2.Загальні методи пізнання.

Метод – це сукупність певних правил, способів норм наукового пізнання і практичної діяльності, це система принципів і умов, які орієнтують дослідника у вирішенні пізнання , досягнення певного результату в певній сфері діяльності.За масштабами застосування розрізняють такі методи пізнання:1.Філософські або гранично-загальні. Які застосовуються як у наукових, так і в інших видах пізнання.2.Загальнонауковість – це спостереження, експеримент, моделювання.3.Частково-наукові методи, вони використовуються в окремих науках (метод опитування анкетування, метод мічених атомів у фізиці.Всі методи характеризуються такими властивостями:

1.Чіткісю або загальнозрозумілістю.

2.Детермінованістю – це відсутність необґрунтованості в процесі дослідження пізнання.

3.Підпорядкованість певній меті.

4.Результативність.

5.Надійність.

6.Здатність давати результати з найменшими витратами засобів і часу.

7.Методи наукового пізнання.

У пізнанні розрізняють два рівні – емпіричний і теоретичний.

Емпіричний – це знання отримане безпосередньо з досвіду, з деякою раціональною обробкою властивостей і відносин об’єкта, що пізнається.

Теоретичний – це знання отримані шляхом абстрактного мислення, через використання розуму. Він полягає в мисленому відображенні усіх ознак об’єкта, суттєвих, найістотніших.

На кожному рівні наукового пізнання застосовуються свої методи.

Методи емпіричного рівня:

1.Спостереження планомірне і цілеспрямоване сприйняття об’єктів їх властивостей і зв’язків в природних умовах або в умовах експерименту з метою пізнання об’єкту, що досліджується.

2.Експермент – це дослідження явищ шляхом активного впливу на них з допомогою створених нових умов, відповідних в меті дослідження.

3.Опис.

4.Вимірювання – це певна система фіксації та реїстрацї кількісних характеристик досліджуваного об’єкту, за допомогою різних вимірювальних приладів та апаратів.

5.Моделювання – це вивчення об’єкта (оригіналу), шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка за своїми властивостями певною мірою відтворює властивості об’єкта, що досліджується.

Методи теоретичного рівня:

1.аналіз – це розчленування об’єкта на його складові з метою його всебічного вивчення.

2.Ситез – це об’єднання раніше виділення частин об’єкта в єдине ціле.

3.Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей об’єкта і одночасно зосередження уваги на тих які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

4.Узагальнення – це метод, який фіксує загальні ознаки і властивості певної групи об’єктів.

5.Індикація – це метод, коли на підставі знання про окреме, робиться висновок про загальне, це спосіб встановлення обґрунтованості, припущення чи гіпотези.

6.Дидукція - це метод, коли на основі загального принципу, коли на основі загальних одних положень, виводиться одна істина знання про окреме.

7.Історичний метод.

8.Логічий метод.

№26

1. Роль практики в процесі пізнання

Пізнання - осмислене відображення дійсності у свідомості людини, з метою осягнення її законів і використання їх в практичній діяльності людини.

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності, знання в свідомості народжується не самі по собі. А лише на ґрунті реальної справи. Саме реальні справи людей формують практику.

Практика – суспільно – історична діяльність людей, що спрямована на зміну природи, суспільства та самих себе із метою задов. своїх потреб.

У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль:

• Вона являється основою пізнання

• Вона є рушійною силою пізнання

• Вона є кінцевою метою пізнання

• Вона є критерієм істини

Практична діяльність не може чекати,поки будуть одержані більш глибокі і постійно піддавати сумніву їх істинність. У протилежному разі вона б не функціонувала не розвивалась .Практика потребує негайного застосування усіх наявних знань,як цілком нових,досконалих. Крім дій,що своїм творчим характером перетворюють дійсність і становлять осн. рівень практики – перетворюючий,продуктивний. Практика має ще один(підпорядковувається основному)рівень дій – використовуємий,репродуктивний,прагматичний – це сукупність навичок операцій,що здійснюються за певними правилами,нормами,рецептами за допомогою чого і створюється досягнутий людством рівень контролю над світом. Для виконання дій використовуючого рівня практики достатньо мати лише рецепт,формулу для одержання корисного ефекту над дією.

2. Поняття матерії

Матерія – це філософська категорія, яка дає позначення об’єктивної реальності, що відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них.

З глибокої давнини люди почали виявляти інтерес до того, що собою ж являє навколишній світ та що його об’єднує, в чому ж його сутність.

