат – наші нащадки зможуть дізнаватися про своє минуле тільки по сторінках книг і журналів, не маючи можливість побачити їх, доторкнутися до них, відчути подих історії. Такого вони нам не простять.

Карта пам”яток Запорізкої області

На цьому тлі тим більше цінна допомога, яку надають жителі м.Запоріжжя й області, чия виробнича діяльність не зв'язана безпосередньо з археологією. Вони сприяють дослідженням, проводять консультації по невизначених питаннях, приносять в археологічну лабораторію ЗДУ і ЗКМ археологічні знахідки випадкового походження. Серед них необхідно назвати С.П.Шевчука, О.І.Котову, В.М.Шовкуна, С.І.Кухленко, Г.М.Федорченко, В.А.Пискунова, В.А.Бусева, М.І.Дубину, П.Кочедикова, Г.Ушакова, С.Дзюбу, О.Гуйвика та багато інших.. Вчителі, робітники, фермери, школярі – усіх їх об'єднує любов до минулого краю, турбота про збереження культурної спадщини.

«Ігноруючи минуле, ми ризикуємо залишитися без майбутнього», - так говорили давні мислителі. Можна лише сподіватися на поліпшення економічної ситуації. Чим швидше – тим краще, інакше велика кількість пам'ятників історії й археології буде знищено, зруйновано, вивезено на продаж за кордон. Як результат – наші нащадки зможуть дізнаватися про своє минуле тільки по сторінках книг і журналів, не маючи можливість побачити їх, доторкнутися до них, відчути подих історії. Такого вони нам не простять.