13 Запорізькі землі в другій половині XIII-XV ст.

На початку XIII ст. у Центральній Азії виникла могутня монгольська держава на чолі з Чингісханом (великим ханом). По імені одного з головних племен монголи носили також назву татари. У 1206 р. Чингісхан став ханом усієї Монголії (1206-1227). З цього часу монголи почали вести завойовницьку політику. Уся територія країни ділилася на два округи, що були розділені на «тьми» (із населенням по 10 тисяч чоловік), «тисячі», «сотні» і «десятки». Сам Чингісхан мав 10-тисячну гвардію.

Підкоривши багато країн Азії, монголо-татари направилися на захід і напали на половецькі вежі. У 1220 р. відбулася перша битва між ними, що не принесла успіху нікому. Але вже в 1222 р. монгольські війська на чолі з полководцями Джебе і Субедеєм розбивають половців. Половецький хан Кончак відступив до Дніпра, у надії на допомогу руських дружин.

У 1223 р. у Києві відбувся з'їзд південноруських князів, на якому було вирішено допомогти половцям. У квітні 1223 р. у районі острова Хортиця зібралися об'єднані сили половців і руських дружин. На чолі руських загонів стояли князі Мстислав Удалий і Данило Романович. На боці руських і половців виступили «бродники» на чолі зі своїм ватажком Плоскинею. Перейшовши Дніпро і вступивши на землі Половецького степу, русько-половецькі загони зустрілися з авангардом монголо-татарських військ. Монголи потерпіли поразку і відступили в глиб степу. Переслідуючи ворога, через вісім днів руські і половці дійшли до річки Калки (можливо, сучасна річка Кальміус). Тут їх уже чекали основні сили монголо-татар на чолі з Джебе і Субедеєм. У вирішальній битві, що відбулася 31 травня 1223 р. (по іншим даним 16 червня), руські дружини і половці потерпіли поразку. Однією з причин поразки були неузгоджені дії руських дружин і зрадництво «бродників». У битві на Калкі загинуло шість князів; по літописах із простих воїнів повернувся тільки кожний десятий, а кількість вбитих киян досягло 10 тисяч. Літописець писав: «такоже не бувало ніколи ж». Великі втрати понесли в цій битві і монголи. Тому, вони не наважилися перейти Дніпро і повернули тому.

Після смерті Чингісхана влада перейшла до його сина Джучі. У 1236 р. монголо-татари організовують новий військовий похід, що очолив онук Чингісхана Батий. Напавши на древньоруські міста, у 1238 р. Батий повернув свої війська в Половецький степ. У 1238-1239 рр. монголи скорили половців, частина з них була знищена, а інші підкорилися новим кочівникам. Підкоривши половців, Батий вирішує захопити Київ. Після тривалої облоги, 6 грудня 1240 р., монголи захопили столицю Київської Русі. Вийшовши на західні границі Русі, у 1241 р. монголо-татари вторглись на територію Польщі й Угорщини. Вийшовши до границь Італі і Германії, у 1242 р. Батий повернув назад у степ.

У 1242 р. у низов'ях Волги була створена нова держава – Золота Орда. Новою столицею стало місто Сарай. До складу Золотої Орди ввійшли і землі Запорізького краю. Золотоординська держава на протязі XIII-XIV ст. була однією із найбільш великих держав Європи й Азії. Вона проіснувало більш 200 років.

Значна частина скореного населення була знищена або захоплена в полон. Занепало високорозвинене древньоруське ремесло, сільське господарство. Однак, значна кількість невеликих поселень не постраждала.

З другої половини XIII ст. територія Запорізького краю входить до складу Золотої Орди і подальша його історії тісно зв'язана з усіма змінами в цій державі. Археологами були відкриті пам'ятки, що належали осілому населенню. Майже усі вони розташовувалися на лівому березі Дніпра. До цих пам'яток відносяться могильники біля сіл Благовіщенка, Іванівка, Кам”янка, Велика Знам”янка Кам”янсько-Дніпровського району і поселення: Кучугурське, Кам”янське, Осокорівка й інші.

