Зберігання сировини

Необхідність досить тривалого зберігання сировини визначається сезонністю її надходження та нерегулярністю поставок. Основний фактор якісного зберігання сировини – гігротермічний режим (температура та відносна вологість повітря). Мають значення способи укладки шкуру штабелі, розміри штабелів, використання антисептиків, вологість шкур тощо. Зберігання сухо- та мокросолоної сировини здійснюється роздільно.

Суху сировину зберігають в приміщеннях з відносною вологістю повітря 65...70% та температурою до +30°С. Такі умови забезпечують вологість сировини у межах 12...20% і попереджають ламкість і загнивання. У приміщенні не повинно бути протягів і прямих сонячних променів. Штабелі сировини вкладають на підтоварник. Розмір штабеля 9...20м²,а висота визначається висотою приміщення.

Хутряні шкурки, в залежності від цінності хутра, зберігають у пачках на стелажах на висоті не менше 15...25см від підлоги, або підвішеними на вішалках(песець, вовк), або в корзинах та ящиках(найбільш цінні). Хутряні шкурки потрібно перебирати не рідше двох разів на місяць, щоб попередити нагрівання та не допустити пошкодження різними шкідниками.

Для захисту від пошкодження моллю приміщення обробляють гасом, скипидаром або їх сумішшю.

Прісносуху та сухосолону сировину дозволяється зберігати в одному приміщенні але у різних штабелях.

Мокросолону сировину зберігають у приміщеннях обладнаних вентиляцією з однократним обміном повітря за годину. Відносна вологість у приміщенні 80±5%, а температура +5°С...+20°С. Дах приміщення повинен бути утепленим. Об’єм сировини не більше 50% об’єма приміщення. Для довготривалого зберігання сировину укладають у штабелі різними способами на стелажах. Розміри штабелів 3×3м при висоті 2м, або 2×1.5м при висоті 1.25м. Щоб ізолювати зовнішні шкури штабеля від впливу навколишнього середовища використовують способи укладки:

Фартухом — зовнішні стінки штабеля обкладають шкурами;

Кордоном — зовнішні стінки штабеля обкладають складеними (зкрученими) шкурами, в кожну з яких засипають сіль. Це виключає утворення прошарку повітря і висихання зовнішніх шкір.

При зберіганні сировини контролюють відносну вологість та температуру повітря у приміщенні. Контроль сировини у штабелі здійснюють вимірюванням температури кожні 10-15 днів. Якщо вона перевищить +25°С, штабель потрібно перебрати.

1.5 Сортування та оцінка якості сировини

Сортування сировини при заготівлі та здачі підприємствам здійснюють керуючись відповідними стандартами. Для заготівлі обстежують кожну шкуру і визначають її вид, вагу або площу, спосіб консервування та сортність. Для шкір сировини головний показник – вага шкури та площа, які залежать від способу консервування (табл. 1.1)

Таблиця 1.1.

Співвідношення ваги і площі шкур парних та різних способів консервування.

Способи консервування	Співвідношення ваги шкур, %		Співвідношення площі шкур, %
	Велика рогата худоба	Свині
Парні (неконсервовані)	100	100	100
Морожені	95	-	100
Мокросолоні :
сухим посолом	87	90	100
тузлукуванням	83	91,5	-
Сухосолоні	50	56	94
Прісносухі	40	45	90

Дефектами (пороками) називають пошкодження, що понижують цінність шкури. Дефекти бувають загальними (зустрічаються на шкурах різних видів) та специфічними (властиві тільки певним видам сировини). Вони виникають при житті або після смерті. Прижиттєві пороки виникають після захворювання шкіри, механічних пошкоджень або при неправильному (недостатньому) готуванні. Найбільш поширені такі прижиттєві пороки:

Свищи - отвори діаметром до 5мм, утворені лічинками ґедзя (рос. овод). Свищі бувають заросші та незаросші;

Железниця - пошкодження шкури кліщем. Шкури товстішає, стає грубою і вкривається шкоринкою ороговівшого епідермісу,а на бахтармі з’являється плями червоно-жовтого кольору. На вражених місцях з’являються порожнини або провали як з лицьової сторони так і бахтарми. Вражена железницею хутряна сировина повністю втрачає цінність;

Кліщ поверхневий - пошкодження, створені лісовим кліщем. Вони мають вигляд заглиблень з лицьової сторони;

Чесотка - місця враження на шкурі, позбавлені вологи і вкриті гнійною шкоринкою. Така шкура або зовсім не придатна для виробництва хутра, або використовується тільки частково;

