1.Особливості історичного виникнення філософії.

Історично першою формою світогляду вважають міфологію. На перший погляд міфи – це казки, щось фантастичне, проте для давньої людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття.

Найпершою особливістю міфологічної свідомості був синкретизм – злиття всього з усім, тобто у міфи неможливо було б відокремити реальне від фантастичного, людське від нелюдського, наявне від бажаного.Проте вже в давні часи між людиною і природою існували опосередковуючі ланки – засоби праці і засоби життя, які по відношенню до природи стають явищами штучними. Створення їх вимагають особливого мислення – не міфологічного, де все здатне перетворитись в усе, а такого, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Таке мислення називають дискурсивним мисленням, яке рухається послідовно через чітко фіксовані пункти до кінцевих результатів.

З появою і поширенням дискурсивного мислення міфологічний світогляд починає руйнуватися. З нього виділяються – достовірні наукові знання, мистецтво, правові норми і правила, етичні норми, філософія.Історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду; причиною її виділення постало формування дискурсивного, тобто принципово нового - усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення.

2.Ціннісні виміри людського життя.

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства.У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль філософії полягає у відповіді на питання:

що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх,а не ілюзорних людських цінностей.

Успіш­ний пошук ефективної відповіді – передумова збереження нор­мального культурного середовища.Місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному (у її вивченні людини,її походження ,розвитку людини) призна­ченні:допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емоційно-чуйній, розумній істоті.

Духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі на­лежать до сфери цінностей. Стимули і причини людської діяльності набува­ють тут подальшого розвитку: потреби - стають інте­ресами,а інтереси перетворюються на цінності. Зміст цінностей зумовлений культурними досягненнями. Світ цін­ностей — це світ культури у широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їхньої моральної свідо­мості. На перший план тут виступають не потреби(що необхідні перш за все), з погляду матеріальних умов життя,а те, що відповідає уявлен­ням про призначення людини і її гідність ,ті моменти в поведінці,в яких має прояв самоствердження лю­дини і свобода особистості. Ціннісні стимули(причини,що побуджують до дії) торкаються осо­бистості, самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини. Отже, цінності — це поняття, яким широко послугову­ються у філософії для акцентування на людському, соціаль­ному та культурному значенні тих чи інших явищ дійсності.

Предметом цінності є вся багатоманітність предметів люд.діяльності ,суспільних відносин:

-Цінність пізнання(істиннезнання,кожний пошк спрямований на пізнання головн.явищ);

-Прагнення до прекрасного,проголошення ідеалів рівності,свободи особистості - соц..-політичні цінності;

-Також існують цінності людської праці тощо.

Ставлення до діяльності формується у людини на рівні її самосвідомості, у якій особливе місце посідають ціннісні орієнтації — найважливіші елементи внутрішньої струк­тури особистості, закріплені її життєвим досвідом, всією су­купністю її переживань. Основним змістом цих орієнтацій можна вважати політичні, світоглядні, моральні переко­нання, глибокі та постійні уподобання, моральні прин­ципи поведінки. Саме тому цінність орієнтації є предметом виховання, цілеспрямованого впливу. Стійкі орієнтації зумовлює певні якості особистості: цілісність, надійність, вірність певним принципам та іде­алам (тому ми говоримо про принциповість людини), здат­ність до вольових зусиль (вольова людина), наполегливість у досягненні мети тощо.

 Особливою, абсолютною цінністю є людина. Від її інтересів залежать інші цінності — як матеріальні, так і духовні (хоча всі цінності в кінцевому підсумку є духовними утво­реннями). Усі вони пов'язані з цінністю лю­дини, виявляють різне ставлення до неї . Людина,коли народжується, отримує безцінний дар — жит­тя, яке для неї є самоцінністю, для суспільства — най­вищою цінністю. Тому вона має дорожити ним, ставитися до нього бережливо, навіть коли здається, що воно не скла­лося, що воно важке.Людина має бути сильною, здатною протистояти випро­буванням долі, не піддаватися хвилинним слабкостям. До ціннісних вимірів людського життя нале­жить і те, що ми позначаємо поняттям "здоров'я"(збалансованість,гармонія як фізичного,психологічного і духовного стану) – напр.у здоро­вому тілі — здоровий дух.Ця гармонія також залежить і від спосібу життя. Спосіб життя характеризується не тільки тим, для чого або задля чого людина живе, а й тим, як вона живе. Важливими ціннісними вимірами людського життя є по­чуття й усвідомлення смерті та безсмертя.

Кожна людина все одно колись помре. Уявлення про смерть,про те,що нас чекає після «життя» існують у різних світоглядних системах.Наприклад,атеїсти вважають,що нас чекає ніщо( відсут­ність свідомості, почуттів, відчуттів). Тобто нас не­має. Ніде.Представники християнства вважають,що після смерті нас чекає Божий Суд,а після нього або вічне блаженство,або вічні муки нашої безсмертної душі,в залежності від нашої діяльності при житті.Буддисти «обіцяють» нові багаторазові народження з усіма зем­ними муками та проблемами, що супроводжують життя. Втрата пам'яті не дає поєднати їх ниткою свідомості, ми отри­муємо лише кармічний тягар і змушені знову й знову плати­ти фактично за чужими рахунками. Тому треба думати лише про нірвану (вищий стан блаженства людської душі). Але прямого досвіду смерті у більшості людей немає,тому ці всі світоглядні системи залишається всього на всього теорією.

№6(22.1 =6.1)