патфізіологія

Глава 4. Реактивність та її роль в патологічній фізіології. Алергія

тварин поділяють на незрілонароджених (щури, кролі) і зрілонародG жених (морські свинки). Перші народжуються сліпими і не вкритими шерстю.Їхняздатністьпідтримуватигомойотерміюнадзвичайномала,

іпрактично вони пойкілотермні. До моменту прозрівання, тобто до 13–14Gгодня,унезрілонародженихзавершуєтьсяморфологічнийрозG виток кори великого мозку і встановлюється нормальна енцефалогG рама. Температура тіла стабілізується на 2–4Gму тижні життя. Це заG безпечується розвитком хімічної, а потім фізичної терморегуляції. До цьогочасузавершуєтьсяформуваннянейроендокриннихзв’язків,зокG ремагіпоталамоGгіпофізарноGнадниркових,яківизначаютьреакціїна дію «стресора».

Період прозрівання є важливим етапом формуванні реактивності у незрілонароджених. До прозрівання новонароджені тварини здатні витримувати глибоку гіпотермію, гіпоксію, вони легше переносять радіальне прискорення. В міру удосконалювання механізмів реактивG ності,розвиткунервовоїйендокринноїсистем,установленнягомойоG термії і можливості активного пристосування до мінливих умов зовнG ішнього середовища у них знижується життєздатність при дії екстреG мальних факторів (повторення закономірностей філогенезу). Такою реактивність у зрілонароджених стає у дорослому віці.

Уперіод внутрішньоутробного розвитку людини первинна реакG тивністьзнижена,імунологічна—забезпечуєтьсяприроднимиантитілаG ми,алергічнареактивністьвідсутня.Порушенняреактивностіпов’язані звичайно зі спадковими факторами і виявляються на молекулярному

іклітинномурівнях.Прикладомможебутианомальнийгемоглобін. СтанреактивностівперіоднародженнявизначаєтьсяякспадковиG

ми факторами, так і особливостями внутрішньоутробного розвитку, атакожвпливомнавколишньогосередовища.УнемовлятщенезакінG ченийморфологічнийіфізіологічнийрозвитокнервовоїсистеми—кора великогомозкутонша,ніжустаршихдітей,нервовіклітининецілком диференційовані,незакінченеформуваннякорковихцентрівімієлінізаG ціянервовихволокон.Збудливістькориголовногомозкунизька,переG важають підкоркові впливи. Больові подразнення не локалізуються.

Узв’язку з незрілістю гіпоталамоGгіпофізарноGнадниркової системи вперші2–4дніпіслянародженняудитинивідсутняреакціянастресоG ри.Уновонародженоїдитининедостатньорозвиненібар’єри.Епідерміс складається з двохGтрьох рядів клітин замість семи. Шкіра характериG зуєтьсязбільшенимпоказникомрН,щосприяєпроникненнюінфекції.

Уперші дні після народження відсутній лізоцим, титр комплементу в крові низький, фагоцитоз звичайно незавершений. У дитини двох роківінтерферонсинтезуєтьсявнезначнійкількості.

81

Розділ І. Нозологія

Становлення імунологічної системи починається у внутрішньоG утробному періоді у зв’язку з функцією вилочкової залози і лімфоїдG ної тканини. Дитина народжується з антитілами, отриманими від маG тері. Це імуноглобулін G, що зберігається протягом трьох місяців. Першим імуноглобуліном, що синтезується організмом немовляти, є IgМ. Його вміст підвищується протягом першого тижня і до року досягає рівня дорослих. IgА синтезується з другогоGтретього тижня. Підвищення синтезу IgG визначається лише з другогоGтретього місяG ця життя. Антитілоутворення збільшується з розвитком лімфоїдної тканини, яке відбувається протягом першого року життя і закінчуєтьG ся лише у період статевої зрілості.

НедостатнійрозвитоквилочковоїзалозиілімфоїдноїтканиниприG зводить до імунодефіцитних станів, тобто до різних форм порушення імунологічної реактивності.

