3.4 Життєві домагання особистості

Життєві домагання є здатністю особистості моделювати бажане майбутнє відповідно до очікувань соціуму, не відмовляючись від власних потенцій та задумів. Будучи активними інтенціями, домаган­ня зорієнтовані не на задоволення короткочасних нужд людини. Вони мають інший масштаб і спрямовані на зміну якості життя. їхній зміст залежить як від бачення людиною того майбутнього, якого вона вар­та, так і від експектацій соціуму: найближчого оточення, референтної групи, професійної громади, релігійного, етнічного співтовариства, інколи навіть держави чи усього світу.

3. Час життя і можливості життєздійснення

У людини немає і не може бути домагань з приводу чогось непри­ємного, небажаного, незначущого. У поняття «життєві домагання» входить передбачення очікуваного задоволення, причому мається на увазі не локальне, ситуативне задоволення, а загальна задоволеність життям. Ступінь задоволеності життям залежить від суб'єктивного відтворення зовнішніх умов, співвідносних з проблемною ситуаці­єю людини, її суб'єктивними труднощами, що заважають рухатись уперед. Йдеться про адекватну оцінку своїх можливостей, бажань та обмежень в реальних умовах життя, які теж адекватно оцінюються.

За емпіричними даними, задоволеність життям безпосередньо не пов'язана ані з орієнтацією на уникання невдач, ані з прагненням до успіху. Вона радше залежить від здатностей особистості оптимально узгоджувати свої можливості і бажання з умовами, що склалися. А незадоволеність життям посилюється, коли бажання значно перева­жають можливості незалежно від переважання прагнення до успіху чи досвіду невдач.

У життєвих домаганнях оптимально співвідносяться внутрішнє і зовнішнє,,,Я" та „Інші", індивідуальне і соціальне. Плануючи, перед­бачаючи своє майбутнє, людина спирається на власний досвід лише частково, покладаючись на досвід інших, на соціальні стереотипи. Пошук моделі майбутнього, якого людина варта, завжди спрямований на іншого, у тому числі і на внутрішнього Іншого.

Людина з адекватними домаганнями не відкладає свої досягнен­ня на далеке майбутнє, вона вже сьогодні робить кроки до жаданих змін. Тобто у життєвих домагань особистості далеко не захмарна перспектива. Вони спираються на вчора і сьогодні, коли моделюють завтра. Адекватні домагання передбачають наявність тісного зв'язку між минулим, теперішнім і майбутнім, наявність балансу між різними часами життя, їх зваженість, взаємодію.

Ще один баланс, якого людина інтуїтивно намагається досягти -це баланс між свідомим і несвідомим у життєвих домаганнях осо­бистості. Домагання не просто існують десь на межі усвідомлюваної внутрішньої реальності. їхній зміст відтворює такі значущі очікуван­ня щодо власного життя, яке нарешті має колись стати вартим, що про них краще мовчати. У своїх найсміливіших домаганнях людина рідко зізнається навіть самій собі, не говорячи вже про інших. Можливо то­му, що усвідомлення їх та презентація близьким - це справжній ризик.

Згадаймо Йосипа, відомого старозавітного персонажа та героя роману Томаса Манна "Йосип та його брати". Юний красень Йосип

Сучасна психологія особистості

не хотів і не вмів приховувати свої життєві домагання, чим викликав шалену заздрість свого найближчого оточення, ненависть та підле насильство з боку братів, довготривалі страждання у рабстві, багато­річну скорботу улюбленого батька, а пізніше і власний тріумф, і мож­ливість у тяжкі часи врятувати єгипетський і свій народ від голоду.

Отже, домагання як особлива психічна реальність завжди залиша­ються на межі усвідомлюваної і, відповідно, вербалізованої внутріш­ньої реальності. Усвідомлюючись остаточно, частково втрачаючи емоційність, утаємниченість, ірраціональність, домагання структу-руються, раціоналізуються і перетворюються на прогнози, плани, програми. Занурюючись у несвідоме, захлинаючись в емоційності, домагання теж втрачають свою природу, перероджуючись на недієві хотіння, компенсаторні імажінації, примхливу гру уяви.

Життєві домагання - динамічна модель бажаного майбутнього життєвого світу, нова інтерпретативна рамка, в яку людина хоче за­пакувати своє життя. Це активне, емоційне, стійке, цілеспрямоване, конкретне ставлення до себе і свого оточення, до часу свого життя, до власного майбутнього, в якому враховуються колишні поразки і пере­моги, інтереси особистості і соціуму, потреби соціалізованого „Я" і глибинного єства, інтенції потенціалу.

