Поняття суспільства. Типи суспільства.
Суспільство існувало в усі епохи, навіть у ту далеку добу, коли не було ні країн, ні держав. Проте стародавній світ не використовував такої абстрактної категорії, як «суспільство»; вона з'явилася лише у XVIII ст. Є різні визначення цього поняття. Тривалий час суспільство практично ототожнювалося з державою. Нині на побутовому рівні під суспільством розуміють сукупність людей, об'єднаних спільною територією та державним устроєм. У соціології термін «суспільство» вживається в більш широкому розумінні. Як стверджувавГ. Зіммель, це визначення набуває наукового сенсу лише тоді, коли його протиставляють арифметичній сумі окремих індивідів.
За Н. Смелзером, суспільство - це об'єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.
Узагальнюючи соціологічні уявлення про суспільство, відомий вітчизняний соціолог Наталія Черниш стверджує, що суспільство є найзагальнішою системою взаємозв'язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.
З наведених визначень випливає, що суспільство складається з великої множини індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками, взаємодіями та відносинами. Але його не можна розглядати як просту суму цих складових. На рівні суспільства індивідуальні дії, зв'язки, відносини утворюють нову системну якість.Системна якість - це особливий якісний стан, коли суспільні взаємодії і відносини набирають надіндивідуального, надособистісного характеру. Інакше кажучи, суспільство - незалежна субстанція, яка стосовно індивіда є первинною.
Суспільство - це відносно стійка система соціальних зв'язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) та існують незалежно від інших груп, тобто не є підгрупами.
Поняття суспільства. Суспільство - це об'єднання людей, яке має такі чотири ознаки:
воно самовідтворюється,
має певну територію,
має спільні елементи, культури,
має систему політичної влади, яка не є підпорядкованою людським об'єднанням, зовнішнім до даного об'єднання.
основними вважає шість типів суспільств:
полюючі та збираючі - що живуть за рахунок диких тварин і рослин;
городницькі і прості - живуть за рахунок рослинництва, але не мають плугів, а знаряддя і зброю мають тільки з дерева і каміння;
городницькі розвинуті - знаряддя і зброя бронзові;
аграрні порості - теж саме, але мають плуги і використовують енергію тварин (биків);
аграрні розвинуті - знаряддя і зброя залізні (сталеві); ще ширше використовується енергія тварин;
індустріальні - використовуються неживі джерела енергії.
На кожному ступені цього еволюційного процесу соціальна структура і культура суспільства ставали складнішими. Причина в тому, що ефективніша технологія виживання дозволяє суспільству виробляти більший обсяг додаткового продукту, а саме - більше їжі та інших товарів, ніж це потрібно, щоб забезпечити виживання їх виробників. В результаті збільшується та частка населення, що звільнюється від виробництва їжі і замість цього виконує в суспільстві інші ролі.
В результаті значно поглиблюється розподіл праці, спеціалізація окремих осіб та груп на певних видах економічної діяльності. В технологічно найпростіших суспільствах фактично все працездатне населення було зайняте у здобутті їжі. У технологічно найразвинутіших суспільствах прогодувати все населення може менш ніж 5% робочої сили. Це дає змогу суспільству розвивати свою соціальну структуру і культуру.
2.Соціальні інститути.
Термін «соціальний інститут» вживається в найрізноманітнішихзначеннях.
Одним із перших розгорнуте визначення соціального інституту давамериканський соціолог і економіст Т. Веблен. Він розглядав еволюціюсуспільства як процес природного добору соціальних інститутів. За своєюприроді вони представляють звичні способи реагування на стимули, якістворюються зовнішніми змінами.
соціальні інститути — це певні форми організації і регулювання суспільного життя (політика, економіка, сім’я, релігія, освіта), що історично склалися і забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, включають сукупність норм, ролей, взірців поведінки, дописів, спеціальних установ, систему контролю. Інституційна діяльність є формою людської діяльності, яка ґрунтується на чітко розробленій системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за її виконанням. Вона здійснюється людьми, об’єднаними в групи, асоціації, де є поділ на статуси і ролі згідно з потребами групи чи суспільства. Таким чином, інститути підтримують соціальну структуру і порядок у суспільстві.
