1.10. Методи дослідження особистості

Особистість є таким складним, суперечливим, загадковим фе­номеном, що навіть щире бажання допомогти експериментатору та глибока зацікавленість піддослідного у реальних причинах подій не гарантують отримання достовірних результатів. Людина далеко не за­вжди адекватно сприймає, розуміє, інтерпретує те, що безпосередньо спостерігає, у чому бере участь. Якщо ж йдеться про значущі стосун­ки, що є психологічним простором особистості, або про переживання нею часу свого життя, втрачених і перспективних можливостей само-реалізації, без спеціальних досліджень сподіватися на адекватність інформації дуже важко.

Одним з найбільш відомих є так званий метод інтроспекції, чи ме­тод самоспостереження, внутрішнього сприймання, що спирається на рефлексивність дослідника. Близьким до нього є так званий феноме­нологічний метод як своєрідний стиль чи стратегія дослідження, що не передбачає інтерпретації.

Емпіричні методи вивчення особистості створюються та вдоскона­люються саме як інструменти, що дозволяють поступово розібратися у заплутаній картині взаємодії людини з обставинами її життя. Важко довіритися якійсь окремій методиці, не перевіривши отримані дані за допомоги інших прийомів, оскільки всі методи мають свої похибки, а інколи просто випадковість чи помилка експериментатора можуть призвести до невірних висновків.

Як суд намагається вислухати якомога більше свідків, так і екс­периментатор використовує метааналіз, щоб співставити результати різних досліджень, зменшуючи роль випадкових чинників і наближа­ючись до більш надійних висновків. Для виключення систематичної похибки застосовується метод триангуляції - тобто вивчення одного і того ж феномена різними методами, кожен з яких має свою, відмінну від інших похибку. Так, польові дослідження, що фіксують високу агресивність дітей, які часто дивляться боевики, не дає змогу відокре­мити причину від наслідків. Але лабораторні експерименти, де діти довільним чином розподіляються по групах, яким показують різні ка­тегорії фільмів, дозволяє більш об'єктивно вирішити дану проблему.

1. Соціально-психологічна природа особистості Вивчення особистості передбачає використання як традиційних для соціальної психології кількісних, так і все більш популярних якіс­них методів дослідження.

Спеціалізованим методом, що потребує високої кваліфікації до­слідника та дотримання норм етичного кодексу психолога, є соціаль­но-психологічний експеримент.

Чи не найрозповсюдженішим емпіричним методом у соціальній психології і досі залишається анкетування, інколи з деякими елемен­тами тестування, а іноді з повним використанням відомих тестових методик. У такий спосіб можна швидко зорієнтуватися у проблемі, опитати велику кількість піддослідних та використати різноманітні статистичні методи обробки отриманих даних.

Діагностичні особистісні методики можна поділити на такі групи: опитувальники, встановлення рейтингу, чи метод експертних оцінок, та проективні методики. Серед опитувальників найбільш розповсю­дженими є самозвіти, в яких людина самостійно вирішує, чи мають до неї відношення певні висловлювання (наприклад, ММРІ, 16PF Кеттелла, тест Айзенка, „велика п'ятірка" - NEO). Рейтинги піддо­слідних (наприклад, з приводу схильності до альтруїстичних вчинків чи схильності до агресії у стосунках) встановлюють спеціально піді­брані експерти, які знають цих людей протягом тривалого часу.

Проективні методики пропонують людині неоднозначні подразни­ки, щоб побудити її до вільного самовиразу (тест Роршаха, ТАТ, тест фрустрації Розенцвейга). Розповідь про себе вперше запропонував використовувати як діагностичну процедуру Г. Мюррей, створивши тематичний аперцептивний тест, який сьогодні вважається наратив-ною методикою.

Окрему групу лабораторних методик складають так звані об 'єктивні методи, нерідко з використанням спеціальної апаратури, завдяки яким оцінка особистісних характеристик здійснюється експериментатором так, що піддослідні не підозрюють про це. Наприклад, застосовується спеціальний стілець, що завдяки різноманітним електричним контак­там фіксує кожен рух піддослідного. Так опосередковано, без само­звіту, встановлюється рівень тривожності людини.

Р. Кеттелл, автор одного з найпопулярніших опитувальників, вважав, що найкращий спосіб охопити особистість в цілому - це вивчити всі сло­ва її словника. Відповідно до цієї „лексичної" гіпотези кожен важливий аспект особистості зафіксований в одному чи кількох словах. В резуль­таті аналізу англійських словників Кеттелл отримав 171 термінологічну

Сучасна психологія особистості

одиницю, надалі скоротивши їх до 35, для позначення усіх рис, що ма­ють стосунок до особистісної сфери. Після додаткових рейтингів він зупинився на 16 базових, глибинних рисах, на яких базуються всі інші.

Для діагностики міжособистісних та міжгрупових стосунків ви­користовується соціометричне дослідження як спосіб отримання соціального рейтингу людини, визначення її популярності у групі. Цей метод, що його ввів у науковий обіг Дж.Морено, популярний вже більше сімдесяти років і має велику кількість модифікацій відповідно до конкретних завдань дослідження.