Щоб були життєві домагання, людині необхідно оцінювати себе за певними критеріями, стандартами, що мають мотиваційний ефект і виступають орієнтирами для життєдіяльності. Вона щось коригує у своєму теперішньому, поки не переконується, що її поведінка від­повідає особистим стандартам, які для неї важливіші, ніж позитивні підкріплення, нагороди, матеріальне заохочення. В емпіричних дослі­дженнях доведено, що людина загалом схильна відмовлятися від за­охочень заради відповідності певним внутрішнім стандартам, заради почуття власної гідності.

Мотиваційний ефект життєвих домагань досить виразний, адже це неспецифічний активатор життя, глобальна спонука його змінювати на краще. Домагання відповідають певним внутрішнім стандартам, які далеко не завжди артикулюються, свідомо інтерпретуються осо­бистістю. Реалізація життєвих домагань передбачає змогу людини поважати себе, отримувати задоволення від власного життя, бути на рівні очікувань значущого оточення.

Домагання існують для чогось, щоб виконувати певні функції. По-перше, життєві домагання постійно уточнюються, коригуються, щоб оцінювати і власні можливості разом з апетитами, і середовищні

3. Час життя і можливості життєздійснення

119

умови разом з соціальними експектаціями. Оцінна функція домагань спрямована на визначення зовнішніх і внутрішніх обмежень, які створюють певні кордони майбутнього. Ці умовні кордони, в яких розгортатиметься особистісна світопобудова, краще не порушувати, на неможливе не зазіхати. Неадекватне врахування своїх шансів на успіх, сил, здатностей, вмінь може привести до надмірних енергетич­них витрат, і тоді особиста ціна досягнень стане вкрай високою.

По-друге, життєві домагання існують, щоб моделювати майбутнє, вимальовувати, породжувати його, починати структурувати. Без до­магань людське майбутнє сприймається, переживається, мислиться як хаос, який притягує і відштовхує, вабить і лякає. Конкретні, зрозумілі, емоційно забарвлені домагання цей футуристичний хаос приборку­ють, упорядковують, організовують. Моделююча функція життєвих домагань стає підґрунтям подальших життєвих перспектив, програм і планів.

По-третє, наявність життєвих домагань стимулює. Без свіжих і яскравих життєвих домагань людину ніщо всерйоз не підштовхує, не активізує її вчинкову активність, самоперетворювальну діяльність, не спрямовує особистісне зростання, самоздійснення. Стимулююча функція домагань є можливістю подолати інерцію, лінощі життєву втому, невіру у себе. Коли є домагання, є й надія на те, що життя мож­на змінити на краще, що на це вистачить цілеспрямованості, бажання і досвіду, що доля ще посміхнеться, буде і на нашій вулиці свято.

По-четверте, життєві домагання виникають, щоб регулювати плин життя, контролювати ефективність власних кроків вперед, в майбут­нє. Регулятивна функція сприяє зміні ставлення до себе, свого світу, життя в цілому. Відбувається все більш усвідомлюваний вибір пер­спективних і оперативних цілей, включається якомога активніший, не відсторонений спосіб очікування результатів своєї діяльності, і, таким чином, зростає самоефективність.

За Бандурою, оцінка людиною здатності виконувати певні дії є важливим елементом самоконтролю. Регулятивна функція домагань робить свій вклад у формування найскладніших самоконтрольних інстанцій, пов'язаних із контролем процесу світопобудови.

По-п'яте, роль життєвих домагань полягає в рефлексуванні, аси­міляції, синтезі набутого досвіду та, відповідно, ієрархізації нових життєвих цілей. Рефлексивна функція спрямована на створення влас­ної історії, історії свого життя, історії все більш комфортного, зруч­ного життєвого світу. Сьогоднішні життєві домагання обов'язково

Сучасна психологія особистості

переінтерпретовують вчорашні враження, вчинки, події, розставляю­чи власні акценти. І це нове бачення пережитого починає здійснювати зворотний вплив на сьогодення, відбиваючись у нових абрисах світо-побудови.