Урозвитку алергічної реактивності спостерігаються два підйоми. Перший — у віці до чотирьохGп’яти років. Він визначається спадковиG ми факторами і проявляється реактивністю до харчових, побутових

імікробних алергенів. Другий — у період статевого дозрівання, коли відбуваєтьсязавершенняформуванняалергічноїреактивностінетільки підвпливомспадковихфакторів,алейнавколишньогосередовища.

Уперіод внутрішньоутробного розвитку не виявляється патогенG нийвплив деякихбактеріальнихтоксинів(черевнотифозного,висипG нотифозного). Імовірно, це пояснюється відсутністю специфічних рецепторів на поверхні клітин. Подібним чином пояснюється зараз клітиннаареактивністьприуродженомуімунітетідотоксинівівірусів. У той же час до інших токсинів (гноєтворних мікроорганізмів, дифтеG рійних бактерій та ін.) резистентність низька. Механізми резистентG

ності формуються протягом перших років життя дитини. Показники. Показниками неспецифічної реактивності є: подраз

ливість — здатність відповідати функціональними і морфологічними змінами на вплив навколишнього середовища; збудливість, що визG

начається мінімальною силою подразника, здатного вивести клітину зі стану спокою; чутливість — термін, аналогічний збудливості, але

такий,щозастосовуєтьсядобільшскладнихпроцесівворганізмі.МожG ливізміничутливостідобольового,температурногоподразника.Може бутипорушеначутливістьорганівчуття—зору,слуху,нюхутаін.

Показниками реактивності можуть бути швидкість та інтенсивG ність розвитку загального адаптаційного синдрому, здатність відповіG дати на подразник посиленням секреції адреналіну.

Для оцінки специфічної реактивності визначають рівень імунної відповіді(інтенсивністьантитілоутворення,активністьфагоцитозуіт.д.).

82

Глава 4. Реактивність та її роль в патологічній фізіології. Алергія

4.2. Алергія

Алергія (від грец. allos — інший, ergon — дію) — якісно змінена реакція організму на дію речовин антигенної чи гаптенної приро ди, яка пов’язана з перебудовою імунної системи та супровод жується розладом функції органів мішеней.

Етіологія. Причиною алергії можуть бути різноманітні речовини з антигенними властивостями (алергени), що викликають в організмі імунну відповідь гуморального чи клітинного типу.

Алергени поділяються на екзоG та ендогенні (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Класифікація алергенів (за А.Д. Адо)

До екзогенних алергенів належать: повітряні, вдихувані; харчові; контактні,щодіютьнашкіруіслизовуоболонку(барвники);ін’єкційні (сироватка, сальварсан); інфекційні (бактерії, рикетсії, віруси); лікарські (сульфаніламіди, амідопірин).

Ендоалергени, за класифікацією А.Д. Адо, поділяються на приG родні (первинні, аутоалергени) і набуті (вторинні).

Допервиннихантигенівналежатьтінормальнікомпонентиклітин і тканин організму, що в силу анатомічних особливостей цих утворень у процесі ембріогенезу не мають контакту з імунокомпетентними клітинами. Відносно цих клітин і тканин не виникає імунологічної толерантності, вони стають мовби чужорідними субстанціями для організму,хочайєйогоскладовоючастиною.Якщовсилутієїчиіншої причини ці антигени попадають у кровотік і контактують із клітинаG ми імунної системи, то останні сприймають їх, як «чужі», і відповідаG

83

Розділ І. Нозологія

ють на це виробленням антитіл. Відтворені у такий спосіб аутоантитG іла, вступаючи в реакцію з аутоантигенами, здатні ушкоджувати відповідні тканини, викликаючи подальше надходження в кров аутоG антигенів. Виникає ланцюгова реакція, що зумовлює хронічний пеG ребіг патологічного процесу. До первинних аутоантигенів належать кришталик ока, тканина нервової системи, тиреоглобулін, сім’яниG ки, залозиста тканина молочної залози.