Визначаючи ці основи та їх властивості, люди почали називати цю основу субстанцією, а конкретно чуттєвий прояв субстанції – матерією.

Найяскравіше історія розвитку поняття «матерія» вияв. в історико-філософському аспекті:

• У стародавній філософії матерія розглядалась як основа світу, котра ніким не створена та ніким не може бути знищена, яка немає ні кінця у просторі світу (Фалес, Демокріт, Арістотель).

Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:

а) субстратний, що пов’язує певну форму руху і з специфічним матеріальним носієм

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

№27

1. Закони діалектики

• Закон єдності та боротьби протилежностей. Діалектика розкриває джерело процесу розвитку, яким вважає суперечності, котрі властиві всім матеріальним об’єктам. Будь-який об’єкт, що розвивається являє собою єдність тотожності і відмінності, рівності і нерівності, однаковості і неоднаковості по відношенню до себе та інших об’єктів .

Розвиток матеріальних об’єктів завжди починається з появи неістотних відмінностей, які далі стають істотними. Коли істотні досягають кульмінації, то вони перетворюються в протилежність.

Діалектична протилежність – сторони, властивості матеріальних об’єктів, що розвиваються. Вони одночасно обов’язково зумовлюють і виключають одне одного. Неіснуючі одна без одної протилежності не нейтральні, а взаємодіють між собою, тобто знаходяться і в єдності, і в боротьбі одночасно. Саме єдністю протилежностей вважають їх взаємозв’язок, а боротьба протилежностей означає їх взаємовиключеність, протидію, зіткнення.

У русі та розвитку кожної матеріальної сис-ми виявляється незрозумілість та взаємодія протилежностей. Такими є: протягування і відштовхування, дія і протидія, виробництво і споживання.

Зв'язок і взаємодія протилежностей становлять суперечності. Суперечності в процесі розвитку розв’язуються; з розв’язанням одних суперечностей в процесі розвитку виникають інші, які згодом також необхідно вирішити. Хоча і всі суперечності в розвитку суспільства можна розв’язати – це відбувається зовсім не стихійно, а завдяки активній діяльності людини.

• Закон переходу кількісних змін у якісні. Принцип взаємного переходу кількісних і якісних змін вказує на те, яким саме чином відбувається розвиток, вказує на його механізм. У оточуючому світі всі матеріальні об’єкти перебувають у взаємозв’язку та взаємодії, в безперервному русі та розвитку. Разом з тим у цьому загальному потоці змін матеріальні об’єкти все ж таки деякий час зберігають відносну сталість, не втрачаючи властивих їх ознак, які роблять їх саме тими матеріальними об’єктами, якими вони є.

Якість – внутрішня визначеність матеріального об’єкта, цілісна відносно – стала сукупність властивостей, що являє собою даний матеріальний об’єкт. Якщо якість – це сукупність властивостей, то властивість – це часткове вираження якості.

І властивість, і якість – об’єктивні. Проте, об’єктивно існують не якості як такі, а речі,я які володіють цими якостями, втрачаючи деякі властивості матеріальні об’єкти можуть зберігати свою визначеність, з втратою якості об’єкт перестає бути самим собою, перетворюється в інших якісний об’єкт.

Кількість – характеризує об’єкт з боку його величини, сукупності елементів, ступеня інтенсивності розвитку та інших параметрів. У кожного матеріального об’єкта є свої кількісні показники, виражаються числом. Хоча якість та кількість виражають протилежні хар-ки об’єкта але ж вони не віддільні одна від одної, саме ця їхня єдність в філософії називається мірою. Міра – це взаємовідповідальність якості та кількості, це той інтервал кількісних змін, в якому якісна визначеність залишається незмінною.

- Закон заперечення заперечення. Цей закон відображає об’єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується, і що заперечує. Цей процес відбувається об’єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового.

Основою діалектичного заперечення є суперечливість – це єдність протилежностей, момент зв’язку старого і нового, відмова від першого із зображенням того, що необхідне для розвитку другого. Спосіб діалектичного заперечення має бути таким, щоб давав змогу далі розвиватися, щоб була спадкоємність старого із новим. Цей спосіб визначається природою процесу.Метафізичне заперечення – відкидання, знищення без збереження корисного, без зв’язку того, що було із тим що є. Це заперечення типу «ні», без з’ясування того, що є позитивним. Закон заперечення заперечення, як інші закони діалектики, є законом будь-якого розвитку, будь-якого руху взагалі і не лише за прогресивною висхідною лінією, а й за не східною, регресивною.