2.Функції філософії

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

1.Світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей.

2.Пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань.

3.Логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах.

4.Соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію.

5.Критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу.

6.Виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

№28

1. Суспільна свідомість: поняття та форми.

Поняття суспільної свідомості(СС), її структура.

СС-це велике надбання людства, важливий засіб для відображення світу та його практичного освоєння. СС-особливий феномен,який існує не сам по собі,а такий,який по своїй природі є результатом історичного відображення суспільного буття в різних формах і на різних рівнях. СС носить яскраво виражений соціальний хар-р.

Структура:

*за носіями: індивідуальна (свідомость,якою володіє кожен індивід;хар-ризує різноманітністю, різнорівневістю, емоційною наснагою) та суспільна (це результат інтеграції індивідуальної свідомісті, доведення її до певного рівня, сталого, всезагального розуміння проблем. Завдання освіти,виховної роботи-підвищувати рівень суспільної свідомості шляхом підвищення індив.свід.)

*за глибиною відображення дійсності: буденна (виникає на базі безпосереднього досвіду, без особливого втручання науки,техніки.Належать: нар.фольклор, мова,та теоритична (відображає реальність на вищому рівні за допомогою наукових понять, узагальнень, логічних висновків.)

*за способом розповсюдження: соціальна психологія (вид свідомості,яка поширюється через психологічні прояви)та соціальна ідеологія (має науковий

*за формами відображення: політична свідомість (відображає політ.ідеї,форми і методи управління державою,стосунки між класами, соц.групами, націями, державами) право (сукупність поглядів людей, що відображають їхню оцінку чинного права наявного суспільного і державного ладу, а також відповідність дій і вчинків громадян нормам права), морально-етична свідомість (форма регуляції поведінки людей в суспільстві без примусу.Основний критерій-суспільний ідеал), естетична свідомість (або культура-здатність відчувати і правильно оцінювати предмети мистецтва), наука (форма відображення світу не у виді норм поведінки або права в суспільстві,а відображення світу через поняття) релігія (форма відображенння світу,її сутність і недолік у відображенні нереальних явищ) та атеїстична свідомість (вчення яке заперечує існування Бога), філософія (відображає світ у більш широкому діапазоні, прогнозуючи і майбутне його існування).

2. Особливості філософської думки в Україні.

Українська філософія базується на особливостях характеру українців (емоційність, сентиментальність, релігійність, психічна рухливість).

Особливості української філософії:

• Вона постає переважно внутрішнім явищем української культури

• Вона ніколи не виявляла схильність до раціональних системних побудов, за винятком філософії Сковороди, Вернадського, Франка

• Вона проявляла схильність до моральних постанов

• Вона позитивно ставилась до релігії, до шанування вищих духовних цінностей

• досить сильно вона була обернена у бік історичних осмислень, особливостей долі укр. народу

• вона сильно інтегрована в літературну, громадянсько-політичну думку.

№29

1. Сенс людського життя

За зміною історичних уявлень на сутність людини відповідно змінюється уявлення про сенс її життя, який має історичний характер. Питання про сенс людського життя – це питання саме про призначення людини. Це питання про те, чи варте життя того, щоб його прожити.

Поміж багатьох підходів до вирішень проблеми сенсу людського життя, можна виділити три головні підходи:

• Сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку (релігійний)

Для першого підходу характерне релігійне тлумачення життя людини, згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Бого-людському житті має для людини абсолютний сенс. Бог створив людину за своєю подобою й людина своїм життям повинна виявляти його подобу.

• Сенс життя за межами життя (напіврелігійний)

Основою другого підходу є наполовину релігійна ідея (людина здатна перебудувати світ на засадах добра та справедливості; рухом до яких є прогрес. Отже, прогрес перетворює кожне людське покоління, кожну людину на засіб знаряддя кінцевої мети).

• Сенс життя створюється самою людиною.

Відповідно до третього підходу життя не має сенсу, який випливає з минулого чи майбутнього. Ми самі свідомо чи не свідомо надаємо йому сенсу та обираємо свою людську сутність.

2. Поняття матерії.

Матерія – це філософська категорія, яка дає позначення об’єктивної реальності, що відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них.

З глибокої давнини люди почали виявляти інтерес до того, що собою ж являє навколишній світ та що його об’єднує, в чому ж його сутність.

Визначаючи ці основи та їх властивості, люди почали називати цю основу субстанцією, а конкретно чуттєвий прояв субстанції – матерією.

Найяскравіше історія розвитку поняття «матерія» вияв. в історико-філософському аспекті:

• У стародавній філософії матерія розглядалась як основа світу, котра ніким не створена та ніким не може бути знищена, яка немає ні кінця у просторі світу (Фалес, Демокріт, Арістотель).

Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:

а) субстратний, що пов’язує певну форму руху і з специфічним матеріальним носієм

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

№30