Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Соціальна структура суспільства.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
17.11.2018
Размер:
54.47 Кб
Скачать

Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов'язків, привілеїв та престижу.

У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (толерантне) і стримуються треті.

Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і залежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінностей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню - представники переважно фізичної малокваліфікованої праці

Соціальна стратифікація - це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як:

■ позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; (прибуток - сума грошових надходжень особи);

■ статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж - повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять);

■ влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада - здатність нав'язувати свою волю всупереч бажанням інших).

Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм виступатиме освіта.

Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання.

Соціолог Л. Уорнер запропонував інші критерії-параметри стратифікації:

■ дохід;

■ професійний престиж;

■ освіта;

■ етноналежність.

Б. Барбер (США) виділив 6 позицій стратифікації:

■ престиж, професія, влада, могутність;

■ дохід та багатство;

■ освіта та знання;

■ релігійна чистота;

■ стан родини;

■ етноналежність.

Перелічимо деякі диференційовані або стратифіковані рівні, або типові групування важливих ознак, а також стратифіковані прошарки, які виділяються на основі цих ознак:

- ознаки, які пов'язані з економічним станом людей (наявність приватної власності, види та розмір доходів, рівень матеріального благоустрою); відповідно виділяються прошарки: багаті, середньозабезпечені, бідні; високо - низькооплачувані;

- ознаки, пов'язані із розподілом праці, тобто вид та характер праці, ієрархія професійних статусів, рівнів кваліфікації, професійної освіти і т. д.; відповідно виділяються прошарки: робітники тяжкої промисловості, сфери обслуговування, розумової праці;

– ознаки, пов'язані з обсягом власних повноважень - рядові працівники державних підприємств, менеджери на малих приватних підприємствах, керівники вищого державного апарату управління;

– ознаки, пов'язані із соціальним престижем, авторитетом, різним впливом – неформальні лідери, елітні групи, діячі культури.

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об'єктивними показниками, про які мова ще йтиме, а і суб'єктивними - відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соціального відтворення.

Взаємозалежність формування страт (прошарків) і позицій у системі матеріального достатку, владних повноважень, стилю життя, отриманої освіти можна виразити схематично (див. рис. 2).

Вертикальні осі представляють висхідний рівень досягнень у основних стратифікаційних позиціях-вимірах: дохід, влада, престиж, освіта. Індивіди, які займають однакові позиції з усіх основних вимірів стратифікації і саме складають єдину страту.

На рис. 2 їх показано умовно три (А, Б, В - елітні прошарки, прошарки середнього класу та нижчого).

Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій із позиційних шкал (див. рис. З, с. 102). Відзначивши на кожній осі рівень з основних стратифікаційних вимірів і з'єднавши їх, отримаємо так званий стратифікаційний профіль статус-індивіда.

На нашому прикладі показані в порівнянні стратифікаційні профілі класичного бізнесмена, професора, артиста, міліціонера, колгоспника.

А - вищий, елітний прошарок (фінансова, політична, культурна еліта...).

Б - середній клас (інтелігенція, нова буржуазія, високооплачувані працівники...).

В - "нижчий" клас (робітники, с/г працівники, безробітні...).

Так, багатство створює добрі передумови і для отримання влади в різних сферах. Найперше, це стосується економіки.

Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Отже, представники вищого класу посідають привілейовані місця, володіють найпрестижнішими професіями, мають великий рівень освіти і великий обсяг влади. Вищий клас досить неоднорідний. Деякою мірою до нього належить і "середній клас".

Поняття "середній клас" виникло в Англії наприкінці XVIII ст. - для означення особливої групи власників і підприємств, які "зверху" протистояли великим землевласникам, а "знизу" - сільській та міській бідноті.

Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу (які мають близько 60% населення, а за даними соціологічних обстежень, в Україні їх - 9%).

Соціальна нерівність передбачає неоднаковий доступ до соціальних благ. Так, от "середній клас" користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу заінтересовані і в "правих" і в "лівих" радикальних змінах, в таких, які б забезпечували ефективне (оптимальне) функціонування суспільства. Воно ж і зацікавлено в тих, хто незалежний економічно, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки цінує, але високо винагороджує. Ось чому середній клас є необхідним фактором суспільства. Там, де середнього класу немає, - суспільство не сформоване, воно не стійке.

Нижчий або робітничий клас також поділяється на різні прошарки:

- робітнича аристократія,

- низькооплачувані некваліфіковані робітники.