Населення, що залишило ці пам'ятники, продовжувало займатися землеробством. Розводили домашніх тварин: корів, овець, свиней. Велику роль у господарстві грало полювання і рибальство. Місцеві майстри виготовляли різні прикраси: сережки, браслети, намисто. Частина населення займалася ізвозом, тобто перевозила кочовиків і мандрівників через Дніпро. Усі поселення золотоординського часу неукріплені, зброя зустрічається дуже рідко.

З 70х рр. XIII в. наш край входив в улус одного з монгольських ханів (беклярібека) Ногая. Створення самостійного Ногайского улусу привело до двовладдя в Золотій Орді. Золотоординський хан Токта починає війну проти Ногая. Перше військове зіткнення відбулося в 1298-1299 рр. і принесло перемогу Ногаю (Егоров, 1985,с.34). Друга битва, що відбулася в 1300 р. на ріці Куканлик (можливо, ця річка знаходиться в Приазов'ї), закінчилася поразкою Ногая. Він був узятий у полон і за наказом Токти страчений. Пізніше ім'ям Ногая стало називатися кримсько-татарске населення – «ногайці».

Зіткнення з Ногаем підірвало військову потужність Золотої Орди. Наприкінці XIII ст. положення скореного населення декілька поліпшується. До 30х рр. XIV ст. у Подніпров'ї не було ханських військ. Період грабіжницьких походів змінився регулярним збором данини. Широкий розвиток одержала торгівля. Населення, що проживало поблизу відомого водяного шляху «із варяг у греки», було посередником у міжнародній торгівлі.

Половці , що підкорилися Золотій орді , як і раніше кочували на степових просторах. Їхні кочовища розташовувалися в районах рік Конки, Янчокрак і Карачекрак. Саме вони склали основу населення Золотої Орди в причорноморських степах (Федоров-Давыдов, 1966,с.114). Підпорядкування половців монголам полягало в тому, що за наказом золотоординського хана вони повинні були брати участь у військових набігах. Частина з них під впливом осілих слов'янських народів осідає на землю. Про це говорять курганні могильники. Вже в XIV ст. монголи, що залишилися в наших степах, розчинилися серед половецького населення.

Найбільшого розквіту Золота Орда досягає в першій половині XIV ст. при ханах Узбеку і Джанібеку. На території держави чеканять свою монету. Знахідки монет – дирхемів, джучі, акчі нерідко знаходять у нашому краї. У цей час у державі будується багато міст. Залишки золотоординських міст знайдені дослідниками й у Запорізькій області. Так, поблизу міста Василівка, на островах Великі Кучугури, виявлені залишки невеликого містечка (Рис.13.1). У різній літературі це місто називали Мамай Сарай, Курцемал, Самис, Шехр ал-Джедід. Однак, справжня назва містечка невідома. На його території виявлені кам'яні будівлі, мечеть, лазня, водопровід. Населення містечка брало участь у міжнародній торгівлі. Серед знахідок можна назвати сережки, дзеркала, знаряддя праці.

Ще одне золотоординське місто знаходилося в 60 км від Дніпра, на правому березі ріки Кінські Води (Конка). Воно відомє по описах XVII ст., але виявити його ще не вдалося

В другій половині XIV ст. відбувається занепад золотоординської держави. Протягом десятка років на престолі змінилося 25 ханів. Цим скористалося Литовське князівство. Після перемоги над монголо-татарами в 1362 р. у битві під Синіми Водами (ріка Синюха, приток Південного Бугу) під проводом литовського князя Ольгерда, кордони Литви доходять до правого берега Дніпра. Татари були відкинуті за Дніпровські пороги. Наш край стає прикордонною зоною між двома державами - Литвою і Золотою Ордою.

