2.Філософська думка давньої Індії

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Основні особливості староіндійської філософії:

1.Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2.Своєрідність ставлення до Вед.

3.Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

4.Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5.Наодження логіки.

6.Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Упанішади – «сидіння біля ніг вчителя».Вперше здійснено спробу пояснити світ на поняттєвому рівні.Вважалося,що знання можна здобути шляхом медитацій,є концепти такі як рай і пекло,з`являється таке поняття,як ідея сансари(вічні мандри душі):за гідні вчинки людина буде отримувати винагороду у іншому житті;концепція Атман(душа людини,суб’єктивне начало,інтелектуальне «Я») –Брахман(єдина абсолютна реальність).Сутність світу — в тотожності брахману та атману, що розкривається на різних рівнях. Якщо атман є тіло, то брахман — Космос;якщо атман є життєве "Я", душа, то брахман—космічна душа; якщо атман—інтелектуальне "Я", самосвідомість, то брахман—всевидячий володар світу, на рівні інтелектуального "Я" брахман і атман зливаються воєдино. А оскільки брахман є і безкінечна самосвідомість, і вище блаженство, то саме тут лежить шлях до спасіння душі. Необхідно досягти цієї єдності і тим самим звільнитися від сансари.Мудреці Упанішад, висунувши ідеї духовного шляху спасіння, мали включити до нього реальну практику ритуально-релігійних дій. Тоді вже існував соціальний носій цього шляху — аскет-пустельник, але не можна було ображати і інших людей. Підсумком стала цікава концепція подвійного кругообігу душі: є шлях предків і шлях богів. Той, хто йде першим шляхом, роблячи жертвопринесення, досягає світу предків і через простір досягає місяця — "того світу", проте це ще не кінцева зупинка — через деякий час душа повертається в "цей світ", а тут на неї чекає "подяка": праведній людині — лоно брахмана або кшатрія, неправедній — лоно свині або собаки. Другий шлях (духовного злиття з Брахманом) прямо веде до богів, переродження припиняються.Є ще третій шлях тих, хто не йде двома першими. Їх чекає один і той же кругообіг, вони "народжуються" і "вмирають". Під ними ("нікчемні тварі") ймовірно розумілися варвари.Вчення йоги сформувалось в 4-5 ст. до н.е.;практично шлях спасіння душі.В галузі теорія:повторює теорюнадбаняя Санкхи.Ишвара –володар реального світу.В основі практики, «Я» як чисту свідомість,яка поступово починає себе ототожнювати з нашим інтелектом.Ступінь поневолення істинного Я має п'ять рівнів. Нижчий рівень (кшипта) — повний пристрастей життя, розум вільно блукає між об'єктів пізнання. Далі йде ступінь мудка (притупленість), що характеризується не-усвідомленим потягом до пороку, сонливістю і т.ін. Вікшикта (неуважність) — перехідний рівень стану свідомості, коли безконтрольність розуму послаблюється настільки, що стають можливі як правильна поведінка, так і правильне пізнання. Перші три рівні негідні послідовника йоги, який має прагнути до екагре (зосередженість на одному об'єкті) і до нірудхе(вищой стан свідомості, коли стирається грань між суб'єктом та об'єктом, припиняється акт пізнання)Вчення Міманси і Веданти сконцентрувалося на доведенні божественності сакральних текстів.Весь світ є звуки.Основною метою є дотримання дхарму(обов’язку).Світом править закон карми.Веданта_орієнтувалася на Упанішади.Потрібно отримати такі якості:-спокій духу;помірність;відстороненість;терпіння;зосередженість;віра. Буддизм як вчення складався кілька століть і започаткувався від однієї з шраманських шкіл другої хвилі. Чинниками, що сприяли його розповсюдженню, є:

1) виникнення чернецької общини, що відіграло вирішальну роль;

2) включення в своє вчення ведичної спадщини;

3) рівність людей у духовній сфері — всі живуть у стражданні і всі

мають рівні можливості для спасіння.Зміст вчення,є 4 благородні істини:

-життя переповнене стражданнями(нещастя,старість,смерть тощо)

-є причина страждань в тому,що людина не розуміє,що життя-страждання;

-від страждання можна звільнитись,якщо звільнитись від бажань;

-шляхи звільнення:мати правильний погляд;мати правильне спрямування;мати правильну мову(відмовитись від брехні, лайки),виконувати правильні дії,вести правильне життя,здійснювати правильну старанність,мати прав.увагу(тобто зосереджуватися на думках про звільнення),досягнути прав.зосередження(незворушності духу, коли навіть думка про наступне звільнення не повинна радувати).; Прямуючи цим шляхом, людина досягає нірвани — стану, коли людина звільняється від земних пристрастей, отже — і від страждань. Нірвана — це не смерть і не життя, а тому вона не піддається описові на підставі земного досвіду. Для переходу до нірвани необхідно вступити в сангху — чернечу общину.

Унікальним явищем в індійській культурі є філософське вчення локаяти. Воно виникло приблизно в середині І тисячоліття до н.е., на межі літосчислення оформилось у філософську течію, пізньою формою якої стало вчення чарвака. Локаята і чарвака часто вживаються як синоніми. Головна особливість цієї школи — заперечення вчення про карму. Локаятики визнавали існування тільки матеріального світу, заперечуючи все надприродне: бога, душу, рай, пекло тощо.Відчуття,досвід –головні джерела пізнання. З'єднання в різних пропорціях землі, води, вогню та вітру дає все розмаїття світу, зокрема і свідомість, що є властивістю, притаманною тілу, котра щезає після його смерті.Виступали проти системи варн, заперечували аскетичну та іншу релігійну практику, критикували жреців. Школа локаяти була притулком духовних дисидентів. Замість пошуків звільнення від ланцюга перероджень пропонувалося шукати щастя в цьому світі. Мета людини — долати страждання і намагатись отримати насолоду. Причому насолода не зводиться тільки до вдоволення фізіологічних потреб, під нею розумілася повнота людського життя, тобто у всьому людина має віднаходити вдоволення — у праці, у політиці, у торгівлі — навіть якщо це пов'язано із стражданням.

№5