4 Розділ. Соціально-психологічні виміри ставлення особистості до себе

Людина - це не що інше як еволюція, що усвідомила саму себе.

О. Хакслі

Попередній огляд змісту розділу

Прочитавши цей розділ, Ви зможете:

• розглянути ставлення до себе як опосередкування ставлення до часу і простору свого життя;

• визначитися з поняттям самосвідомості та ітроспекцією як ме­тодом її дослідження;

• окреслити рівні самосвідомості;

• проаналізувати рефлексивну активність особистості;

• уявити соціально-психологічну природу самооцінювання;

• з 'ясувати параметри самооцінки та її статево-вікову динаміку;

• вияснити, що таке образ "Я" і на що він впливає;

• зрозуміти особливості ідентичності та процесу самоідентифіка-ції;

• дослідити, з чого складається та як формується "Я"-концепція.

4.1 Ставлення до себе як опосередкування ставлення до часу і простору свого життя

Людина, яка не оцінює себе позитивно, не може бути доброзич­ливою до інших. У ставленні до себе, самоприйнятті інтегруються ставлення до власної самореалізованості на кожному етапі життя (психологічний час) та ставлення до значущого оточення (психологіч­ний простір). Якщо самоприйняття нестійке, ставлення до власного життя також буде коливатися, оцінка самореалізованості буде радше негативною, ніж позитивною. Відповідальність за те, що у власному житті чомусь не склалося, перекладатиметься назовні.

Сучасна психологія особистості

Розвиваючи діяльнісний підхід до формування самосвідомості, В.В. Столін простежує процес формування певного ставлення до себе. Завдяки особистісному смислу „Я", що є похідним від діяль­ності, людина спирається на ті свої властивості, які необхідні для досягнення її цілей. У смислі сконцентровано взаємовідносини між діями, зовнішніми обставинами, особистісними рисами та мотивами діяльності, що породжує врешті-решт ставлення до себе. Так у різних видах діяльності складається інтегральне ставлення як найбільш зна­чущий особистісний смисл. У свідомості це ставлення семантично оформлюється, раціоналізується та переживається. Відповідно, його структура складається з когнітивного та емоційного компонентів.

У позитивному ставленні до себе, безоцінному самоприйнятті від­творюється висока оцінка своїх домагань і можливостей їх реалізації, уважність до оточуючих, вміння рахуватися з їхніми потребами та бажаннями. У ставленні до самого себе можна "прочитати", чим для людини є її власне життя, якою мірою вона відчуває себе автором, режисером, творцем свого всесвіту.

Процес виникнення ускладнень, вікових трансформацій ставлення до себе простежується у межах концепції життєвого світу особис­тості. Там, де можливий зворотний плин часу, повернення у мину­ле, стрибки у майбутнє, наприклад, у грі, казці, фантазіях, маленька дитина починає формувати зародки ставлення до себе. Цьому сприяє особливий двополюсний психологічний простір, в якому є хороші і погані персонажі, де лиходіїв вчасно карають, а добро обов'язково торжествує. Так в ігровій дійсності долається абсолютна залежність від зовнішніх обставин, з'являються паралельні світи, інші сценарії розгортання подій. Поступово зовнішній світ, який був спочатку ма­лознайомим, починає обживатися, наповнюватися і структуруватися індивідуальними очікуваннями, бажаннями, потребами. Такі проекції назовні своїх уподобань сприяють ускладненню первинного ставлен­ня до себе.

Поступово для дитини виникає повсякденність, поряд з якою про­довжують існувати загадкові й чудесні світи. Але характерна для мі­фологічного, казкового світосприймання плутанина реальності і фан­тазії потрохи розплутується. На цьому ранньому етапі світоутворення формується таке ставлення до себе, яке переживається як ставлення до дівчинки або хлопчика. Психологічна стать стає першою категорі­єю, через яку дитина усвідомлює власне "Я".

4. Соціально-психологічні виміри ставлення особистості до себе Прагнучи незалежності і самостійності, дошкільник навчається відмовляти, говорити "ні". Час його життя перестає бути суто ситуа­тивним, персоніфікуючись, запам'ятовуючись, змінюючись у напрям­ку часу автобіографічного, хоча циклічність світосприймання все ще залишається. Психологічний простір стає виразно егоцентричним, обертаючись навколо єдиного центру - власного "Я". Формуються досить диференційовані ставлення до інших людей, близьких і не ду­же, приємних і неприємних, своїх і чужих.

Після кризи семи років ставлення до себе ускладнюється і стає ставленням і до статі, і до віку. З'являється потреба шукати згоди із ровесниками, з оточенням, "бути як усі", що стимулює порівняння, зіставлення себе з іншими. Психологічний простір стає багатовимір-нішим, утрачаючи виражену егоцентричність. Векторність, лінійність часу стає виразнішою, адже дитина вже усвідомила власну скінчен-ність та смертність своїх близьких.