Набуті ендоалергени можуть бути неінфекційними (наприклад, опікові,променеві,холодові)таінфекційними.ІнфекційніподіляютьG ся на комплексні (тканина + мікроб, тканина + токсин) і проміжні (продукти ушкодженої тканини мікробами чи вірусами).

Алергенами можуть бути повні антигени і неповні — гаптени (прості хімічні речовини — бром, нікель, йод, хром, метаболіти ліків).

Неповні антигени викликають алергію таким чином:

1)з’єднуючись з макромолекулами організму, індукують виробG лення антитіл, специфічність яких спрямована проти гаптена, а не проти його носія;

2)формуючи антигенні комплекси з молекулами організму, при цьому антитіла, що утворилися, реагують тільки з комплексом, а не

зйого компонентами.

Загальноювластивістюгаптенівєздатністьз’єднуватисязвласниG мибілкамиорганізмуічерезньогореалізовуватиалергічнуактивність. При цьому утворюються так названі комплексні антигени, спеG цифічність яких визначається специфічністю гаптена. За хімічною структуроюалергениєбілками,білковоGполісахариднимикомплексаG ми(сироваткові,тканинні,бактеріальніалергени),полісахаридамичи

поєднаннямиполісахаридівзліпоїдами(алергенидомашньогопилу). Патогенез. Різноманітні за клінічними проявами алергічні реакції

мають спільні патогенетичні механізми. Розрізняють три стадії розG

витку алергічних реакцій:

1. Стадія імунологічна — починається з першого контакту організG му з алергеном і полягає в утворенні антитіл (чи сенсибілізованих лімфоцитів)іїхньомунагромадженні.Урезультаті,організмстаєпідвиG щено чутливим чи сенсибілізованим до специфічного алергену. При повторному введенні в організм специфічного алергену відбувається утворення комплексів антиген — антитіло (АГ — АТ) чи АГ — сенсиG

білізованийлімфоцит.

2. Стадія біохімічних реакцій, або патохімічна, полягає в з’єднанні антитіл, що утворилися, з алергеном, що надійшов повторно, у реG зультаті чого порушуються обмінні процеси в клітинах, що містять на своїй поверхні антитіла; клітини руйнуються, і вивільняються медіаG

84

Глава 4. Реактивність та її роль в патологічній фізіології. Алергія

тори алергії — гістамін, серотонін та інші медіатори запалення. ВнаG слідокцьогопідвищуєтьсяпроникністькапілярів,формуєтьсязапальG

ний набряк.

3. Стадія патофізіологічна, або клінічних проявів, є відповідною реакцією клітин, органів і тканин організму на медіатори, що утвориG лися в попередній стадії. Клінічно проявляється розладом функцій організму, що властиві алергічній реакції.

Розглянемо більш докладно кожну стадію.

І м у н о л о г і ч н а с т а д і я починається при першому зіткненні організмузалергеномізакінчуєтьсявзаємодією антитілаз антигеном. У цей період відбувається сенсибілізація організму, тобто підвищення чутливостіінабуттяздатностібурхливореагуватинаповторневведення антигену.Першевведенняалергенуназиваєтьсясенсибілізуючим,поG вторне, що безпосередньо викликає прояви алергії, — завершальним.

Сенсибілізація буває активною і пасивною.

Активна сенсибілізація розвиваєтьсяприімунізаціїантигеном,коли у відповідь умикається власна імунологічна система. Механізми акG тивної сенсибілізації такі:

1.Розпізнаванняантигену,утвореннягуморальнихантитіл(ВGлімG фоцити) і клітинні реакції ТGлімфоцитів.