Влада Литви в Україні підсилилася в період правління литовського князя Вітовта. У цей час на правому березі Дніпра будуються укріплення. Посилення феодального гніта й обмеження прав українського народу сприяло переселенню населення на багаті, але небезпечні місця за Дніпром, у район Дніпровських порогів.

В другій половині XIV ст. Литва стала залежною від Польщі. У результаті контроль над Нижнім Подніпров'ям слабшає. Але одночасно зростає вплив Кримського ханства (1443-1783 рр.), що відокремилося в середині XV ст. від Золотої Орди. Його першим ханом став Хаджи-Гірей. Укріплення, побудовані при Вітовті, захоплюються татарами. У підпорядкуванні Кримського ханства знаходилася і частина земель Запорізького краю.

Рисунок 13.1 План споруди та речі з татарського міста на Великих Кучугурах

На кордоні Кримського ханства і Польсько-Литовського князівства виникає прикордонна смуга – «Дике поле». Тут проходив кордон між світом християн і мусульман. На цю територію проникає населення, що називали уходниками, черкасами або севрюками. Запорізькі землі були родючі, на дрібних островах і в болотистій місцевості можна було сховатися від ворога. Утікачі займалися рибальством, підсобними промислами і скотарством. Освоєння цих земель формувало новий тип людини, що у будь-який момент міг відбити напад.

Після того, як Кримське ханство потрапляє в 1478 р. під залежність Туреччини, грабіжницькі набіги на українські землі підсилюються. Тому що захистити населення в степових просторах ніхто не міг, то воно саме змушене було захищати себе. Головною силою, що протистояла татарським навалам, стало запорізьке козацтво. Перша достовіра згадка про козаків відноситься до 1492 р.: «…кияни і черкеси пришедши Дніпро під Тягинею твій корабель розгромили…»... Не тільки захист своєї землі, але і бажання помсти змушувало козаків робити походи проти іновірців – турків і татар. З виникненням Запорізького козацтва починається новий період в історії нашого краю.

З найдавніших часів до XV ст. населення, що проживало на території Запорізької області, пройшло довгий і складний шлях розвитку. На протязі тисячоліть людина вела боротьбу за існування, підкоряючи сили природи для своєї користі. Відбулися значні зміни. У період пізнього палеоліту людина винайшла лук і спис, що дало можливість із більшою безпечністю полювати на звірів і добувати більше їжі. Знаряддя праці виготовляли з кременя. Виникає мистецтво. Єдиний пам'ятник в Україні з наскальним розписом знаходиться в Запорізькій області (Кам'яна Могила). В епоху неоліту відбувається перехід від привласнюючого до відтворювального господарства. Людина починає займатися землеробством і скотарством. Ці види господарства стали основою економіки людства до наших днів. Найбільш значні пам'ятки кам'яного віку розташовані в нашому краї в с.Федорівка Запорізького району, с.Ясиновате Вільнянського району, на Лисій Горі (смт. Василівка), поблизу Кам'яної Могили й біля с.Балки Василівского району.

На території нашого краю в епоху неоліту існували сурська й азово-дніпровська культура. У господарстві одних переважало скотарство, в інших продовжували удосконалюватися полювання і рибальство. Для готування їжі люди навчилися виготовляти посуд із глини. З'явилося ткацтво.

В епоху енеоліту і мідно-кам'яного століття поширюються перші вироби з міді, розвивається землеробство і відгінне скотарство. З'являється вершництво. Більшість пам'яток цього часу розташовано на островах у Надпоріжжі: Середній Стіг, Стрільча Скеля, Хортиця, Байда. Середньостогівські племена перші пристосували коня для верхової їзди, що дозволило їм освоїти великі простори. Нижньомихайлівські племена ховали своїх мертвих одноплемінників у курганах. Ці земляні насипи являли собою складне архітектурне спорудження. Саме в цей час кургани вперше з'являються в степах Причорномор'я.

