1.7 Найважливіші види хутра та вимоги до них.

Хутро повинне відзначатись експлуатаційною стійкістю, міцністю зв’язку волоса з дермою, пластичністю шкіряної тканини, густотою, пружністю та висотою волосяного покриву, його м’якістю. Шкіряна тканина хутра повинна відзначатись підвищеною стійкістю колагену до дії хімічних речовин, води, тепла та мікроорганізмів.

Хутряна шкурка повинна бути легкою, м’якою з високими теплозахисними властивостями і задовольняти певні санітарно-гігієнічні вимоги.

До хутряних товарів відносять хутряну сировину, хутряний напівфабрикат та готові хутряні вироби.

Хутряна сировина включає необроблені шкурки тварин. Хутряний напівфабрикат – оброблені шкурки, які за оздобленням поділяються на стрижені, фарбовані, щипані тощо. Асортимент хутряних виробів включає хутряні деталі одягу (коміри, манжети, підкладки тощо), верхній хутряний одяг(пальта, піджаки, куртки тощо), жіночі головні убори(накидки, палантини тощо), головні убори(шапки, берети тощо) та хутряні вироби домашнього використання(пледи, спальні мішки тощо).

До овчинно-шубних товарів відносять виготовлені з овчини вироби волосом або бахтармою назовні без підкладки. З нестриженої шубної овчини виготовляють кожухи та кожушанки, а з стриженої – вироби під велюр, “дублянки“, піджаки, жакети тощо.

1.8 Оцінка якості шкіри та хутра і визначення сортності.

Шкіра та хутро, в залежності від призначення, повинні мати певний вид, здатність до деформації у межах встановлених сучасними способами виготовлення виробів та при експлуатації. Властивості шкіри та хутра повинні змінюватись у встановлених для кожного виду межах як при зберіганні так і при експлуатації.

Основними факторами, визначаючими якість шкіри та хутра є мікроструктура дерми і властивості волосяного покриву. В процесі виробництва шкіри мікроструктура дерми змінюється у напрямку забезпечення можливостей проникнення дублячих і наповнюючих речовин та надання ій певних фізико-механічних властивостей. Зміни волосяного покриву зводяться до поліпшення його зовнішнього виду.

Вказані фактори тісно взаємопов’язані та визначають якість шкіри та хутра. Величина показника якоїсь властивості шкури та хутра може залежати від кожного з основних факторів і не визначатись однозначно. Для визначення властивостей шкіри та хутра необхідно знати характер впливів, яким вони піддаються при виготовленні і використанні. Для шкіри і хутра хорошої якості необхідна певна величина показників відповідних властивостей. Їх якість може бути встановлена тільки за сукупністю показників, що характеризують основні властивості, які визначають можливість використання для виготовлення виробів придатних для експлуатації.

Щоб охарактеризувати якість шкіри та хутра використовують дослідну носку, органолептичну оцінку та лабораторні методи: мікроскопічний і хімічний аналіз та фізико-механічні випробування.

Дослідна носка дозволяє визначити якість шкіри та хутра(їх зносостійкість) шляхом спостереження за поведінкою виробів з них при експлуатації. Чим довше експлуатуються шкіра і хутро тим вище їх якість. Зносостійкість хутра складається з зносостійкості волосяного покриву та зносостійкості шкіряної тканини. Дослідну носку хутра на проводять. Метод дослідної носки безпосередньо характеризує якість шкіри та хутра, але тривалий і вимагає значних матеріальних витрат.

Органолептичний метод полягає у візуальному обстеженні, обмацуванні, згинанні, розтягуванні тощо. Він дуже простий і дозволяє виявити багато властивостей, але за своєю природою суб’єктивний і не дає чітких кількісних показників. В основі оцінки покладено практичний досвід виконавців.

Мікроскопічний аналіз лабораторного методу дозволяє оцінити якість шкури та хутра шляхом визначення регулярності сплетіння пучків волокон та їх звивостості, ступеня розпушеності волокон та характеру їх переплетіння, якості волосу тощо. Він здійснюється на зразках відібраних за методами математичної статистики, що дозволяє визначати середню величину показника. Мікроскопічний аналіз використовують обмежено через складність виходу на кількісні показники характеристик.

Хімічними аналізами кількісно визначають вміст складових, які впливають на якість шкіри та хутра: вологу, жируючі ручовини, дублячі речовини, наповнювачі, кислотність шкіри, неокислені фарбники у фарбованому хутрі тощо.

Фізико-механічними аналізами встановлюють виличини багатьох властивостей, які характеризують якість шкіри та хутра: пружньо-пластичні властивості шкіри і волоса, паропроникність, водо- та термостійкість тощо.

