патфізіологія

Глава 8. Запалення

Виявляється,зокрема,пригострійгрипознійпневмонії,сибірськійвиG

разці, отруєнні фосфогеном.

Гнильний (іхорозний) ексудат відрізняється наявністю продуктів гнильного розкладання тканин, унаслідок чого має брудноGзелене заG барвлення і неприємний запах. Утворюється у випадку приєднання патогенних анаеробів.

Функції ексудату. Утворення ексудату — найважливіша складова запальної відповіді. У результаті ексудації відбувається розведення (зниження концентрації) бактеріальних та інших токсинів, що утвоG рюються в осередку запалення, їх руйнування протеолітичними ферG ментами, що надходять із плазми крові. В ході ексудації в осередок запаленнянадходятьсироватковіантитіла,щонейтралізуютьбактеріG альні токсини і виконують функцію опсонінів — речовин, що сприяG ютьфагоцитозу.

Компоненти комплементу, які містяться в ексудаті, після їхньої активації в осередку запалення підтримують запальну гіперемію, заG безпечують перехід у осередок запалення лейкоцитів крові, сприяють фагоцитозу.Фібриногенексудатуперетворюєтьсяуфібрин,ниткиякоG го утворюють структуру, що полегшує перехід у рану лейкоцитів крові тасприяєфагоцитозу.Молекулифібринуможутьбутисубстратомдля утвореннябіологічноактивнихпептидів—медіаторівзапалення.Крім того, фібрин бере участь у процесі загоєння ран.

Однак ексудація має і негативні наслідки. Дійсно, вже саме наG брякання (набряк) тканин стає надзвичайно небезпечним, якщо заG паленнярозвивається,наприклад,уверхніхдихальнихшляхах.Такий набряк може викликати ядуха.

Ексудація при запаленні мозкових оболонок може призвести до загрозливого для життя підвищення внутрішньочерепного тиску, заG пальний набряк слизової оболонки жовчовиносних шляхів — до жовG тяниці і т. д. Супроводжує ексудацію збільшення внутрішньотканинG ноготиску,якепорушуємікроциркуляціюіможевикликатиішемічне ушкодження тканин. Значні відкладення фібрину можуть перешкоG джати подальшому відновленню ушкодженої тканини, сприяти надG лишковому розростанню сполучної тканини.

8.7. Фагоцитоз

Фагоцитоз — це процес поглинання і переварювання клітиною різних корпускулярних агентів (часток), які стають сторонніми для всього організму або для окремих його частин.

Поворотним моментом в історії вчення про запальну реакцію стаG ла створена І.І. Мєчніковим фагоцитарна теорія запалення. Його доG

161

Розділ ІІ. Типові патофізіологічні процеси

слідження були розпочаті в 1865 р. в Гессені, де він вивчав війчастого хробака і з’ясував, що травлення в хробаків відбувається внутрішньG оклітинно, як у найпростіших тварин, а не в спеціальній травній поG рожнині, як у вищих тварин. Клітини, у яких відбувався травний проG цес, були мезодермальними і відрізнялися деякою рухливістю.

У 1882 р., тобто через 17 років, протягом яких продовжувалися ці дослідження, у І.І. Мєчнікова виникла гіпотеза про роль внутрішньоG клітинного травлення в захисті організму від мікробів. Спостерігаючи підмікроскопомзажиттямрухливихклітинупрозороїличинкиморсьG

кої зірки, він припустив, що подібні клітини повинні протидіяти шкідливим впливам в організмі: «...Якщо моє припущення справедливе, то скалка, вставлена в тіло личинки морської зірки, повинна бути за короткий термін оточена рухливими клітинами, що налізають на неї, подібно до того, як це спостерігається у людини, яка загнала в палець колючку...». Так з’явилася думка про фагоцитарну теорію запалення.

ПротитеоріїфагоцитозувиступилиР.Кох,П.Ерліхтаін.П.Ерліх, зокрема, обгрунтував гуморальну теорію імунітету, що надалі одержаG ла повне підтвердження.