Інколи сумне теперішнє стає джерелом ідеалізації інших, не таких, як сьогодні, домагань минулого чи майбутнього, а інколи, навпаки, затьмарює всі обрії життя своїм песимізмом. Відповідно сьогоднішня радість, залежно від того, як саме вона переосмислюється, результатом яких домагань визнається, може тимчасово „перефарбувати" життєву історію в більш яскраві, бадьорі кольори, а може вигідно відтінити себе на тлі безбарвного минулого чи безперспективного майбутнього.

Розгляд основних функцій життєвих домагань дає змогу по­бачити, як ці функції послідовно проглядають у структурі вчинку В.А. Роменця. Оцінна функція домагань сприяє визначенню життєвої ситуації, в якій людина опинилася, оскільки вона чітко вимальовує внутрішні і зовнішні обмеження, створює кордони для „зазіхань" на краще життя. Моделююча функція домагань є певною репетицією майбутнього, зважуванням альтернатив, що так характерне для моти­вації вчинку. Перехід від мотивації до дії неможливий без стимулюю­чої функції домагань. Дія з її вибором актуальних цілей і зростанням ефективності передбачає регулятивну функцію домагань. І, нарешті, післядія потребує рефлексивної функції з переосмисленням досягну­того і готовністю до нового вчинкового циклу, що видозмінює життє­вий світ.

Функції життєвих домагань певним чином „застигають", стаючи елементами їхньої власної структури.

Оцінна функція з її полярністю та категоричністю („добре" - „по­гано", „треба" - „не треба", „прагну будь-що" - „не хочу ні за що") разом з моделюючою функцією (бажанням зазирати у майбутнє, фан­тазувати про нього, боятися і хотіти його, з апетитом наперед пережи­вати) стають підґрунтям емоційної компоненти домагань, яка домінує у людей певного типу.

Конативна компонента формується завдяки стимулюючій та регу­лятивній функціям. Домагання стають домаганнями, вже починаючи мотивувати людину на певну діяльність, починаючи штовхати її до відповідної активності у бік їх досягнення. Вони є своєрідним неспе­цифічним активатором, універсальною спонукою. Завдяки конативній компоненті домагання готують людину до їхнього якнайскорішого втілення у життя, стимулюють її, спрямовують.

3. Час життя і можливості життєздійснення

Навряд чи будуть конструктивними домагання людини, якщо в них не „зазвучить" і когнітивна компонента. В основі її лежить переду­сім рефлексивна функція переосмислення набутого, вже минулого, що доповнюється також функцією моделювання майбутнього. Певні раціональні люди дуже зважено ставляться до свого представленого в домаганнях майбутнього, „прораховують" його, думаючи про ціну своїх зусиль та можливі наслідки, ніколи не дозволяючи собі ніяких відірваних від життя, компенсаторних імажінацій. Але й ті, хто відвер­то мріє про майбутнє, вірить своїм передчуттям щодо нього і далекий від рішучого втілення своїх бажань у життя, все одно певним чином спираються на усталеність та надійність когнітивної компоненти у структурі власних досить ефемерних домагань. їхня когнітивна ком­понента представлена розхожими стереотипами, звичними уявлення­ми, банальними умовиводами, але вона все ж присутня.

Якщо ж говорити про структуру майбутнього в особистісному життєтворенні, про суб'єктне майбутнє, яке залежить від людини, то у ньому крім домагань з їхньою емоційно-конативно-когнітивною структурою знайдеться місце для когнітивних цілей, планів, прогно­зів, програм, емоційних очікувань, мрій, надій, бажань, конативних прагнень, потягів, імпульсів, намірів.

Життєві домагання можуть розглядатися як соціально-психологіч­ний механізм самоздійснення особистості, побудови нею адекватного власним задумам і потенціям життєвого світу. Цей складний механізм розкладається, як мінімум, на три „підмеханізми".

Спочатку виникає первинна інтенційність як суб'єктивне тло, на якому розгортається драма життєздійснення. На цьому етапі людина втрачає спокій і починає відчувати неясну, туманну незадоволеність власним життям, оточенням, світом, який собі побудувала. Вона ні­бито хоче щось міняти, покращувати, прискорювати, приймати якісь кардинальні рішення. Це ще не домагання як такі, а їхні перші перед­вісники.

