№1.

1.Особливості становища людини в світі і необхідність її самовизначення.

У зв’язку з тим, що людина є епіцентром світу, виникає необхідність охарактеризувати її, порівняти її з іншими істотами світу.

В такому порівнянні вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини в світі:

1. Людина – істота розумна, яка здатна не тільки усвідомити світ і себе в ньому, а й створювати засоби оцінки навколишнього світу і своєї діяльності.

2. Людина – істота біологічно неспеціалізована, що означає, що у будову людського організму, при народженні не закладена програма її життєвих здійснень.

3. Людина – істота вільна. Це означає, що вона має можливість обирати вільно, певної міри проектувати своє життя.

4. Людина – істота універсальна. Якщо людина не призначена ні для чого конкретного, то вона потенційно може бути всім. Крім того завдяки універсальності людина може створювати майбутнє та історію людства.

5. Людина усвідомлює свою смертність – життя надається лише одного разу, тому ціна життєвого вибору фактично, оплачена ціною життя, тому тема смерті у людській думці не віддільна від теми життя.

6. Людина реалізує себе як людину в процесі соціокультурної діяльності (участь у матеріальному і духовному виробництві).

2.Закон єдності і боротьби протилежностей.

Закон єдності і боротьби протилежності – діалектика розкриває джерело процесу розвитку, яким вважає суперечності, які властиві всім матеріальним суб’єктам. Будь-який об’єкт, що розвивається являє собою єдність тотожності і відмінності – рівності і нерівності, однаковості і неоднаковості по відношенню до себе і до інших об’єктів.

Розвиток матеріальних об’єктів завжди починається з появи неістотних відмінностей, які далі стають істотними. Коли останні досягають кульмінації своєї межі, вони перетворюються в протилежність.

Діалектичними протилежностями називають сторонами, властивостями, тенденціями матеріальних об’єктів, що розвиваються, які одночасно обов’язково зумовлюють і виключають одне одного.Не існуючи одне без одної протилежності не нейтральні, а взаємодіють між собою, тобто знаходяться, як в єдності, так і в боротьбі. Єдністю протилежностей вважають їх зв’язок. Боротьба протилежностей означає їх взаємовиключеність, зіткнення, протидію. У русі і розвитку кожної матеріальної системи виявляється нерозділеність і взаємодію протилежностей. Такими є притягання і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, виробництво і споживання. Зв’язок і взаємодія протилежності становлять суперечності. Суперечності в процесі розвитку, розв’язуються з розв’язанням одних суперечностей в процесі розвитку виникають інші,які потім теж необхідно розвивати,але у ряді випадків можуть складатися ситуації,в яких достатньо назрілі суперечності тривалий час виявляються нерозв’язаними. Тоді вони поглиблюються,загострюються і набирають форми конфлікту,що неодмінно веде до кризи.

№2

1.Пізнання, як відображення дійсності.

Свідомість належить людині, але людська свідомість неможлива без знань. Між тим, але ніякі знання не даються людині одразу при народженні, вони здобуваються нею в результаті особливого процесу – процесу пізнання.

Вихідним у теорії пізнання є питання про те, чи здатна людина пізнати навколишню дійсність, чи може вона в своїй свідомості скласти більш-менш правильну картину об’єктивного світу.

Труднощі і складності пізнавальної діяльності, неповнота людських знань породили спочатку скептицизм (сумніви у можливості пізнання суті, предметів і явищ світу), а потім з’являється агностицизм (заперечення можливості пізнання світу).

Діалектичний матеріалізм не тільки однозначно дає позитивну відповідь на питання про можливість пізнання людиною єдності єдності речей і явищ дійсності, й наполягає на тому, що ніяких меж цьому не існує.

Вся практика людства, вся історія розвитку самого процесу пізнання є вирішальним свідченням необмежених можливостей здобуття людиною знань про світ та його закони. Пізнання – процес безкінечний те, що вже пізнано людством є краплиною в океані того, що доведеться пізнати людству в майбутньому: «Пізнане – завжди обмежене, доступне ж пізнанню – безмежне»

Отже, пізнання – це осмислене відображення дійсності у свідомості людини з метою осягнення її законів і використання їх в практичній діяльності людини.

Оскільки пізнання за своєю суттю є процесом відображення дійсності у свідомості людини, остільки відчуття сприйняття людини світу, її знання являють собою образи явищ і предметів, що відображаються.

Образи – це ідеальні копії речей та явищ, їх приблизно правильні знімки, до того ж знімки не застиглі, не мертві, а живі, рухливі, які в міру заглиблення пізнання все більше наближаються до об’єкту пізнання.

Оскільки оточуючий нас світ перебуває в русі і розвитку, постільки і пізнання, яке є відображенням його не може не бути процесом, що розвивається. Будучи таким вона рухається вперед завдяки притаманним йому суперечностям, такими є суперечності між суб’єктом та об’єктом пізнання, між теорією та практикою, між старою та новою науковими теоріями тощо.

Суперечливість пізнавального процесу виражається і в тому, що в ньому з одного боку є прагнення людини до нескінченного пізнання законів матеріального світу, а з іншого обмеженість його пізнавальних можливостей на конкретних історичних етапах людства.