патфізіологія

Глава 2. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища

мадськостіцівипробуваннябули«схованіпідземлю»радіоактивнезабG руднення зовнішнього середовища — актуальна проблема сучасності.

Нерідкі й нещасні випадки на підприємствах, де використовують радіоактивні ізотопи. В 1987 р. повідомлялося про трагічні наслідки недбалості адміністрації Центру радіологічної терапії в Бразилії, коли після демонтуванняапаратуриназвалище буввикинутийапарат із раG діоактивним цезієм. «Порошок, що світиться» потрапив до збирача відходів, який роздав його близьким і знайомим. У результаті цього постраждало близько 100 чоловік, понад 20 із них загинули. Навіть такі поширені в побуті прилади, як телевізори (особливо кольорові), інфрачервоні випромінювачі і люмінесцентні годинники, є джерелаG ми іонізуючого випромінювання в мікродозах. Американський приG родознавець Барі Кононнер в книзі «Коло, що замикається» писав: «…ніхто не мав наміру отруїтиземлюрадіоактивнимипродуктамиабо загрожувати здоров’ю людини.Алетеперупершевісторіїлюдськідіти сталиростизістронціємG90 у кістках і йодомG131 у щитовидній залозі».

Про ушкоджуючу дію іонізуючої радіації на організм було відомо давно. Ще в 1900 р. подружжя Кюрі, а ще раніше Анрі Беккерель спеG ціально вивчали на собі хвороботворну дію променів радію. Наші співвітчизники Е.С. Лондон і Гольдберг у 1903 р. вперше намагалися лікуватиниминашкірніпухлини,випробувавшипроменірадіюнасобі та одержавши сильні опіки. Іонізуючу радіацію стали називати «проG менями життя», коли вперше радіоонкологи успішно використали її для лікування раку. Але про згубну дію «променів життя» в той час відомо було мало. Професійним захворюванням рентгенологів на поG чатку розвитку рентгенології став рак шкіри рук. У 1959 р. була видана книга пам’яті лікарів і фізиків — жертв радіації. В ній наведені біоG графії сотень фахівців, що загинули від раку крові та лейкозів. Після атомних бомбардувань в Японії з тих, хто не загинув у 1945 р., до цьоG го часу від лейкозу та інших злоякісних пухлин померло 100 000 чоG ловік.

Однак «першими жертвами» променевої хвороби були кролики, розміщені Е.С. Лондоном і Гольдбергом в клітці, на якій була приG кріплена ампула з радіоактивним радієм. Ця експериментальна моG дель дозволила вперше отримати дані про патогенез і симптоми проG меневої хвороби.

У 1904 р. німецький хірург Хайнеке виявив пагубну дію променів на лімфоїдну тканину. Почала розвиватися радіаційна імунологія. У 1906 р. французькі дослідники І. Бергон’є і Л. Трібондо встановили особливу чутливість клітин, що діляться, до випромінювання (закон Бергон’є — Трібондо). В 1927 р. німецький вчений Меллер відкрив

31

Розділ І. Нозологія

променеве ушкодження хромосом у дрозофіл, тобто виявив мутагенG ний ефект. З’явився новий науковий напрямок — радіаційна селекG ція.

Неможливо перерахувати всі видатні відкриття в радіобіології. До теперішнього часу вже багато відомо про механізми дії іонізуючої

радіації на організм, але й білих плям у цій галузі ще вистачає.

Етіологія променевого ураження. Причиною променевого ураженG ня є іонізуюча радіація — такі види променів високої енергії, що моG жутьпроникативсередовище(проникаючарадіація)іпроводитиіонізаG цію: діючи на атоми речовини, перетворювати їх в електрично зарядG жені іони.

Іонізуюче випромінювання — це рентгенівські і гаммаGпромені, альфаG і бетаGчастинки, протони, нейтрони і космічні промені. ВплиG ваючи на організм, іонізуюча радіація може чинити як місцеву, так

ізагальнудію,викликаючигоструіхронічнупроменевухворобу.Івтому

ів іншому випадку виникає симптомокомплекс, характерний для цієї причини. Наслідки променевого ураження залежать від багатьох факG

торів і умов — зовнішніх і внутрішніх (рис. 2.2).