Не меншу історію має і такий якісно-кількісний метод соціальної психології особистості, як контент-аналіз. Завдяки цьому методу ви­никає можливість поглибленого вивчення характерних висловлювань, щоденників, літературних творів, інших приватних „повідомлень", які дають цінний матеріал щодо особистіших цінностей, стилю життя, вза­ємин. Складні системи підрахунку певних слів, фраз, емоційно вираз­них мовних актів допомагають дослідникові доводити свої висновки.

За критерієм науковості найбільш цінним вважається лаборатор­ний експеримент, який передбачає створення ситуацій, що прово­кують людину на певні реакції та вчинки. Основна перевага тако­го дослідження полягає у можливості враховувати і контролювати більшість умов, що впливають на поведінку людини. Але все одно всі змінні ніколи не будуть проконтрольовані. Так, наприклад, інко­ли ігнорується вплив зовнішності експериментаторів чи їх етнічної приналежності на результати досліджень, хоча, як відомо, присут­ність інших людей суттєво змінює думки, почуття і дії піддослідних.

До того ж складність організації подібних досліджень не дає змоги робити їх масовими. Якщо піддослідних досить мало, експерименти перетворюються на інциденти, результати яких важко розповсюдити на більш широку вибірку. Головною ж вадою лабораторних експери­ментів є їхня штучність та необхідність маніпулювати, приховуючи від піддослідних справжню мету дослідження, не даючи їм змоги сві­домо погодитись на участь чи відмовитись від неї.

Коли об'єктом дослідження стає людське життя, в якому розгорта­ється самоконструювання особистості, серед методів основний акцент переноситься на наративний аналіз, дискурс-аналіз, case-study (метод вивчення окремих випадків, життєвих історій), опрацювання біографій тощо. Адже здатність людини до саморозвитку, конструювання себе і свого світу, до життєздійснення навряд чи можна вимірювати у параметрах кількості, інтенсивності чи повторюваності.

1. Соціально-психологічна природа особистості

До вибору сучасних якісних методів приводить і повага до піддо­слідного, бажання залучити його до рівноправного дослідницького діалогу, щоб разом намагатися якомога повніше зрозуміти особистіс-ну своєрідність.

Велику перспективу мають також системно-структурні методи, до яких можна віднести популярний метод репертуарних ґраток Дж.Келлі з усіма його різновидами, метод каузометрії, автора­ми якого є Є.І. Головаха та О.О. Кронік, метод гранічних смислів Д.О. Леонтьева, матрицю особистих прагнень Р. Еммонса. Як слуш­но зауважує Д.О. Леонтьев, всі ці методи є оперантними, тобто за­снованими на аналізі продукції, яку генерують самі піддослідні, піз­ніше самостійно встановлюючи зв'язки між знайденими елемента­ми. Методи такого типу виявляють міру складності певних аспектів особистості, стимулюючи її рефлексивну активність.

Якісні методи дослідження особистості відрізняються великою креативністю і гнучкістю, оскільки на відміну від кількісних не спи­раються на типові статистичні процедури, маючи досить своєрідний, індивідуальний, нестандартизований характер. їхня пролонгованість, спрямованість на процес, а не на якійсь окремий його момент, їхня здатність фіксувати динаміку впливу чи ставлення дуже важливі саме для вивчення особистості, основним модусом існування якої є рух, розвиток, модифікація, трансформація. Без якісних методів наблизи­тися до прихованих, глибинних механізмів особистісного буття у світі практично неможливо.

Глибинне інтерв'ю, консультативна бесіда, спрямована креативна групова дискусія, інколи з елементами рольової гри та психологічного малюнка сприяють поступовому покращенню саморозуміння з боку піддослідного, поглибленню рівня отриманої інформації, ускладнен­ню способу її інтерпретації з боку дослідника.

Все більш визнаним стає так званий наративній аналіз, тобто дослідження усного чи письмового оповідання людини про себе, про своє життя. Все, що людина говорить про свої дії, переконання, бажання, вкладається в її соціальні та індивідуальні практики, яким наратив надає форми і смислу, структуруючи досвід за відповідними сюжетами: з початком, розвитком-кульмінацією, завершенням, основ­ними дійовими особами. Розповідання історій допомагає людині упо­рядковувати свій досвід, перетворювати окремі події у певний сюжет, а дослідникові дає змогу вивчати способи самопрезентації, форми

Сучасна психологія особистості

самоідентифікації, особливості побудови життєвого світу, специфіку індивідуального пояснення причин подій.

Особливу актуальність останнім часом має дискурс-аналіз як со­ціально-конструктивістський підхід до вивчення соціально сконстру­йованої природи людської мови. У ключі дискурс-аналізу працюють Р. Харре, Дж.Поттер, М. Уезеретт, Л. Филлипс, М. Йоргенсен та інші. Дискурс можна розуміти як особливий спосіб спілкування та розу­міння світу, що полягає в його активному створенні та змінах. Мова є динамічною формою соціальної практики, що формує соціальний світ, включаючи людську ідентичність та взаємини, тому у межах дис­курсивної психології пропонується емпірично досліджувати розмови людей та письмову мову, наприклад тексти ЗМІ.