Навчившись обробляти мідь, людина винайшла перший сплав – бронзу, що була твердішою міді. З'явилося мотичне землеробство. Особливість першої половини бронзового віку для степових районів у тому, що з'являються єдині, великі племінні союзи. На території Запорізької області серед таких племен відомі ямні, катакомбні і племена багатопружкової кераміки. Пам'ятки цього періоду в сучасних границях нашої області розташовувалися в Подніпров'ї і Приазов'ї

Епоха пізньої бронзи ознаменувалася значними змінами. Клімат став вологим і племена, що населяли наш край, стали більше уваги приділяти землеробству. Люди перейшли до осілого способу життя. Тому збільшилася кількість постійних поселень. На території Запорізької області в епоху пізньої бронзи відомі зрубні, сабатинівські і білозерські племена. Пам'ятки цього часу розташовувалися біля рік Дніпро, Верхня Терса, Берда, Молочна, Лозоватка. Для епохи пізньої бронзи характерна велика кількість скарбів.

Запорізький край в епоху бронзи був осередком обробки металу. Через нашу територію проходив важливий торгівельний шлях, що зв'язував карпато-балканський регіон із Кавказом.

Першим народом, назва якого збереглося в письмових джерелах, були кімерійці. З їхньою появою зв'язані найважливіші зміни в господарстві і культурі населення України – починається перехід від епохи бронзи до епохи заліза і від землеробства до кочового скотарства. У Запорізькій області поховання кімерійців відкриті біля м.Василівки, с.Балки, м.Дніпрорудного, в курганах Висока Могила, Мала Цимбалка, на могильнику Мамай-Гора.

Саму яскраву сторінку в житті древніх народів нашого краю залишили скіфи. Скіфські племена, що прийшли на територію Північного Причорномор'я, заснували тут першу державу на українських землях. Наш край був частиною цієї держави. Саме тут знаходилася ставка скіфських царів, священна територія, де ховали царів і знати. Скіфія – це була держава, де використовувався труд рядових общинників і рабів.

Скіфи установили тісні контакти з грецькими колоніями, вели з ними торгівлю. У своїй історії скіфські племена перейшли від кочового скотарства до високорозвиненого землеробства. Вони принесли в наш край плуг. Скіфські племена також досягли успіхів у ремеслі. Зв'язки з грецькими містами, а також війни зі східними державами привели до того, що вся південна Україна і Запорізькі землі стали частиною історичних процесів, що протікали в Середземномор'я і на Ближньому Сході.

Сармати, що прийшли на зміну скіфам , не створили своєї держави. Але, будучи військовим союзом, «народом-військом», перетворили Північне Причорномор'я в район, звідкіля сарматські дружини робили набіги на Римську імперію, Пізньоскіфську державу в Криму, праслов'янські племена. Сармати принесли в наш край новітні на той час досягнення в озброєнні і веденні бою. У них уперше з'являється важкоозброєнний вершник – катафрактарій.

В епоху великого переселення народів і середньовіччя Запорізькі землі були територією, через яку пройшла маса племен. Це готи, гунни, авари, болгари, алани, хазари, печеніги, торки, половці, монголо-татари. Одні народи знаходилися тут декілька десятків років, інші – довше. Кожний із них залишив свій слід в історії Запорізьких земель.

Це був період історії, коли територія краю була частиною нових державних утворень. Спочатку наші землі входили до складу Болгарської держави, потім Хазарського каганату, пізніше – Золотої Орди. У 15 ст. через Запорізьку землю проходив кордон між Польсько-Литовським князівством і Золотою Ордою. Запорізький край займає вигідне географічне положення, тому багато хто прагнув володіти цим районом. У нашому краї сформувалося запорізьке козацтво.

Кожний народ залишив після себе сліди (поселення, поховання, скарби), що вивчають археологи і тим самим відновлюють хід історії на Запорізьких землях.