Види випромінювання і його фізичні характеристики. АльфаGчастинки мають велику іонізуючу і малу проникну здатність, гаммаGпромені — найбільшу проникну здатність. ГаммаGпромені, нейтрони і протони виявляють високу лінійну втрату енергії (ЛВЕ), рентгенівські промені іальфаGчастинки—низькуЛВЕ.ЧимбільшаЛВЕ,тимбільшавідносна біологічна ефективність випромінювання і тим сильнішим буде ушG кодження.

До 1975 р. випромінювання вимірювали в рентгенах (Р) і радах. 1 Р дорівнює 0,95 рад (доза поглинання). В системі СІ дозу поглинанG ня вимірюють в греях (Гр). 1 Гр дорівнює 1 Дж/кг і 100 рад (приблизно 100Р).ПотужністьдозивимірювалиГр/год,МГр/год,Гр/доб.БіологG ічний еквівалент рентгена — бер. 1 бер дорівнює 0,01 Дж/г.

Одноразовеопромінення більшбезпечне, ніжопромінювання таG кою ж, але дробовою дозою. Якщо щурів однієї групи опромінювати дозою 10 Гр за 14 хв, а щурів іншої групи — тією ж дозою за 140 хв, то всітваринипершоїгрупизагинуть,аповільноопроміненівиживають, хоча зі слідами опромінення. Загальне опромінення більш безпечне, ніжмісцеве. Наприклад,при лікуваннізлоякіснихпухлинмісцево виG користовуютьтакідозиопромінення,якіпризагальномуопроміненні призвели б до загибелі тварин.

Радіоактивні речовини потрапляють у дихальні шляхи з пилом, в шлунковоGкишковий тракт — із водою і продуктами.

32

Глава 2. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища

Найменш чутливі до радіації одноклітинні та черв’яки, найбільш чутливі — собаки, морські свинки і людина. В той же час знайдені мікроорганізми, які живуть під оболонкою атомного реактора.

Рис. 2.2. Механізм ушкодження ДНК при опромінюванні. Фактори, які модифікують і відновлюють ці ушкодження

Зовнішні та внутрішні умови, які сприяють впливу радіації на організм.

Посилюють патогенну дію радіації на організм висока температура і підвищений вміст кисню. Ще в 20Gті роки ХХ ст. лікарі помітили, що реакціяналікувальнеопроміненнязначнослабшаухворихзанемією, тобтопригіпоксії.В1929р.експериментальнобулодоведено,щояйця аскарид стають більш стійкими до опромінення в атмосфері з низьG ким вмістом кисню. Миші більш стійкі до радіації в умовах гіпоксії. Цей так званий кисневий ефект нині використовується при лікуванні злоякісних пухлин, коли ефект опромінення потрібно посилити (окG сирадіотерапія), а також для профілактики променевої хвороби, коли необхідно ослабити ушкоджуючу дію радіації (вдихання гіпоксичних газових сумішей). Патогенна дія радіації на організм залежить також

33

Розділ І. Нозологія

від статі й віку (найбільш чутливі діти і люди похилого віку) від стану нервовоїтаендокринноїсистем,інтенсивностіокиснювальноGвідновG них процесів, вмісту вітамінів, природих радіопротекторів і радіосенG сибілізаторів.

Радіорезистентність організму до радіації можна перевірити в ексG перименті по зміні основного обміну при гіпоксії. Якщо у експериG ментальнихтваринпіслягостроїгіпоксіїосновнийобміннезмінюєтьG ся, то такі тварини більш стійкі до радіації. Високу радіочутливість мають люди з аномаліями в хромосомах, з первинними спадковими вадами. У людей, які отримали однакові дози радіації, перебіг хвороG би проходить з різним ступенем тяжкості й різним кінцем, тобто

відповідь на опромінення залежить від індивідуальної реактивності.