Але результати теоретичних досліджень показали, що доцільно всередині кожного великого фундаментального) класу виділити ще й проміжні класи. При цьому стратифікаційна структура набуде такого вигляду (модель У. Уотсона):

Слід зазначити, що ця модель далеко неадекватна нашому суспільству і ряду суспільств Східної Європи, ОСКІЛЬКИ у ході історичних процесів тут соціальна структура складалася іншим чином. Щоправда, досвід останнього десятиріччя свідчить про трансформацію соціальної структури українського суспільства в типову західну модель.

У роки перебудови наші співвітчизники професори Т. Заславська і Т. Ривкіна на основі соціальних досліджень встановили і виділили такі основні соціальні групи радянського суспільства того періоду:

Радянське суспільство ніколи не було соціально однорідним, у ньому завжди існувала соціальна стратифікація, яка представляла собою ієрархічно впорядковувану нерівність. Соціальні групи ранжирувалися подібно до пірамідальної форми, в котрій прошарки розрізнялися обсягом влади, престижу та багатства.

Окремим феноменом можна визначити виникнення та розквіт специфічної страти для соціалістичних та постсоціалістичних суспільств - номенклатури. Це, свого роду, система керівних посад, заміщення яких створює вищестоящий орган. Свого часу у колишньому СРСР загальна чисельність членів номенклатурного прошарку становила до 3 млн чол. (1,5% населення країни). Номенклатура це по суті ієрархічна структура вищого керівництва країни і представляє пануючий та експлуататорський клас. Окрім помірного розквіту в нас у сучасних умовах, цей вид прошарку найбільш розвинувся у сучасних постсоціалістичних та просоціалістичних країнах Азії (Узбекистані, Туркменії, КНДР).

Крім основних диференційних ознак (диференціації окремих професій згідно з рівнем кваліфікації, ієрархія професій, службових посад, соціальних позицій осіб, соціальних верств на основі привілею, способу, стилю життя та комбінованих критеріїв (рівень освіти, розмір заробітку, участь в управлінні), існують ще і допоміжні диференціюючі ознаки, до яких віднесені:

■ статево-вікові, психо-фізіологічні характеристики, етнонаціональні якості, релігійна належність, культурно-світоглядні позиції, місце проживання. Поряд із названими ознаками, існує ряд особливих якостей, завдяки яким формуються групи із специфічним статусним значенням;

■ ознаки маргінального становища в суспільстві виділяють безробітних, пенсіонерів, інвалідів, осіб без місця проживання та роду занять;

■ ознаки протиправної поведінки визначають контингент осіб кримінального світу, контингент виправно-трудових заходів.

Поглиблене дослідження стратифікації, переконує, що виділяти страту (групу) за одним критерієм - це значить надто спрощувати соціальну картину, особливо щодо сучасного суспільства, в якому процеси стратифікації виступають як виключно багатомірне явище, яке "реєструє", "оцінює", "розміщує" людей, групи у широкому діапазоні певної шкали статусів, ролей, позицій. Люди, залежно від їх можливостей, здатностей, ролей, значимості, виду діяльності - "упорядковуються" "вище" або "нижче" щодо один до одного, а права, привілеї, нагороди, обов'язки "вмонтовуються" в той чи інший статус. Водночас в індивідуальному чи в груповому статусному положенні - перетинаються і формують комбінацію основних ознак. Так, про соціальний статус громадянина американського суспільства свідчать три взаємопов'язані характеристики – професія, дохід, рівень освіти; громадянина англійського – "лордство" чи фамільна знать, місце набуття освіти, рід діяльності. Але дане поєднання ознак не однаково характерне для різних, професійних сфер, типів поселень, національно-етнічних груп. Наприклад, у сфері політичного життя до цих показників може бути доданий показник престижу, рівень власних повноважень; у сфері професійного мистецтва – художньо-творча обдарованість, талант, авторитет серед знатоків та публіки, тоді, як освіта може не набувати вирішального значення. При цілісному аналізі стратифікації, із врахуванням способу життя, загалом у нашому суспільстві на перший план виходять такі компоненти, як; професія, рівень доходів, влади, район місця проживання і тип житла.

Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті чи інші критерії поділу суспільства на багатих та бідних, інші прошарки, групи, служить методологічною основою для формування теорій соціальної мобільності (руху), бо процеси виникнення та формування прошарків у довготривалій перспективі виконують функції щодо організації та перерозподілу соціокультурних ресурсів суспільства. Відбувається постійна циркуляція в суспільстві.