Ця теорія здавалась у той час природним протиставленням фагоG цитарній і гуморальній теоріям. Тому Нобелівська премія 1908 р. була присуджена двом дослідникам: І.І. Мєчнікову і П. Ерліху. На проханG ня І.І.Мєчнікова віденський зоолог Р. Клаус переклав грецькою моG вою словосполучення «пожираючі клітини», так народилося слово «фагоцит».УсіфагоцитуючіклітиниІ.І.МєчніковрозподіливнамікроG

і макрофаги.

Домікрофагів належатьполіморфноGядернілейкоцитиігранулоциG ти(нейтрофіли,еозинофіли,базофіли).Клітинималихрозміріврухливі, локалізуютьсяпереважновсудинах,маютьсегментованеядро,секретуG

ютьпротеолітичніферменти.Вонифагоцитуютьмікроорганізми.

До макрофагів належить система мононуклеарних фагоцитів (моG ноцити, гістіоцити і лімфоцити). Клітини великих розмірів мають веG лике ядро, секретують ліполітичні ферменти, містяться як у судинах, так і у тканинах, які багаті на судини, передають антигенну інформаG цію, необхідну для утворення антитіл. Макрофаги поглинають більш великі частки, в тому числі й клітини та їхні уламки.

Зберігається певна послідовність виходу різних форм лейкоцитів при гострому запаленні: спочатку емігрують нейтрофіли, пізніше моG ноцити (рис. ІІ). До еміграції здатні також еозинофіли, базофіли й акG тивовані лімфоцити. До системи фіксованих у тканинах макрофагів належать макрофаги, що утворюються з моноцитів крові. Основним місцем еміграції лейкоцитів є посткапілярні венули.

162

Глава 8. Запалення

Еміграція (від лат. emigrare — виселятися, переселятися) — вихід лейкоцитів із судин у тканину.

Нейтрофільні лейкоцити — перші лейкоцити, інфільтруючі зону запалення, забезпечують ефективний захист від бактеріальних і грибG кових інфекцій. Це високодиференційовані рухливі клітини, які жиG вуть недовго, швидко знаходять свої мішені і починають їхнє поглиG нання (фагоцитоз), пов’язане з респіраторним вибухом, утворенням фагосоми, дегрануляцією.

Якщо рана не інфікована, вміст нейтрофілів у ній починає швидG ко знижуватися і вже через 2–3 доби серед лейкоцитів осередку запаG лення переважають макрофаги.

Макрофаги осередку запалення виходять з моноцитів крові, що починають емігрувати з мікроциркуляторних судин на кілька годин пізніше за нейтрофіли.

Моноцити крові — відносно незрілі клітини, що диференціюються в різні типи макрофагів уже після свого надходження в тканині. В осеG редку запалення вони перетворюються в дуже активні так звані заG пальні макрофаги. Подібно до нейтрофілів, запальні макрофаги — рухливі клітини, що захищають організм від різних інфекційних агентів,якіпроникнуливнього,задопомогоюфагоцитозу.Вониздатні секретувати лізосомні ферменти і кисневі радикали.

Однак макрофаги відрізняються від нейтрофілів багатьма властиG востями, які роблять ці клітини особливо важливими на більш пізніх стадіях гострого запалення та у механізмах загоєння рани. Серед цих властивостей насамперед необхідно відзначити значно більшу, ніж у нейтрофілів, тривалість життя макрофагів у осередку запалення. У макрофагів вона виміряється місяцями, тоді як у нейтрофілів — 1–2 доби. Макрофаги мають здатність розпізнавати, а потім поглинаG ти ушкоджені нежиттєздатні клітини власного організму, в тому числі й нейтрофіли. З цим пов’язана їхня надзвичайна роль у «збиранні» запальногоексудату.

