1.7. Життєвий досвід особистості

Науковий інтерес до плинного і усталеного особистого досвіду людини останнім часом збільшується. Наявність у кожної людини суверенного індивідуального досвіду є ознакою її психологічної і со-ціокультурної рівноцінності з іншими. "...Якщо суб'єкт творить власне життя, - пише О.М. Лактіонов, - то досвід веде його протокол, на­копичуючи та інтерпретуючи знання, вміння, досягнення та невдачі індивіда".

Зовнішні обставини життя, як і внутрішні стани, хоч якими три­валими чи стресовими вони б не були, не змінюють досвід безпо­середньо. Вони мають бути профільтрованими крізь ціннісні та інші критерії, що існують в людині, виваженими, проінтерпретованими.

Досвід великою мірою залежить від здатності людини до само­пізнання, від розвинутості рефлексивних механізмів, спроможності аналізувати події свого життя, узагальнювати, робити висновки із зроблених помилок і досягнутих успіхів. На досвід відчутно впливає рівень зрілості особистості, її автентичність, психологічне здоров'я, актуальний стан. Не можна забувати і про суто зовнішні, соціокуль-турні впливи, про значуще оточення людини.

Прагнучи змін, ризикуючи, наважуючись на щось нове й незна­йоме, особистість час від часу дестабілізує свій життєвий світ. Досвід же сортує враження, відкидає все випадкове, повторюване, друго­рядне і зосереджується на головному, стаючи запорукою стабілізації плинного особистісного життя. У досвід входить все те, що сприйма­ється як психологічна власність людини, те, що має для неї справжню цінність, що в неї ніхто не зможе відібрати.

Значення світу досвіду, який ще називають психологічним середо­вищем на відміну від фізичної реальності, підкреслює більшість пер-сонологів, і насамперед Л. Бінсвангер, М. Босс, К. Левін, К. Роджерс. Цих авторів, схильних до феноменологічного підходу, навіть звину­вачували у тому, що вони, занурившись у досвід, ігнорують реальний світ. Феноменологія є описом феноменів безпосереднього досвіду, які вона намагається не пояснювати, а зрозуміти. За А. Ван Каамом, феноменологія є методом психології, що прагне розкрити прояви по­ведінки такими, якими вони є у своїй безпосередності.

Сучасна психологія особистості

Екзистенційна психологія, відмовляючись від каузальності, якої не буває у людських стосунках, вважає феноменологічний метод найбільш адекватним. Феномени є тим, чим вони є самі собою; це не фасад якогось явища і не його дериват. Мета психології - якомо­га ретельніше описувати ці явища, сприймаючи як реальне все, що можна побачити чи пережити. Як пише класик гештальтпсихології Ф. Келлер, людина вчиться сприймати світ спочатку наївно і непрак­тично, її розвиток починається з наївної картини світу.

Досвід виникає у повсякденності з її малопомітними змінами жит­тєвих декорацій. Описування досвіду, завдяки якому вибудовується життєвий шлях, передбачає концептуалізацію, тобто осмислення жит­тєвих епізодів, зустрічей, подій певною мовою, з точки зору певної позиції. Особистість з її настановами є „огранувальником" (термін В.М. Розіна) досвіду, якщо йдеться про її власне життя.

Водночас людина більшою чи меншою мірою є дослідником і до­свіду чужого, досвіду своїх рідних та близьких, досвіду, переданого у творах мистецтва: книжках, фільмах, спектаклях. І якщо цей чужий досвід її вражає, його вплив на осюжетнення власного стає досить виразним.

У сучасній психології вживається „принцип Дон-Кіхота" (термін X. Левіна, 1970) - так називають розповсюджену практику побудо­ви власної ідентичності та я-наративу на основі читання книжок. Безумовно, що крім книжок чималу роль у побудові ідентичності ві­діграють почуті в дитинстві казки чи пряме спостереження ролевих моделей.

Сильне художнє враження обов'язково стає для людини не завжди усвідомлюваним еталоном, каноном. Існують твори, якщо можна так сказати, „представницького класу", що закладають „парадну вітрину" стилю життєздійснення, не дуже активізуючи внутрішній потенціал. Є й твори по-справжньому сміливі і глибокі, в яких йдеться не про са-мопрезентацію, не про представництво, а про прагнення вплинути на власну долю чи долю країни, змінити незмінне, подолати нездоланне, розвинути у собі те, що нібито вже немає часу розвивати.

І такі художні враження залишають свій слід на все життя, зна­ходячи собі місце в авторських історіях про своє майбутнє. Творча подія, пережита у відповідний сензитивний період життя, може стати надзвичайною і впливати на побудову автонаративів більш відчутно, ніж будь-яка реальна подія власного життя.

1. Соціально-психологічна природа особистості

Водночас певні життєві враження інколи не стають елементами набутого досвіду, не засвоюються, „забуваються". Буває, людина дистанціюється від гострих, болючих проблем, відсторонюється від міжособистісних колізій, не робить вчасних висновків з конфліктних ситуацій і багаторазово потрапляє в схожі „халепи", „наступає на ті самі граблі". Психологічній науці треба прояснити, коли і як людський досвід з аморфного перетворюється на осмислений, артикульований, асимільований, а якщо не перетворюється, то в чому причина і як її подолати.

Набутий досвід взагалі ніколи точно, однаково і однозначно не осмислюється і не використовується, тим більше не транслюється іншим. Відповідно до змінюваних контекстів життя, до вікових пері­одів, критичних станів, що їх переживає чи то сама людина, чи сім'я, чи навіть держава, осмислення одного і того ж досвіду відбувається по-різному, відповідно по-різному впливаючи на побудову чергових футуристичних сюжетів.