2.Розподілгуморальнихантитілворганізмі,проникненняїхуткаG нини та фіксація на клітинах, що самі антитіл не утворюють, зокрема: на тканинних базофілах, базофільних гранулоцитах, клітинах непоG смугованої м’язової тканини, епітелію. ПриповторномувведенніанG тигенреагуєзантитіламискрізь,девонизнаходяться,утомучислійна зазначених клітинах. У морської свинки алергічну реакцію можна виG

кликатина6–7Gйденьпіслявведеннясенсибілізуючоїдозиалергену. Пасивна сенсибілізація здійснюється в неімунізованому організмі

при введенні йому гуморальних антитіл чи імуноцитів, одержаних від імунізованогоданимантигеноморганізму.ЗдатністьвідповідатиалерG гічною реакцією з’являється звичайно через кілька годин. Це час, неG обхідний для розподілу антитіл в організмі і фіксації їх на клітинах.

Сутність б і о х і м і ч н о ї с т а д і ї а л е р г і ч н и х р е а к ц і й н е г а й н о г о т и п у полягає в утворенні чи активації біологічно акG тивних речовин (БАР), що починається вже з моменту з’єднання анG

тигену з антитілом. При цьому відбуваються такі процеси:

1. Активація системи комплементу. Активний комплемент має ферментну активність руйнувати мембрани мікробних і тканинних клітин,викликаючиприцьомузвільненняновихБАР,здатністьактиG вувати фагоцитоз, протеолітичні ферменти крові, фактор Хагемана, дегрануляцію тканинних базофілів.

85

Розділ І. Нозологія

2. Активація фактора Хагемана — дванадцятого фактора згортанG ня крові. Активований фактор Хагемана, в свою чергу, активує згорG тальну систему крові, систему комплементу і протеолітичні ферменти

крові.

3. Активація протеолітичних ферментів крові — трипсиногену, профібринолізину, калікреїногену. Біологічна активність цих ферG ментів виявляється в розщепленні білків на поліпептиди, у взаємоакG тивації один одного, в активації фактора Хагемана, системи комплеG менту,тканиннихбазофілів,уздатностіушкоджуватиклітинитканин, руйнувати за допомогою фібринолізину фібрин.

Калікреїн, як ланка кінінової системи крові, відщеплює від глобуG ліну крові — кініногену — поліпептиди, що називаються кінінами. До них належать брадикінін — нонапептид і калідин— декапептид, що під дією трипсину перетворюється на брадикінін .

БрадикінінвикликаєрозширеннясудинтапідвищенняїхпроникG ності,спазмнепосмугованоїм’язовоїтканинидеякихорганів,ємедіаG тором болю. Калідин менш активний, ніж брадикінін.

Під дією протеолітичних ферментів крові та тканин утворюються й інші активні поліпептиди, зокрема поліпептид Р, що збільшує проG

никність судин.

4. Активація і звільнення протеолітичних ферментів тканин — каG

тепсинів і тканинної гіалуронідази.

5. Дегрануляція тканинних базофілів, на яких сорбовані IgЕ, відбуG ваєтьсяприприєднаннідоімуноглобулінівантигену.Дегрануляціяможе бутивикликанатакожлібераторамигістаміну.ПридегрануляціїзвільняG ютьсягістамін,серотонін(ущурів),гепарин,фактореміграціїеозиноG фільних гранулоцитів і ферменти. Гістамін через рецептори Н1 і сероG тонін,подібнодобрадикініну,підвищуютьпроникністьсудин,виклиG каютьскороченнябронхіальногом’яза,кишок,матки,біль,свербіння, печію, шок і некроз, діють на інші нервові рецептори. У той же час дія гістамінунарецепторитипуН2 викликаєпротилежнийефект.Гепарин

перешкоджаєзгортаннюкрові,гальмуєвиробленняантитіл,хемотаксис. 6.Утворення простагландинів (ПГ) — похідних поліненасичених жир них кислот (біологічно активних речовин). Простагландин Е викликає

зниження тонусу судин, спазм непосмугованої м’язової тканини матG ки, бронхів, лізис тканинних базофілів та ін. У той же час він сприяє накопиченню цАМФ у клітинах, тим самим викликаючи розслабленG ня бронхіального м’яза, зниження виділення з тканинних базофілів біологічноактивнихречовин.Назва«простагландини»виниклаузв’язG ку з тим, що ці речовини спочатку були виявлені в сім’яній рідині. Це привело до припущення про їхнє виділення передміхуровою залозою.

