1.Роль практики в процесі пізнання.

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності, знання народжуються в свідомості не само по собі, а лише на ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.

Практика – це суспільно-історична діяльність людей спрямована на зміну природи, суспільства і самих себе з метою задоволення своїх потреб.

В складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль:

1. Практика є основою пізнання.

2. Практика є рушійною силою пізнання.

3. Практика є кінцевою метою пізнання.

4. Практика є критерієм істини.

Практична діяльність не може чекати,поки будуть одержані більш глибокі і постійно піддавати сумніву їх істинність. У протилежному разі вона б не функціонувала не розвивалась .Практика потребує негайного застосування усіх наявних знань,як цілком нових,досконалих. Крім дій,що своїм творчим характером перетворюють дійсність і становлять осн. рівень практики – перетворюючий,продуктивний. Практика має ще один(підпорядковувається основному)рівень дій – використовуємий,репродуктивний,прагматичний – це сукупність навичок операцій,що здійснюються за певними правилами,нормами,рецептами за допомогою чого і створюється досягнутий людством рівень контролю над світом. Для виконання дій використовуючого рівня практики достатньо мати лише рецепт,формулу для одержання корисного ефекту над дією.

2.Поняття матерії.

Матерія – це філософська категорія, яка дає позначення об’єктивної реальності, що відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них.

З глибокої давнини люди почали виявляти інтерес до того, що собою ж являє навколишній світ та що його об’єднує, в чому ж його сутність.

Визначаючи ці основи та їх властивості, люди почали називати цю основу субстанцією, а конкретно чуттєвий прояв субстанції – матерією.

Найяскравіше історія розвитку поняття «матерія» вияв. в історико-філософському аспекті:

• У стародавній філософії матерія розглядалась як основа світу, котра ніким не створена та ніким не може бути знищена, яка немає ні кінця у просторі світу (Фалес, Демокріт, Арістотель).

Оскільки матерія є абсолютною,завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:

а) субстратний, що пов’язує певну форму руху і з специфічним матеріальним носієм

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

№7

1.Проблема щастя в людському житті.

Щастя людини становиться у пряму залежність від її діяльності.Людина щаслива тоді,коли її життя відповідає своєму призначенню,коли вона зайнята діяльністю за покликанням,інакше-«сродною працею»,що приносить користь суспільству і внутрішнє задоволення.

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття,повнотою і осмисленістю життя,реалізацією свого людського призначення. Об’єктивною умовою щастя є міра доброчесності людини,сукупність факторів,що визначають її життєве благополуччя.Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами(алкоголем,наркотиками тощо),але після цього неодмінно настає тяжкий стан(похмілля,ломки тощо) і прозріння,розуміння того,що ілюзія щастя пинципово вдрізняється від справжнього щастя.Ідеально щасливих людей небуває.Щастя є надто короткочасним,епізодичним,торкається людини лише окремими гранями.Л.Толстой казав:»Щастя є відчуття повноти фізичних і духовних сил в їх суспільному застосуванні».Умомовою щастя є і самореалізація особистості.Щастя кожної людини – індивідуально-неповторне!

1.Песимізм створює нещасливий світ. Не шкодуйте за тим чого немає,радійте тому що є.

2.Не висувайте до життя надмірно ідеалізованих вимог,тому що в житті нічого ідеального немає.

3. Якщо ви хочете бути щасливими не хапайтесь істерично за скороминулим.

4.Відволікайтесь від свого Я,розширюйте його інтереси.

5.Спокійно і з гідністю сприймайте себе.