Патогенез променевого ураження. Першийланцюгпатогенезу—пряG ма дія радіації на молекули та атоми речовини, через які вона прохоG дить.Виникаєіонізація,збудження,розривнайменшстійкихзв’язків. Однаквстановленотакийпарадокс:смертельнадозарадіаціїдлялюдиG нивідповідаєкількостітепловійенергії,щознаходитьсявсклянцічаю, тобтокількістьпервиннопошкодженихмолекулприсмертельномуопG роміненні не настільки й велика. Причина катастрофи в тому, що, поG перше,уражаютьсяунікальнімішені,апоGдруге,виникаєщенепряме, абопосереднє,пошкодження.Найголовніше,щопісляприпиненнядії радіації в опроміненому організмі запускається «ланцюгова реакція» звеликоюкількістюпричинноGнаслідковихзв’язків.

Слідом за первинною іонізацією молекул виникають хімічні реG човини, які мають величезну біохімічну активність і вступають у взаєG модіюміжсобоютаіншими(непошкодженими)молекулами.ПрираG діолізі води виникають вільні радикали ОН−і Н+. Вони взаємодіють міжсобою, зі збудженою молекулою води,киснем тканин. При цьому утворюється перекис водню (Н2О2), радикал гідроперокису (НО2), суG перокис (О2) і атомарний кисень. Ці продукти радіолізу викликають окиснення всіх, навіть дуже стійких, зв’язків. Утворення вільних раG дикалівпосилюєтьсяпринаявностікисню.Вважають,щобільшзначні ушкодження зумовлені непрямою дією вільних радикалів і вторинно утворених речовин, які отримали назву радіотоксинів.

Уявлення про радіотоксини виникло ще в 20–30Gті роки ХХ ст. Існування їхнє підтверджено експериментально: клітинне ядро поG шкоджується, якщо його помістити в цитоплазму опроміненої клітиG ни (дистанційний ефект); опромінені (живильні) середовища справG ляють мутагенну дію на розташовані у них мікроорганізми; кров опG ромінених тварин має властивість токсичних речовин (це довів ексG периментально в 50Gті роки П.Д. Горизонтов). Важливо підкреслити,

34

Глава 2. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища

що радіотоксини утворюються не тільки в організмі тварин, які опроG мінені, але й в опромінених рослинах і продуктах харчування.

Розрізняютьдекількакласіврадіотоксинів:гідроперекисиіперокG сиди,поліфеноли,семіхінониіхінони,ліпіднірадіотоксини,кетоальG дегіди, білки і поліпептиди, біогенні аміни. Первинні радіотоксини з’являються відразу в період опромінення. Чим більший вміст О2, тим більше їх утворюється (кисневий ефект).

Радіотоксини хіноїдного ряду діють подібно самій радіації на гоG ловні мішені — ДНК ядер клітин (радіоміметичний ефект). Ліпідні радіотоксини пошкоджують головним чином біологічні мембрани,

втому числі мембрани мітохондрій і лізосом. Це призводить до «енерG гетичногокризувклітині»,вивільненнялізосомальнихферментів.ПоG рушуєтьсяферментативнеокиснення,з’являютьсявториннірадіотокG сини (особливі білки, пептиди, біогенні аміни тощо), які самі виклиG каютьпошкодженнябіологічнихструктуріпосилюютьутворенняперG винних радіотоксинів — розвиваються «хибні кола» патогенезу проG меневого ураження.

Упроцесі еволюції сформувалися системи від радіотоксинів, наG приклад, такі ферменти, як супероксиддисмутаза, каталаза, глютатіG он. Вони сприяють переходу вільних радикалів О2 в Н2О2, а потім

вН2О. В цитоплазмі клітин є сильний антиоксидант — вітамін Е. При його нестачі радіочутливість організму підвищується. Речовини, що

ослаблюють дію радіації, називаються радіопротекторами. Першою «пілюлею» від радіації був цистеїн — амінокислота, яка є в організмі,

і вводити її можна в необмеженій кількості. Штучні радіопротектори: цистеамін, глютатіон — містять Н−і Н2−групи. Їх дія зводиться до «екG ранізації» молекул або до хімічного перехоплення продуктів іонізації.