Макрофаги — головні клітини, що беруть участь у розчиненні і видаленні з осередку запалення ушкодженої сполучної тканини, що необхіднодлянаступноїреконструкціїтканин.ВонисинтезуютьісекG ретують нейтральні протеази, що руйнують зовнішньоклітинні колаG генові й еластинові волокна сполучної тканини: еластазу, колагеназу, активатор плазміногену. Ферменти утворюються в результаті позаклG ітинного протеолізу сполучнотканинного матриксу, поглинаються потім макрофагами за допомогою спеціальних рецепторів і розкладаG ються внутрішньоклітинно із залученням лізосомальної системи.

163

Розділ ІІ. Типові патофізіологічні процеси

Макрофаги відіграють одну з ключових ролей у загоєнні ран. У тварин, позбавлених мононуклеарних фагоцитів в експерименті, рани не гнояться. Це зумовлено, зокрема, тим, що макрофаги секреG туютьфакториростудляфібробластівтаіншихмезенхімальнихклітин, продукуютьфактори,щозбільшуютьсинтезколагенуфібробластами, та є джерелом факторів, керуючих різними етапами ангіогенезу — реG васкуляризації ушкодженої тканини.

Нарешті, активовані макрофаги продукують поліпептидні гормоG ни, що є медіаторами «відповіді гострої фази»: інтерлейкінG1, фактор некрозупухлин,інтерлейкінG6.Еміграціялейкоцитівзумовленапоявою в осередку запалення спеціальних медіаторів — хемоатрактантів.

Хемоатрактанти — речовини, що викликають позитивний хемоG таксис лейкоцитів, тобто активний рух лейкоцитів у напрямку найG більшої концентрації цих речовин. Роль хемоатрактантів виконують речовини, які продукуються бактеріями, клітинами, що беруть участь у запаленні (тромбоцитами, тучними клітинами, клітинами судинноG го ендотелію, фібробластами і самими лейкоцитами), а також утвоG рюються з білків і міжтканинної рідини.

Послідовністьзалученнярізниххемоатрактантівупроцесеміграції лейкоцитів досить складна і залежить від багатьох факторів (Д.М. МаG янський). Багато хемоатрактантів впливають на різні форми лейкоG цитів. Існують, однак, і специфічні хемоатрактанти, що впливають на будьGяку одну форму лейкоцитів.

До найсильніших хемоатрактантів бактеріального походження належать ліпополісахариди — унікальний клас речовин, що входить до складу бактеріальних ендотоксинів. Іншу групу хемоатрактантів бактеріальногопоходженняутворюютьпептиди,аналогомякихєсинG тетичнийпептиднийхемоатрактант—формілGметіонілGлейцилGфеніG лаланін(ФМЛФ).

ДонайбільшсильнихендогенниххемоатрактантівналежатьфрагG

менти комплементу, який активується при запаленні, особливо фраг мент С5а, лейкотрієн В, фактор активації тромбоцитів (ФАТ), калі креїн.

Одна з найважливіших функцій лейкоцитів, що вийшли із судин в осередок запалення, — фагоцитоз.

Значенняфагоцитозувмеханізмахстійкостіорганізмудодіїрізних патогеннихбактерійбуловпершеоціненеісформульованоІ.І.МєчніG ковим. Однак слід відзначити, що не всі клітини, що вийшли в осереG док запалення, здатні до фагоцитозу (облігатні фагоцити). Функції інших клітин (нейтрофіли, моноцити, макрофаги, еозинофіли)

164

Глава 8. Запалення

взагалі різні, але є і спільні, наприклад, здатність генерувати агенти,

що окиснюються, до «обробки» ними клітинGмішеней.

У ході фагоцитозу розрізняють 4 стадії: наближення (хемотаксис), прилипання, поглинання, перетравлення.

Хемотаксис — процес активного руху лейкоцитів до хімічних под разників (наприклад, до продуктів протеолізу тканин).