Для шкіри зв’язок між якістю та сортністю найменший. Сорт шкіри визначається органолептично тільки в залежності від кількості та видів дефектів та їх місцезнаходження. Враховується можливість обійти дефекти при розкроюванні шкіри. Шкіру сортують в залежності від значення, кількості та розташування дефектів. Дефектом називають будь-яке візуально виявляєме пошкодження, яке знижує використання площі або вихід цінного крою. За своїм характером дефекти бувають:

• лінійні: подряпини, злами, підрізи тощо;

• вимірюємо площею: дірки, прілість тощо.

Дефекти шкіри поділяють на класи:

1 клас – місцеві дефекти неприпустимі на деталях виробів. Їх вимірюють по довжині чи площі;

2 клас – дефекти допустимі у менш відповідальних деталях виробів і які вимірюють по довжині або площі;

3 клас – дефекти не припутимі або частково припустимі у менш відповідальних деталях виробів і які не піддаються вимірюванню;

4 клас – дефекти, що характеризують низьку якість шкіри в цілому і неприпустимі в деталях виробів.

Дефекти 1, 2 та 3 класів оцінюють у балах за методикою розробленою для кожного виду шкіри. Сума балів визначає сортність шкіри. Дефекти 4 класу (табл. 1.4) балами не оцінюють і таку шкіру не приймають. Показники хімічних та фізико-механічних аналізів при визначенні сортності не враховуються.

Таблиця 1.4

Перелік дефектів 4 класу

Шкіра для низу взуття	Юфть	Хромова шкіра для верха взуття
Загальний непродуб, крихкість, вітдушистість на черпаку >50% його площі, сильна стяжка лицьової поверхні(>50% площі черпака)	Загальна садка, загальний непродуб, загальна жорсткість, що охоплює більше 50% площі черпака.	Загальна садка лицьової поверхні, відтушистість (більше 50%), ламкість лицьової поверхні, осипання покривного фарбування, зміна кольору при розтягуванні кольорових шкір.

Шкіри з відхиленнями цих показників від встановлених норм споживачу не відпускають. Сорт шкіри тільки частково характеризує її якість і, переважно, визначає вихід крою. Навіть при значній кількості дефектів шкіри, що знижують її сорт, окремі топографічні ділянки без пороків можуть бути високоякісними

Сорт хутра визначається характером і станом волосяного покриву. Дефекти хутра враховують групою дефектності. Дефекти шкіряної тканини не дуже важливі при оцінці якості і сортності через те, що більшість з них можливо видалити і замаскувати шви волосяним покривом. Сорт хутра являється складовою частиною “ головки“ – шкурки 1 сорту, бездефектної, крупного розміру. Для встановлення єдиного показника сортності партії хутра здійснюють перерахунок на “ головку, користуючись стандартними перевідними коефіцієнтами.

Характер природного фарбування волосяного покриву має велике значення при оцінці хутра. Вся палітра кольорів і відтінків шкіри та хутра визначається присутністю двох пігментів – чорного та коричневого. При сильній інтенсивності коричневого пігменту колір може бути жовтим, рудим, коричневим і, навіть, чорним. Різна інтенсивність чорного пігменту змінює колір від сірого до чорного. Білий колір волосяного покриву виникає за умови повної відсутності пігментів.

Фарбування імітованих шкурок повинно повинно бути стійким до дії поту, світла, сухого та мокрого тертя і не бруднити. Здатність бруднити визначають у балах по інтенсивності плями на білому папері, яка утворюється при терті об фарбоване хутро. Стійкість кольорів до світла визначають у балах при опромінюванні ультрафіолетовими променями на федометрі. Профарбованість волоса контролюють за допомогою оптичного мікроскопа.

Блискучістю волосяного покриву називають здатність відбивати світлові промені дзеркально(без розсіювання). Чим вище блискучість, тим вища цінність хутра. Розрізняють блискучість шовковисту, металічну та склоподібну. Звичайно оцінюють блискучість органолептично.

Висота волосяного покриву в значній мірі визначає цінність хутра та характер його використання(манто, комір тощо). Густина волосяного покриву визначає рівень теплопровідності, зносостійкості, зовнішній вид хутра і залежить від товщин волосин та їх кількості на одиницю площі. М’якість волосяного покриву визначають органолептично проводячи пальцями проти напрямку волоса. Розрізняють хутро шовковисте (особливо м’яке), м’яке, напівм’яке та з грубим волосяним покривом.

Найбільш тісний зв’язок між якістю та сортністю спостерігається для шубної овчини. Сорт овчини визначають за наявністю різних дефектів, їх кількістю та характером. При цьому враховують не тільки дефекти, але і характер та стан волосяного покриву та волосяної тканини.