Ставлення до себе після кризи підліткового віку ще більше усклад­нюється, доповнюючись крім ставлення до статі і віку ще й ставлен­ням до своєї своєрідності, унікальності. Домінуючою у підлітковому та юнацькому віці стає потреба виділятися, виокремлюватися, випа­дати із контексту, "бути не таким як усі". Так розвивається інтерес до власного внутрішнього життя, до можливостей все нових і нових самопроявів, до морального експериментаторства. Всі колишні сим­патії, взаємини, норми, цінності починають розхитуватися, перевіря­тися на міцність.

Психологічний простір звужується, на новому рівні центрується, набуваючи більшої однорідності. Центр власного простору знову змі­щується до суб'єктивного полюсу. Тепер це пов'язане з дослідженням власних глибин, внутрішніх реальностей, які юнак відкриває у собі. Час життя чимдалі більше спрямовується у майбутнє; минуле і тепе­рішнє переживаються як різні темпоральні іпостасі того, що ще по­переду. Першочергового значення набувають мрії, ідеалізації, пошук Кохання, в якому можна буде вийти за межі побутового, кінцевого, тимчасово обумовленого у світ абсолютний, нескінченний, трансцен­дентний.

Ставлення до себе після кризи 23 років дістає нову якість, стаючи ставленням до себе як до партнера по спілкуванню, людини рольової, взаємодіючої. Як правило, молода людина зустрічає коханого, ство­рює сім'ю, опановує професію, знаходить друзів і однодумців. Вона усвідомлює себе не як окрему, своєрідну індивідуальність, а як члена

Сучасна психологія особистості

групи, комунікатора, того, хто розуміє іншого, співробітничає із ним, допомагає.

Життєвий світ на цьому етапі знов зіставляється із світами інших у пошуках спільних рис. Це світи коханої людини, найближчих друзів, товаришів по професійній справі. Близькі психологічні простори по­чинають інтегруватися, збагачуватися. "Кордони" для "своїх" стають більш відкритими, прозорими, адже молодість є саме тим віком, коли людина багатьох впускає у свій всесвіт. Психологічний час дедалі більше опановується завдяки мріям, надіям, бажанням, планам, про­грамам, намірам.

Нова сходинка життя пов'язана з черговим аспектом ставлення до себе - як до людини діяльної, перетворюючої. Це ставлення ви­никає як новоутворення після кризи тридцяти років, коли молодіжні максималістські "плани на все життя" коригуються, наполеонівські прожекти змінюються на більш реальні життєві наміри. Після досвіду перших невдач, розчарувань, помилок людина глибше розуміє власну індивідуальність не лише у її ідеально-парадному вигляді, а й у ви­гляді буденному. Увага до себе на цьому етапі життя стає увагою до власних обмежень, природних і набутих, про які треба знати, з якими необхідно рахуватися.

Психологічний простір набуває нових характеристик: центрація навколо "я-буденного", "я-реального" не виключає уваги до найближ­чого і віддаленого оточення. Зріла людина, визнаючи в іншій непо­вторну цінність, може з нею продуктивно взаємодіяти. Психологічний час все більше зосереджений на теперішньому, для зрілої людини важливо проявлятися, реалізовуватися саме тепер, у сьогоденні, а не у далекому майбутньому.

Новоутворенням кризи середини життя є поява стійкого творчого ставлення до себе і світу. Ставлення до себе стає ставленням до авто­ра, режисера, творця свого життя. Людина вже навчається цінувати набутий досвід, має мужність для тверезої оцінки своїх досягнень, вона готова до максимальних вимог з боку соціуму. її здатність приймати конструктивні рішення спирається на самоповагу, тверді знання про свої можливості, впевненість у своїх силах, життєстій­кість. Психологічний час відчутно прискорюється і звужується, адже майбутнє вже не має безмежних можливостей. Психологічний про­стір переструктуровується відповідно до зрілих турбот про збережен­ня близьких стосунків з рідними, колегами, учнями, друзями.

4. Соціально-психологічні виміри ставлення особистості до себе

В індивідуальної історії етап пізньої зрілості виражений у появі нового аспекту ставлення до себе - ставлення до власної скінченнос-ті, смертності. Людина відчуває, як час виривається з-під контролю, швидко минає. Нову траєкторію життя обрати вже важко. Необхідно впорядкувати, прийняти минуле таким, яким воно було, з усіма його успіхами і невдачами, слушними і хибними рішеннями. Хочеться за­вершити головні задуми, виконати своє життєве призначення. Той, хто дописує свою життєву історію у позитивному ключі, набуває мудрості і можливостей для подальшого особистісного зростання. Паспортний вік капітулює перед нереалізованими планами, творчими задумами. Настає час відвойовування себе для себе самого.

Ставлення людини до себе, світу і людства і є її ставленням до власного життя і смерті. Психологічний час і простір у життєвій сві-топобудові мірою проходження вікових етапів поступово стають ізо­морфними, тобто ставлення до оточуючих практично ідентифікується із ставленням до часу життя, оцінкою самореалізованості.