8

Тема. Процес виховання

План

1. Суть процесу виховання

2. Процес виховання як система.

3. Особливості виховного процесу

Основна література

1. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: навчальний посібник. – К. : Знання, 2008. – С.80-94.

2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка : підручник. – К. : Знання, 2007. – С.204-225.

3. Максимюк С.П. Педагогіка : навчальний посібник. – К. : Кондор, 2005. – С.217-250.

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка : навчальний посібник. – К., 2007. – С.378-410.

5. Педагогіка : навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов. – 4-е вид., випр. і доп. – Вінниця: ДП „Державна картографічна фабрика”, 2007. – С.258-295.

6. Фіцула М.М. Педагогіка : посібник. – 5-е видання, доповнене й перероблене. – К., 2007. – С.218-245.

7. Ягупов В.В.Педагогіка : навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003. – С.422-451.

1. Суть процесу виховання

Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. У романській мові для визначення ви­ховної діяльності використовували слово латинською походження еduсаitоп, У французькій реdаgоgie – еduсаitоп, у польській – еdиkасіа i wусhоwaniа. В англійській мові термін есіисаіюп оз­начає виховання водночас як діяльність і як науку про виховання, хоча в словнику англійської мови є рідко викори­стовуваний термін реdаgоgics.

В українській мові виховання є похідним від слова ховати, вирощувати. В українській народній педа­гогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (хова­ти) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» і часто вико­ристовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчан­ня і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованого людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.

У вітчизняній педагогіці поняття «виховання» відокре­милося від поняття «навчання» у другій половині XVIII століття. В прямому значенні воно використовува­лось у «Статуті народних училищ в Російській імперії» (1786). 1806 року не поняття було включено у словник Російської Академії.

«Виховання» і «навчання» в сучасній педагогічній науш самостійні терміни, тому то розкривають різні сфери педа­гогічної діяльності. «...Методика виховної роботи має свою логіку, порівняно не залежну від логіки роботи освітньої. І те, й інше – методика виховання і методика освіти, – на мою думку, становлять два розділи, більш чи менш са­мостійні розділи педагогічної науки. Зрозуміло, ці розділи повинні бути органічно пов'язані. Зрозуміло, всяка робота в класі є завжди роботою виховною, але зводити виховну ро­боту до освітньої я вважаю неможливим», – писав А.С.Макаренко.

Виховання – це головний компо­нент педагогічного процесу, надзвичайно складне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина Ук­раїни на основі відродження традицій національної свідо­мості й самосвідомості, інтелектуального, професійного, морального, правового, фізичного, екологічного розвитку.

За словами французького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.

На думку французьких письменників Е.Ренана й А. Сент-Екзюпері, питання виховання для сучасних суспільств – це питання життя і смерті, від якого залежить майбутнє, виховання має пріоритет над освітою, створює людину.

В педагогічній науці немає чіткого однозначного визначення категорії „процес виховання” чи „виховний процес”. Вихідними поняттями є „процес” і „виховання”.

Досить повне і обґрунтоване визначення процесу вихо­вання дає С.У. Гончаренко: «Процес виховання – цілісний процес, у якому органічно поєднані змістова і процесуаль­на сторони. Змістова сторона процесу виховання характери­зує сукупність виховних цілей. Процесуальна – характери­зує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя і учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованої на реалізацію виховних цілей І формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів».

На думку Б. А. Битинаса, процес виховання є взаємопов'язаною ланкою виховних ситуацій, що розвивають­ся (виховні справи). Виховна ситуація – це частина вихов­ного процесу, що перебуває між двома корекціями. Як «відрізок» виховного процесу вона містить всі структурні компоненти цілісного процесу. Основа ситуації – це виховна дія, спрямована на вирішення певного виховного завдання.

З такого погляду процес виховання є самороівиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, його взаємодія з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відо­кремлених підходів до розуміння виховання – психо­логічного, соціально-психологічного, соціологічного, тех­нологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.

Сучасну характеристику виховного процесу дає І.П.Підласий: «Процес виховання – це процес формуван­ня, розвитку особистості, який включає як цілеспрямова­ний зовнішній вплив, так і самовиховання особистості».

Отже, процес виховання – це динамічне складне педа­гогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища па розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.