Парша - пошкодження волосяної сумки та рогового шару епідермісу (інколи і дерми) грибком. Найчастіше зустрічається на шкурах кроликів, собак, котів, коней і великої рогатої худоби. Для виробництва хутра така сировина непридатна;

Стригучий лишай - пошкодження волосяної сумки, стержня волоса та епідермісу грибком. Волос втрачає блискучість, слабо тримається, ламається і легко випадає. Для виробництва хутра така сировина непридатна;

Волосоїдини - розріджений волосяний покров або оголені ділянки шкіри, створені комахами волосоїдами. Цей дефект зустрічається у пушних звірів (лисиця, горностай, нутрія тощо);

Кнутовина, сідловина, хомутина, ярмо - пошкодження шкури від ударів кнутом або від тертя сідлом, ярмом, хомутом;

Закуси – сліди укусів тварин, які викликають пошкодження дерми та волосяного покриву.

Посмертні пороки утворюються при забої тварин, зніманні шкури, консервуванні, зберіганні та транспортуванні шкур. Найбільш поширені такі посмертні пороки:

Вихвати – глибокі зрізи дерми при зніманні шкури;

Підрізи – тупикові порізи шкури ножем;

Прирізи – залишки м’яса, сала тощо, залишених на шкурі при її зніманні;

Биглість – вивітрювання шкури на морозі;

Загини, зморшки – нерозправлені зліплені місця на шкурі прісно-сухого консервування;

Шкіроїдини – шкури пошкоджені гризунами або міллю;

Пліснявість – проявляється зі сторони підшкірної клітчатки при зберіганні сировини у вогкому приміщенні;

Червоність – зміна фарбування шкури з боку бахтарми. При глибокому процесі плями проходять на лицьову сторону. Колір плям - від світло-рожевого до червоно-фіолетового. Процес супроводжується виділенням аміаку. Зміни викликаються мікробами, що розвиваються при підвищенні температури у штабелі до +22°С...+28°С і вологості 55...90%. Дефект виникає при зберіганні мокросолоної сировини у штабелях;

Сольові плями - дрібні безформені плями від темно-жовтого до коричневого кольору на шкурах мокросолоного консервування. Характерний для опойка;

Квітність волоса- зміна кольору волоса при зберіганні під впливом світла.

Всю сировину заготівельні пункти здають шкірзаводам або хутряним фабрикам зкомплектованою у партії за цільовим призначенням. Партія сировини - група однорідних шкур, підібраних за видом, методом консервування, породою, районом походження, товщиною або щільністю та за іншими ознаками. Щоб врахувати сортність шкірсировини у партії, її переводять в умовні першосортні, користуючись стандартними коефіцієнтами. Всю шкірсировину поділяють на групи:

I група: склизок і опоєк незалежно від ваги; жеребок – до 5 кг включно; овчина і козлина – всі розміри; шкури поросят і свиней – до 4кг включно;

II група: виросток; шкури коней, верблюдів і віслюків – до 10кг; шкури свиней і кабанів – від 4 до 7кг включно;

III група: шкури великої рогатої худоби, коней, верблюдів і віслюків – від 10 до 17кг включно; кінські переди і хази – незалежно від ваги; шкури свиней і кабанів – від 7 до 17кг включно;

IV група: шкури великої рогатої худоби, коней, верблюдів, віслюків, свиней і кабанів - більше за 17кг.

Сорт шкур визначається кількістю дефектів та її розташуванням. Три дефекти на краю прирівнюються одному в середині шкури. Кожний дефект оцінюється балами. Шкура поділяються на I, II, III та IV сорти. Шкури, що не відповідають показникам IV сорту відносять до лоскуту (табл.1.2).

Таблиця 1.2.

Коефіцієнти переводу різних сортів шкіряної сировини у першосортні одиниці (%)

Сорт	Крупна сировина	Дрібна сировина (за винятком овчини), кінська та свиняча	Овчина шкіряна			Овчина шубна
			вовняна	напіввовняна	голяк
I	100	100	100	100	100	100
II	87	85	89	88	86	89
III	66	60	68	66	61	67
IV	46	40	54	50	42	52

Якість шкури, під якою розуміють її придатність для виготовлення повноцінної шкіри певного виду або повноцінного хутра та особливості методів виготовлення визначаються такими властивостями:

Товщина шкури визначає вид шкіри, яку з неї можливо виготовити. Вона впливає на витрати шкіри і на собівартість продукції. Міцність шкіряної тканини хутряних шкурок залежить від товщини і визначає придатність для виготовлення певних хутряних виробів. Товщина шкур впливає на тривалість процесів виробництва.