Мета дослідника у дискурс-аналізі полягає не в тому, щоб вийти за межі дискурсу і пояснити, що саме мали на увазі піддослідні у своїх висловлюваннях. В аналітико-дискурсивному дослідженні судження не класифікуються на вірні та невірні. Аналітик працює з тим, що фактично було сказане чи написане, вивчаючи структури дискурсу та визначаючи соціальні наслідки тих уявлень про дійсність, що відтво­рювалися у дискурсі. Увага зосереджується на тому, які твердження сприймаються як істинні чи природні, а які - ні.

Оскільки самі дослідники є часткою культури, що вивчається, корисно відсторонитися від матеріалу, уявляючи себе, наприклад, антропологом, що опановує новий, абсолютно невідомий всесвіт зна­чень. Найпростішим шляхом створення уявлення про певний текст є його порівняння з іншими текстами. Інколи сам аналітик створює власний текст, з яким порівнює той, що досліджує, і ця стратегія отри­мала назву заміни. Крім того аналітик використовує стратегію пере­більшення деталі тексту, що видається дивною або дуже суттєвою. Продуктивною є й стратегія поліфонічності, що описує різні голоси чи дискурсивні логіки, які є в тексті.

З першоджерел

„У самому широкому сенсі особистість людини складає загальна сума всього того, що вона може назвати своїм: не лише її фізичні чи душевні якості, але й її плаття, будинок, дружина, діти, предки і друзі, її репутація і праці, її маєток, її коні, її яхта та капітали" (В. Джеме).

„...Людина створюється. Безперервно, знов і знов створюється. Створюється в історії, за участю її самої, її індивідуальних зусиль...Тобто

1. Соціально-психологічна природа особистості

Людина є такою істотою, виникнення якої безперервно поновлюється. З кож­ним індивідуумом і у кожному індивідуумі" (М.К. Мамардашвілі).

"Удосконалюється мистецтво жити. Особистість стає більш автономною по відношенню до соціальних структур, що її включають. Разом із тим про­цес особистісного розвитку психологічно драматичний. Він потребує від особистості мужності, щоб піднятися над собою, признати свою неспромож­ність в певних відношеннях, знецінити те, що було досягнуте раніше, пони­зити чи навіть закреслити значущість того, що нещодавно високо цінилося" (Л.І. Анциферова).

„...невірно, що у людини є досвід, досвід і є людина" (А. Адлер).

„На повну силу людина живе тільки тоді, коли відступати нікуди" (Шатобріан)

„ Музикант має займатися музикою, художник - малювати, а поет - пи­сати, якщо вони хочуть бути у згоді з самими собою. Чим людина могла би стати потенційно, тим вона і мусить стати - це потреба, яку ми можемо на­зивати самоактуалізацією" (А. Маслоу).

Сучасний психолог..."зазвичай знаходить безпечну схованку у нетрях статистичної кореляції... Будучи заляканим інструментами природничих наук, багато хто з психологів заперечує більш тонкий реєструвальний інструмент, що спеціально призначений для зіставлення та правильного групування фактів, свій власний розум" (Г. Олпорт).

Робочий словник

Біогенез - початок і наступна еволюція життя; теорія про те, що живі іс­тоти породжуються подібними живими істотами.

Велика П'ятірка -п'ятифакторна модель особистості, що складається з невротизму, екстраверсії, відкритості досвіду, доброзичливості та усвідом-леності.

Вибір життєвий - це зважене, свідоме рішення щодо певної альтернати­ви, яка сприятиме визначеності стратегії життєздійснення.

Дискурс - комунікативна подія, що відбувається між тим, хто говорить, і тим, хто слухає (або спостерігає); особливий спосіб спілкування та розумін­ня світу, що полягає в його активному створенні та змінах.

Дон-Кіхота принцип - практика побудови власної ідентичності та я-наративу на основі читання книжок.

Досвід життєвий - особистісна концептуалізація, осмислення життєвих епізодів, зустрічей, подій відповідною мовою, з точки зору певної позиції.

Розділ 3.

ЧАС ЖИТТЯ І МОЖЛИВОСТІ

ЖИТТЄЗДІЙСНЕННЯ

...майбутні перспективи завжди відтворюють міражі далекого мину­лого.

М.О. Бердяев.

Попередній огляд змісту розділу

Прочитавши цей розділ, Ви зможете:

• зрозуміти, що таке час біологічний, соціальний та психологічний.

• розглянути минуле, теперішнє, майбутнє та познайомитися з психологічним віком;

• проаналізувати можливості прогнозування і планування майбут­нього;

• дослідити життєві домагання як механізм самоздійснення осо­бистості;

• уявити смислову сферу особистості;

• визначитися із життєвими завданнями особистості;

• познайомитися з мистецтвом життєтворчості особистості і способами керівництва часом життя.