86

Глава 4. Реактивність та її роль в патологічній фізіології. Алергія

Згодом було встановлено утворення простагландинів у різних органах

ітканинах організму.

7.Накопичення продуктів руйнування клітин крові і тканин.

8.Розпад лейкоцитів і звільнення лізосомальних факторів, зміна акG

тивності холінестерази і збільшення звільнення ацетилхоліну; зміна вмісту електролітів. Спостерігається підвищення концентрації іонів калію і кальцію, що призводить до зміни збудливості тканин.

Б і о х і м і ч н а с т а д і я а л е р г і ч н и х р е а к ц і й с п о в і л ь G н е н о г о т и п у . Реакція сповільненої гіперчутливості здійснюєтьG ся при безпосередньому контакті лімфоцита з антигеном. Якщо антиG ген є компонентом якоїсь клітини, то прикріплення до цієї клітини ТG чи ВGкілера призводить до загибелі клітиниGмішені.

При контакті з антигеном ТGлімфоцити виробляють лімфокіни, що являють собою БАР. За допомогою лімфокінів ТGлімфоцити керуG ють функцією інших лейкоцитів. Лімфокіни бувають стимулюючими і гальмівними. У залежності від того, на які клітини вони діють, видіG ляють п’ять груп лімфокінів:

1.Група А — лімфокіни, що впливають на макрофагоцити.

2.Група Б — лімфокіни, що впливають на лімфоцити.

3.Група В — лімфокіни, що впливають на гранулоцити.

4.Група Г — лімфокіни, що впливають на клітинні культури.

5.Група Д — лімфокіни, що діють у цілісному організмі.

П а т о ф і з і о л о г і ч н а с т а д і я, а б о с т а д і я ф у н к ц і о G н а л ь н и х і с т р у к т у р н и х п о р у ш е н ь. Структурні і функціоG нальні порушення в органах при алергії можуть розвиватися в резульG таті прямого ушкодження клітин лімфоцитамиGкілерами і гуморальG ними антитілами, дії біологічно активних речовин, індукованих комG плексом антиген — антитіло; повторно, як реакція на первинні алергічні зміни в будьGякому іншому органі.

Порушення,різнізаформоюіступенемтяжкості,викликанікомпG лексом антиген — антитіло, в системах організму проявляються поG

різному.

Система кровообігу. При алергії відбувається зміна роботи серця, зниження артеріального тиску, різке порушення проникності судин. Прицьомуможеспостерігатисяраптоваасистолія,щовексперименті вдається викликати введенням брадикініну. Зниження артеріального тиску зумовлене в основному дією брадикініну й ацетилхоліну. БіоG генні аміни і брадикінін підвищують проникність судин, тому при алергії в багатьох випадках швидко розвивається набряк. Поряд з розG ширенням судин у деяких органах спостерігається їхній спазм. Так, у кроликів алергічна реакція виглядає як спазм судин легень.

87

Розділ І. Нозологія

Дихальна система. Кініни, серотонін і гістамін викликають скороG чення непосмугованої м’язової тканини бронхів. Спазм бронхів приG

зводить до порушення вентиляції легень, кисневого голодування. Система крові. При алергії активується система згортання крові за

допомогою активації фактора Хагемана, протизгортальна — завдяки звільненнюгепарину,фібринолітична—перетвореннямпрофібриноG лізину в фібринолізин. Сумарний ефект порушення згортання крові неоднаковий на різних рівнях кровоносного русла. При анафілактичG ному шоку кров аорти і великих судин має знижене згортання, у той

час як у капілярних судинах спостерігається тромбоз.

