12 Культура пізніх кочівників

Степ Запорізького краю, де знаходилися чудові пасовища і запаси води, протягом століть були зручним місцем поживаня для багатьох кочових народів. Просуваючись з азіатських степових просторів на захід, частина з них затримувалася в Приазов'ї і Подніпров'ї. Долі пізніх кочівників – печенігів, торків і половців, нерозривно пов'язані з запорізькими степами.

Основою кочового господарства було скотарство. Череда складалась з коней, вівців, великої рогатої худоби і верблюдів. Навесні худобу випасали в степу, а взимку відганяли до узбережжя Азовського моря. Скотарство забезпечувало кочівників майже цілком усім необхідним для життя. Воно давало їм їжу, одяг, будинок, було способом просування у степу.

У печенігів не було постійних місць-зимовищ, не було в них і цвинтарів. Вони постійно кочували по степу, війни і грабежі були їх основним заняттям. То ж саме можна сказати і про торків. Обидва народи осідають на землю лише в XII ст., коли переходять на службу Київської Русі. У половців скотарство поступово стало доповнюватися землеробством. Цьому сприяли зв'язки з землеробським населенням – бродниками, що жили поблизу половецьких кочовищ. Виявлення половецьких цвинтарів говорять про появу в них у цей час поселень і зимовищ. Кочовища і вежі половців знаходилися поблизу Дніпровських порогів і острови Хортиця. Руські дружини не раз ходили сюди з метою нападу на вежі половців. Після розгрому половців монголо-татарами, частина з них відкочувала до кордонів Київської Русі. У руських літописах цих половців називали «свої погані».

Ремесло і торгівля в печенігів були слабо розвиті, у половців ремесло одержало більший розвиток. Це ті ремесла, що були пов'язані з переробкою продуктів тваринництва: обробкою шкір, виготовленням войлока, одягу і взуття. Крім того, кочівники виготовляли вуздечки, сідла, луки, різні прикраси. Ремісники, як і хлібороби, були бідняками, що жили на зимовниках і в селищах. Велике значення мало полювання, під час якої молодь навчалася володіти луком і триматися в сідлі.

Печеніги, торки і половці брали участь у торгівлі, але в основному займалися збором податей із караванів, що проходили через їхні землі. Так, у 1165-1168 р. половці на чолі з ханом Кобяком контролювали «Грецький шлях» і мішали руським судам спускатися по Дніпру через пороги. Печеніги дуже любили посуд із дорогого металу, зброя, прикрашена коштовностями. Усі ці речі надходили до них із Сходу.

Чоловіка носили шкіряні штани і куртку, підпоясанну поясом із пряжок і кілець. Часто у вухах носили сережки. У могилах зустрічаються ножі, кресала і ножиці. Жіночих поховань зустрічається набагато менше, ніж чоловічих. У них теж іноді зустрічається зброя, але частіше усього різні прикраси: намисто, сережки, дзеркала. У похованнях кочівників знаходять також і музичні інструменти.

Жили кочівники в повстяних юртах із каркасом із жердин. Обігрівалися юрти відкритим вогнем. Житла встановлювалися на землі і на візках. У половців з'явилися дерев'яні будівлі, що розташовувалися на зимовниках. Деякі зимовники перетворювалися в містечка з розвитими ремеслами і землеробством.

Тягловою силою під час пересування були коні, бики і верблюди. Більшість кочівників пересувалися по степу верхом на конях. У візках везли майно, там же їхали діти і старі.

Основним продуктом харчування було м'ясо, молоко і молочні продукти. Улюбленим напоєм був кумис, приготовлений із молока кобил. За свідченням древніх авторів, половці вирощували просо, ячмінь, пшеницю, дині, кавуни (із половецького «коун» – кавун, утворилося українське «кавун»), цибуля, часник і інші культури. Кочівники вживали рибу, особливо навесні, просо і рис, що варили в молоку. Їжу готували в казанах. Один із таких бронзових котлів був знайдений на дні Дніпра в районі острова Хортиця (Рис.12.1). Улюбленим заняттям кочівників були грабіжницькі набіги і походи, у яких брало участь більшість чоловіків. Усе чоловіче населення, починаючи з раннього віку, упражнялось у військовому мистецтві: училися їздити верхом на коні, стріляти з лука, накидати аркан.

