7 Наш край у сарматський час

На схід від скіфів, за Доном, жили сарматські племена. У V-IV ст. до н.е. відношення між ними були мирними. У III ст. до н.е., після смерті царя Атея в 339 р. до н.е., сармати з'являються на землях скіфів. Населення Скіфії, скоротившись чисельно, залишило степ і переселилося в Крим, де була створена Пізньоскіфська держава зі столицею в Неаполі (суч. територія м.Сімферополя). Скіфи-орачі, що займалися землеробством, створюють свої поселення по берегах нижнього Дніпра.

Сарматський період у нашому краї охоплює кінець III ст. до н.е. - IV ст. н.е. Про перебування сарматів у III – II ст. до н.е. у Запорізькому краї ми пізнаємо по могилах, що знайдені в Мелітопольському, Токмакському, Вільнянському і інших районах. Як і скіфи, сармати ховали своїх мертвих у курганах. У 1930 р. біля м. Запоріжжя було розкопано два поховання, у яких дослідники виявили меч, вістря стріл і посуд. Зброя говорить про військове просування сарматів у Скіфію. Більшість могил у цей час належать воїнам.

Розселившись у степах нашого краю, сармати починають турбувати набігами Римську імперію, Пізньоскіфську державу і праслов'янські племена.

Праслов'янськими називаються ті племена, що взяли участь в утворенні слов'янської народності.

На римській карті I ст. до н.е., серед областей римського світу названа Сарматія, західний кордон якої проходила по Дніпру. На правому березі середньої течії Дніпра проживали осілі племена зарубинецької культури, назва якої походить від пам'ятника в с.Зарубинці на Київщині. Учені вважають цю культуру праслов'янською. Сарматів починають грабувати зарубинецькі поселення.

У цей час з'являються родові могильники сарматів у долинах ріки Молочної й інших невеликих рік, що впадають в Азовське море. Найбільш відомий могильник відкритий біля села Новопилипівка Мелітопольського району. Тут знаходився один із політичних центрів Сарматії (Полін, 1992).

До I ст. н.е. сармати переправилися через Дніпро і дійшли до кордонів Римської імперії. В II ст. н.е. у наших степах з'являються нові сарматські племена. З ними, мабуть, пов'язана загибель пізньоскіфських городищ у низов'ях Дніпра. Наприкінці II - початку III ст. н.е. відбуваються великі зміни. З півночі в Сарматію вторгаються германські племена готовий. У III – IV ст.н.е. сарматських могил дуже мало. Самі пізні з них у нашому краї знаходяться в села Благовіщенка Кам”янсько-Дніпровського району й біля міста Мелітополя (Костенко, 1995).

Кінець історії сарматів пов'язаний із вторгненням гуннів у 375 р.н.е. Частина сарматів залишилася на цій території і увійшла до складу інших племен.

У період появи в нашому краї сармати перебували в стадії військової демократії.

Античні автори згадують сарматських вождів, царів і дружинників. Вожді зі своїми дружинами укладали союзи, брали участь у війнах, посилали послів до римського імператора. Сармати не перейшли до держави, хоча для цього в них були всі передумови. Це був тимчасовий військовий союз із такими ознаками державності, як загальна територія, верховна влада, розшарування суспільства, військова дружина.

Головним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили коней і овець. У них були різні ремесла і домашнє виробництво: гончарна і ковальська справа, обробка дерева, шкіри і войлока, ткацтво і плетиво. Кочівники жили в кибитках або в наметах. Полювання було додатковим промислом, у якому брали участь разом із чоловіками і жінки, тренуючись у стрілянині з цибулі і верховий їзді. Частина сарматських племен початку переходити до землеробства. Основною їжею сарматів було м'ясо, сир і молоко.

Сарматські племена вели торгівлю з іншими містами і країнами. З причорноморських міст Ольвії і Боспора до них надходили дзеркала, намисто і посуд (Рис.7.1). «Перші (сармати) доставляють рабів, шкіри і різні інші товари кочівників, а інші (греки) замість привозили на судах одяг, вино й інші предмети, властиві цивілізованому способові життя», - писав древній автор Страбон. Відомі навіть предмети з Ірану й Індії. Сармати продавали худобу, продукти тваринництва, а також рабів.

Сармати не були одним народом. На території нашого краю першими серед сарматських племен відомі роксолани і язиги. Ці племена довше інших були на нашій території. Після того, як ці племена ідуть на захід, їх переміняють племена аорсів, а потім аланів.

Сармати зустрічали на своєму шляху різні народи. Зв'язки між ними приводили до впливу один на одного. Особливо це відноситься до пізніх скіфів. Це не дивно, адже сармати були дуже близькі скіфам за походженням. За легендою, сармати походять від шлюбу скіфського юнака з амазонками, жінками-воїнами.

Протягом майже двох сторіч сармати зштовхувалися з праслов'янськими народами. Окремі слова у нашій мові, можливо, сарматські.

Рисунок 7.1 Сарматські речі. 1-5 Кам”янка-Дніпровська; 6-9 Аккермень; 10 Новопилипівка; 11 курган “Соколовський”; 13 Балки.

Культура сарматів була кочовою і складалася з основних частин їхнього повсякденного життя: військової справи, побуту, мистецтва і релігії.

Велике місце в житті сарматів мала війна, що велася через нові пасовища для худоби або з метою видобутку. Сарматів називали «народ-військо», де усі чоловіки були воїнами. За легендами, жінки теж брали участь у війнах нарівні з чоловіками.

Військо складалося з піхоти і кінноти. Піший воїн був озбрєний луком і коротким мечем, вершник – луком, довгим мечем. Захищали воїнів металеві панцири, шоломи і щити з дерев'яних лозин. У сарматів уперше з'являється важкоозброєнний вершник, де не тільки воїн, але і кінь були покриті захисною збруєю. Вони називалися катафрактаріями. Такі вершники проривали будь-який строй. Кінська вузда прикрашалася фаларами - срібними круглими бляхами. Відомою знахідкою є скарб кінського спорядження, найденний біля с.Камінське Василівського району. Він відомий під назвою Янчокракський скарб (Мордвинцева, 1997,с.106; Гущина, 1969,с.43). (Рис. 7.2)

Ранні античні автори називали сарматів савроматами (від іранського слова «саоромант», що значить «опоясаний мечем»). Сарматські чоловікі носили шкіряні штани, короткий каптан, підв”язаний поясом. На голові була гостра шапка, на ногах шкіряні чоботи. Жінки носили довгий одяг, стягнутий поясом, а також довгі шаровари. Ворот, рукава і поділ одягу обшивався дрібними намист. Сукня знатних жінок прикрашалося вишивкою золотом. Взуття з гострими носками також була обшита намистом.

Усі прикраси сарматів виконані у визначеному стилі. Цей стиль полягав у зображенні тварин. Тому він одержав назву «звіриний стиль». Так, на території м.Запоріжжя в похованні виявлені золоті пластинки, на яких зображено дві фантастичні тварини, що напали на бика (Манцевич, 1973).

Про вірування сарматів ми знаємо з повідомлень древніх авторів. Вони вірили в культ сонця і вогню. Вогонь зображувався на різних блюдах, у могилах знаходять сліди вогнищ. Сармати поклонялись мечу, що зв'язувався з богом війни. У могилу поруч із мертвим поміщали коня і різні предмети.

Сарматські пам'ятники мають велике значення для вивчення історії ранніх слов'ян, що були північними сусідами сармат протягом декількох сторіч.

Рисунок 7.2 Янчокракський скарб.