Реакції хазяїна на присутність паразитів

Подібно до реакцій на інфекційні хвороби, розрізняють клітинні, тканинні та гуморальні реакції, як неспецифічні, так і специфічні. Останні об’єднуються таким поняттям як імунітет. Дещо окремо стоять етологічні (поведінкові) реакції, які спостерігаються за деяких інвазій, і це стосується переважно ектопаразитів.

Клітинні та тканинні реакції. Ці реакції можуть мати безпосередній характер, як це має місце за внутрішньоклітинного паразитування найпростіших. Нерідко спостерігається гіпертрофія ураженої клітини, напр. еритроцита, в якому оселився малярійний плазмодій, може відбуватися злиття сусідніх клітин тканини у синцитій. Інколи паразитуючі у тканині найпростіші ізолюються від навколишніх неуражених тканин велетенськими клітинами. Якщо паразит оселяється у порожнині тіла хазяїна, він може ізолюватися шаром лейкоцитів, що осідають на його поверхні або, у членистоногих, шаром клітин гемолімфи. За паразитування багатоклітинних у тканинах безхребетних і хребетних навколо них може утворюватися сполучнотканинна капсула, яка з часом, у разі загибелі паразита може каль­ци­фі­куватись, тобто піддаватись кальцифікації (личинки трихінел, личинки цестод – цистицерки, плероцеркоїди, личинки трематоди – метацеркарії).

У тварин-хазяїв може відбуватися розростання тканин із виникненням утворів, що нагадують гали на рослинах, які називають тиляції або зооцецидії. Прикладом може бути утворення особливих підшкірних мішечків, у яких знаходяться трематоди – колірікліди чи бальфоури у птахів або дидимозоїди у риб. У подібних утворах живуть деякі паразитичні ракоподібні та молюски безхребетних. Відомо, що перлини можуть відкладатися, зокрема і навколо паразитів, що перебувають у мантійній порожнині двостулкових молюсків, замуровуючи їх. Інколи відбувається пухлиноподібне розростання тканини, спровоковане паразитами (драшеї у шлунку коней, гонгілонеми у стравоході та цистицерки у печінці щурів, шистозоми у судинах прямої кишки та опісторхи у жовчних протоках людини). У деяких випадках відбувається малігнізація таких розростань, як це може бути за опісторхозу у людей.

Досить часто виникають запальні реакції, катаральні чи гнійні, як у разі паразитування підшкірного овода. Однією з форм клітинних реакцій на наявність одноклітинних паразитів є фагоцитоз, який відбувається так само, як і стосовно паразитів бактеріальної природи.

Імунітет. За інфекційних хвороб у крові хворих тварин циркулюють специфічні антитіла, що утворюються у відповідь на дію антигенів збудника. Такі антитіла виявлені за багатьох протозойних інвазій, зокрема, малярії, лейшманіозів, трипаносомозів, а також деяких гельмінтозів, переважно тканинних (ехінококоз). Це широко використовується для розробки алергічних діагностичних реакцій, як-от реакція Казоні на ехінококоз.

У таких випадках нерідко розвивається імунітет, що має специфічний характер і є відповіддю на зараження певним видом паразита. Такий імунітет ще називають набутим. Зазвичай за протозойних інвазій розвивається добре виражений імунітет. У деяких випадках такий імунітет пов’язаний зі збереженням в організмі хазяїна певної невеликої кількості паразитів (малярія, піроплазмози), і такий імунітет називають нестерильним. В інших випадках імунітет зберігається на деякий час (від 1,5 до 2 місяців) або на все життя після повного звільнення від паразитів (лейшманіози, трипаносомози, тейлеріоз) і тоді його називають стерильним.

Слід ще зауважити, що ступінь імунітету може бути різним. Досить рідко після того, як тварина чи людина перехворіли на паразитози, особливо гельмінтози, відзначається повний, абсолютний імунітет, тобто тварина чи людина зовсім не заражається цією хворобою. Значно частіше (кокцидіози, мікроспоридіози, більшість гельмінтозів) виникає відносний, частковий імунітет. У таких випадках повторне зараження тварини, що перехворіла, відбувається, проте знімається гострота клінічних проявів або паразити у такому хазяїні не здатні пройти всі етапи розвитку і, наприклад, не досягають статевої зрілості. В інших випадках розвиток сильно затримується і триває значно довше, ніж звичайно, або ж приживається значно менше паразитів, ніж за першого зараження, паразити досягають менших розмірів, менш плодючі і дають менше життєздатність нащадків тощо.

Так само, як проти різних бактеріальних та вірусних інфекцій, проти деяких паразитарних інвазій розроблені засоби штучної імунізації – активної (вакцинація) чи пасивної (за допомогою сироватки крові тварин або людей, що перехворіли, яка містить специфічні антитіла). Такі сироватки є проти гіменолепідозу і трихінельозу людей, аскаридозу свиней та курей тощо, але поки що ця робота не вийшла за межі експериментів. Детальніше механізми імунітету розглянемо пізніше у розділі, що стосується системи паразит—хазяїн.

Також існує таке поняття, як природжений імунітет, який зазвичай розуміють як повну чи відносну несприйнятливість певного виду до того чи іншого інфекційного (інвазійного) захворювання. За своєю суттю це не є імунітетом. Така несприйнятливість зумовлена певною чи відносною невідповідністю морфо-фізіологічних і біохімічних параметрів організму тварини потребам певного виду паразитів. Тобто є абсолютна або часткова несприйнятливість. Інколи така відносна несприйнятливість може визначатися лише одним параметром, наприклад, температурою тіла. Так, амфібії не заражаються трихінелами тому, що температура їхнього тіла занадто низька, але якщо в експерименті їх утримувати за температури 35°С, вони заражаються цими нематодами так само, як і ссавці. Подібно до відносного імунітету, несприйнятливість може виявлятися в проникненні чи осіданні меншої кількості інвазійних стадій паразитів, зменшенні частки паразитів, що вижили (Ancylostoma duodenale у людини→собаки→кота), у зменшенні розмірів (D. latum у людини до 10 м, у кота до 1,5 м), зниженні темпів розвитку (Ancylostoma caninum у кота), затримці розвитку на певній стадії (Hydatigera teaniaeformis не досягає зрілості у котів), зменшенні тривалості життя (D. latum у людини – багато років, у кота – до одного місяця), зниженні плодючості (A. caninum у кота в 10 разів, порівняно з собакою), зменшенні життєздатності яєць і личинок (личинки, корацидії, виходять лише з 10 % яєць D. latum, отриманих від собак).