Нервова система. Біологічно активні аміни та кініни в нормальG них умовах є медіаторами больової чутливості. Усі вони викликають біль, печію, свербіння і в дуже малих кількостях можуть впливати і на інші нервові рецептори в кровоносному руслі і тканинах. Потік імпульсіввідрецепторів(відчуттяболю,печіяіт.д.),рефлекторнівплиG ви, що виникають при алергічному процесі одночасно з порушенням кровообігу і газообміну в головному мозку, можуть призвести до тяжG ких порушень функції центральної нервової системи аж до шоку.

При алергії може ушкоджуватися будьGякий орган, якщо в ньому міститься антиген. Так, при феномені Артюса введення антигену в шкіру викликає її некроз. Якщо ввести антиген у серце чи будьGякий інший внутрішній орган, некроз розів’ється в цих органах. При аутоG алергіїможеушкоджуватисябудьGякийорган,протикомпонентівякоG го утворюються аутоантитіла чи ТGлімфоцити.

Стадія функціональних і структурних порушень при алергічних реакціях сповільненого типу розвивається найчастіше як запалення, що супроводжується еміграцією лейкоцитів.

4.2.1. Класифікація алергічних реакцій

Поняття «алергія» було запропоновано в 1906 р. австрійським пеG діатром Клеменсом фон Рикует для визначення стану зміненої реакG тивності,якувінспостерігавудітейприсироватковійхворобійінфекG ційних захворюваннях.

Серед численних класифікацій алергічних реакцій, виникнення якихбулопов’язанозрізноманіттямпроявівалергіївлюдиниітварин, найбільше поширення одержала класифікація, запропонована Cooke у1937р.,відповіднодоякоївсіалергічніреакціїподіляютьсянадвігруG пи: реакції негайного і реакції сповільненого типу. В основі класифіG каціїлежитьчаспроявуреакціїпісляповторногоконтактузалергеном.

Р е а к ц і ї н е г а й н о г о т и п у розвиваються через 15–20 хв. До реакційнегайноготипуналежатьанафілактичнийшок,атопічнафорG

88

Глава 4. Реактивність та її роль в патологічній фізіології. Алергія

ма бронхіальної астми, полінози, ангіоневротичний набряк, алергічG на кропивниця, сироваткова хвороба, феномен Овері, гострий гломеG рулонефрит, ревматоїдний артрит та ін.

Р е а к ц і ї с п о в і л ь н е н о г о т и п у розвиваються через 24–48 год. До реакцій сповільненого типу належать алергічний конG тактний дерматит, інфекційноGалергічна форма бронхіальної астми, реакція відторгнення трансплантата, тиреоїдит Хашимото. ГіперчутG ливість сповільненого типу виникає при туберкульозі, сифілісі, бруG цельозі, грибкових захворюваннях та ін.

Поняття про алергічні реакції негайного й сповільненого типів, що виникло в клініці, не відображає всієї різноманітності проявів

імеханізмів розвитку алергії.

Вімунологічній стадії виділяють два типи алергічної реакції — неG гайний і сповільнений. При алергічній реакції негайного типу імуноG

глобулінигуморальнихантитілрозповсюджуютьсяпоорганізму,вихоG дятьутканинийсекретиіприповторномувведенніантигенувідразуж зустрічаютьсязнимінегайновтягуютьуреакціюантиген—антитіло.

При утворенні переважно ТGлімфоцитів розвивається алергічна реакція сповільненого, чи клітинного, типу. У цьому випадку при поG

вторному надходженні антигену в тканини виходять імунні ТGлімфоG цити, викликаючи сповільнену алергічну реакцію. Ознаки її з’являG ються за декілька годин і підсилюються протягом перших двох діб.

Алергічна реакція може розвиватися одночасно проти багатьох антигенівзбокуВG(гуморальніантитіла)іТGлімфоцитів.ТакаалергічG на реакція має змішаний характер. Алергічну реакцію можна виклиG кати на 4–5Gй день.