Одним з головних «пускових» механізмів хемотаксису вважають переміщення лейкоцитів по градієнту концентрації речовин, які з’явG ляються в осередку запалення. У результаті біохімічних досліджень були отримані нові дані про те, що цей процес істотно регулюється речовинами, які знаходяться в плазмі та ексудаті і чинять на пересуG вання клітин, зокрема нейтрофілів, як стимулюючу, так і інгібуючу дію.Упроцесівиробленняцихречовинанаеробипродукуютьінгібітор хемотаксису, що зумовлює тяжкий перебігінфекційниххвороб. РозрG ізняють хемотаксис позитивний (рух від об’єкта фагоцитозу) та негаG тивний (рух фагоцита до об’єкта фагоцитозу).

Позитивний хемотаксис викликають мікроби, мікробні продукти та інші хемотропні речовини (лейкотаксин, аденілові нуклеотиди).

Негативнийхемотаксисспричиняютьречовини,подібнідохініну. Прилипання, або атракція. Доторкнувшись до об’єкта, фагоцит

прикріплюється до нього. Основним механізмом прилипання є опсоG нізуючий ефект плазми. Він зумовлюється тим, що існуючі в плазмі імуноглобуліниоднієючастиноюсвоєїмолекулизв’язанізповерхнею мікроба, а іншою — з поліморфноGядерними лейкоцитами, у резульG таті чого і відбувається фіксація мікроба на поверхні нейтрофіла. СиG роваткові фактори, які називаються опсонінами та «підготовлюють» бактерії до поглинання їх лейкоцитами та макрофагами, виділили на початку віку A. Wrіght та S. Dayglas (1903). За відсутністю опсонінів фагоцитоз виявляється менш ефективним або взагалі не відбувається. Унашчаснайбільшважливимисироватковимиопсонінами,щосприяG ють фагоцитозу бактерій поліморфноGядерними лейкоцитами і моG

ноцитами, є система комплементу й імуноглобуліни.

Захоплення, чи занурення об’єкта у фагоцит. Розрізняють два мехаG нізми занурення:

1.Об’єкт фагоцитозу в місці контакту з фагоцитом втягується

вклітину,авільнікраїмембранистуляютьсянадоб’єктом.Утворюється вакуоль, стінкою якої є інвагінована ділянка зовнішньої мембрани; усередині вакуолі — фагоцитована частка.

2.Утворенняпсевдоподій,щообволікаютьоб’єктфагоцитозуістуG ляються над ним таким чином, що, як і в першому випадку, фагоциG

165

Розділ ІІ. Типові патофізіологічні процеси

тованачасткавиявляєтьсяувакуоліусерединіклітини.Існуєточказору, що фагоцити здатні поглинати об’єкт обома способами. ЗабезпеченG ня механізму поглинання відбувається внаслідок зміни фазового стаG ну ектоплазми, що зумовлює зниження пружності мембрани в місці контакту з поглиненим об’єктом, а також за рахунок біологічно акG тивних речовин, що знаходяться в плазмі й ексудаті.

Внутрішньоклітинне перетравлення тісно пов’язане з двома проG цесами: продукцією активних метаболітів кисню і дегрануляцією. Продукція активних метаболітів кисню — головних бактерицидних речовин фагоцитів — починається після контакту фагоцитів з опсоG нізованими бактеріями. Саме в цей час фагоцити, що за звичайних умов використовують для витягу енергії анаеробний гліколіз, почиG нають посилено поглинати кисень. Виникає так званий респіраторG ний вибух (Д.М. Маянський, 1989).

Виникнення респіраторного вибуху пов’язано з активацією циG топлазматичноїНАДФ,ОНGоксидазийутвореннямрізнихтоксичних продуктів(гіпохлорит,токсичніхлорамінитаін.).Установлено,щовиG сока концентрація всіх продуктів респіраторного вибуху створюється усередині фагосоми, тоді як цитоплазма фагоцита запускається від ушкоджувальної дії цих речовин ферментами супероксиддисмутазою і каталазою.