Пасткою вільних радикалів є диметилсульфоксид. Радіопротектори ефективні тільки як профілактичний засіб. Їх уводять, якщо виникає необхідність роботи в аварійних ситуаціях, при проведенні наукових досліджень, пов’язаних з використанням радіоактивних речовин. Утворення в організмі радіотоксинів можна зменшити, використовуG ючи кисневий ефект. Якщо людина, працюючи в умовах підвищеної

радіації, вдихає через маску «гіпоксичну суміш» (10 % О2 + 90 % N2), то при збереженні працездатності у неї зменшується інтенсивність

радіолізу, менше утворюється радіотоксинів.

Якщорадіочутливістьнеобхіднопідвищити(наприклад,припромеG невійтерапіїзлоякіснихпухлин),використовуютьречовинипротилежG ної дії — радіосенсибілізатори (підвищують чутливість): кисень, елекG тронGакцепторнісполукитипутрихополу,метронідазолу,галоїдніпіриG мідини,великідозикофеїну.Підвищуєрадіочутливістьгіпертермія.

35

Розділ І. Нозологія

Основні біологічні ефекти при дії радіації. В 1936 р. уперше була приG пущена можливість порушення ДНК при іонізуючому випромінюG ванні.

Альфред Маршак провів дослідження, під час яких опромінював без’ядерні клітини — еритроцити і клітини, які мають ядра, і показав, що ДНК захоплює значну долю енергії.

Установлено, що ядро клітини в 100 разів чутливіше до дії радіації, ніж цитоплазма. А головна мішень в ядрі — ДНК.

ВідомотритипипошкодженняДНКпідвпливоміонізації,вільних радикалів, хіноїдних радіотоксинів: одноG, двониткові розриви та поG шкодження основ, крім того, можуть виникати поперечні зшивки заG лишків ДНК.

Доведено, що однониткові розриви виникають при опроміненні малими дозами (0,2 Гр), але, що дуже важливо, ці розриви швидко та ефективно відновлюються шляхом ексцизійної репарації (за принциG пом «вирізуйGлатай»): «латки», що утворилися в ДНК, можна знайти за допомогою надшвидкісних центрифуг.

Двониткові розриви виникають при дії великих доз радіації. ДовG гий час вважали, що ці поломки непоправні та є летальними. ОстанG німи роками отримані докази, що й у цьому випадку репарація можG лива: кінці уламків ДНК можуть зшиватися, але при цьому можливі генетичніушкодження.Томудвонитковірозриви—цепотенційнолеG тальні ушкодження. Існує ще так звана «SOSGрепарація» — екстрене вироблення нових ланцюгів ДНК, правда, як правило, з великою кількістю помилок.

Пошкодженняпуриновихіпіримідиновихосновлінійнозалежать від дози випромінювання і виникають навіть частіше, ніж однонитG кові розриви, і швидко усуваються шляхом ексцизійної репарації.

У відновленні ушкодженої ДНК беруть участь такі ферменти, як ендонуклеаза, екзонуклеаза, ДНКGполімераза, лідаза, інвертаза та ін. Ушкоджені ланки ДНК вирізують на неушкодженому ланцюзі (як на матриці)ресинтезуютьновівідрізкиДНК,якізакриваютьвиломи,що утворилися. Розрізняють три типи репарацій: безпомилкову, помилG кову і неповну. Останні два типи — основа для летальних ушкоджень

і мутацій.

Наслідки радіаційного ушкодження ДНК: пригнічення синтезу ДНК, затримка мітозу, припинення поділу клітини, загибель клітини при поділі, генні й хромосомні мутації та ін.