Без соціальних інститутів жодне сучасне суспільство існувати не може. Інститути є символами порядка й оргіназованості в суспільстві.
Кожен соціальний інститут має спільні з іншими інститутами ознаки: настанови і взірці поведінки, культурні символи й утилітарні риси, кодекс усний і письмовий, ідеологію
Так, наприклад, інституту родини притаманні такі настанови і взірці поведінки, як прихильність, лояльність, відповідальність, повага; держави — законопослух, лояльність, субординація; освіти — прагнення до знань; бізнесу — підприємливість, економічність, прибутковість; релігії — поклоніння, лояльність, ушанування.
Сім’я має такі символічні ознаки: культурні — шлюбна обручка, весільний ритуал; утилітарні — будинок, квартира, меблі; кодекс — сімейні заборони і дозволи; ідеологія — романтичне кохання, соціально-психологічна сумісність, індивідуалізм тощо.
Крім спільних ознак інститути мають і специфічні, які залежать від потреб, що їх вони задовольняють. Деякі інститути не мають повного набору ознак. Це свідчить про те, що вони недосконалі, не розвинулися або занепали. Якщо ж таких інститутів більшість, то це означає, що суспільство, в котрому вони функціонують, перебуває в глибокій кризі чи на початковій стадії розвитку.
Соціальні інститути як підсистема соціального цілого, діяльність котрої зв’язана з реалізацією життєво важливих потреб загальної системи, є основою всього соціального життя й забезпечує життєдіяльність людей через виконання певних функцій.
Можна вважати, що основною функцією кожного інституту є задоволення суспільних потреб. Проте для здійснення цієї функції інститут має виконувати низку явних функцій, що забезпечують спільну діяльність людей, які намагаються задовольнити власні потреби; це — регулятивна, інтегративна, транслююча та комунікативна функції.
Регулятивна функція проявляється в тім, що функціонування соціальних інститутів забезпечує закріплення та відтворення суспільних відносин, створюючи певні шаблони поведінки. Уся життєдіяльність кожної людини відбувається через її участь у функціонуванні різних інститутів.
Інтегративна функція полягає в забезпеченні згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів суспільства, що відбувається під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і системи ролей. Інтеграція людей в інститути передбачає консолідацію чи об’єднання зусиль, мобілізацію кожним членом групи своїх ресурсів для досягнення спільної мети і узгодження особистих цілей із цілями інших членів групи.
Транслююча функція полягає в передаванні соціального досвіду новачкам соціальних інститутів. Це допомагає їм адаптуватися до цінностей, норм, ролей інституту і забезпечує нормальне його функціонування. Так, виховання дітей у сім’ї спрямоване на додержання сімейних традицій; церква залучає якомога більше людей до відповідної віри; державні установи орієнтують громадян на дотримання норм закону.
Комунікативна функція полягає в розповсюдженні інформації як у самому інституті з метою управління його діяльністю, так і в його взаємодії з іншими інститутами.
Окрім явних функцій, що розкриваються як визнана частина цілей соціальних інститутів, вирізняють ще й латентні функції, котрі здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.
Явні функції є необхідними і очікуваними. Вони формуються й декларуються в кодексах і закріплені в системі ролей та статусів. Коли інститут не може впоратися з виконанням своїх явних функцій, вони можуть бути передані іншим інститутам.
Поруч з прямими результатами дії соціальних інститутів існують такі, що не передбачаються заздалегідь і не є безпосередніми цілями цих інститутів. Наприклад, церква має на меті поширення віри з допомогою повчання і переконування. Проте незалежно від її мети з’являються фанатики, які починають гоніння на іновірців, і замість єднання починається розбрат. Отже, лише розуміння латентних функцій інститутів дає можливість уявити справжню картину соціального життя.
3.Види соціальних організацій.
Соціальна організація - це велика асоціація людей, що діють на підставі неособистої зв`язків, створена для досягнення специфічних цілей.
Соціальні організації, здебільшого, спроектовані - засновані з певними цілями, і розташовуються в будівлях або на фізичних просторах, спеціально сконструйованих, щоб допомогти в досягненні цих цілей.