Значна частина внутрішньоклітинних перетворень поглиненого прифагоцитозіоб’єктапов’язаназдегрануляцією—переходомвмісту цитоплазматичних гранул фагоцитів усередину фагосоми. ЦитоплазG матичні гранули всіх облігатних фагоцитів містять велику кількість БАР — переважно ферментів, що беруть участь у «вбивстві» — наступG ному ушкодженні інших поглинених об’єктів.

Основниммеханізмомвнутрішньоклітинногоперетравленняєдія кислих гідролаз, що містяться у лізосомах і переміщених у травну ваG куоль під час контакту (вакуоль, що містить фагоцитований об’єкт

ілізосоми).

Узалежності від результатів внутрішньоклітинного перетравленG ня розрізняють фагоцитоз завершений (повне руйнування об’єкта)

інезавершений (мікроби можуть залишитися життєздатними, зруйG нувати об’єкт і навіть використовувати його як середовище розмноG ження). Частки, що не можуть бути перетравлені фагоцитами, триваG лий час залишаються в клітинах, де обволікаються тонкою мукополіG сахаридною плівкою. Після загибелі клітини такі частки піддаються повторному фагоцитозу або виводяться видільними органами. ФагоG цитоз відбувається в широкому інтервалі рН: від 6,5 до 8.

166

Глава 8. Запалення

Підвищенняфагоцитозуспостерігаєтьсяпригіперемії,лихоманці, імунізації, підвищенні реактивності організму. Зниження фагоцитозу відзначенепригіпотермії,гіповітамінозах,дефіцитістатевихгормонів, гіпотиреозі та ін. Порушення фагоцитозу можливе при спадковій паG тології фагоцитів (порушенні метаболізму полісахаридів у лейкоциG тах (хвороба Альдера), порушенні дозрівання фагоцитів (хвороба ЧеG дяка — Хигаши) та ін., а також у результаті набутої недостатності фаG гоцитозу(променевахвороба,білковеголодування,старечийвік,триG вала гормональна терапія та ін.).

Отже, можна з повним правом стверджувати, що І.І. Мєчнікову належить відкриття, детальна розробка і загальнобіологічна інтерпG ретація центральної ланки запальної реакції і фагоцитозу. З утвердG женням фагоцитарної теорії вперше до традиційної оцінки запальної реакції як синоніма хвороби приєдналося принципово інше її трактуG вання, відповідно до якого запалення розглядається не як основний прояв хвороби, а як захисна реакція організму проти неї.

8.8. Хронічне (гранулематозне) запалення

СпеціальнимтипомхронічногозапаленняєгранулематознезапаG лення, що характеризується утворенням у місцях ушкоджень дрібних запальних осередків — гранульом.

Гранульома — скупчення мононуклеарних клітин (моноцитів, мак рофагів, лімфоцитів та їхніх похідних) у запальних інфільтратах.

Морфологічно гранульома має деяку подібність до грануляційної тканини, що утворюється при загноєнні рани. Вона складається із суG динних елементів — молодих капілярів — і містить велику кількість макрофагів і фібробластів. Останні продукують колаген, що відмежоG вуєгранульомувіднормальноїтканини.Узалежностівідетіології,усеG редині гранульоми містяться різні кількості нейтрофілів, лімфоцитів, плазматичних клітин, еозинофілів.

Спеціальні клітини гранульоми — епітеліоїдні клітини, що нагаG дують за формою клітини паросткового шару зроговілого епітелію. Утворюються вони з макрофагів, що втрачають здатність до розподілу і стають активно секретуючими клітинами. У секреті епетеліоїдних клітин знаходяться медіатори, що підтримують запалення.

Шляхи запуску гострого і хронічного запалення принципово відрізняються. При гострому запаленні процес запускається «від суG дин», при хронічному — з території сполучної тканини, де знаходятьG сяактивнімакрофаги.Провідноюклітиноюгострогозапалення(ефекG

167

Розділ ІІ. Типові патофізіологічні процеси

тором)єнейтрофіл,ахронічного—активниймакрофаг.Усііншіклітини мезенхіми (лімфоцити, еозинофіли, гладкі клітини) теж беруть участь у реалізації запалення, модулюючи реактивність нейтрофілів і макроG фагів.

