1.Свідомість.Виникнення.Суспільна природа.

Оточуючий нас світ матеріальний за своєю природою,він існує незалежно від нашої свідомості.

В історії філософії існують 2 концепції щодо умови виникнення свідомості- ідеалістична і матеріалістична.

Ідеологізм трактує свідомість,як абсолютно самостійну сутність,ніяк не пов’язану з матерією.Свідомість з цієї точки зору,не тільки первинна по відношенню до матерії,а й надприродна;вона є іскрою божественного розуму,живоворотне начало в світі.Матеріалізм розглядає свідомість лише в нерозривному зв’язку з матерією, вважаючи її особливою властивістю високоорганізованої матерії.Матеріалісти виходять з того,що свідомість – є продукт природи і суспільства, - головного мозку людини,що виник на певному сполученні їх розвитку.

Свідомість – це вища специфічна людська форма псих.відображення дійсності. Вищою вона є в тому розумінні,що являє собою усвідомлене відображення,яке включає розуміння людиною того,що відображається,є відображення і є відображанням,що випереджує дійсність,тобто виступає передбаченим людиною результатів своїх дій.Свідомість є функцією головного мозку людини,в якому відбувається фізіологічна дія нерв.кори вел.півкуль. Але обожнювати свідомість з фізіологічними процесами нерв. системи – буде неправильно,бо свідомість – ідеальна, суб’єктивна,тоді як нервова діяльність – матеріальна, об’єктивна. Наявність розвинутої нерв.системи і гол.мозку необхідна,але недостатня умова виникнення свідомості погоджує нервову систему і гол. мозок,як орган,не навчила цей орган мислити по-люські.Для цього ,крім природних,необхідні були і сусп.. фактори,головними з яких є праця і мова.

Природа свідомості, яка має різноманітні форми свого про­яву, особливого статусу набуває в суспільному характері сво­го існування. Суспільне буття розуміється як реальний процес жит­тя людини, суспільства. Це природно облаштований стан співіснування, взаємозв'язку людей через ор­ганізацію виробництва і відтворення людини. Суспільне бут­тя — це також організація людиною сукупності системи відносин щодо виробництва не тільки самої людини, а й умов її існування, особливо благ, необхідних для задоволен­ня тілесних і духовних потреб та інтересів.

 Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, системою суспільних ідей, теорій, соціальних почуттів, на­строїв, ілюзій тощо. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, бо перш ніж щось відображати, те, що відображається, має бути, існувати.Проте й суспільна свідомість є проявом буття, реальніс­тю в системі відносин "людина — світ". Отже, вона є про­явом суспільного буття, реальністю в бутті, породженою людиною. А це дає підстави стверджувати, що суспільна свідомість є вищим проявом суспільного буття. 

Своєрідність суспільної свідомості полягає в тому, що вона є породженням суспільного буття, тому бут­тя її визначає, і водночас суспільна свідомість є визначником, організатором зміни суспільного буття відповідно до потреб та інтересів людини і суспільства.

 Суспільна свідомість — це сукупність, система по­чуттів, звичаїв, звичок, традицій, думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття і функціону­ють у суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя су­спільства у відповідному напрямі.

Сутністю суспільної свідомості є те, що, з одного боку, вона є відображенням суспільного буття, тобто має суб'єк­тивний характер виникнення, а з іншого — ця свідомість на­буває статусу об'єктивної реальності, матеріалізується, тоб­то реально існує як надбання суспільства, яке має і позитивні, і негативні сторони свого існування, адже ідеального су­спільства ніколи не було, немає і бути не може.

2.Природні,соціо-культурні та духовні виміри люд.життя.Визначення людини як особливої істоти дає уявлення про неї як суперечливої єдності природного,соціального і духовного.Природне у людині виявляється у ген. явищах ,а також у нервово-мозкових,хімічних,фізіологічних та ін..процесах,що відбуваються у люд.організмі.Однак,якщо абсолютизувати в людині тільки природне,біологічне,то ми не зможемо пояснити інші точки зору людського життя. Коли йдеться про соц.. суть людини,слід виходити не з природного в люині взагалі,а лише з антропологічних особливостей.На певному етапі еволюція у процесі вдалого поєднання трудової діяльності,спілкування і формування духовності перевів стрілки з біологічного розвитку на шлях історичного становлення соц.істот.В результаті цього сформувалась людина як природно-соціальна істота. Саме тому людина є цілісною єдністю біологічного,психічного і соціального- інтегрального.Соціальне породжує духовне.Якщо у свідомості людини знаходять відображення лише найелементарніші потреби,задоволення яких є лише фізичне існування.Якщо очуття та емоції примітивні,а поняття нерозвинені,тто це свідчить про її не духовність,внутрішню убогість.

Духовно розвиненою людиною вважають таку,яка багато знає і ще більше розуміє.Людина,що у своїй діяльності опирається на почуття і поняття істини,добра,раси.В якій переважає духовні потреби,якій притаманні безкорисливі почуття любові і милосердя,яка співчуває в біді кожної людини.Одже,людина – це душевно визначена природно-соціальна істота,основними ознаками якої є особливий тип тілесної організації,наявність душі,свідомість,суспільність,діяльність.

№20.