1.6. Шлях життя

Життєвий шлях традиційно розглядається як історія формування та життєдіяльності особистості, життя у його подієвому наповненні, усвідомлений, пережитий, структурований час життя, який постійно переосмислюється. Завдяки головній життєвій дорозі, яку людина знаходить, змінює і долає, вона встигає чи не встигає стати зрілою особистістю.

Життєвий шлях, безумовно, включає у себе соціально-історичний контекст, в якому розвивається певна особистість. Взаємодія особис-тісних чинників з несприятливими соціальними умовами аналізуєть­ся у теорії життєвого шляху Дж.Елдера. Людське життя поступово

1. Соціально-психологічна природа особистості упорядковується мірою того, як людина все більш активно вступає у взаємодію з суспільством. Історичні сили керують сім'єю, школою, працею, що, у свою чергу, впливає на поведінку людини та вибір нею траєкторії свого життєвого шляху. Отже, людина лише частково ство­рює своє життя, і перебільшувати її роль не варто, оскільки завжди існують відчутні соціальні обмеження, які вона не в змозі подолати.

Так, дослідження свідчать про дуже специфічний навчальний, про­фесійний та соціальний досвід колишніх дітей, що виросли в умовах Великої депресії. Для сучасної України, що багато років переживає складні часи, ці дослідження мають особливу цінність, адже дослід­ження життєвого шляху і прогнозування майбутньої ефективності молоді неможливе поза історико-культурним та економічним кон­текстом. Відомо, що економічні проблеми порушують психологічне благополуччя батьків, що, у свою чергу, провокує подружні конфлікти та меншу увагу до виховання дітей. Брак емоційної стабільності в дитинстві призводить до погіршення адаптації на подальших вікових етапах.

Протилежним прикладом є позитивний вплив високого соціально-економічного статусу батьків на успішний життєвий шлях їхніх дітей. Такі батьки впевнені у власній ефективності і мають високі домаган­ня щодо ефективності своїх дітей. Подібні сімейні умови відчутно впливають на уявлення дітей про власні можливості та на постановку ними перспективних життєвих цілей.

Водночас від самої людини також залежить, якою мірою зовнішні зміни вплинуть на її сьогодення та майбутнє: чи стануть вони поштов­хом для подальшого розвитку, чи призведуть до негативної динаміки. Дослідження, присвячені проблемі безробіття як критичного періоду в житті людини, свідчать, що раптовий вихід з ринку праці провокує погіршення фізичного та психічного здоров'я. Водночас навіть у таких несприятливих умовах деякі люди проявляють велику цілеспрямова­ність і наполегливість, розвиваючи у себе здатність долати перешкоди.

Навряд чи доцільно розглядати життєвий шлях тільки як траєкто­рію окремого індивідуального життя. Створення наративу про свій життєвий шлях є створенням відкритого тексту, що взаємодіє з усім соціокультурним полем, в якому живе особистість: політико-еконо-мічною ситуацією, комунікативним простором, масовою культурою і справжнім мистецтвом, повсякденною філософією, релігією тощо. Так індивідуальний текст про своє минуле, теперішнє і майбутнє, сти­хійно контекстуалізуючись, набуває численні смислові валентності,

Сучасна психологія особистості

стаючи часткою тендерного, сімейного, національного наративу, сві­доцтвом певного покоління, а інколи і документом епохи.

Розвиваючись, людина пише свою історію, змінює довкілля, об'єктивується у продуктах матеріальної і духовної культури. Не ли­ше історичний діяч, але й пересічна людина, обиватель, будуючи свій життєвий світ, накладає на сучасні історичні події печать власних ду­мок, зацікавлень, здійсненних виборів, загальмованих чи проявлених імпульсів. Так життєвий шлях органічно поєднує біографічне й історичне. Мірою зростання особистість набуває все більшого життєвого досвіду, що допомагає їй у побудові оптимальнішого життєвого шляху.

".. .Щоби зрозуміти шлях свого розвитку в його достотній людській сутності, - писав С.Л. Рубінштейн, - людина повинна його розглядати в певному аспекті: чим я був? що я зробив? чим я став?... Людина, що зробила щось значне, стає у певному смислі іншою людиною". Важливо розширити перелік цих запитань, додавши до них наступні: чим я ще буду? якого життя у майбутнього я прагну? що хочу встиг­нути?

Рефлексуючи своє життя, людина не лише оглядається на минуле. Вона обов'язково намагається зазирнути у своє майбутнє, побачити у сьогоденні витоки майбутніх успіхів і невдач. Уявлення про власне минуле й майбутнє нерідко є помилковими, ілюзорними, викривле­ними, далекими від істини, але саме вони лежать в основі постійної регуляції особистістю своїх світоперебудов.

Яким чином людина оцінює свій життєвий шлях, як вона його бачить багато у чому залежить від її індивідуальних особливостей, від набутого досвіду. Так, відомо, що когнітивно складні люди свій життєвий шлях оцінюють як високо насичений важливими подіями (оцінка характеризується збігом хронологічного і психологічного ві­ків), а прогноз тривалості свого життя дають більш песимістичний, ніж когнітивно прості.