Радіочутливістьклітинизалежитьвідфазиклітинногоциклу.ПраG вило Бергон’є і Трібондо говорить: «Найбільш чутливе до радіації все, що у момент випромінення знаходиться в процесі ділення». Клітина,

36

Глава 2. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища

яка знаходиться в мітозі, гине навіть при невеликих дозах іонізуючого випромінення. Це мітотична загибель клітини. Якщо клітина після опромінення не має видимих пошкоджень, але перестає ділитися або даєстерильнихнащадків,тоцейстанназиваєтьсярепродуктивноюзаG гибеллю клітини. При дії на клітини великих доз радіації (десятки Гр) виникає інтерфазна загибель (немітотична) клітини; вони руйнуютьG ся незалежно від стадії клітинного циклу. Так звичайно гинуть клітиG нипечінки,нирок,м’язовійнервовіклітини.ВиняткомзправилаБерG гон’є і Трібондо є лімфоцити, для яких характерна інтерфазна загиG бель навіть при опромінюванні в дозі 0,01 Гр. Це найрадіочутливіші клітини в організмі. При типовій формі променевої хвороби (доза заG гального опромінювання — 1–10 Гр) вони гинуть вже через 2–3 роки після опромінення. Їх оболонка стає «дірчатою», що виявляється при забарвленні, а розпад хроматину починається вже після «зцілення» ДНК. Задовільного пояснення такій чутливості зрілих лімфоцитів доіонізуючого опромінення на сьогодні немає. Існує теорія програG мування клітинної загибелі: інтерфазна загибель клітини — це лише прискорення природного ходу подій для клітин, загибель котрих, по суті, вже запрограмована, і для неї потрібен найменший стимул. Аджелімфоцитигинутьпідвпливомгормонів,стресу,хімічнихагентів та інших факторів.

Різні клітини мають різну радіочутливість. Не гинуть деякі макроG фаги, які в період відновлення звільнюють організм від загиблих клітин. У лімфатичних вузлах знаходяться радіорезистентні тімоциG ти, котрі допомагають відновленню тимуса, кровотворенню в кісткоG вому мозку після опромінення.

Другоюважливоюмішеннюдлярадіаціївклітиніємембрани(лізоG сом,мітохондрій,ретикулумутаіншихструктур)—зовнішніівнутрішG ні. Із пошкоджених лізосом вивільняються літичні ферменти, які руйG нуютьклітину.Пошкодженнямембранмітохондрійспричиняє«енерG гетичну кризу» в клітині, зниження окиснювального фосфорилуванG ня. В тимусі окиснювальне фосфорилування різко знижується навіть приопроміненніудозі0,25Гр.Особливачутливістьтимусудорадіації— загадка.Японськівчені Ямада иОкіямависловилицікавугіпотезупро «скажену фосфофруктокіназу»: в тимусі після опромінення малими дозами різко зростає активність фосфофруктокінази, витрачається багато АТФ, виникає дефіцит енергії, у надлишку виробляється альдегід, що, можливо, і стає безпосередньою причиною загибелі клітини.

ПошкодженнязовнішніхмембранпризводитьдозниженнямембG ранногопотенціалу,пошкодженнярецепторівдлянервовихігуморальG

37

Розділ І. Нозологія

нихстимулів,порушенняроботимембраннихнасосів,електролітGного дисбалансу, набряку легень. Це може спричиняти порушення проG відності.

Дія іонізуючої радіації на білки проявляється у зменшенні їхньої молекулярноїмаси(розривланок),змінірозчинності,порушеннівтоG ринних і третинних структур, утворенні зшивок агрегатів, руйнуванні амінокислот та ін. У результаті цих пошкоджень порушуються важG ливіферментативніреакції,можутьвиникнутиаутоантигенизподальG шим розвитком аутоімунних реакцій, які ускладнюють перебіг проG

меневої хвороби.