Печеніги не мали пристосувань для штурму міст. Тому, підійшовши до давньоруського міста, вони його осаджували. Здійснивши грабіж, вони відступали в глиб степу. Печенізькі воїни були озброєні луком зі стрілами і шаблями. Такий набір озброєння зустрічається майже в кожному чоловічому похованні. Користувалися також кочівники арканом, яким вони стягали противника з коня.

У половців з'явилися катапульти і баллісти. З Візантії ними був перейнятий «грецький вогонь». Озброєння половців складалось з копій і луків із стрілами, сагайдаків, сильно вигнутих шабель. До складу захисного доспіху входили: кольчуга, шлем, личина (залізна маска для захисту обличчя) і щит.

У знаменитому Чингульському кургані біля м.Токмака було виявлене поховання половецького хана в повному захисному озброєнні.

Кочівники були язичниками і поклонялись вогню, силам природи, небесним світилам. Основною релігією був шаманізм. Вони вірили в духа і верховного бога, потойбічне життя, що було продовженням земного. Поклонялись кочівники також різним речам. Вони носили різні амулети і вірили в їхню магічну силу. Великою повагою користувалися предки, якою вони встановлювали статуї і приносили жертви. Тому велике значення для вивчення релігії і вірувань кочівників мають знахідки кам'яних статуй – «баб». Ще в XVII ст. тисячі кам'яних «баб» стояло на древніх курганах і на різних височинах (Рис.12.1). Пізніше їх почали знищувати: місцеві жителі використовували кам'яні статуї як будівельний матеріал для заборів і будинків.

Лише в XIX ст. частина кам'яних «баб» була узята на облік археологами і вивезена в краєзнавчі музеї. Тому до наших днів, із десятків тисяч кам'яних статуй, збереглося не більш 1500. По цих статуях вчені установили, що центр Половецької землі знаходився в приазовських степах. Кам'яні половецькі статуї були зв'язані з культом предків. Їх встановлювали в спеціально обладнаних святилищах, на високих місцях. Залишки таких святилищ нерідко знаходять у нашому краї (смт. Василівка).

Рисунок 12.1 Речі пізніх кочівників. 1-2 Балки; 3 Кірово; 4 Запоріжжя; 5-7 В.Знам”янка; 8-9 Басань.

Біля підніжжя кам'яних «баб» знайдені сліди жертвопринесень: кістки тварин – коней, биків, собак. В одному випадку було виявлене поховання дитини, яку принесли в жертву. З приходом у степ монголо-татар виготовлення кам'яних «баб» припиняється.

Більшість пам'яток кочівників – це кургани і курганні могильники. Найпоширенішою знахідкою в могилах X-XIII ст. були залишки кінської збруї – удила, стремена і пряжки. Майже у всіх чоловічих похованнях поруч із мертвим знаходився кінь, що по повір'ях, повинний був відвезти небіжчика в рай. У могилах виявлена велика кількість різної зброї: луки і сагайдаки зі стрілами. Рідше в могилу клали списи і шаблі. Нерідко дослідники знаходять різні речі: ножиці, кресала, ножі. У печенігів зустрічаються поховання коней і прикрас без людей. Такі могили називаються кенотафами. Вони споруджувалися в тих випадках, коли воїн гинув десь далеко, і в рідних місцях його ховали символічно. Частина кочівників у XI-XII ст. під впливом інших народів починає приймати християнську або ісламську релігію.

У середині XIII ст. культура пізніх кочівників була сприйнята народами, що входили до складу Золотої Орди. Кочовий уклад життя ще тривалий час зберігався в степах Запорізького краю. До наших днів у назвах рік збереглися слова тюркомовного походження: Янчекрак, Карачекрак, Юшанли, Гайчур та інші.