Рівномірність товщини по площі шкури визначає зручність та економічність розкроювання на деталі. Зміну товщини шкури у повздовжньому напрямку (від огузка до воротка) та у поперечному напрямку (від хребта до поли) називають збіжістю.

Площа шкури визначає економічність розкроювання. Для виробництва взуття використовують шкури площею більшою за 20дм².

Вага шкури впливає на комплектування партій сировини.

Щільність визначають виходячи з площі, товщини та ваги шкури. Вона визначає швидкість протікання процесів обробки і враховується при комплектуванні партії.

Товщина епідермісу враховується тільки при виробництві шкіри бо впливає на товщину дерми.

Ступінь розвитку волосяного покриву вирішальним чином впливає на якість хутра та на його теплозахистні властивості. Густота волосяного покриву в значній мірі визначає носкість хутра. Для шкіряного виробництва волосяний покрив класифікують за вагою шерсті у загальній вазі шкури. Розрізняють шкури малошерстні (менше 6%), шерстні (6...10%) та довгошерстні (більше 10%).

Товщина підшкірної клітчатки визначає кількість відходів, впливає на вихід готової продукції і на тривалість піготовчих операції.

Співвідношення товщини сосочкового та сітчатого шарів дерми. Сітчатий шар дерми визначає міцність шкури при розтягуванні. Сосочковий шар визначає м’якість шкіри. Чим більше розвинений волосяний покрив тим менша міцність сосочкового шару.

Наявність пороків (дефектів). Чим сильніше вони псують найкращі топографічні ділянки, тим нижче сортність шкіри.

Характер волосяного покриву шкіри та його збереження визначається висотою, м’якістю, зминаємістю, збиваємістю у повсть, пружністю і пластичністю волоса, його кольором і блиском.

Хутряну сировину комплектують у партії по видам тварин, способу корсервування, розміром ,кольору і стану волосяного покриву та за іншими ознаками. Ціна шкурок різного розміру змінюється у широких межах. При сортуванні на три розміри, ціну крупних шкурок приймають за 100%, середніх-75%, дрібних- 50%. При сортуванні на 5 розмірів - 100%, 80%, 60%, 40%, 10%.

При врахуванні сортності хутряної сировини здійснюють “перерахунок на головку“. “Головка“ – бездефектна шкурка крупного розміру. Поділ на сорти здійснюють за станом волосяного покриву. Кожний вид хутряної сировини сортують на різну кількість сортів.

Зимові види хутряної сировини поділяють на чотири сорти:

I сорт – шкурки тварин, заготовленні взимку (ціна 100%);

II сорт – шкурки тварин заготовлені на початку зими або у кінці осені (ціна 75%);

III сорт – шкурки тварин заготовлені восени (ціна 50%);

IV сорт– шкурки тварин заготовлені влітку або на початку осені(ціна 25%).

Крім органолептичної оцінки якість сировини шкуряного, хутряного та овчинно-шубного виробництва оцінюють мікробіологічними, гістологічними та хімічними дослідженнями.

Мікробіологічні дослідження кількісно та якісно вивчають мікроби, що знаходяться у сировини. Вони полягають у визначенні кількості та видів мікробів на різних ділянках шкури та їх впливі на властивості шкіряної тканини та зовнішній вигляд сировини. Результат досліджень оцінюють загальним балом, який складається з таких елементів:

• ступінь і глибина проникання мікробів у шкуру;

• стан елементів тканин шкури;

• зовнішній стан шкури (вид, запах, колір тощо).

Максимальний ступінь псування по кожному елементу оцінюється у 5 балів.

Гістологічні дослідження визначають зміни окремих елементів тканин шкури і відхилення від норм. Результат досліджень оцінюють загальним балом, який складається з таких елементів:

• ступінь і глибина проникнення мікробів у тканини шкури;

• стан елементів тканин шкури.

Краще і повніше якість сировини характеризує метод гістомікробіологічного контролю.

Хімічні дослідження проводять шляхом певних реакцій, що відповідають змінам стану шкури та кількісно визначають склад шкури і консервуючих речовин. Кількісні складові: вологість, вміст білкових і жироподібних речовин, зольність, кількість шерсті, вміст соди та хлористого натрію.

Ці методи досліджень безперервно і активно розвиваються.