Дія опромінення на тканинному рівні. Згідно з правилом Бергоньє і Трібондо радіочутливими є клітини з високою мітотичною активніG стю, морфологічно і функціонально недиференційовані. Тому найбільш радіочутливими є тканини, у яких проходить постійне обG новлення клітин, а саме: кістковий мозок, яєчники і сім’яники, епіG телій шлунковоGкишкового тракту та шкіри, лімфоїдна тканина, тиG мус, ембріональні тканини. Але в лімфоїдній тканині та яєчниках відбуваєтьсянетількимітотичназагибельнезрілихклітин,алейінтерG фазна загибель зрілих лімфоцитів і зрілих яйцеклітин.

До радіорезистентних належать м’язова, сполучна, кісткова, хряG щова, нервова, печінкова, ниркова тканини. Разом з тим, якщо опроG мінювати печінку, яка регенерує, то вона стає радіочутливою. І навпаG ки, при штучній затримці мітозів чутливість тканини до опромінення зменшується. Іншими словами, радіочутливим є сам процес поділу

клітин.

Дія опромінення на рівні цілого організму. Радіаційне ушкодження може бути місцевим — від еритеми шкіри до тяжких опіків, які довгий часне заживають,бопошкоджуютьсяклітиниростковогошару.Може спостерігатисярозвитоккатаракти,випадінняволоссятаін.ПриінкорG порованомуопроміненнівиникаєпереважноушкодженняоргана,вякоG му накопичуютьсярадіонуклеотиди(йодG131 у щитовидній залозі, раG діоактивнийстронційукістках).Призагальному(тотальному)опроміG

ненніорганізмурозвиваєтьсяпроменевахвороба—гостраіхронічна. Гостра променева хвороба. Розрізнюють чотири форми гострої проG

меневої хвороби: кістковомозкова, або типова (доза загального опроG мінювання — 0,8–10 Гр); шлунковоGкишкова (доза загального опроG мінювання—10–20Гр);токсемічна(дозазагальногоопромінювання— 20–80 Гр); церебральна (доза загального промінювання — 80 Гр

і більше).

Кістково мозкова форма променевої хвороби за ступенем тяжкості може бути: легкою (0,8–2 Гр), середньою (2–4 Гр), тяжкою (4–6 Гр), дуже тяжкою (6–10 Гр). Провідна ланка патогенезу — мітотична та

38

Глава 2. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища

інтерфазна загибель клітин кісткового мозку, пошкодження судин кістковогомозку.ПошкодженнястовбурнихклітинлетальнодляоргаG нізму (гемопоетична загибель). У розвитку хвороби розрізняють чоG тири періоди: первинних реакцій; латентний (удаваного благополучG

чя); розпалу хвороби; відновлення.

Симптоми періоду первинних реакцій розподіляють на чотири груG пи: диспепсичні (нудота, блювання, пронос); загальноклінічні (слабкість, головний біль, зміни рухової активності, підвищення темG ператури тіла, порушення свідомості); гематологічні (лімфоцитопеG ніявідноснайабсолютна,нейтрофільнийлейкоцитоз);місцеві(зміни шкіри і слизових оболонок). За розповсюдженням первинної еритеG ми можна оцінити площу опромінення і його рівномірність.

Найбільш демонстративний симптом — блювання. За часом його появи,інтенсивностіікороткочасностіможназпевнимступенемвіроG гідності оцінити дозу опромінення. Якщо блювання одноразове, виG никає через 2 год і пізніше після опромінення, то його доза становить менше 2 Гр, багаторазове через 5–20 хв після опромінення виникає при дозі до 6 Гр. Для тяжкої і дуже тяжкої форм променевої хвороби характерні також поява проносу, різкий підйом температури, ейфоG рія, пригнічення ЦНС, рухова активність або адинамія, сплутаність свідомості,зниженняАТ.

Важливо вже в першу добу після опромінення оцінити показники крові.ЧимменшевкровілімфоцитівічимбільшенейтрофільнихлейG коцитів,тимтяжчапроменевахвороба.УкістковомумозкурізкозменG шена кількість кровотворних клітин, знижена кількість мітотично активнихклітин,багатодегенеративнихзмін.Тривалістьпершоїстадії— від кількох годин до 3–4 діб.