2. Соціальна група та її характеристика

Незважаючи на те, що поняття група є одним з найважливіших у соціології, вчені до сьогодні не можуть прийти до єдиного визначення групи. І основна причина у тому, що сучасне суспільство постійно видозмінюється, перебуває у динаміці, утворюючи велику кількість усуспільнень, співтовариств. У зв'язку з функціонуванням у різних ситуаціях, вони набувають різного змісту і їм надається різноманітне значення. Англійський мислитель-філософ Т. Гоббс у XVII ст. вперше науково обґрунтував сутність групи, визначивши її як певну кількість людей, об'єднаних спільними інтересами.

Соціальною групою будемо називати відносно сталі спільності людей (певна кількість, але не менше трьох), які мають спільні природні та соціальні ознаки, об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами, традиціями, пов'язані системою відносин, що регулюють соціальні інститути. Спільності, які не володіють внутрішньою організацією, не є групами. Це - більш складний різновид спільностей, де індивіди взаємодіють між собою певним чином, усвідомлюють свою належність до даної групи і прийняті іншими членами групи (згідно з визначенням американського соціолога Р. Мертона). Таким чином, є три риси, притаманні групі: взаємодія, членство і єдність. Отже, група має: внутрішню організацію (тобто інститут), форми контролю, взірці діяльності.

Будь-яка група має свої цінності, центри об'єднання, символи, необхідні для розвитку, злиття, спільності, незалежності (відчуття "ми", своя ідеологія, історія). Соціальні групи формуються на основі певних об'єктивних обставин, а належність до групи пов'язана з об'єктивними потребами кожного індивіда.

Якщо (для унаочнення) різновидність усуспільнень помістити на осі за соціальною значимістю внутрішніх зв'язків, тривалістю та інтенсивністю їх дії та їх насиченістю, то їхня структурна послідовність матиме такий вигляд:

Соціальні групи, на відміну від масових спільностей, характеризуються:

■ стійкою взаємодією, котра сприяє стабільності існування;

■ відносно високим ступенем єдності;

■ однорідністю складу;

■ входженням у більш широкі спільності як структурні одиниці.

Основний елемент групи - це її члени, люди. Але слід сказати, що особа, яка входить у групу, розглядається з точки зору певної соціальної ролі, яку вона тут відіграє.

Кожна група тією чи іншою мірою визначає: фізичний взірець (зовнішній вигляд) (армія, міліція, учні, медики), духовний (комплекс моральних рис, що характеризує належність до групи), функції, які мусить виконувати член групи).

Наступний складовий елемент групи центри і об'єднання. Це - всі цінності, предмети, символи, які характеризують групу (тобто ідентифікують), становлять її матеріальну та ідейну основу, її існування. Це також і органи управління групою, лідери. Центри забезпечують механізм зміцнення і функціонування групи.

Завдання групи – це третій компонент (з якою метою утворена група, які її завдання, функції). Звідси випливають і засоби здійснення, функції, методи. Завдання групи - це смисл її існування в очах інших груп те, що різнить від інших груп. Звідси випливає традиція групи, її історія. Це і фактор виховання, і згуртованості, моралі, стійкості групи. Всі ці складові елементи групи можна класифікувати так:

■ члени групи;

■ їх риси, принципи;

■ завдання групи, засоби їх здійснення, психосоціальні механізми для реалізації цих завдань;

■ фактори, які підтримують внутрішню згуртованість (інститути, система соціального контролю, взірці взаємоповедінки, норм);

■ інститути та засоби регулювання зовнішньої діяльності (контакти та відносини з іншими групами).

Як вже зазначалося, для виникнення групи необхідна внутрішня її організація, мета, зразки діяльності, певні форми соціального контролю. Залежно від цілей та завдань організація групи може мати формальний або неформальний характер.

Формальною (офіційною) групою називають об'єднання людей, існування та діяльність яких юридично закріплена в нормах, правилах, законах тощо. Члени такої групи націлені на виконання певного виду діяльності і перебувають у ієрархічній структурі підпорядкування (виробничий колектив, студентська група, військовий підрозділ тощо).

Неформальна група складається стихійно, її діяльність не підкріплена законодавчою базою (юридичними нормами, циркулярами). Такі групи утворюються на основі спільних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі структури (компанії друзів, касти, клани, злочинні групи, тимчасові ситуативні групи). Поведінка членів таких груп регламентується особливими, "неписаними" правилами, і відносини між ними мають тісний, залежний характер.

