3 Точки зору типів руху:

1.Прогресивний(розвиток суспільства з первин. в рабовласницький);

2.Регресивний(суспільство деградує: Німеччина після 1-ї світової);

3.Кругообіг.

Будь-який рух матерій можливий лише в просторі і часі.

Простір і час – це 2 основні форми існування матерії. Кожен матеріальний об’єкт неодмінно має просторово-часові характеристики.Простір виражає співіснування речей,їх протяжність,порядок розташування матеріальних процесів,їх полярність,полярні зміни,а час – послідовність матеріальних процесів , тривалість , порядок зміни. Обидві ці форми не тільки органічно пов’язані з матерією,а й не відділені одна від одної.Але будучі не розділеними,простір і рух –різні форми існування рухомої матерії,саме цим пояснюється у них існування загальних (матеріальність , об`активність , абсолютність , відносність, бічність ,безкінечність) і спец.властивостей(якщо простір – трьохвимірний і оборотний,то час- одномірний і необоротний). Просторово-часові виміри руху матерії залежать від умов руху матерії(по-перше,від швидкості руху матер.(см.теорія відносн. А.Енштейна)).

№17.

1.Простір і час – форми існування матерії.

Важливою і невід'ємною формою існування матерії є простір і час. Рух матерії відбувається у певному просторі і часі.

Простір – форма існування (буття) матерії, яка характеризується двома важливими моментами: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об’єкти (ширина, висота, довжина). Час – теж форма існування матерії. Час відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час без матеріальних об’єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо. Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об’єкти. Простір і час – форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види. Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони: а) об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості); б) пізнаванні (є об’єктами вивчення) Простір і час за своїм змістом суперечливі поняття. Ця суперечливість полягає в тому, що нескінченність простору і нескінченність часу у Всесвіті складається з кінечних протяжностей і кінечних тривалостей. Оскільки, з одного боку, конкретні об’єкти є кінечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об’єкти Всесвіту. Простір і час як філософські категорії і простір і час як природничо-наукові поняття – це не одне і теж. Перші – найбільш загальні, стабільні, абстрактні поняття. Другі – змінні, відносні, нестабільні. Простір і час як природничо-наукові поняття змінюються з розвитком наукових уявлень про матеріальні об’єкти. Час (за А.Енштейном)-поняття відносне.В залежності від ситуації час для певної особи може спливати по різному,навіть,є такі версії,що навіть час сприймають не однаково різні за віком люди.Хоча об’єктивно,час в земних умовах протікає однаково,стабільно. 2.Ціннісні виміри людського життя.

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури

людства.У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль

філософії полягає у відповіді на питання:

що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх,а не ілюзорних людських цінностей.

Успіш­ний пошук ефективної відповіді – передумова збереження нор­мального культурного середовища.Місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному (у її вивченні людини,її походження ,розвитку людини) призна­ченні:допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емоційно-чуйній, розумній істоті.

Духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі на­лежать до сфери цінностей. Стимули і причини людської діяльності набува­ють тут подальшого розвитку: потреби - стають інте­ресами,а інтереси перетворюються на цінності. Зміст цінностей зумовлений культурними досягненнями. Світ цін­ностей — це світ культури у широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їхньої моральної свідо­мості. На перший план тут виступають не потреби(що необхідні перш за все), з погляду матеріальних умов життя,а те, що відповідає уявлен­ням про призначення людини і її гідність ,ті моменти в поведінці,в яких має прояв самоствердження лю­дини і свобода особистості. Ціннісні стимули(причини,що побуджують до дії) торкаються осо­бистості, самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини. Отже, цінності — це поняття, яким широко послугову­ються у філософії для акцентування на людському, соціаль­ному та культурному значенні тих чи інших явищ дійсності.

Предметом цінності є вся багатоманітність предметів люд.діяльності ,суспільних відносин:

-Цінність пізнання(істиннезнання,кожний пошк спрямований на пізнання головн.явищ);

-Прагнення до прекрасного,проголошення ідеалів рівності,свободи особистості - соц..-політичні цінності;

-Також існують цінності людської праці тощо.

Ставлення до діяльності формується у людини на рівні її самосвідомості, у якій особливе місце посідають ціннісні орієнтації — найважливіші елементи внутрішньої струк­тури особистості, закріплені її життєвим досвідом, всією су­купністю її переживань. Основним змістом цих орієнтацій можна вважати політичні, світоглядні, моральні переко­нання, глибокі та постійні уподобання, моральні прин­ципи поведінки. Саме тому цінність орієнтації є предметом виховання, цілеспрямованого впливу. Стійкі орієнтації зумовлює певні якості особистості: цілісність, надійність, вірність певним принципам та іде­алам (тому ми говоримо про принциповість людини), здат­ність до вольових зусиль (вольова людина), наполегливість у досягненні мети тощо.

 Особливою, абсолютною цінністю є людина. Від її інтересів залежать інші цінності — як матеріальні, так і духовні (хоча всі цінності в кінцевому підсумку є духовними утво­реннями). Усі вони пов'язані з цінністю лю­дини, виявляють різне ставлення до неї . Людина,коли народжується, отримує безцінний дар — жит­тя, яке для неї є самоцінністю, для суспільства — най­вищою цінністю. Тому вона має дорожити ним, ставитися до нього бережливо, навіть коли здається, що воно не скла­лося, що воно важке.Людина має бути сильною, здатною протистояти випро­буванням долі, не піддаватися хвилинним слабкостям. До ціннісних вимірів людського життя нале­жить і те, що ми позначаємо поняттям "здоров'я"(збалансованість,гармонія як фізичного,психологічного і духовного стану) – напр.у здоро­вому тілі — здоровий дух.Ця гармонія також залежить і від спосібу життя. Спосіб життя характеризується не тільки тим, для чого або задля чого людина живе, а й тим, як вона живе. Важливими ціннісними вимірами людського життя є по­чуття й усвідомлення смерті та безсмертя.

Кожна людина все одно колись помре. Уявлення про смерть,про те,що нас чекає після «життя» існують у різних світоглядних системах.Наприклад,атеїсти вважають,що нас чекає ніщо( відсут­ність свідомості, почуттів, відчуттів). Тобто нас не­має. Ніде.Представники християнства вважають,що після смерті нас чекає Божий Суд,а після нього або вічне блаженство,або вічні муки нашої безсмертної душі,в залежності від нашої діяльності при житті.Буддисти «обіцяють» нові багаторазові народження з усіма зем­ними муками та проблемами, що супроводжують життя. Втрата пам'яті не дає поєднати їх ниткою свідомості, ми отри­муємо лише кармічний тягар і змушені знову й знову плати­ти фактично за чужими рахунками. Тому треба думати лише про нірвану (вищий стан блаженства людської душі). Але прямого досвіду смерті у більшості людей немає,тому ці всі світоглядні системи залишається всього на всього теорією.

№18.