3.1.4. Оцінка і контроль якості шкіряного взуття

Якість шкіряного взуття характеризується відповідністю його зовнішнього вигляду і властивостей вимогам встановленими стандартами і технічними умовами. Технічні умови найчастіше поширюються на нові види виробів. Стандарти нормують такі показники якості взуття: особливості конструкції верха та висота підборів; перелік обов‘язкових деталей взуття, їх матеріали, якість і товщина для різних методів кріплення низу і різного статево вікового призначення; характер обробки країв зовнішніх деталей верха взуття; правильність положення окремих деталей у взутті; нормативи міцності швейних, підошвенних і підборних зкріплень; гарантійні терміни обміну або ремонту взуття (з дня продажу).

Якість взуття визначають переважно органолептично (рис.3,16) та з використанням елементарних вимірювальних пристроїв. При вибірковому контролі якості взуття використовують лабораторні методи випробувань.

Рис. 3.16 Прийоми огляду взуття.

Дефекти взуття поділяють на групи:

Дефекти матеріалів при правильній організації виробництва зустрічаються рідко. Можуть виявлятись в процесі виготовлення взуття. Основні з них: вітдушистість шкіряних деталей верха, осипання покриття, подряпини, плямистість, різна товщина підошви, поверхневі пошкодження тощо.

Дефекти складання заготовок виникають через неправильне взаємне розташування деталей при їх закріпленні на швейних машинах. Основні з них: неоднакова відстань між паралельними строчками та строчок від краю деталі, забруднення деталей верха підкладки тощо.

Дефекти формування заготовок найбільше впливають на якість взуття. Основні з них: різна довжина носків, різна висота берців і задників, зморшки на підкладці, різні форми (у парі взуття) носків і задників тощо.

Дефекти операцій кріплення підошв і підборів. Основні з них: скученість гвинтів, цвяхів і шпилек; непроходження гвинтів, цвяхів і шпилек в устілку; відхилення ходової поверхні підбора від горизонтальної площини тощо.

Дефекти викінчувальної обробки. Основні з них: неправильна форма бокової поверхні підбора, пошкодження верха взуття при шліфуванні бокової поверхні підошв і підборів, необрізані кінці ниток, нечітке маркування розміру і повноти тощо.

Дефекти упакування, транспортування та зберігання. Основні з них: механічні пошкодження, деформування взуття та його деталей, корозія металевих деталей тощо.

Для найбільш повного виявлення дефектів взуття при зовнішньому огляді дотримуються певної послідовності.

Сортність взуття визначається вимогами зовнішнього вигляду і відповідністю зразку – еталону. Не допускається такі критичні дефекти:

• наскрізні пошкодження;

• розтріскування і відшарування покривної плівки;

• неправильне розташування (з‘єднання) деталей;

• не приклеєна або порвана підкладка;

• виступаючі механічні кріпителі.

Допускаються обмежено такі дефекти:

• відхилення від вісі симетрії (3мм.);

• повторний шов (до 3мм. на повсякденному взутті та до 2 мм на модельному);

• відшарування декоративного ранта від бокової поверхні взуття (до 1мм.);

• різна довжина і ширина деталей у парі (до 2 мм.).