Далі вступає в дію перший механізм, завдяки якому людина почи­нає свої ще зовсім неясні домагання означувати. Так робляться перші кроки у структуруванні свого майбутнього, коли на нього наклада­ються відповідні очікування, сподівання, застереження, страхи та на­дії. Завдяки семіотизації розпливчаста картина того, що має відбутися у житті, починає організовуватися, концептуалізовуватися. Все це відбувається не на самоті. Людина будує свої домагання під істотним впливом оточення, у знайомому просторі власного життєвого світу.

Сучасна психологія особистості

Прагнучи змін, вона спирається на власний досвід лише частково, можливо в одній десятій частині, а в решті - покладається на знання інших про життя, на їхні думки, очікування, на соціальні стереотипи. Пошук моделі майбутнього, якого людина варта, завжди спрямований на іншого, у тому числі і на внутрішнього Іншого. Отже, перший ме­ханізм самоздійснення отримав назву комунікативно-семіотичного.

Завдяки дії наступного - прогностично-наративного - механізму майбутня реальність починає будуватись як зв'язний текст з певним футуристичним сюжетом, як творчий наратив. Власні концепти, фан­тазії, схеми, сценарії стають інтерпретативними рамками, в які люди­на намагається "запакувати" своє майбутнє, логічно пов'язуючи його з минулим, включаючи у сьогодення. Ці стилістичні і змістові рамки вона частково створює самостійно, а частково запозичує в культурі. Прогноз щодо перебудов, перепланування життєвого світу не буває просто емоційним, стихійним, хоча й починається з передчуттів (а для декого цим і закінчується). Він передбачає раціоналізацію, зважу­вання, упорядковування майбутніх подій. Прогнозуючи, людина ніби долає стрес невизначеності, зменшує хаос необмеженості. До речі, за Р. Меєм, "свідомість як така виникає з усвідомлення обмежень". Людина, згідно Мею, постійно бажає форми. А саме усвідомлення внутрішніх і зовнішніх обмежень, наративне оформлення й відбува­ється під час створення особистісного прогнозу достойного життя.

На завершальній фазі розгортання самоздійснення включається домагальне цілепокладання. Далеко не всі домагання відчувають на собі дію цього завершального підмеханізму, а лише ті, що мають шанс перетворитися на конкретні життєві плани і програми. Мета стає за­собом оформлення, операціоналізації задуму. Цілепокладання як особлива функція свідомості забезпечує конкретизацію, ієрархізацію, а пізніше і втілення життєвих домагань у життя.

Якщо людина знає, що сьогоднішнє життя її не влаштовує, що во­на заслуговує на більше, вона проблематизує свої життєві обставини, ставить питання про відповідальність за все, що має, починає вима­льовувати бажане майбутнє. Вичленовуючи головну мету, оцінюючи можливі витрати часу, здоров'я, зусиль, вона приймає виважене рі­шення, будує план дій, починає перетворювати наявну життєву ситуа­цію, ризикує, щоб досягти чи не досягти бажаного результату.

Існують індивідуальні відмінності у цілепокладанні і, відповідно, у побудові життєвих домагань як моделей бажаного майбутнього, пов'язані із наявністю далеких і близьких, реальних та ідеальних,

3. Час життя і можливості життєздійснення широких та вузьких життєвих цілей. Певні люди завжди орієнтуються на цілі перспективні, а тому не дуже конкретизовані, не помічаючи теперішній стан свого життя, не проживаючи повністю всього, що приносить наявна ситуація. Інші люди, зорієнтовані на цілі близькі і конкретні, частіше отримують бажані результати або переживають неможливість їх досягнення. І тому вони більше радіють чи сумують, занурюючись у сьогодення. Такі люди не дуже готові до перспектив­ного планування, майбутнє бачать у тумані і сприймають як несподі­ванку.

Життєві домагання є потребовим ставленням людини до власно­го життя. Йдеться про таку значущу потребу, як потреба, щоб життя нарешті стало достойним. Ця потреба передбачає певну проекцію у майбутнє нової якості життя, нового рівня суб'єктивного задоволення ним, нового етапу прояву, актуалізації особистісного потенціалу.

Всередині домагань відчутна внутрішня боротьба, ризик зіткнення свідомого цілепокладання і якогось, як сказав би Р. Мей, "осяяння", тобто неусвідомлюваної перспективи, яка бореться за те, щоб стати усвідомленою і прийти у світ. Домагання можна розглядати як соці­ально-психологічний ракурс "глядіння" у майбутнє із сьогоднішнього дня, спосіб моделювання цього бажаного майбутнього, його імажина-тивного проживання й коригування.