У соціологічній літературі існує багато класифікацій груп, але основні з них (зокрема, за матеріалами американського соціолога Юбенка) будується за ознаками, точніше, на основі:

■ етнічної або расової належності;

■ рівня культурного розвитку;

■ завдань та функцій;

■ основних типів контактів між членами групи;

■ видів зв'язку;

■ інших принципів.

Коли ми говоримо про глобальне суспільство, здійснюємо його порівняльний аналіз, вивчаємо соціальну структуру, взаємодії великих соціальних груп, то характеризуємо макросвіт соціології. Але коли ми аналізуємо міжособистісні стосунки, вивчаємо найближче соціальне оточення людини, то поринаємо в мікрорівень соціології. Виходячи із цього критерію, тобто - від кількості членів і умов внутрішньогрупової взаємодії, соціальні групи, які ідентифікуються як макро- чи мікросередовище, поділяються на малі та великі. Іноді виділяють ще середні групи.

Малі - це, як правило, нечисленні (2 - 15-20 чол.), і особи в них пов'язані дружніми, особистими контактами (стійке особистісне спілкування), об'єднані спільною діяльністю, і відносини регулюються неформальними інститутами. Прикладом можуть служити: сім'я, спортивна команда, шкільний клас, виробнича бригада. Різновидом малих груп є первинні та вторинні. Ознаками перших є безпосередній інтимний міжособистісний контакт членів, що характеризується високим рівнем емоційності. Саме в них людина отримує перший досвід суспільного життя (сім'я, клас, студентська група, група товаришів, спорткоманда). Вторинні характеризуються незначними емоційними відносинами. їх взаємодія підкорена лише єдиній меті. Найчастіше, ознаками малої групи є:

■ обмежене число членів;

■ стабільність складу;

■ внутрішня структура;

■ належність (членство) до групи;

■ інтенсивність та стійкість внутрішніх взаємодій.

Описуючи великі групи, ми, як правило, уявляємо масові об'єднання. Це - сталі сукупності значної кількості людей, які діють разом у соціально значимих ситуаціях і функціонують у масштабах країни або об'єднань (класи, соціальні верстви, професійні групи, етнічні спільності: нації, народність; демографічні об'єднання: молодь, пенсіонери). Іноді поняття соціальна група, соціальна множина, соціальне коло ототожнюються.

Представники соціальних груп середніх масштабів утворюють сталі спільності людей, що діють в одній організації, підприємстві, установі або проживають на одній досить немалій, але обмеженій території (селище, місто, район).

Мала група набуває безлічі форм. Але найбільш простими є діада (пара) і тріада.

Пара, або двійка (діада) - найелементарніша спільність, це - форма спільного життя чи діяльності з найменшим числом елементів. Відносини, контакти між двома партнерами – найбільш елементарний, поширений компонент суспільного життя і береться за основу в багатьох відносинах. При цьому найбільш виразно знаходить свою сутність закон міжособистісних стосунків – еквівалентність обміну та взаємини. Діада - це свого роду царство суб'єктивних пристрастей, де соціальні засади тільки ще зароджуються. Соціальні зв'язки в діаді поділяються на кілька типів:

■ статеві зв'язки (шлюбні, позашлюбні, дошлюбні, гомосексуальні);

■ відносини між рідними (батько - син, брат - брат, дорослий - дитина);

■ пари друзів;

■ пари, пов'язані відносинами керівництва;

■ відносини допомоги;

■ відносини виховання;

■ відносини перехідних обставин.

Це стійкі зв'язки, які виникають на основі особистісних контактів або речових. Але, як правило, особисті риси відіграють вирішальну роль (розвиток почуття інтимності, його друзі - мої друзі)

Наступним за складністю елементом соціальної системи є тріада. Її також, як і діаду, можна назвати молекулою соціальної групи, але, на відміну від пари, тріада задає більш складні властивості та ознаки соціальної групи, на основі яких справді зароджуються соціальні відносини, соціальні засади. Саме в тріаді закладається феномен більшості (2 проти І). Думка більшості із максимальною вірогідністю сприймається як достовірне, а в діаді вона може вважатися однаковою мірою хибною та істинною. І хоч вона формується із двох людей, справа не в кількісній а в якісній стороні. Тріада і більш стабільна, в ній менше інтимності, але краще розвинутий поділ функцій, праці. А це, в свою чергу, сприяє більшій незалежності індивідів: всі мають можливість помінятися ролями і не бути монополістами у взаємовідносинах. Саме з тріади з'являється альтернатива у взаємовідносинах

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.