Гостре запалення, якщо не виникає ускладнень у вигляді гнійної порожнини(абсцесу),закінчуєтьсяшвидко.Хронічнезапаленнятому і називається хронічним, що не може закінчитися швидко через такі причини:

—макрофаги в осередку запалення мають тривалий життєвий цикл, що обчислюється тижнями, місяцями і навіть роками;

—до гранульоми постійно надходять все нові і нові моноцити з кров’ю з кісткового мозку. І якщо в гранульомі багато активованих макрофагів, то приплив буде перевищувати відтік клітин із гранульоG ми. Справа в тім, що активовані макрофаги посилено виробляють особливігемопоетини,щостимулюютьутворенняфагоцитівукісткоG вому мозку, в тому числі й колонієстимулюючий фактор Меткалфа. Тому,покимакрофагиактивні,припливклітинвінфільтратбудепроG довжуватися. А це означає, що його розсмоктування неможливе;

—хронічне запалення періодично загострюється, коли в осередок надходять нейтрофіли і свіжі макрофаги з високою протизапальною активністю.

Наявність гранульом є характерною ознакою для таких хронічних хвороб,яктуберкульоз, лепра, сифіліс, бруцельоз.

8.9. Кінець запалення

В оптимальному випадку припинення дії ушкоджуючого агента повинне супроводжуватися згасанням запальної відповіді і повним усуненням усіх наслідків власне запальних реакцій. Якщо це відбуG вається, говорять про «повне завершення запалення». Під завершенG ням запалення мають на увазі:

—припинення утворення медіаторів і їхнє зникнення із зони ушG кодження;

—припинення еміграції лейкоцитів;

—відновлення судинної проникності;

—видалення рідини, білків, продуктів розпаду бактерій і клітин (утомучислінейтрофілівімакрофагів),щодіютьвосередкузапалення.

Зникнення медіаторів зумовлене почасти їхньою спонтанною диG фузією за межі осередку запалення і почасти їхньою інактивацією різними ферментами. Слід зазначити, що система інактивації медіаG торів частково розвивається в ході самого запалення.

168

Глава 8. Запалення

Якщо збільшення проникності судин не було пов’язане з грубим ушкодженням ендотеліальних клітин, то вона швидко відновлюється після зникнення медіаторів. Якщо збільшення проникності було поG в’язане з частковою загибеллю ендотелію, але базальна мембрана збеG регла свою цілісність, можливе відновлення ендотеліального шару шляхоммісцевоїпроліферації.УвипадкуушкодженнябазальноїмемG брани відновлення судин пов’язане з утворенням фіброзу.

Велика частина рідини, що зібралася в осередку запалення, видаG ляється з нього з течією лімфи. Відкладення фібрину розчиняються фібринолітичними ферментами крові, ферментами клітин запалення і видаляються по лімфатичних судинах. Можливо, по лімфатичних шляхахзосередкузапаленнявідходятьімакрофаги,щовиконалисвою функцію«прибиральників»ексудату.Частинамакрофагів,навантажеG них нетоксичними речовинами, які цими клітинами не руйнуються, може залишатися тривалий час (роки) у місці колишнього запалення.

Повне завершення запалення створює умови для повного відновG лення структури і функції ушкоджених тканин. Однак таке відновG лення має місце в дійсності тільки при відносно невеликих ураженG нях органів і тканин, що мають до того ж здатність до регенерації, — при пораненнях шкіри, слизових оболонок, паренхіми органів черевG ної порожнини, при крупозному запаленні легень і при деяких інших видах запалення.

Неповне завершення запалення призводить до того, що відновG лення відбувається за допомогою рубцювання. Відновлювальні проG цеси не є частиною запалення, хоча й тісно з ним пов’язані.