Після первинних реакцій настає відносне покращення — період удаваного благополуччя, який продовжується від кількох годин чи діб

при тяжких формах і до місяця — при легких. У хворих покращується апетит. Симптоми виражені слабо (в основному у вигляді лабільності пульсу, вегетативних зрушень). Але зміни кровотворення продовжуG ють прогресувати. За цей час зникають старі відживші клітини, а нові натомість із кісткового мозку не надходять, тому продовжує наростаG тилейкопенія(лімфопенія,нейтропенія),тромбоцитопенія,апридозі понад 4 Гр розвивається анемія. Для цього періоду характерна епіляG ція волосся, порогова доза для якої складає 2,5–3 Гр (якщо випадають

вії та брови, доза перевищує 6 Гр).

Період розпалу хвороби. Головні ознаки: панцитопенія (різке зменG шеннявкровівсіхклітин),агранулоцитоз(нейтрофілівменше1× 10л); різкеослабленняімунітету(інфекційніускладнення);підвищенняпроG никності бар’єрів шкіри, слизової оболонки шлунковоGкишкового

39

Розділ І. Нозологія

тракту та ін.), токсемія, бактеріємія, сепсис, анемія, тромбоцитопеG нія, наслідками яких є геморагічний синдром.

Перехід від латентного періоду до періоду інтенсивності хвороби проходить дуже різко, зростає загальна слабкість, підвищується темG пература тіла, помітно знижується апетит, збільшується частота пульG су,знижуєтьсяАТ,з’являєтьсядистрофіяміокарда,змінивпорожнині рота (стоматит, набряки, ерозії), ангіна (до виразковоGнекротичних процесів), у кишках можливий розвиток перфорації, перитоніт, кишG кова непрохідність. Можливі пневмонія та сепсис.

При вкрай тяжкій формі (6–10 Гр) настає летальний кінець, частG іше в період розпалу хвороби. Кістковий мозок спустошений — панG мієлофтиз. Узагалі при випромінюванні в дозі 6–10 Гр врятувати хвоG рого можна дуже рідко, смерть настає на 3–6Gй тиждень після опроміG нювання.

Період неповного відновлення продовжується 2–4 місяці; повноG го — 1–3 роки. Віддалені наслідки: загальна астенізація, вегетативні

та ендокринні порушення, катаракта.

Принципи лікування гострої променевої хвороби: виведення радіоG токсинів,зв’язуваннярадіотоксинів,боротьбазінфекцією,відновленG ня водноGелектролітного балансу, відновлення кровотворення, переG ливання крові та тромбоцитарної маси, симптоматична терапія.

Інші форми променевої хвороби вивчені в основному на твариG нах. Спостережень над людьми дуже мало.

Шлунково кишкова форма променевої хвороби (10–20 Гр). Стадія первинних реакцій розвивається в перші ж хвилини опромінювання і продовжується 3–4 доби. Характерні багаторазове блювання, біль у животі, підвищення температури, пронос та інші прояви ентериту, розвиток кишкової непрохідності, виразковоGнекротичні ураження слизової оболонки порожнини рота. На 5–8Gму добу температура тіла підвищується до 40 оС, з’являється зневоднення, загальна інтоксикаG ція, інфекційні ускладнення, крововтрата. Настає прорив кишкового бар’єра, і в кров потрапляють кишкові токсини, мікроби. Смерть наG стає на 8–16Gту добу. При розтині — повна втрата кишкового епітеG лію, ворсинки оголені, крипти заповнені уламками загиблих клітин.

Токсемічна форма променевої хвороби (20–80 Гр). Для первинних реакцій характерні короткочасна втрата свідомості, адинамія. В перG шу добу знижується АТ (може бути колапс). Зростає загальна інтокG сикація (спостерігається розклад тканин кишок, слизових оболонок, шкіри), глибокі порушення обміну речовин, ниркова недостатність, екзоG й ендогенна інфекції. Летальний кінець настає на 4–7Gму добу після опромінення.

40