У наш час широкого розповсюдження набула класифікація, заG пропонована П. Джелл, Р. Кумбс у 1969 р., яка базується на патогенеG тичному принципі. Відповідно до цієї класифікації, в залежності від механізмуімунноїреакції,виділяютьчотиритипиалергічнихреакцій.

Перший тип — р е а г і н о в и й (анафілактичний) — пов’язаний з утворенням антитіл із високою клітинною активністю. Особливість цих реакцій полягає в тому, що антитіло сорбоване на клітині, а антиG ген надходить іззовні. Комплекс антиген — антитіло утворюється на клітинах, що несуть антитіла. У патогенезі анафілактичних реакцій істотною є взаємодія антигену з IgЕ і IgG, які сорбовані на тканинних базофілах, і наступна дегрануляція цих клітин у результаті повторноG го контакту з алергеном. При цьому вивільнені біологічно активні реG човини, діючи на різні органи і тканини, визначають клінічні прояви захворювання. Участь комплементу в подібних реакціях необов’язкоG ва. Прикладами таких реакцій можуть бути атопічна бронхіальна астG ма, анафілактичний шок, поліноз, набряк Квінке та ін.

89

Розділ І. Нозологія

Другий тип — ц и т о т о к с и ч и й (цитолізу) — пов’язаний з утвоG ренням антитіл проти антигенів, що є компонентами клітини чи сорG бовані на ній. При цьому антитіла, що належать до імуноглобулінів IgЕ і IgМ класу, надходять у тканини, де, взаємодіючи з антигеном на поверхні клітин, активують комплемент; субпопуляції ВGкілерів, фаG гоцитозу і викликають загибель клітинGмішеней. Наприклад, при аутоімунній гемолітичній анемії антигеном є структурний елемент мембрани еритроцитів, а при алергічному лікарському агранулоциG тозі антигеном є гаптен, який адсорбований на поверхні поліморфноG ядерного лейкоцита.

Третій тип — і м у н о к о м п л е к с н и й (реакції типу феномена Артюса) — пов’язаний з утворенням імунних комплексів у рідких сеG редовищах. На відміну від перших двох типів реакцій ні антиген, ніантитілонеєкомпонентамиклітин,аутвореннякомплексуантиген— антитіло відбувається в крові і міжклітинній рідині. Вирішальне знаG чення для її розвитку має активація комплементу. У цих реакціях беG руть участь антитіла різних класів, але найбільшу роль відіграють імуG ноглобуліни IgМ, IgG1, IgG2, IgG3 класів. Мікропреципітати зосередG жуються навколо судин і в судинній стінці. Це призводить до поруG шеннямікроциркуляціїівторинногоураженнятканини,аждонекрозу.

Четвертий тип — к л і т и н н о G о п о с е р е д к о в а н и й — пов’яG заний з утворенням сенсибілізуючих лімфоцитів (ТGефекторів). При специфічнійвзаємодіїсенсибілізованихлімфоцитівзантигеномвідбуG вається активація ТGлімфоцитів і виділення ними цілої низки медіаG торів, названих лімфокінами. До реакцій четвертого типу належать алергічний контактний дерматит, відторгнення трансплантата, алергічніявищаприінфекційнихіпаразитарнихзахворюванняхідеякі форми аутоімунних захворювань.

4.2.2. Механізми формування алергічних реакцій

Крім алергенів, у виникненні алергічних реакцій певну роль відіграє стан організму. У зв’язку з цим розрізняють два основні види алергії: алергія у початково здорових людей і у хворих.

А л е р г і я у п о ч а т к о в о з д о р о в и х при нормальному утвоG ренні антитіл і БАР викликана надлишком антигену. Механізм її поG лягає в перенапруженні імунної системи і систем утворення БАР.

Можливість розвитку алергії в здорових індивідуумів зумовлена, очевидно, перевагою сумарної потужності систем утворення БАР під дією великої кількості комплексів антиген — антитіло над системами дезактивації.Еволюціязумовилаформуваннятакихсистем,щоздатні реагувативикидомБАРнапотраплянняворганізмнавітьодиничного

90