8.10. Значення запалення для організму

Найважче завдання — розкриття загальнобіологічної ролі запаG лення.

Зодногобоку,запальнийпроцесрозцінюютьвинятковоякзахисну реакцію організму.Захисна роль виявляєтьсявжена стадіїушкодженG ня,колистворюютьсясвоєріднібіологічнийімеханічнийбар’єри.ФункG ціябіологічногобар’єраздійснюєтьсяшляхомадгезії,вмиранняйлізиG субактерій,деградаціїпродуктіврозпаду—позаклітинноізавдякифаG гоцитозу.Механічнийбар’єрформуєтьсявнаслідоквипаданняфібриG ну,зсіданнялімфивосередку,блокадивідвіднихкровоноснихілімфаG тичних судин, розмноження сполучнотканинних клітин на межі ушG кодженоїінормальноїтканин(такзванадемаркаційналінія).

До того ж існують численні експериментальні дані, що свідчать про те, що будьGякі порушення «нормального» ходу запального проG цесу значно збільшують ризик інфекційних захворювань, знижують

169

Розділ ІІ. Типові патофізіологічні процеси

стійкість організму до впливів ушкоджуючих факторів, внутрішнього і зовнішнього середовища, вірогідно зменшують тривалість життя.

Як приклади хвороб, що порушують перебіг запалення, можна навестипроменевухворобу,агамаглобулінемію,цукровийдіабет,уреG мію. Перебіг запального процесу порушується і при спеціальних хвоG робах нейтрофілів — клітин першої лінії захисту при запаленні.

Так,прилімфогранулематозівдітейнейтрофілимаютьдефектсиG стеми, яка продукує активні метаболіти кисню, що порушує цидальні механізми нейтрофілів. Хворі страждають на повторні інфекції: золоG тистий стафілокок, кишкові бактерії, грибки, і нерідко вмирають від повторюваних глибоких абсцесів, синуситів, пневмоній. При синдG ромі Чедяка — Хигаши (аутосомальноGспадкова патологія) порушені процеси дегрануляції в нейтрофілах. У результаті фагоцитовані нейтG рофілами мікроби не можуть бути убиті і перетравлені, оскільки вміст лізосом не надходить усередину фагосоми.

Особливо чітко позитивний бік запалення виявляється в стадії проліферації та регенерації.

Зіншогобоку,ізсамогопочаткуіснуваннялюдствазапаленнявваG жається синонімом хвороби, а давня характеристика ознак запалення (пентада Цельса — Галена) не втратила своєї актуальності й через тиG сячоліття. І якщо переважає процес альтерації, він може призвести до загибелі тканини чи навіть цілого органа; якщо переважає процес екG судації, порушується живлення тканин, розвивається гіпоксія, ферG ментативне розплавлювання і загальна інтоксикація, то запалення, особливо хронічне, призводить до тяжких місцевих і системних поруG шень в організмі. Місцеві порушення пов’язані з ексудацією і еміграG цією клітин крові. Системні порушення пов’язані спочатку з «відпоG віддю гострої фази», а пізніше — із тривалими змінами функцій імунG ноїйіншихсистеих.ТомуІ.І.Мєчніковмаврацію,колиписав:«ЦілюG ща сила природи, головний елемент якої становить запальна реакція, ще не є пристосуванням, що досягло досконалості».

ІснуваннятяжкихнегативнихнаслідківзапаленнястимулюєінтенG сивний пошук ліків, здатних змінювати перебіг запалення. Багато наG явних у нашому розпорядженні ефективних протизапальних препаG ратів утручаються в утворення чи секрецію медіаторів або перешкодG жаютьїхнійдіїнаклітиниGмішені.ВираженупротизапальнудіюсправG ляють глюкокортикостероїди.

Частково ця дія базується на тому, що вони стимулюють продукG цію спеціального білка — ліпокартина, який інгібує фосфоліпазу А,

170