На думку Н.О. Логінової, серед подій життя можна виділити події середовища, які переривають течію життя, вносячи до нього неспо­дівані зміни. Це і впливи макросередовища, без яких не обходиться практично жодне життя, і трансформації у мікросередовищі, і про­сто фатальні випадки, неоднозначні за своїми наслідками. Значення зовнішніх подій окреслюється відповідно до того, чи буде людина їх жертвою, чи стане борцем, стверджуючи власну індивідуаль­ність. Отже, позиція людини щодо подій, які змінюють її життя, є

1. Соціально-психологічна природа особистості

усвідомленою й відповідальною активністю, суб'єктним ставленням до виклику, проявом життєстійкості.

Значущу життєву подію людина обов'язково запам'ятовує і нама­гається пов'язати з іншими подіями свого життя. Хоча спочатку те, що відбувається, може зовсім не здаватися людині чимось важливим і трактуватися як тривіальний збіг обставин. Прикладом є випадковий вибір студентом Альбертом Бандурою, який пізніше став класиком психологічної науки, курсу психології лише для того, щоб заповнити „вікно" у власному навчальному розкладі.

Отже, розвиток не є безперервним процесом, у ньому завжди при­сутні елементи дискретності, перехідні періоди, коли людина стика­ється зі зміною особистих обставин і повинна виробити нові стратегії життя для того, щоб відповідати соціальним вимогам. Вона переоцінює своє Я, власну роль в сім'ї і професійному житті, свої цілі і стандарти оцінки власних дій. Такі перехідні періоди провокується як соціаль­ними, так і біологічними чинниками, і закономірності тут дуже важко відстежити. Інколи раптове захворювання, нещасний випадок, зміна соціально-політичної ситуації в країні стають поштовхом для великих змін у життєвому шляху особистості, які ніколи не планувалися.

У багатьох культурах головними психосоціальними перехідними періодами, що детермінують життєвий шлях, вважаються початок шкільного навчання, кар'єрний старт, створення сім'ї і вихід на пенсію. Значення цих подій не є стабільним і в порівнянні з минулим століттям відчутно змінюється. Рівень народжуваності, тривалість життя, нор­мативний освітній рівень, традиційні тендерні проблеми накладають свій відбиток на детермінацію індивідуального життєвого шляху з боку соціуму.

Зафіксоване у розвинених країнах зниження середнього віку пу­бертату, збільшення тривалості часу отримання освіти, масштабний вихід жінок на ринок праці, підвищення середнього віку вступу у шлюб, більш пізній вік завершення активної професійної праці, - всі ці та інші зміни соціальних контекстів серйозно впливають на струк-турування та змістовне наповнення життєвого шляху особистості.

Масштаб події визначається її впливом на головні сфери життє­діяльності: продуктивність праці, стан здоров'я, взаємини у родині, ставлення до себе. Одні й ті самі зовнішні події відіграють зовсім різ­ну роль у житті різних людей, адже у життєвому світі кожного зовніш­ня подія набуває різної забарвленості, різної ціннісної валентності, стає власною, інакшою, особливою.

Сучасна психологія особистості

Особистість водночас перебуває у різних рядах подій: сімейних, Професійних, громадських, інтимних. Кожен такий подієвий ланцюг має власне співвідношення порядку і хаосу, свої тривалість, модаль­ність, ймовірність. І водночас ці події інколи зовсім несподівано вза­ємодіють, впливають одна на одну.

У сьогоднішньому все більш релятивному і віртуальному світі життєвий шлях вже важко розглядати традиційно, - як єдину траєк­торію, лінію життя. На думку І. Ялома, це радше не лінія, а клубок. У межах постнекласичної парадигми цей шлях можна побачити як низку подій, між якими складається не завжди явний та неієрархічний зв'язок. Конструювання, осмислення власного життєвого шляху є по­шуком безперервності і панорамності в цьому ряді дискретних подій, намаганням надати ризомним міжподієвим зв'язкам хоча б частково­го причинно-цільового характеру.

Життєвий шлях завжди переживається як відкритий, незаверше­ний, і не лише тому, що нікому не відомо, коли і як він скінчиться. Адже навіть факт фізичної смерті не є для особистості останньою крапкою. Живуть нащадки, продовжуються справи, залишаються думки, твори, відкриття. Близькі люди подумки звертаються за по­радами, спілкуються, залишають померлого у своєму життєвому про­сторі, серед живих. Його постать продовжує впливати на оточення, інколи цей вплив навіть посилюється після фізичної кончини.

Життєвий шлях, на думку В.А. Роменця, є водночас і творчим шля­хом тією мірою, якою кожна окрема особистість стає спроможною власною вчинковою активністю створити себе і свій мікрокосмос. Одним із корінних мотивів буття є мотив привнесення у світ чогось суто свого, нового. Креативність розриває формальну логіку руху від народження до смерті, повсякчас пропонуючи людині нові обрії, нові розуміння життєвого поклику, незнані досі шляхи досягнення сутніс-ної повноти життя.

К. Леві-Стросс пише: "...реальною визнається лише мандрівка, а не земля, і всі шляхи до чогось замінюються правилами навігації"". Коли ми говоримо про життєвий шлях, дійсно важливою стає саме подорож, мандрівка, а не її результат, фінал.

Автобіографія людини стає описом не лише пройденого життєвого шляху, а й співвідношенням минулого з майбутніми життєвими гори­зонтами. Саме очікуване майбутнє забезпечує для людини єдність і цілісність її біографії. Сучасні дослідники відмічають суттєві зміни в організації індивідуальних біографій: життєві цикли тепер будується

1. Соціально-психологічна природа особистості на більш довгий період часу, зорієнтованого на самореалізацію у різ­них сферах, що дозволяє говорити про „біографізацію поведінки".