У доіндустріальному світі більшість потреб людини - добування їжі, виховання дітей, робота і дозвілля - задовольнялися в сім`ях, в середовищі близьких родичів і сусідів.
У сучасних суспільствах усі ми набагато більш взаємозалежними, ніж будь-коли раніше. Багато наших потреби задовольняються тими людьми, яких ми ніколи не зустрінемо в житті. У цих обставинах потрібно величезна робота з координації діяльності і ресурсів, яку і виконують соціальні організації.
Соціальна організація - велика, формальна вторинна соціальна група, яка характеризується:
певної соціальної структурою,
колективної тотожністю (ідентичністю),
має точний список членів,
програму діяльності і
процедуру переміщення (або заміщення) членів.
1. Соціальна структура - сукупність людей, що мають подібні риси, і відносин, що виникають між ними в ході взаємодії. Включеність індивідів у соціальну структуру припускає, що вони мають як мінімум одну спільну рису (властивість) і пов`язані не інакше, як за допомогою взаємодії.
Соціальна структура організації розкривається через взаємодію формальної і неформальної структур. Поняття формальної і неформальної організації ввів у світову соціологію американський соціолог Елтон Мейо (1880-1949), який проводив в 20-30-і роки знамениті Хоторнскіе експерименти. У ході експериментів він виявив, що в будь-якій компанії або на заводі крім офіційних службових відносин (формальна організація) у людей обов`язково виникають неофіційні, дружні відносини (неформальна організація).
У формальній організації є:
1) єдина мета (виробництво продукції або надання послуг);
2) система влади, або управління, яке вимагає підпорядкування нижчестоящих вищестоящим;
3) розподіл функцій (повноважень і обов`язків) між групами працівників, постійно між собою взаємодіють.
Неформальна організація являє собою сукупність індивідів, малих груп і взаємовідносин між ними. Ненавидячи одних і дружньо ставлячись до інших, люди на роботі формують малі групи, гуртки, компанії, які борються між собою або співпрацюють. Так виникає нова структура - неформальна організація.
Неформальна структура може відповідати формальної, а може не відповідати або навіть суперечити їй.
При неузгодженість офіційної та неофіційної структур соціальна група виявляється роз`єднаної, і ефективність вирішення поставлених перед нею завдань істотно знижується.
Неформальні групи формуються в сфері неофіційного спілкування, міжособистісних контактів на основі спільних інтересів, поглядів, переконань, в них складаються стосунки взаємної симпатії, особистої прихильності, дружби, жорстка стратифікація відсутня, а відмінності в положенні членів якщо й існують, то в основному визначаються особистісними якостями індивідів.
На зовнішню загрозу організація відповідає посиленням внутрішньої згуртованості. Найбільш повний збіг формальних і неформальних структур притаманне колективу - вищої формі групової організації.
Колектив - це організована група, до якої члени об`єднані спільними цінностями, цілями і завданнями діяльності, значущими для групи в цілому і для кожного її члена окремо, де міжособистісні відносини опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності.
Другим найважливішим ознакою колективу, що характеризує взаємини його членів, є опосередкування міжособистісних відносин змістом суспільно корисної та особистісно значущої спільної діяльності. Колектив є єдиним цілим, якісно не зводиться до суми вхідних у нього індивідів. Ця єдність характеризується такою властивістю, як згуртованість.
Соціальні організації поділяють на небюрократіческіе та бюрократичні.
Небюрократіческімі соціальними організаціями є, наприклад, давно існуючі добровільні об`єднання, благодійні організації та організації взаємодопомоги.
Найпростішим видом небюрократіческіх неформальних організацій є добровільні асоціації.
Їм властиві три основні риси:
вона утворена для захисту спільних інтересів її членів;
2) членство є добровільним - воно не передбачає пред`явлення вимог до певних людей і його не присвоюють від народження; лідери надають порівняно невеликий вплив на членів добровільної асоціації, які мають можливість вийти з організації , якщо їх не влаштовує діяльність лідерів;
3) організація цього типу не пов`язана з місцевими або державними органами.